Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ско-слова arrow СКУЛЬПТУРА
   

СКУЛЬПТУРА

(лат. sculptura — різьблення, ваяння, пластика) — один з видів образотворчого мистецтва, основним засобом художньої виразності якого є співвідношення обсягових форм у реальному просторі. Велику роль у С. відіграє вміле використання законів пропорційності та ритму й врахування освітлення. Твори С. виконують з твердих або пластичних матеріалів — виліплюють з глини або пластиліну, висікають з граніту, мармуру, вирізьблюють з дерева, виливають з бронзи, чавуну, виколочують та карбують з нержавіючої сталі, міді, алюмінію. Основним об'єктом зображення в С. є людина, іноді тварина (т. з. анімалістичний жанр). С. має два осн. види: кругла скульптура й рельєф. Кругла С. (статуя, напівфігура, бюст, скульптурна група) розрахована на круговий огляд. У рельєфі опукле зображення виступає з площини, що становить основу твору. Завдяки цьому скульптор у рельєфі має більше ніж у круглій С. можливостей вільно групувати постаті та відтворювати елементи пейзажного н архіт. середовища. В залежності від того, наскільки високо виступає зображення над фоном, розрізняють барельєф, горельєф і контррельєф. Своєрідним різновидом рельєфу є медаль (див. Медальєрне мистецтво). За призначенням С. поділяють на монументальну (пам'ятник, надгробок), монументально-декоративну (фонтан, каріатида, маскарон тощо) та станкову (С. на виставках, в музеях, в інтер'єрі громад. та при-ват. будівель). Окремим різновидом станкової С. є скульптура малих форм (статуетки людей, тварин тощо). С. зародилася і була поширена у народів різних континентів ще в первісному суспільстві. Високого худож. рівня досягла в рабовласницьких державах старод. Сходу (Єгипет та ін.). В мистецтві античного рабовласницького суспільства С. зайняла провідне місце. В Старод. Греції С. втілила громадян. ідеал "прекрасної і доблесної людини". Кращі досягнення старогрец. С. пов'язані з творчістю таких майстрів, як Мірон, Фідій, Поліклет, Скопає, Праксітель і Лісіпп. У старорим. С. був особливо поширений реалістичний портрет і рельєф на істор. теми. За доби феодалізму високого рівня досягла С. Індії, Китаю, Японії, ін. країн Азії. У середньовічній Зх. Європі С. була пов'язана з церковною архітектурою і розвивалася в рамках романського, а пізніше — готичного (див. Готика) стилів. За доби Відродження в Італії розквітли всі види скульптури, майстри якої оспівували красу і силу людини (Донателло, Верроккйо, Мікеланджело та ін.). Видатних майстрів С. дало т. з. Пн. Відродження (К. Слютер — Бургундія; Ж. Гужон, Ж. Пілон — Франція; М. Пахер — Австрія; Т. Ріменшнейдер, П. Фішер — Німеччина; Ф. Штос — Польща). У 18 ст. в С. барокко ренесансна гармонія й ясність відступають, з'являються підкреслено динамічні, пишні форми, зростають декоративні тенденції. В цей час поширюються парадні портрети й пам'ятники. У тісній взаємодії з барокко розвивався класицизм; риси обох стилів поєдналися у творчості Л. Берніні (Італія), Ф. Жірардона та А. Куа-зевокса (Франція), X. Монтаньєса (Іспанія). З 2-ї пол. 18—1-ї чверті 19 ст. поряд з істор., міфологіч. й алегоричними сюжетами значне місце зайняли портрети — Ж. Б. Пігаль, Е. М. Фальконе, Ж. А. Гулон (Франція), А. Канова (Італія), Б. Торвальдсен (Данія), Дж. Флаксмен (Англія), Г. Шадов, Й. Г. Даннеккер (Німеччина). Російська С. цього часу розвивалася в руслі загальноєвропейських стилів —барокко і класицизму (Ф. Шубін, М. Козловський, Ф. Щедрій, І. Мартос та ін.). В 2-й пол. 19 ст. класицизм поступово стає виразником ідеології пануючих класів, набуває салонних рис і перетворюється на офіц. стиль майже всіх європ. академій художніх. Поряд з цим в С. цього часу відображається загальний процес демократизації мистецтва. Майстри звертаються до теми праці, до проблем громад. моралі (Ф. Рюд, Ж. Б. Карпо, О. Роден, Ж-Далу — Франція; К. Меньє — Бельгія, Й. В. Мисльбек — Чехія, М. Антокольський — Росія, О. Сент Тоденс — США). На поч. 20 ст. розвиток світової С. ускладнився виникненням, а пізніше і широким розповсюдженням різних модерністських течій (кубізму — О. Архипенко, А. Лорен; конструктивізму — Н. Габо і А. Певзнер; сюрреалізму — X. Арп, А. Джакометті; абстракціонізму — О. Ко лдер), представники яких все рішучіше стають на шлях відірваної від життя формотворчості. Однак багато скульпторів зберігають вірність реалістичним традиціям і стверджують у своїх творах правду життя (А. Майоль, Е. А. Бурдель, Ш. Деспіо—у Франції, Я. Штурса —в Чехословаччині, К. Дуніковський — у Польщі; І. Мештрович — в Югославії). В модерністській С. дедалі ясніше виявляються симптоми глибокої кризи буржуазної культури, з її знеціненням реального життя й антигуманістичними тенденціями. Творчість ряду скульпторів-модерністів (Г. Мур, О. Цадкін, К. Бринкуш та ін.) сповнена глибоких суперечностей. В умовах активізації демократичного руху, після 2-ї світової війни, у бурж. країнах з'явилася й реалістична С, пройнята гуманістичним пафосом (Дж. Манцу, М. Мадзакураті, Ф. Мессіна — в Італії, Ж. Са-ландр — у Франції, В. Аалтонен — у Фінляндії). Втілення прогресивних ідеалів і прагнення до оновлення худож. форм визначають творчість провідних скульпторів країн соціалістичної співдружності, таких як Ф. Кремер (НДР), Й. Кереньї, Ж. Кішфалуді-Штробль (Угорщина), К. Покорний (Чехословаччина), Й. Ірімеску (Румунія), І. Фунев (Болгарія), А. Августинчич (Югославія) та ін. Високого, якісно нового рівня досягла С. в СРСР. З перших років встановлення Рад. влади могутній поштовх розвитку рад. С. дав ленінський план монументальної пропаганди. Він спрямував мистецтво С. на активне служіння народу, на увічнення важливих історичних подій, видатних діячів. У цей період було створено перші революц. пам'ятники й пам'ятні дошки, а пізніше значні твори монументальної С. У цих творах яскраво виявилося соціалістичне світосприймання, було втілено принципи народності і партійності рад. мистецтва. Широке визнання здобули твори рад. скульпторів М. Андрєєва, Г. Голубкіної, І. Шадра, В. Мухіної, О. Матвєєва, С. Лебедєвої, С. Коненкова, С. Меркурова, Л. Шервуда, О. Кибальникова, М. Манізера, М. Томського, Є. Вучетича, М. Анікушина, Л. Кербеля, В. Цигаля, К. Бєлашової, О. Комова, Ю. Чернова (РРФСР), Я. Ніколадзе, Т. Абакелії, М. Канделакі (Груз. РСР),Ф. Абдурахманова(Аз. РСР), 3. Азгура (БРСР), А. Сарксяна (Вірм. РСР), Т. Залькалва, Л. Буковського (Латв. РСР), Ю. Мікена-са, Г. Йокубоніса (Лит. РСР), Л. Дубиновського (Молд. РСР) та ін. С. на території України відома з часів палеоліту (пам'ятки з Мізинської стоянки та ін.). З часів міді та бронзи відомі теракотові статуетки (Трипільська культура) і монументальні кам'яні стели. В 1-му тис. до н. е.— на поч. 1-го тис. н. е. у скіфів та сар-матів розвинулося мистецтво рельєфу на побутових речах (на зброї, посуді тощо), в якому панував т. з. "звіриний стиль". Скіфи залишили зразки монументальної скульптури (т. з. баби кам'яні). Високого рівня досягла місц. С. античних міст Пн. Причорномор'я. протягом 1-го тис. н. е. розвивала і у сх. слов'ян

(дерев'яні, кам. та мідні ідоли, срібні ювелірні вироби тощо). В Київ. Русі розвинулося різьблення по дереву та каменю, обробка металу, скульптурний рельєф (київ. кам'яні рельєфи 11 ст.). Рельєф був поширений на тер. України в 14—16 ст. (рельєф богородиці з Антонієм і Феодосієм для Успенського собору Києво-Печерської лаври, 1470). В 2-й пол. 16 ст., особливо на зх. землях, на С. позначилися впливи ренесансу (надгробки, різьблені іконостаси, рельєфи на фасадах будов тощо). В 17—18 ст. в С. України панував стиль барокко, який, зокрема, позначився на декоративному оздобленні будов (колегія в м. Глухові, брама Заборовського у Києві та ін.). Нац. традиції в ті часи виявилися у дерев'яній нар. С. та різьбярстві. Протягом 19 ст. укр. С. не мала сприятливих умов для свого розвитку. Певне пожвавлення намітилося наприкінці 19 — на поч. 20 ст. В цей час на Україні було встановлено багато пам'ятників, що створювалися укр. і рос. митцями, зокрема Б. Хмельницькому (1879—88) у Києві (М. Микешин), І. Котляревському (1896 — 1902, відкрито 1903) і Гоголю (1913—15, відкрито 1936) у Полтаві (Л. Позен), А. Міцке-вичу (1905—06) у Львові (М. Паращук та А. Попель). У дожовтневий час на Україні працювали також скульптори П. Забіла та Б. Едуардс. У станковій С. популярністю користувалися жанрові твори Л. Позена, які відтворювали сцени з життя укр. народу. За рад. часів укр. С, розвиваючись у загальному річищі усього рад. мистецтва, досягла розквіту. В її становленні й розвитку взяли участь скульптори, які почали свій творчий шлях ще в дожовтн. часи, ті, що здобули художню освіту в рад. період, насамперед, в спеціальних художніх закладах, які було організовано на Україні Радянською владою. Багато укр. майстрів ще у 20—ЗО і pp. створили окремі пам'ятники, але в основному працювали в галузі станкової С. (композиції, портрети). Серед них: Ф. Балавенський, І. Кавалерідзе, Л. Блох, І. Севера, А. Страхов, М. Гельман, П. Ульянов, Г. Петрашевич, Г. Пивоваров, Ю. Білостоцький, I. Макогон, М. Лисенко, Л. Муравін, Я. Ражба, Б. Іванов та інші. Після Великої Вітчизняної війни в республіці розвинулися всі види С. Встановлено багато пам'ятників, розвиваються і різні види станкової скульптури. Серед укр. майстрів різних поколінь — О. Ковальов, О. Олійник, М. Вронський, В. Бородай, М. Рябінін, Г. Кальченко, О. Супрун, A. Білостоцький, В. Зноба, В. Борисенко, В. Полоник, В. Свида, І. Коломієць, В. Клоков, В. Сколоздра, Е. Мисько, Д. Крвавич, М. Грицюк, В. Швецов, А. Кущ та ін. Якщо в перші повоєнні десятиліття досягнення укр. скульпторів виявилися, насамперед, в галузі скульптурного портрета, то в 60—70-х рр. піднесення зазнала монументальна скульптура. В ній втілюються життєстверджуючі ідеали прогресивного людства, підкреслюється героїзм образів. Часто новаторському змісту відповідає і нова пластична мова: пам'ятники В. І. Леніну в Дніпропетровську (1957) та Харкові (1963; обидва — М. Вронський та О. Олійник), у Запоріжжі (1964, М. Лисенко, М. Суходолов), Донецьку (1967, Е. Кунцевич) та ін.; М. О. Щорсу в Києві (1954, М. Лисенко, B. Бородай, М. Суходолов) та ін. Високохудожні пам'ятники встановлено відомим представникам культури минулого, зокрема представникам рос. і укр. народів. Серед них— пам'ятники О. Пушкіну в Києві (1962, О. Ковальов), І. Франко (1964, Е. Мисько, Д. Крвавич та ін.), Лесі Українці (1973, Г. Кальченко), І. Котляревському (1975, Г. Кальченко) — обидва у Києві та ін. Багато монументів на Україні присвячено революційному минулому: монумент Великої Жовтневої соціалістичної революції у Києві (1977, В. Бородай, В. Зноба та І. Зноба), бійцям Першої Кінної армії в смт Одесько Буського р-ну Львів. обл. (1975, В. Борисенко та ін.), трьом штурмам Перекопу в Червоноперекопську (1971, Ю. Синькевич і М. Грицюк) та ін. Особливим пафосом пройняті численні монументи на честь подій часів Великої Вітчизн. війни 1941—45: партизанам-ковпаківцям в Яремчі (1967, В. Бородай), "Україна — визволителям" у смт Міловому Ворошиловгр. обл. (1972, В. Мухін, В. Федченко, І. Чумак, І. Овчаренко та ін.), рад. громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Рад. Армії, як і загинули 1941—43 в урочищі Бабин яр у Києві (1976, М. Лисенко, В. Сухенко, В. Вітрик, Б. Лисенко), меморіальний ансамбль "Пагорб Слави" в Черкасах (1977, Г. Кальченко та ін.), мемор. комплекс жертвам фашизму в с. Кортелісах Волин. обл. (1980, О. і М. Олійники), меморіальний ансамбль "Український державний музей Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років" у Києві (1981, Є. Вучетич, В. Єлізаров, В. Бородай та ін.), монумент на ознаменування возз'єднання України з Росією у Києві (1982, О. Скобликов). Про широке визнання досягнень укр. рад. С. свідчать монументи, встановлені укр. скульпторами у ін. республіках Рад. Союзу та за кордоном, зокрема пам'ятники Т. Шевченкові в Москві (1964, М. Грицюк, Ю. Синькевич, А. Фуженко), в м. Шевченко Каз. PCP (1982, M. Вронський, В. Сухенко), в Палермо в Канаді (1951, М. Вронський, О. Олійник), в Арровпарку в США (1970, В. Бородай), у Шалетт-сюр-Луені (Франція, 1974, О. Скобликов), Парижі (1979, М. Лисенко); монумент В. Порику в Енен-Льєтарі (Франція, 1967, Г. Кальченко, В. Зноба). Іл. див. на окремому аркуші с. 320—321, а також до статей Барокко, Відродження, Готика, Литво художнє, Меморіальні споруди, Монументальна пропаганда та до статей про окремих скульпторів.

Літ.: Кепинов Г. И. Технология скульптуры. M., 1936; Валериус С. С. Проблемы современной советской скульптуры. М., 1961: Либман М. Я. О скульптуре. М., 1962; Валериус С. С. Скульптура нового мира. М., 1970; Валериус С. С. Прогрессивная скульптура XX века. М., 1973; Німенко А. В. Українська скульптура другої половини XIX — початку XX ст. К., 1963; Варнарецький Ю. А Становлення української радянської скульптури. К., 1972; Любченко В. Ф. Львівська скульптура XVI —XVII століть. К., 1981.

Л. М. Сак.

Скульптура - leksika.com.uaСкульптура - leksika.com.uaСкульптура - leksika.com.uaСкульптура - leksika.com.uaСкульптура - leksika.com.ua

Скульптура - leksika.com.uaСкульптура - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази