Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow зат-зміш arrow ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УНР
   

ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УНР

- сукупність нормат. актів, що регламентували землеволодіння і землекористування за часів Української Центральної Ради та Директорії УНР. Гасла про необхідність зем. реформи, соціалізації землі проголошувались УЦР ще від поч. березня 1917, зокрема в І Універсалі Центр. Ради. III Універсал скасував право приват, власності на поміщ., удільні, мо-наст., церк. та ін. землі нетруд. господарств, а видані Генеральним секретаріатом положення про зем. справу забороняли продавати, купувати, заставляти, дарувати і передавати землю будь-кому, підкреслюючи таким чином, що вона є загальнонар. власністю. Недоторканними вважались як великі землеволодіння, так і трудові сел. і козачі землі, землі містечок, сіл, дачних ділянок, підприємств, ліси тощо. Власність на землю у межах до 50 десятин не скасовувалась. Зем. закон, однак, було затверджено тільки 18(31).І 1918. Його осн. положення відповідали вимогам Всеукр. сел. з'їзду та універсалів щодо власності на землю, води, ліси і надра. Заг. управління цими природ, багатствами до скликання Установчих зборів взяла на себе УЦР. Міськими землями розпоряджались органи місц. самоврядування, іншими — сільс. громади, волосні, пов. та губ. зем.

к-ти. їх гол. завданням було забезпечення гр-нам права на користування землею, охорона природ, багатств від виснаження і вжиття заходів до збільшення цих багатств. Земля надавалася для загальногромад. користування, під оселі та будівлі окр. особам, т-вам, громад, установам, для розміщення торг, і пром. підприємств, а також для приватно-трудового г-ва, яке мало вестись особистою працею окр. особами, сім'ями або т-вами. Наймана праця могла застосовуватися лише у виключних випадках, тимчасово і відповідно до правил, установлених зем. к-тами. Приватнотрудові і колект. г-ва повинні були одержувати землю за нормами, встановленими зем. к-тами і сільс. громадами, але «під керуванням і з затвердженням центрального органу державної влади». Такі г-ва не могли мати більше землі, ніж її обробляла власною працею сім'я або т-во для задоволення своїх споживчих і госп. потреб. Присадибні ділянки під госп. будівлі і підприємства надавалися згідно з нормами, встановленими органами місц. самоврядування і зем. к-тами. Користування землею проголошувалося безкоштовним. Оподаткуванню підлягали тільки лишки землі, а також надприбутки. Право користування землею могло переходити у спадщину, а строки — встановлюватися сільс. громадами і т-вами на підставі правил, затверджених зем. к-тами згідно із законом. Передбачалося утворення держ. меліоратив. фонду для здійснення заходів з охорони землі та надання кредитів для розвитку села. Вивласнення земель, вод, надр, лісів проводилося без викупу, але кол. землевласникам за їх бажанням і згідно з рішенням волосних зем. к-тів залишалися ділянки із садами, виноградниками, хмільниками тощо в кількості, яку вони могли обробити власною працею та працею своєї сім'ї. Не підлягали вилученню землі громад, та наук, установ, надані їм до видання закону, а також землі під оселями, госп., торг, і пром. підприємствами. Водночас із вилученими землями у підпорядкування зем. к-тів переходив реманент кол. власників, а також будівлі, за винятком тих, які були вкрай потрібні їм для життя і ведення приватнотруд. г-ва або торг, чи пром. діяльності. Всі вилучені ділянки мали за рішенням зем. к-тів поділятися на землі для громад, г-ва і землі для приватнотруд. користування. За рахунок останніх у першу чергу повинні були задовольнятися потреби місцевих малозем. та беззем. селян, а в другу — місц. нехліборобської частини населення. Зак-во розглядало як малоземельних тих хліборобів, чий зем. наділ був недостатнім для задоволення споживчих потреб їхніх сімей. Законом запроваджувався і принцип урівнювання землекористування шляхом оподаткування надлишків землі та надприбутків, розселення і переселення селян, зміни меж ділянок. Але таке розселення і переселення мало відбуватися надалі за планом, затвердженим центр, органами зем. реформи, і стосувалося тільки тих регіонів, де виявлялися надлишки землі або її нестача за відповідними нормами. Ділянки для вирощування буряків та ін. сіль-ськогосп. культур осо бливого значення надавались у приватнотрудове користування з умовою не зменшувати їх посівної площі. Велика увага приділялася вилученим висококультурним г-вам. Вони не підлягали розподілу і передавались у користування т-вам або сільс. громадам. Це правило поширювалося на сади, виноградники, хмільники тощо. Досл. і селекц. ділянки, розсадники і розплідники цілком переходили у розпорядження зем. к-тів, які могли господарювати там самі або передати їх наук, закладам. Для отримання землі у труд, користування беззем. і малозем. гр-ни подавали відповідну заяву до сільс. управи, яка складала спец, списки, де зазначалися прізвище, ім'я та по батькові заявника, кількість працездатних, напів-працездатних і непрацездатних чоловіків та жінок у сім'ї, розмір орних, садибних та ін. землеволодінь, кількість землі на одного їдця тощо. Складені списки вивішувалися на видному місці у селі на тиждень. Після цього вони затверджувалися сільс. сходом і пересилалися до волосного зем. к-ту. Там вони протягом двох тижнів могли бути оскарженими будь-ким із селян, а потім погоджувались у волості і пересилалися до пов. зем. к-ту, де вони знаходилися ще два тижні і, якщо не надходило ніяких протестів, затверджувались остаточно. Після цього гр-ни мали право одержати землю. В ост. день перебування при владі, тобто 29.IV 1918, УЦР встановила нову норму зем. ділянки, що могла перебувати у приват, володінні, — 30 десятин.

Закон Директорії про землю від 8.1 1919 не поновив, а дещо модифікував нормат. акти УЦР. Він підтвердив скасування приват, власності на «всі землі з їх водами, надземними і підземними природними багатствами та лісами», перехід їх у загальнонар. власність і відтворив деякі ін. положення зак-ва Центр. Ради. Місце зем. к-тш мали посісти зем. управи, створювалися запасний земельний і держ. меліоративний фонди, організовувався сіль-ськогосп. кредит, передбачалося переслідування самочин. захоплення землі тощо. Ділянки для приватнотруд. діяльності мали визначатись у кожному регіоні зем. управами, однак вони не могли бути меншими ніж 5—6 десятин на г-во, як і більшими за встановлену трудову зем. норму. За сел. г-вами залишалося максимум 15 десятин землі (на піщаниках, солончаках, болоті ця норма могла збільшуватись), орендні договори строком до 10 років скасовувалися. Землі, що вивільнялися, переходили у розпорядження зем. управ і становили запасний зем. фонд, з якого виділялися ділянки для малозем. селян і загальнодерж. потреб. Площі з висококуль-тур. хліборобством не дрібнились, а переходили у користування труд, спілок, які мали створюватися з цією метою. Та вже через 2 місяці після ухвали цього закону Директорія значно ускладнила умови передачі землі у тимчас. користування бідним селянам, вимагаючи від них за це, зокрема, третину врожаю ярового хліба, повної сплати вартості оранки, поперед, сплати всіх податків, урахування кожного снопа тощо. Положення закону не могли діяти ефективно не лише через складну ситуацію в Україні, а й внаслідок їх спотворення численними під-закон. інструкціями та розпорядженнями м-ва зем. справ і зем. управ.

Літ.: Залозецький Р. Земельна реформа на Україні. Відень—К., 1918; Мицюк О. Аграрна політика. Подебради, 1925; Слабченко М. Боротьба за системи землеволодіння і форми господарства в Україні XIX—XX ст. О.. 1927; Мироненко О. М. Екон. колапс України і спроби його подолання у 1917—1920 рр. як пропозиція НЕПу (Держ.-правовий аспект). К., 1994; Копиленко О., Ко-пиленко М. Д-ва і право України 1917—1920. К., 1997.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази