Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛАТИНСЬКА МОВА
   

ЛАТИНСЬКА МОВА

(lingua Latina) - одна з давньоіталійських індоєвроп. мов, що лягла в основу формування сучас. романських мов. Спочатку розвивалася на базі діалекту мешканців Рима та його околиць. У 9—8 ст. до н. е. — мова племені латинян [обл. Лацій (Latium) на заході центр, частини Апеннінського п-ва]. Перші писемні пам'ятки Л. м. відомі з 7—6 ст. до н. е. (фрагменти т. з. царських законів, написи на побут, речах, камінні тощо). Розвиток літературної Л. м. почався у 3 ст. до н. е. і тривав понад 2 тис. років.

Латинський алфавіт - leksika.com.ua

З утворенням Римської імперії Л. м. поширилася на тер. Зх. Європи і стала офіц. мовою д-ви. Упродовж Середньовіччя та Відродження і до 18 ст. вона використовувалася не тільки як писемна мова церкви, науки, філософії та л-ри, а й як мова ділового та профес. спілкування духівництва, вчених, юристів, медиків, чиновників. До поч. 18 ст. у більшості ун-тів Європи викладання велося Л. м. Нині Л. м. є офіц. мовою д-ви Ватикан. За Л. м. зберігається статус міжнародної у царині медицини, біології, філології, юриспруденції та серед катол. кліру. Елементи Л. м. активно використовуються у лексиці в-ва, побуту, освіти, соціально-політ, та наук, життя. Особливе значення Л. м. має для юрид. наук. По-перше, правнича термінологія значною мірою складається з лат. слів (юстиція, процес, прецедент, презумпція, адвокат, прокурор та ін.). По-друге, римське право, на базі якого сформувалося сучасне європ. право, розвивалося у мовному просторі латини. На фунті лат. лексики рим. права склалися численні поняття різних галузей права, зокрема цивільного (аліменти, віндикація, експертиза, колегія, компенсація, плебісцит, прерогатива, ратифікація тощо). З ін. боку сама Л. м. розвивалася паралельно зі становленням рим. права, що підтверджують писемні пам'ятки тих часів. У 450 до н. е. були укладені Закони XII таблиць — найдавніша пам'ятка рим. зак-ва. В архаїчний період розвитку Л. м. (3—2 ст. до н. е.) були закладені основи рим. юриспруденції. Збереглися фрагменти творів рим. юристів того періоду: Гнея Флавія, Корнелія Сціпіона Назіки, Марка Юнія Брута, Гая Манілія, Муція Сцеволи та ін. Саме тоді формалізований легісакційний процес (legis actio — дія, встановлена законом) почав поступово замінюватися формулярним (per formulas — через формули), який більше сприяв фіксації лат. юрид. фразеологізмів. У класич. період розвитку Л. м. (1 ст. до н. е. — 1 ст. н. е.) відбувався розквіт не тільки рим. л-ри, а й юриспруденції та ораторського мист-ва. Післякласич. період (2 ст.) представлений творами таких юристів, як Гай, Прокул, Сабін, Юліан, Помпоній. З епохи пізню!' імперії (3—5 ст.) збереглися фрагменти творів Павла, Папініана, Ульпіана, Модестіна, кодекси Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія. Рим. юристи та коментатори були майстрами правових дефініцій. Шляхом використання і коментування лат. юрид. виразів вони фіксували у правознавстві загальнолюд. норми сусп. життя в органіч. єдності з принципами справедливості, милосердя, благодійності, порядності тощо Guns praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere — приписи права такі: чесно жити, не шкодити іншому, кожному віддавати належне). В Середні віки в Україні, як і в країнах Зх. Європи, Л. м. було укладено багато юрид. док-тів, істор. хронік, трактатів з філософії, богослов'я та ін. Л. м. писали Франциск Скорина, С. Оріховський, І. Домбровський, Феофан Прокопович та ін. вчені і письменники. У 16—18 ст. Л. м. в Україні велося ділове листування, нею було надр. «Пакти і Конституцію Війська Запорозького» (1710). В цей час широко використовувалася перекладна л-ра, зокрема збірки лат. сентенцій, що зумовлювалося розвитком юрид. наук та риторики. Так, багато сентенцій, у т. ч. правових, подає Феофан Прокопович у своїй праці «Риторика». Пам'ятки актової писемності України періоду пізнього феодалізму містять багато запозичень з Л. м. (хартія, бурса, реєстр, юрисдикція, реляція, універсал, магістрат, елекція тощо). Для юриспруденції Л. м. становить інтерес не лише як мова рим. права, середньовіч. юрид. трактатів і док-тів, а й як джерело міжнар. держ.-правових термінів, формул і сентенцій. Норми та принципи правознавства римські juris pru-dentes (досвідчені у праві) майже 2 тис. років тому втілили у стислих і містких дефініціях, максимах, сентенціях та виразах. Точність і простота лат. юрид. фразеології забезпечили подолання правового партикуляризму і створили можливість єдиного міжнар. правозабезпечен-ня. Афористична стислість і влучність термінів та формул рим. права, відсутність у його мові неприпустимих в юриспруденції двозначностей сприяли його утвердженню як основи європ. правових систем.

Лат. юрид. вирази стали озвученим правом для юристів усього світу. В них відбилися реальні процеси соціального життя, а також певні фікції права (fictio legis neminem laedit — юрид. фікція нікому не шкодить). Лат. сентенції перетворилися на юрид. презумпції, напр.: prior tempore — potior jure (перший за часом — сильніший за правом), dominus sentit periculum (господар відповідає за ризик), periculum in mora (небезпека у зволіканні; у простроченні — ризик випадкової втрати), nemo debet bis puniri pro uno delicto (ніхто не повинен двічі бути покараним за одну провину), pater est quem nuptiae demon-strant (батько той, на кого вказує шлюб). Правова афористика Л. м. зафіксована у вигляді абстракцій, передає соціальну дійсність у її суттєвих формах (forma legalis est forma essen-tialis — юридична форма — істотна форма). Лат. слова і поняття визначають предмет, явище або дію, а фразеологізми дають їхню характеристику. В цьому аспекті лат. юрид. вирази та сентенції є своєрідними док-тами, першоджерелами права. Вони — результат і показник складного діалектич. процесу формування права, його понять і норм. Лат. юрид. фразеологізми й терміни допомогли відокремити правові поняття від емпірики реальних речей і чітко зрозуміти зв'язки та відношення правового життя. Лат. сентенції й терміни становлять не лише основу, а й форму права; вони піддаються використанню незалежно від конкр. джерела або певної ситуації, дають простір для абстр. мислення та різноманітних інтерпретацій. Лат. юрид. вирази та визначення відповідають принципам ототожнення користі й добра, істинності й практичності, їх зміст грунтується на загальнолюд. нормах сусп. життя та гуманізмі.

Літ.: Никифоров Б. С. Лат. юрид. фразеология. М., 1979; Бартошек М. Рим. право. Понятия, термины, определения. М., 1989; Дождев Д. В. Рим. частное право. М., 1996; Темное Е. И. Лат. юрид. изречения. М., 1996.

В. Ю. Соколов.

 

Схожі за змістом слова та фрази