Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пис-підг arrow ПІВДЕННА АМЕРИКА
   

ПІВДЕННА АМЕРИКА

— материк у пд. частині Зх. півкулі. Разом з Північною Америкою становить частину світу Америку. Пл. з прилеглими островами 18,28 млн. км2. На Зх. омивається водами Тихого ок., на Сх.— Атлантичного ок., на Пн.— водами Карибського м. Протокою Дрейка П. А. відокремлена від Антарктиди. З Пн. Америкою сполучена Панамським перешийком, через який прокладено Панамський канал. Берегова лінія розчленована порівняно мало. Найбільші затоки: на Пн.— Венесуельська з озером-лагуною Маракайбо, на Зх.— Гуаякіль, на Пд. Сх.— затока Ла-Плата. Острови переважно на Пд. Зх. і Пд. (Чілійський архіпелаг, архіпелаг Вогняна Земля, Фолклендські о-ви та ін.).

Рельєф. Вздовж зх. узбережжя П. А. майже на 9 тис. км простягається гірська система Анд, що складається з кількох паралельних хребтів (Кордільєри: Східна, Західна, Центральна, Берегова, Кордільєра-Реаль та ін.). Переважні висоти їх 5000—6000 м, макс.— 6960 м (г. Аконкагуа). Найбільшої шир. Анди досягають у центр. частині, де хребти розділені великими внутр. плоскогір'ями (Пуна та ін.). Анди мають переважно складчасто-брилову будову, це район активної вулканічної діяльності (вулкани Котопахі, Осорнота ін.) і високої сейсмічності. Значне зледеніння (бл. 25 тис. км2). Рельєф центр. і сх. частин материка рівнинно-плоскогірний, плат-формений. Виступам платформи відповідають Гвіанське плоскогір'я та Бразільське плоскогір'я, між якими лежить найбільша на земній кулі Амазонська низовина. Від Анд плоскогір'я відокремлені акумулятивними рівнинами Льянос Оріноко, Льянос Маморе, Пантанал і Гран-Чако. Пд. частина материка зайнята Патагонським плоскогір'ям, яке уступами спускається до Атлантичного ок., від Бразільського плоскогір'я воно відокремлене рівнинами Пампи. Геологічна будова і корисні копалини. Основу геол. будови П. А. становлять два гол. геоструктурні елементи: давня докембрійська Пд.-Американська платформа у центр. і сх. частинах материка та Андійська геосинклінальна область на Зх., де сформувалася гірська система альпійської складчастості — Анди. На Сх. до Анд прилягає Патагонська плита, що належить до герцинської складчастості. Амазонська улоговина сформувалася у кінці докембрію — на поч. палеозою вздовж зони розломів. Молоді кайнозойські структури складають прибережну рівнину. П. А. багата на різноманітні корисні копалини. В Андах, на Бразільському та Гвіанському плоскогір'ях зосереджені родовища металевих руд: заліза, марганцю, алюмінію, міді, олова, свинцю й цинку, а також золота, срібла й платини. Осн. родовища нафти та газу — у міжгірних прогинах Анд (Венесуела), у сх. частині Патагонського плоскогір'я та на Амазонській низовині. Є поклади кам. вугілля, миш'яку, сурми, молібдену, сірки тощо. Родовища селітри (Чілі), значні запаси йоду і бору.

Клімат. Більша частина П. А. розташована в екваторіальному, тропічному та субтропічному поясах. Лише пд. частина материка — у помірному поясі. На формування клімату П. А. значний вплив справляють повітр. маси з Атлантичного ок., вплив Тихого ок. обмежений вузькою смугою узбережжя. Положення материка переважно у низьких широтах зумовлює значну величину радіаційного балансу. В екваторіальних широтах пересічні місячні т-ри коливаються у межах +25, +28°. На Пн. та Пд. до 30° пд. ш. переважає сезонно-вологий субекваторіальний і тропічний клімат (т-ра від +20 до +29, +30°). Для Анд характерний гірський та високогірний клімат. Снігова межа лежить на вис. 4700—4900 м у Пн. Андах, 6000—6500 м у Центральних та 700—1000 м у Пд. Андах, де й зосереджена осн. кількість льодовиків. Розподіл опадів нерівномірний. Найбільша кількість їх — на навітряних схилах Анд, особливо в Колумбії та на Пд. Чілі (5000—10 000 мм). На сх. схилах Бразільського й Гвіанського плоскогір'їв та на Амазонській низовині — до 2000—3000 мм. Дуже посушливі райони на Зх. від Пампи (до 300 мм), у Патагонії (до 200 мм). На тихоокеанському узбережжі між 5 та 30° пд. ш. клімат берегових пустель і напівпустель (опадів до 100 мм).

Внутрішні води. П. А. має добре розвинуту річкову сітку. Анди — гол. міжокеанський вододіл, тому більшість рік належить до бас. Атлантичного ок. Басейн Тихого ок. включає невеликі ріки зх. схилів Анд. Найбільша ріка П. А.— Амазонка. До великих рік П. А. належать також Оріноко. Сан-Франсіску, Парана з Парагваєм та Уругвай. На плоскогір'ях і в Андах ріки короткі, порожисті; є водоспади (найвищий у світі — Анхель, вис. 1054 м). Живлення більшості рік дощове. Для рік Патагонії характерне снігове живлення, для пд.-зх. Анд — льодовикове. На рівнинах Гран-Чако та Пампи значні території не мають стоку. Ріки П. А. мають великі запаси гідроенергії, які майже не використовуються. Озер у П. А. порівняно мало. В Центр. Андах лежить одне з найбільших серед високогірних озер світу — Тітікака. У Патагонських Андах поширені гол. чин. озера льодовикового походження. Для атлантичного та карибського узбереж характерні озера-лагуни (Лагоа-Мірін, Патус, Маракайбо).

Грунти. Вологий і жаркий клімат П. А. зумовив розвиток переважно латеритних опідзолених, місцями заболочених грунтів, що змінюються у субтропіках червоними і червоно-бурими грунтами саван. У помірному поясі на вологому Зх. поширені буроземи, на сухому Сх. та у сухих тропіках — напівпустельні й пустельні грунти, а також солончаки.

Рослинність П. А. надзвичайно різноманітна. Вологі (дощові) вічнозелені ліси (гілея, або сельвас) П. А., які є найбільшим лісовим масивом на Землі, займають майже всю Амазонську низовину, схили нагір'їв і Анд, що прилягають до неї, зх. частину Колумбії та сх. схили Бразільського нагір'я. Тут поширені представники род. бобових, миртових, мелієвих, лаврових, пальм тощо, багато ліан (род. бігонієвих, пасифлорових та ін.) і епіфітів (род. бромелієвих і зозулинцевих). В гілеї ростуть також червоне дерево, гевея, какао, кокосова пальма, маніок, батат тощо. На Пн. Гвіанського та Пн. і Сх. Бразільського нагір'їв ростуть листопадні вічнозелені ліси. В бас. р. Оріноко поширена ксерофітна трав'яниста рослинність (льянос), по берегах річок — листопадні й галерейні ліси. На Пн. Сх. Бразільського нагір'я — тропічне рідколісся (каатинга) з колючими чагарниками, кактусами, молочайними, бромелієвими, бобовими; по долинах річок — пальмові ліси. В центр. частині Бразільського нагір'я — чагарникові савани (кампос серадос); пд. його частину займають субтропічні вічнозелені вологі ліси (з бразільських араукарій і парагвайського падуба). Рівнина Гран-Чако вкрита сухими тропічними лісами і рідколіссям. На крайньому Пд. Сх. Бразілії і на рівнинах Уругваю переважають трав'янисті савани (кампос лімпос). На Сх. від Анд у Пн.-Зх. Аргентіні поширені чагарникові напівпустелі, які далі на Сх. змінюються сухими чагарниковими, потім — злаковорізнотравними степами (пампа). В Андах — висотна зональність. Зх. схили Анд у тропіках зайняті пустелями і напівпустелями, які в субтропіках змінюються літньосухими жорстколистими лісами і чагарниками (еспіналь, матораль), а в Патагонії — лісами з переважанням нотофагуса і болотами.

Тваринний світ П. А. дуже своєрідний і багатий. Для вологих екваторіальних і тропічних лісів характерні тварини, яким властивий деревний спосіб життя. З ссавців поширені широконосі мавпи (ревун, капуцин, павукоподібні мавпи, ігрункові тощо), лінивець, мурашкоїди, чіпкохвостий дикобраз, опосум, кінкажу, оцелот, ягуар. Серед птахів — численні колібрі, трогони, котинги, танагри, тукани, гоацин, папуги, зустрічаються грифи, гарпія; з водно-болотних — качки, чаплі, шпоркові гуси та ін. З плазунів водяться ігуани, сцинки, удави, отруйні змії (аспід, бушмейстер тощо); багато деревних земноводних; численні комахи; трапляються павуки-птахоїди. Серед наземних тварин поширені великий броненосець, великий мурашкоїд, пекарі, тапіри, водосвинка, або капібара тощо. Водойми населяють ламантин, дельфінінія, каймани, анаконда, двоякодихаюча риба лепідосирен, арапайма, піраньєві, електричний вугор та ін. В саванах і рідколіссях переважають наземні тварини: броненосці, олень мазам, пума, гризуни, страус нанду. Для пд. степів і напівпустель характерні ендемічні гризуни (нутрія, пака, агуті, віска-ча тощо), численні пампаський олень, пума, броненосці, серед птахів — паламедеї, тинаму, нанду, кондор. У високогір'ї Центр. Анд трапляються реліктовий андійський ведмідь, гризун чинчилья, лами (гуанако і вікунья). Див. також Неотропічна біогеографічна область, Антарктична біогеографічна область.

Історія дослідження. Офіційно відкриття Америки датують 12.X 1492, коли X. Колумб відкрив Ба-гамські о-ви. У наступні роки було відкрито багато островів у Карибському м., досліджено і нанесено на карту частину пн. та сх. узбереж (ісп. експедиції А. Охеди за участю А. Веспуччі та А. Мендоси, португ. експедиції П. Кабра-ла). В 1507 лотарінгський географ М. Вальдземюллер запропонував назвати відкритий пд. материк "Америкою" на честь Амеріго Веспуччі. В 20-х pp. 16 ст. в основному були відомі обриси П. А. Під час кругосвітньої подорожі (1520) Ф. Магеллан пройшов уздовж атлантичного узбережжя материка; ісп. мандрівник Ф. Осес 1526 обігнув Вогняну Землю, продовживши відкриття берегів П. А. Значні частини тихоокеанського узбережжя П. А. досліджували в 16 ст. ісп. мореплавці. В 1535—37 Д. Альма-гро здійснив похід у внутр. райони П. А., відкрив оз. Тітікака, високогірні плато Центр. Анд та Аргентіно-Чілійських Анд. У пошуках "золотої країни" Ельдорадо ісп. та нім. експедиції пройшли Пн. Анди та Орінокську низовину; було відкрито ліві притоки Оріноко. В 16 ст. П. А. вперше пересік з Зх. на Сх. від Анд по Амазонці до Атлантичного ок. загін іспанця Ф. Орельяна. В 15—18 ст. було в осн. рисах виявлено контури берегової лінії, одержано заг. уявлення про рельєф та ріки П. А. Точні обриси материка встановили гол. чин. англ. гідрографічні експедиції у 2-й чверті 19 ст. (у експедиції Р. Фіцроя 1831—36, зокрема, брав участь Ч. Дарвін). На поч. 19 ст. у П. А. працювали нім. дослідник А. Гумбольдт та франц. вчений Е. Бонплан, 1822—29 — рос. експедиції Г. І. Лангсдорфа та ботаніка Л. Ріделя. В кінці 19 — на поч. 20 ст. у П. А. працювали рос. мандрівники О. С. Іонін, М. М. Альбов, Г. Г. Манізер.

М. І. Вавілов.

Населення. До складу сучасного населення П. А. входять представники трьох рас — монголоїдної (американська гілка), до якої належить корінне населення регіону — індіанці, європеоїдної (нащадки переселенців з Європи), негроїдної (нащадки вивезених з Африки рабів), а також численні мішані групи — мулати, метиси та ін. Расове мішання в країнах П. А. інтенсивно триває, і в наш час мішані расові типи становлять майже 2/3 всього населення. До появи європейців (кін. 15 ст.) осн. частина корінного населення (індіанські племена і народності, які говорили кечуа мовою, мовою аймара, аравакськими мовами, тупігуарані мовами та ін.) жила у високогірних долинах Централь-ноандійського нагір'я, де склалися землеробські цивілізації з порівняно високим рівнем соціально-екон. розвитку. Більша ж частина території була заселена нечисленними племенами, які перебували на стадії первіснообщинного ладу, займалися збиральництвом, мисливством, рибальством і примітивним землеробством. В результаті європ. колонізації багато індіанських племен було винищено колонізаторами, інші вимерли. Свою культурну самобутність і етнічну територію змогли частково зберегти лише відносно великі й розвинуті народи (кечуа, аймара, парагвайці-гуарані), а також нечисленні індіанські племена в тропічних лісах басейнів Амазонки і Оріноко. Емігранти з Європи (іспанці з Зх. і португальці зі Сх.), проникаючи вглиб континенту і змішуючись з корінним населенням, взяли участь у формуванні нових народів, які говорили європ. мовами. Разом з європ. колонізацією почався ввіз негрів-рабів з Африки. Внаслідок работоргівлі, що тривала три століття, в П. А. налічувалося багато мільйонів африканців з різних племен і народностей (банту, йоруба, еве, хауса та ін.). Співвідношення різних антропологічних і етнічних компонентів при формуванні народів П. А. було неоднаковим. Аргентінці й уругвайці — майже чисто європ. походження, індіанська домішка у них дуже незначна. Еквадорці, перуанці, болівійці, чілійці, парагвайці — в основному метиси. У формуванні бразільців, венесуельців і колумбійців брали участь (у різних пропорціях) європейці, афр. негри й індіанці, але процес складання цих народів ще не закінчений, у них зберігаються расові групи.

Протягом тривалого часу європейці в багатьох районах П. А. були найнечисленнішою групою: переважали або індіанці, або негри. Перші хвилі європ. еміграції були незначними і етнічно диференційованими за геогр. районами. Лише в 19 ст. імміграція з Європи стала масовішою, а в кінці століття і строкатішою в етнічному відношенні. Іспанці, португальці, італійці, які прибували до П. А., швидко асимілювались у спорідненому романомовному середовищі населення П. А. Поляки, українці, німці, японці та ін. зберігали свою відокремленість довше. Але і вони в другому, третьому і четвертому поколіннях все ж зазнають асиміляції. В Гайані і Сурінамі живуть індійці й індонезійці — нащадки робітників плантацій, які прибули в ці країни в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Таким чином, у наш час більшість країн П. А.— багатонаціональні. В населенні кожної з них у різних пропорціях є такі етнічні групи: осн. народ країни (в Перу, Болівії і Еквадорі основними вважаються 2 народи: іспаномовні нації — перуанців, болівійців і еквадорців і близькі до них за чисельністю індіанські народи — кечуа і аймара); нечисленні корінні народи, які збереглись (індіанці); т. з. перехідні групи — недавні іммігранти або їхні нащадки, які ще остаточно не асимільовані осн. народами країн вселення, але вже порвали зв'язки з країнами, з яких вони вийшли; нац. меншості — вихідці з Європи і Азії останніх десятиліть, які ще не зазнали асиміляції.

Найбільші народи П. А. (1980, млн. чол.): бразільці — 118 (96,8% населення Бразілії), колумбійці — 27 (97,9% населення Колумбії), аргентінці — 22 (81,8% населення Аргентіни), кечуа — 14 (49,9% населення Еквадору, 42,8% — Перу і 33% — Болівії), венесуельці — 12,5 (90,6% населення Венесуели), чілійці — 10,5 (92,2% населення Чілі), перуанці — 9 (49,9% населення Перу), еквадорці — 4,1 (48,2% населення Еквадору), парагвайці-гуарані — З (92,6% населення Парагваю), уругвайці — 2,7 (87,2% населення Уругваю), болівійці — 2,5 (42,2% населення Болівії). Офіц. мова більшості країн П. А.— іспанська, Бразілії — португальська. В Болівії, крім іспанської, державними є мови аймара і кечуа, в Перу — кечуа. Держ. мова Гайани — англійська, Сурінаму —голландська, Гвіани — французька. Більшість віруючого населення — католики. В індіанців значну роль відіграють пережитки дохристиянських вірувань, серед частини негрів поширені пережитки афр. культів. У П. А., переважно в Аргентіні і Бразілії, живуть українці, які деякою мірою зберігають рідну мову (див. Аргентіна, Бразілія, розділи про українців у цих країнах).

Політичний поділ. Завоювання П. А. ісп. і португ. мореплавцями почалося в кінці 15 ст., завершилося в 17 ст. До поч. 18 ст. більша частина П. А. опинилася під владою Іспанії. Португалія захопила більшу частину сучас. Бразілії, пн.-сх. частину П. А. було поділено між Великобританією, Францією і Голландією. Колонізація П. А. супроводилася нещадною експлуатацією місц. населення, масовим винищенням його. В результаті війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 всі ісп. колонії П. А. завоювали незалежність: Чілі (1810), Венесуела, Парагвай (1811), Аргентіна (1816), Колумбія (1819), Перу (1821), Болівія, Уругвай (1825), Еквадор (1830). У 1822 порт. колонію Бразілію було проголошено незалежною імперією. Однак країни, що визволилися, потрапили в фінанс-екон. залежність від імперіалістичних д-в, насамперед Великобританії і США. Після 1-ї світової війни 1914—18 осн. позиції в економіці країн П. А. посів капітал США. Народи П. А. ведуть постійну боротьбу за зміцнення політ. самостійності, за екон. незалежність. У 1966 здобула незалежність Гайана, 1975 — Сурінам. Намагаючись затримати розвиток революц. процесу, велика буржуазія ряду країн П. А. робить ставку на праві кола вояччини: реакційні, військ. перевороти в Уругваї (1973), Аргентіні (1976), Болівії (1980). Місц. олігархією і імперіалізмом США 11.IX 1973 здійснено фашист. Військ. переворот у Чілі. В країнах П. А. все ширше розгортається боротьба нар. мас за соціальний прогрес, народів залежних територій (табл.) — за нац. визволення. Докладніше про П. А. див. Латинська Америка. Карти див. на окремому аркуші, с. 320 —321.

Літ.: Лукашова Е. Н. Южная Америка. М., 1958; Магидович И. П. История открытия и исследования Центральной и Южной Америки. М., 1965; Климаты Южной Америки. Л., 1977; Латинская Америка. Энциклопедический справочник, т. 1. М. 1979.

Є. М. Лукашова (Природа. Історія дослідження).

Н. Ю. Віденська (Рослинність, Тваринний світ),

С. І. Брук (Населення).

Південна америка - leksika.com.uaПівденна америка - leksika.com.uaПівденна америка - leksika.com.ua

Південна америка - leksika.com.uaПівденна америка - leksika.com.uaПівденна америка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази