Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow страш-сюр arrow СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
   

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

- обов'язковий елемент складу злочину, що характеризує псих, діяльність особи (свідомість та емоц.-вольову сферу) і виявляється у вчиненому нею злочині. Це внутрішня (щодо об'єктивної сторони злочину) характеристика діяння. До ознак С. с. з. належать вина, мета злочину і мотив злочину.

Виною визнається псих, ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23). В ст. 24 КК зазначається, що умисел може бути прямим або непрямим (евентуальним). Необережність існує у двох формах: злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості (ст. 25). Форма вини визначає ступінь сусп. небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Вона враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування. Умисел є найпоширенішою формою вини. Законод. визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують псих, ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою сусп. небезпечності свого діяння; 2) передбачення його суспільно небезпеч. наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому становлять інтелект, момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент (елемент, компонент) умислу.

При вчиненні конкр. злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелект, і вольових моментів, їх певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий. Якщо прямий умисел характеризується бажанням настання суспільно небезпеч. наслідків, то при непрямому — винний не бажає, але свідомо припускає їх настання. У цьому випадку воля особи є не активною, а пасивною щодо наслідків позицією, оскільки наслідки — побіч, результат злочин, дії чи бездіяльності винного, спрямований на досягнення ін. мети. Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема, якщо йдеться про незакінчену злочинну діяльність або співучасть у злочині. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Розмежування умисного і необереж. злочину (злочин, самовпевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу. Різновиди умислу враховуються при індивідуалізації відповідальності й покарання. Необережність визнається злочин, самовпевненістю, якщо особа під час вчинення злочину передбачала можливість настання суспільно небезпеч. наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25). У разі, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпеч. наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити, йдеться про необережність у вигляді злочин, недбалості (ч. З ст. 25). Осн. відмінність злочин, самовпевненості від умислу (передусім від непрямого) пол ягає у вольовому моменті. При злочин, самовпевненості суб'єкт не бажає настання шкідливих наслідків (що характерно для прямого умислу) і не припускає їх настання (це притаманне непрям. умислу). Навпаки, суб'єкт сподівається запобігти шкідливим наслідкам, але його розрахунок виявляється хибним, оскільки грунтується хоча й на реальних факторах (профес. навички, дії осіб чи механізмів, сили природи тощо), однак без достатніх для того підстав. Розрахунок на конкр. обставини — суттєва відмінність злочин, самовпевненості від непрямого умислу, при якому здебільшого немає будь-якого розрахунку на відвернення злочин, наслідків, тобто суб'єкт свідомо допускає їх настання чи ставиться до них байдуже. Непрямий умисел буде і в тих випадках, коли винний не розраховує на конкр. обставини, а сподівається, що шкідливі наслідки не настануть, хоча для такого сподівання немає будь-яких реальних підстав. Від злочин, недбалості потрібно відрізняти випадок (казус) — заподіяння шкоди без вини. Це такі ситуації, коли суспільно небезпечні наслідки пов'язані з діями особи, яка не передбачала, не повинна була чи не могла передбачити їх настання. Випадкове заподіяння шкоди не тягне за собою крим. відповідальність через відсутність у діяннях особи складу злочину, а саме суб'єктив. сторони (вини). Крим, відповідальність у цих випадках виключається, якщо відсутні одночасно два критерії — об'єктивний (обов'язок особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння) і суб'єктивний (можливість такого передбачення) або хоча б один з них. Отже, законом передбачено дві форми вини. Втім, окр. норми Особливої частини КК викладені так, що їх застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин, окремо щодо самого діяння і окремо щодо настання його суспільно небезпеч. наслідків. У зв'язку з цим теорія і практика використовують поняття змішаної форми вини. Мотив і мета — це факультативні ознаки С. с. з. Мотивом злочину є усвідомлена спонука особи, що викликала у неї намір вчинити злочин. Мета злочину — це уявлення про бажаний результат, досягти якого прагне особа, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. Залежно від законод. опису суб'єктив. сторони конкр. злочинів мотив і мета можуть бути ознаками: 1) обов'язковими; 2) кваліфікуючими (особливо кваліфікуючими); 3) такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Серед ознак С. с. з. нерідко виділяють емоц. стан (сильне душевне хвилювання, т. з. стан фізіологічного афекту) особи в момент вчинення злочину. Цей стан може мати крим.-прав. значення у випадках, передбачених законом ( ст. 116, 123, п. 7 ст. 66 КК).

Див. також Афект, Афект патологічний, Афект фізіологічний. Вина у кримінальному праві, Необережність у кримінальному праві, Умисел.

А. А. Музика.

 

Схожі за змістом слова та фрази