Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow аку-асо arrow АНТОНОВИЧ
   

АНТОНОВИЧ

Володимир Боніфатійович [6(18).I 1834, м. Махнівка, тепер с. Комсомольське Козятинського р-ну Вінн. обл. -18(31). Ill 1908, Київ] — укр. історик, археолог, археограф, етнограф, професор з 1878, чл.-кор. Рос. АН з 1901. Закін. 1855 медичний, а 1860 істор.-філол. ф-ти Київ, ун-ту. В 1860—78 — організатор та ідейний натхненник Київ, громади, гол. редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. З 1878 — професор історії Київ, ун-ту, з 1881 — голова Історичного товариства Нестора-літописця.

А. виявив себе ідеологом «європеїзації» української істор. науки, переконаним анти-норманістом. Започаткував традиції документалізму в укр. історіографії, археології. Був палким прихильником і пропагандистом концепцій народництва, демократизму, ав-тономізму і федералізму, традицій історичної

Антонович - leksika.com.ua

школи права в Україні. Праці А. сповнені віри у невідворотність екон., соціального, духовно-культур. прогресу людства. А. вважав народ єдиним джерелом влади, пропагував права і свободи особи, засуджував станові привілеї. Ратував за піднесення селянства, яке бачив фундаментом майбутнього сусп. устрою. А. зневажливо ставився до д-ви і вимагав її повного підпорядкування громадянському сусп-ву. Не сприймав ані нав'язаних Україні зовні форм держ. управління, ані інших державницьких ідей. Коріння політ, історії України А. відшукував у глибинах нар. психіки, повсякденного побуту українців, діяльності окр. видатних постатей, віддавав перевагу притаманному українцям «вічовому принципу широкого демократизму», а не потягу до самодержавства чи аристократизму, етнографічній, а не держ. нації, внутрішнім, духовним, а не зовнішнім нац. ознакам , боротьбі поодиноких осіб, а не широких мас за нац. відродження тощо. А. належить видатний внесок у розробку проблем історії козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міщанства, духівництва. Істор. документ, окр. істор. явище мали для нього більшу вагу, аніж їх політ, узагальнення.

Осн. праці: «Моя сповідь» (1862), «Нарис історії Великого князівства Литовського до смерті в. кн. Ольгерда» (1877—78), «Уманський сотник Іван Гонта», «Київ, його доля і значення з 14 по 16 ст.» (обидві — 1882), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (т. 1, 1885), «Бесіди про часи козацькі на Україні» (1897), «Виклади про часи козацькі на Україні» (1912). Керував підготовкою і відредагував 9 томів «Архива Юго-Западной России» (написав до них вст. статті), був гол. редактором багатьох ін. збірників найважливіших документів з історії України. Справив значний вплив на творчість М. Грушевського, Д. Багалія, П. Голу-бовського, М. Довнар-Запольського та ін. укр. мислителів, особливо «київської школи» істориків.

Літ.: Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наук, та громад, діяльність. Прага, 1942; Мироненко О. М. Права і свободи людини у доробку укр. мислителів XIX-поч. XX ст. К., 1995. О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази