Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow архи-ас arrow АРХІТЕКТУРА
   

АРХІТЕКТУРА

(від грец. - будівничий) - мистецтво створення (проектування й побудови) будинків і споруд, а також їхніх комплексів, і самі будинки й споруди, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей. А. є необхідною частиною засобів виробн. (промислова А.) і матеріальних засобів існування людини (цивільна А.). Створення міст, населених пунктів і регулювання всієї системи розселення виділилося в окрему частину А.- місто будування. А. є водночас частиною матеріальної культури і мистецтва. Вона підпорядкована потребам людей, соціальній організації суспільства і відображає його ідеологічн й естетичні ідеали. В А. розрізня ють три сторони, діалектично пов'язані між собою: функціональну, що зумовлює тип і призначення будівлі; конструктивну, до якої відносять засоби створення споруди; художню. Гол. засоби створення худож. образу в А.- формування простору й архітектоніка, а також симетрія і асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Ці засоби доповнюються різними прийомами обробки поверхні споруди, які надають А. пластичності, фактури, кольору. А. розв'язує худож. завдання разом з ін. видами мистецтва (див. Синтез мистецтв). Сукупність функціональних, конструктивних і худож. рис, властивих А. того чи ін. народу в певний істор. період, становить її стиль, який зумовлюється соціальним ладом суспільства, характером способу вироби., рівнем розвитку буд. техніки, естетичними смаками й худож. ідеалами того чи ін. часу. Подібність загальноістор. умов визначає поширення єдиного архіт. стилю у багатьох країнах. Своєрідність нац. рис, побут і духовна культура різних країн виявилися в нац. особливостях А. Архітектура зародилася в період первіснообщинного ладу, коли в різних місцях почали створювати примітивні житла - печери, намети, землянки, будівлі з кісток мамонта (зокрема житла палеолітичної стоянки поблизу с. Мезина на Україні). З розвитком родового ладу з'явилися поселення з наземними житлами (глинобитні будинки Трипільської культури на Україні, оселі на палях у Франції). Від часів бронзи та заліза в Англії, Франції, Вірменії, в Крим. обл. УРСР збереглися культові мегалітичні споруди - дольмени, менгіри, кромлехи (кромлех у Стонхенджі, Великобританія) й оборонні (скіфські городища на Україні). В рабовласницьких д-вах зосередження засобів виробн. і безплатної робочої сили в руках пануючих класів, а також тогочасні досягнення науки й техніки дали змогу створити грандіозні іригаційні системи, міста, оборонні й культові споруди, монументальні палаци й храми (піраміди в Гізі, храми в Луксорі та Карнаку - в Єгипті, 3-2 тис. до н.е.; зикурати в Дворіччі,9-7 ст. до н. е.; Велика Китайська стіна, 4-3 ст. до н. е.; печерні храми

і ступи в Індії, 3-1 ст. до н. е.; храми й палаци інків та ацтеків). Засоби, якими ці грандіозні споруди при тодішньому рівні техніки будувались, і досі до кінця не з'ясовано.

Новим, значнішим етапом у розвитку будівництва була А. Греції Стародавньої (8-1 ст. до н. е.), яка досягла особливого розквіту за часів рабовласницької демократії. В давньогрец. містах-державах (полісах) виникали нові типи житл., культових і громад, будівель, ансамблі площ, громад.-релігійні центри - акрополі (ансамбль Афінського акрополя). На основі естетичного осмислення балково-стоякової конструкції створюється ордерна система архіт. композиції (див. Архітектурні ордери). В Римі Стародавньому великого значення набули типи споруд, що свідчили про могутність д-ви - великі міста з центр. площами-форумами, військ. табори-каструми, фортеці, шляхи, мости, акведуки, ам-фітеатри, базиліки, арки тріумфальні тощо. З'явилися склепінчасті перекриття, нові буд. матеріали (Колізей, 1 ст. і Пантеон, 2 ст.- у Римі). В 7-6 ст. до н. е.- античні міста і с-ща (Ольвія, Пантікапей, Херсонес) заснували давні греки на пд. землях теперішньої тер. України. Ці міста мали регулярне, геометрично чітке планування, в А. будівель застосовувалися античні ордери.

За феод. ладу осн. типами будівель стали культові споруди - християнські церкви й монастирі в Європі; мечеті, духовні школи - медресе, мавзолеї - в сх. країнах, де панувала мусульманська релігія, а також кріпосні та оборонні споруди - замки, фортеці, кремлі. В країнах Зх. і Центр. Європи поширився т. з. романський стиль, для якого характерні суворі форми будівель з півциркульними склепіннями. Залежно від місц. умов склалася різноманітна феодальна А. У Візантії створено грандіозні купольні споруди з розкішними інтер'єрами (Софійський собор у Константинополі, 532-537). Візантійська А. мала великий вплив на А. сусідніх країн - Болгарії, Сербії, Грузії, Вірменії та Київської Русі. У 10-12 ст. на давньорус. землях бурхливо забудовувалися міста, виникали нові типи споруд - оборонні укріплення з могутніми валами і проїзними баштами (Золоті ворота в Києві, 1037), величні давньорус. храми (Десятинна церква в Києві, 991-996; Софійський собор у Києві, храми у Новгороді, Полоцьку, Спасо-Преображенський собор у Чернігові, бл. 1036), князівські палаци.

В період. Феод. роздробленості (12-14 ст.) на тер. Давньої Русі утворилися архіт. школи: київська (Кирилівська церква, серед. 12 ст.), чернігівська (П'ятницька церква, 12 ст.), волинська (Успенський собор у Володимирі-Волинському, 1160); владимиро-суздальська (Покрови на Нерлі церква, 12 ст.), новгородська (Софійський собор, 1045-50; церква Спаса на Нере-диці, кін. 12 ст.). На основі давньорус. зодчества в 14-16 ст. формується і розвивається російська (Василія Блаженного храм у Москві, 16 ст.), українська (Верхній замок у Луцьку, 13-14 ст., храм Покрови в с. Сутківцях Хмельн. обл., 15 - 1-а пол. 16 ст.), білоруська (замок у Мірі, 16 ст.), а також славетна рос., укр. і білорус. дерев'яна архітектура (Кижі, 18-19 ст.; Троїцька церква в с. Па-кулі на Чернігівщині, 1710; Миколи церква з с. Кривки на Львівщині, 1763, перевезена до Львова; Троїцький собор у Новомосковську, 1773-79).

Визначного розвитку набула А. в країнах араб. Сходу та Серед. Азії (див. Арабська культура) та в країнах Пд.-Сх. Азії (храмовий комплекс Ангкор у Кампучії, 9- 13 ст., мавзолей Тадж Махал в Акрі (Індія, 17 ст.). У період розвинутого феодалізму, з 12 ст. у Франції, а згодом в ін. країнах Зх. і Центр. Європи поширилась А. готики, яка відзначалася своєрідною конструктивною системою (нервюрні склепіння, каркасно-кам'яні конструкції, стрілчасті арки, аркбутани тощо). На основі готики виникли нові архіт. форми (собори в Парижі, Реймсі, Ам'єні - у Франції; в Кельні, Марбурзі - в Німеччині; в Празі - в Чехії; в Кракові - в Польщі). В 15 ст. в Італії і в ін. країнах Європи, де почали формуватися капіталістичні відносини, розвивається А. Відродження. Новими типами споруд є світські будівлі, ансамблі міських центрів. Замість цехових майстрів-будівельників з' являються досвідчені спеціалісти - архітектори, які відіграють значну роль у громад.житті (Ф. Брунеллескі, Д. Браманте, Мікеланджело). У пошуках нових форм архітектори зверталися до спадщини античного будівництва. Стиль Відродження виявився і в А. Росії (будівлі Кремля Московського, 15 ст.) та України (ансамбль споруд Львівського братства, 16-17 ст.). На зміну А. Відродження в кін. 16 ст. приходить стиль барокко, пов'язаний з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму. Для його А. характерні складні плани, контрасти об'ємів, пишне пластичне й декоративне оздоблення. Стиль барокко був поширений в Італії (Площа Навона у Римі, 17 ст., архітектори Дж.-Л. Берніні, Ф. Борроміні), Німеччині, Австрії, Чехословаччині, Іспанії, Португалії, а таколї у країнах Латинської Америки, де він набув різного спрямування і худож. виразу, з яскраво виявленими нац. особливостями. Визначними пам'ятками рос. барокко є міські й паркові ансамблі Петербурга, Петергофа (тепер Петродворець), Царського Села (тепер м. Пушкін, архітектор В. Растреллі). На Україні в стилі барокко було створено споруди й архіт. комплекси, для яких характерні зовн. блиск, парадність, декоративність (вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майолікові прикраси) (Ковнірівський корпус у Києво-Печерській лаврі, 1721-72, арх. С. Ковнір; Покровська церква, 1766, арх. І. Григорович-Барський; Андріївська церква, 1749-54,арх. В. Растреллі, І. Мічурін; Маріїнський палац, 1752-55, арх. В. Растреллі, О. Квасов та ін.- всі у Києві; Собор Юра у Львові, 1745-60, арх. Б. Меретин). Після перемоги абсолютизму у Франції (17 ст.) створилися передумови для виникнення в А. стилю класицизму, який з 2-ї пол. 18 ст. (після короткочасного поширення стилю рококо), став панівним у всіх європ. країнах, в Америці й Австралії. В період наполеонівської імперії у Франції класицизм прийшов до парадної холодності ампіру. В Росії та на Україні класицизм пов'язаний з розвитком містобудування і створенням великих садибних та міських ансамблів у центрах Петербурга, Москви, Києва, Полтави, Одеси та ін. міст (архітектори В. Баженов, M. Казаков, Ч. Камерон, І. Старое, А. Захаров, К. Росії, А. Меленський, В. і О. Беретті та ін.). В 2-й пол. 18 - 1-й пол. 19 ст. на Україні створюються прекрасні зразки садово-паркової архітектури (Качанівка, "Софіївка", "Сокиринці", "Олександрія").

Розвиток капіталізму в 2-й пол. 19 - на поч. 20 ст. супроводився будівництвом багатоповерхових житл., т. з. прибуткових будинків, різних адм.-громад., пром. і транспортних споруд. У той час широко використовували досягнення буд. науки й техніки, застосовували нові конструктивні системи (скло, металеві та залізобетонні конструкції тощо). Інтенсивно, але хаотично забудовуються міста з розкішними районами аристократії й убогими робітничими кварталами. В архіт. формах спочатку переважав еклектизм, а з кінця 19 ст. виник т. з. стиль модерн, в тому числі український модерн (Львівський політехнічний ін-т, 1872-77, арх. Ю. Захаревич; Губернське земство в Полтаві, 1903- 08, арх. В. Кричевський). У 20 ст. в багатьох країнах світу розвивається інженерно-буд. наука, створюються нові конструкції- великоблокові, великопанельні, куполи-оболонки. Сформувалися архіт. напрями - конструктивізм, функціоналізм, т. з. органічна архітектура, бруталізм (Ле Корбюзьє, Ф. Райт, О. Перре, В. Гропіус, Г. Мейєр, Л. Міс ван дер Рое та ін.). Після 2-ї світової війни утворилися нац. архіт. школи Фінляндії (А. Аалто), Японії (К. Танге), Бразілії (О. Німейєр), Італії (П.-Л. Нерві) та ін. В А. кінця 50-60-х рр. широко використовують сучас. буд. техніку, яка дає можливість створювати складні просторові форми залізобетонних оболонок вантових покриттів (див. Висячі конструкції), а також досягнення сучас. науки. Великого значення надається новим прийомам архіт. організації простору в містобудуванні (див. Архітектурна біоніка; архітектори Ф. Кандела, Р.-Б. Фуллер. А.-Е. Рейді).

Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила нові сторінки в розвитку А. Максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб усіх членів соціалістичного суспільства стало об'єктивним змістом соціалістичної А. Завдання А. соціалізму розв'язуються на основі нар.-госп. державних планів. Важливою рисою рад. А. є її містобудівний характер. Рад. архітекторами на основі районного планування розроблено генеральні плани, покладені в основу дальшого розвитку А. в СРСР та в ін. соціалістичних країнах. За принципами соціалістичного містобудування створюються міста Запоріжжя, Комсомольск-на-Амурі, Магнітогорськ, Нова Каховка, Набережні Човни та ін.- в СРСР, Нова Гута - в ПНР, Острава-Поруба - в ЧССР та ін; реконструюються старі міста і будуються нові міські центри й житлові масиви (проспект Калініна в Москві, Хрещатик у Києві, площа Дзер-жинського в Харкові, центри Мінська, Ташкента, Ашхабада, житл. масиви Черемушки в Москві, Ру-санівський, Борщагівський і Березняки в Києві, Салтівський у Харкові, ансамблі набережної ріки Кальміус у Донецьку, Мандри-ківської набережної у Дніпропетровську, Лаздінай у Вільнюсі та ін. - в СРСР; ансамблі центрів Варшави, Берліна тощо). Для здійснення масового будівництва нових типів с-щ, міст, будівель створюється потужна домобудівна індустрія, широко впроваджуються індустріальні методи будівництва.

В розвитку рад. А. можна простежити зміну стильової спрямованості, що складалася в той чи ін. період. Риси А. 1920 - поч. 30-х рр. виявилися в пошуках нових форм худож. виразності і раціонального призначення будівель (Будинок Держпрому в Харкові, 1925-33, арх. С. Серафимов та ін.; Палац культури автозаводу ім. І. О. Дихачова в Москві, 1932-37, архітектори брати Весніни); 1933- 41 - у зверненні до худож. образів архіт. класики (Будинок Верховної Ради УРСР у Києві, 1933, арх. В. Заболотний; будинок Академії ім. М. В. Фрунзе в Москві, 1937, архітектори Л. Руднєв, В. Мунц). У цей час створювалися типи будівель, що відповідали новим соціальним функціям (палаци культури, робітничі клуби, фаб-рики-кухні, дитячі садки і ясла тощо), закладалися основи сучас. мікрорайону з розвинутою системою обслуговування населення, широкого розвитку набуло спорудження трансп., пром., санаторно-курортних та ін. громад. будівель. У післявоєнне десятиріччя проведено велику роботу щодо відбудови зруйнованих міст і селищ (ансамбль площі борців у Волгограді, 1945-55, архітектори К. Алабян, В. Симбірцев, М. Поляков та ін.; ансамбль м. Тернополя, 1946- 55, архітектори В. Новиков, Н. Панчук). У 60-х рр. на основі потужної буд. індустрії, впровадження типового проектування стало можливим глибоке, всебічне комплексне розв'язання тех., екон. та естетич. завдань А. Сучасна радянська архітектура відзначається зростанням ансамблевості забудови великих районів міст, простотою і тектонічною ясністю форм окремих споруд. їй притаманні функціонально зумовлена вільність планування, узагальненість і виразність об'ємно-просторової побудови, композиційне поєднання з природним середовищем, укрупнення масштабу членувань, легкість конструкцій і великі площі скла, лаконічність декоративних елементів, національна своєрідність у вирішенні архіт. форм (Кремлівський Палац з'їздів у Москві, 1961, арх. М. Посохін та ін.; Палац мистецтв у Ташкенті, 1965, арх. В. Березін та ін.; Палац піонерів та школярів у Києві, 1965, архітектори А. Милецький,Е. Більський; Палац культури "Україна" в Києві, 1970, арх. Є. Ма-ринченко та ін.; Палац культури ім. В. І. Леніна в Алма-Аті, 1972, архітектори В. Кім, Ю. Ратушний; будинок політосвіти в Душанбе, 1975, архітектори Є. Ерзовський, І.О. Прахов; Муз.-драм, театр у Сімферополі, 1976, арх. С. Афзаметдінова; автовокзал у Ворошиловграді, 1976, арх. Г. Головченко). Великих успіхів досягнено у галузі пром. будівництва, А. гідротехнічних споруд, спортивних споруд (Центральний стадіон і Палац спорту в Києві, Дитяча спортивна школа у Кіровограді та ін.). Змінюється архіт. образ сучас. села. Рад. села і с-ща забудовуються комфортабельними житл. будинками, школами й дит. садками, спорудами культ.-побутового призначення тощо (села Ксаверівка Гребінківського р-ну Київ. обл., Петрівка Красногвардійського р-ну Крим. обл. та ін.). Загальнодержавною справою стало будівництво меморіальних споруд і комплексів, які входять органічною складовою худож. частиною в ансамблі населених пунктів і ландшафтів. Див. розділи "Архітектура" в статтях про країни, республіки СРСР, великі міста. Іл. див. на окремому аркуші, с. 224-225.

Літ.: Всеобщая история архитектуры, т. 1-12. Л.- M., 1944-75; Нариси історії архітектури Української PCP, т. 1-2. К., 1957-62; Основы советского градостроительства, т. 1-4. М.. 1966-69; Асевв Ю. С. Архітектура та її стилі. К., 1967; Бунин А. В., Саваренская Т. Ф. История градостроительного искусства, т. 2. М., 1971: Книга об архитектуре. М., 1973; Сучасна архітектура Радянської України. К., 1974.

Ю. С. Асеев.

АрхітектураАрхітектураАрхітектураАрхітектураАрхітектура

 

Схожі за змістом слова та фрази