Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow І arrow ІДЕАЛІЗМ ПРАВОВИЙ
   

ІДЕАЛІЗМ ПРАВОВИЙ

- один з філос-правових підходів до онтологічного, гносеологічного, аксіологічного, деонтологічного та праксіологічного обгрунтування природи, форм вияву і призначення права у сусп-ві та д-ві. І. п. виявляється у філос.-правовій проблематиці, зокрема: при визначенні природи права, співвідношення природного права і позитивного права, взаємозв'язку права і д-ви, права і моралі, пріоритету прав людини, сутності правосвідомості тощо. Він надає можливість виявити суттєво-практичні, соціально-регулятивні та світоглядні основи права. В єдності з метафіз. та діалектич. підходами І. п. визначає природу права як об'єктивне або суб'єктивне існування ідеального, духовного, розумного та морального начала. Ідея права чи правова ідея проголошується феноменом інтерпретації правового буття, що передбачає примат духовно-ідеальних, раціональних, інтуїтивних та ірраціонально-трансцендентних джерел. І. п. виявляється у двох взаємопов'язаних аспектах — у право-розумінні як такому; в уявленнях про роль, функції та призначення права як ідеального явища в сусп. та держ. житті. Найяскравішим прикладом ідеалізації правових засад для людського буття є природне праворозуміння, у контексті якого виникли моральне (етичне) та природне обгрунтування права як фундам. цінності, що протиставляється внутрішньо суперечливому й тому недосконалому волевстановленому позитивному діючому праву. Звідси «вічна» проблема діалектики абсолютизованої ідеальності права та дегуманізованої відносності неправового закону.

На основі ідеалізованого уявлення про гуманістичну, розумну чи божественну сутність природ, права формувався ряд правових доктрин: неокантіанська концепція «природного права зі змінним змістом» Р. Штаммлера, неотомістське персоналістське тлумачення природ, права Ж. Маритена, неопротестантське трактування природ, права як питання віри та ін. І. п. характеризують ідеї абсолютно чи відносно зумовленого (Богом, розумом, природою речей чи людини), імпліцитного, передпозитивного, допозитивного та надпозитивного права, що протиставляється позитивному закону як експліцитному, зовнішньому, штучному. Обгрунтована також інструментальна цінність природ, права завдяки визнанню його безпосеред. юрид.-регулятивного значення, саме тому індивід — носій природних прав розглядається як активний суб'єкт багатоманітних соціальних взаємозв'язків.

Право, з позицій І. п., лише тоді є власне правом, коли визнається як ідеальна основа сусп. та держ. життя, як «чистий» фундамент соціальних відносин у системі «громадянське суспільство — правова держава», коли ідеально-моральним уявленням і цінностям (Богу і природі, розуму і справедливості, рівності та свободі, безпеці і щастю, порядку та правдивості) вдається конструювати і ціннісно оформити юрид. зміст прав та обов'язків, функцій, завдань і цілей соціальних суб'єктів (проект «ідеальної держави» Платона, ре-ліг.-правова критика Августином з позиції «Божого града» земних порядків, розуміння Г. В. Ф. Гегелем д-ви як «руху Бога у світі» або тлумачення соціальної діалектики «абсолютної ідеї» як «відношення між станами» громадян, сусп-ва, теократична світова спільність В. С. Соловйова).

І. п. надає можливість структурувати та ціннісно виправдати соціально-правове буття сусп-ва, формування і розвиток людських взаємин, що засновані на принципах комунікації та консенсусу. Суперечності та антагонізми соціально-правової взаємодії можуть бути гармонізован і в силу бажання соціальних суб'єктів виходити з ідеальних уявлень про необхідне та належне (декалог Ісуса Христа). Наслідком цього і є ситуація, коли характер співіснування та взаємодії індивідів починає відповідати певним ідеям, духовному стану або наближатися до них. Визнається розумово-духовна та моральна обгрунтованість реалізації індивідом ідеальних правових начал (І. Кант), що дозволило П. І. Новгородцеву сформулювати положення про особистість як основу морально-правового прогресу в сусп-ві. Ця обгрунтованість можлива також на засадах визнання протягом людської історії безпосеред. керівництва божого провидіння (Ж. Б. Боссюе) або вселенського вольового начала (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше). Ось чому для І. п. є важливою розробка ідеальних правових моделей людського існування у його родовій, соціальній, тілесно-раціональній та астральній типології, що дозволяє ідентифікувати найрізноманітніші правові символи, цінності, знання та норми. І. п. може визначатись і як критика різноманітних матеріалістич. підходів до праворозуміння, зберігаючи при цьому свою внутр. діалектичність, що стає можливим завдяки конкуренції різноманітних течій всередині самого ідеалізму.

Природа І. п. може бути також розглянута в контексті абсолютизації та ідеалізації ролі права, значення його регулятивно-нормат. можливостей порівняно з ін. різновидами соціальної регуляції, безвідносно до апріорної, метафіз. ідентифікації природи та сутності природ, права. Однак і в позитивному (нормативістському) праворозумінні має місце ідеалізація, абсолютизація права як універсального нормат. феномена, формально-обов'язкового припису влади, права як закону, що реально регулює ті чи ін. соціальні відносини, спирається на авторитет і силу д-ви в її правотв. самодостатності. Літ.: Нерсесянц А. С. Философия права. М., 1997; Алексеев С. С. Философия права. М., 1998; Этика права. М., 1998.

О. Б. Костенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази