Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow черно-член arrow ЧІЛІ
   

ЧІЛІ

Республіка Чілі — держава на Пд. Зх. Південної Америки. Простягається вузькою смугою вздовж тихоокеанського узбережжя материка. Ч. належать групи прибережних островів, зокрема частина о. Вогняна Земля, і острови в Тихому ок.— Сан-Амбросіо, Сан-Фелікс, Хуан-Фернандес, Сала-і-Гомес, о. Пасхи. В адм. відношенні поділяється на 12 областей і столичний округ. Державний лад. Ч.— формально республіка. Після військ. перевороту 1973 в країні встановлено режим фашист. типу. Д-ву і уряд очолює військ. хунта. Глава хунти ген. А. Піночет призначений президентом республіки. В 1981 вступила в дію т. з. конституція Чілі (нав'язана країні в умовах терору на "референдумі" 1980). Згідно з нею президентські повноваження А. Піночета продовжені до 1989. Вибори до парламенту — Нац. конгресу передбачені 1990.

В. І. Євінтов.

Природа. Пн. й середня частини узбережжя Тихого ок. у межах Ч. розчленовані мало, південна — порізана численними затоками і бухтами, переважно фіордового типу. Ч.— в основному гірська країна, що займає зх. схили пд. хребтів системи Андів. У рельєфі виділяються Берегова Кордільєра (вис. до 3200 м) і Гол. Кордільєра (вис. до 6880 м, г. Охос-дель-Са-ладо). Вони розділені міжгірною западиною (Поздовжня долина), пн. частину якої займає пустеля Атакама. На Пд. і Пд. Сх.— рівнини Патагонії та о. Вогняна Земля. Надра країни багаті на мідну, залізну, молібденову, марганцеву, свинцеву, цинкову руди, селітру, самородну сірку, нафту, природний газ та ін. корисні копалини. Клімат пн. районів країни тропічний, пустельний (пересічна річна т-ра + 14°, опадів менше 100 мм на рік), в середній частині — субтропічний, середземноморського типу (т-ра +17°, опадів 2000— 2500 мм). На Пд. помірний океанічний вологий клімат, на о. Вогняна Земля — помірно холодний. У горах поширені льодовики. Річки короткі, повноводні, багато невеликих озер. В центр. частині переважають чагарники на сіро-коричневих та коричневих грунтах; на схилах гір — ліси середземноморського типу на бурих лісових грунтах. На Пд. поширена степова рослинність на чорноземовидних і каштанових грунтах та субантарктичні мішані ліси. Для охорони природи в країні створено нац. парки (Вільярріка, Лос-Парагу-ас, Перес-Росалес та ін.) і заповідник Науельбута.

Населення. Оси. населення — чілійці (10,5 млн. чол., 98 %, 1980, оцінка). Корінним населенням є араукани, кечуа, аймара та ін. індіанські народи. Живуть також німці, євреї, італійці, аргентінці. Держ. мова — іспанська. Пересічна густота нас.— 14,9 чол. на 1 км2 (1982). Міське населення — 79,2 % (1977). Найбільші міста: Сантьяго, Вальпараїсо, Консепсьйон.

Історія. З давніх часів тер. Ч. населяли індіанські племена. В 15 ст. пн. частину Ч. підкорила д-ва інків. У 30-х pp. 16 ст. почалося завоювання Ч. ісп. конкістадорами. В серед. 16 ст. тер. Ч. ввійшла до ісп. віце-королівства Перу. В ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 проголошено незалежність Ч. (12.ІІ 1818). В 1823 в Ч. було скасовано рабство. В серед. 19 ст. в Ч. почав проникати іноз. капітал. Внаслідок війни Ч. з Перу і Болівією 1879—83 до Ч. відійшли провінції цих країн, багаті на поклади селітри. Це сприяло зростанню в країні гірничорудної пром-сті. На поч. 20 ст. в Ч. почалася організована боротьба робітн. класу. Під час 1-ї світової війни 1914—18 4. зберігала нейтралітет. Перемога Великої Жовти, соціалістич. революції активізувала класову, антиімперіаліст., заг.-демократ. боротьбу в Ч. В 1922 створено Комуністичну партію Ч. В 1927 внаслідок держ. перевороту в країні встановлено військ. диктатуру, заборонено діяльність компартії, робітничих та профспілкових організацій. У 1936 в Ч. за участю Комуністичної, Радикальної і Соціалістичної партій було створено Народний фронт, кандидат якого П. Агірре Сер-да здобув перемогу на президентських виборах 1938. Уряд Нар. фронту здійснив ряд прогресивних соціально-екон. заходів. Через зраду правих соціалістів Нар. фронт 1941 розпався. У 2-й світовій війні 1939—45 Ч. фактично не брала участі, хоча й оголосила війну Німеччині (лютий 1945) та Японії (квітень 1945). В 1944 під тиском нар. мас уряд Ч. встановив дипломатичні відносини з СРСР (перервані 1947—64 та з 1973).

В 1947—58 при владі в Ч. перебували диктаторські режими. В 1947 укладено військ. угоду з США. В економіці Ч. панівне становище посіли монополії США. За цих умов трудящі, насамперед робітн. клас, посилили боротьбу за демократичні права та нац. незалежність країни. В 1956 Комуністична партія і Соціалістична партія (засн. 1933) утворили Фронт народної дії, 1969 Комуністична, Соціалістична та ряд ін. лівих партій Ч.— блок Нар. єдність, який переміг на виборах 1970. В листопаді 1970 кандидат блоку С. Альєнде Госсенс очолив уряд Нар. єдності. В Ч. почалося здійснення демократичних перетворень (посилення держ. сектора в економіці, проведення агр. реформи тощо). Революц. заходи уряду Нар. єдності наштовхнулися на відчайдушний опір чілійської реакції та міжнар. імперіалізму. 11. IX 1973 реакційна вояччина при підтримці імперіалістичних кіл США вчинила військ.-фашист. переворот, під час якого було вбито президента С. Альєнде. В країні ультраправі сили встановили військ. диктатуру фашист. типу на чолі з ген. А. Піночетом. Всі соціально-екон. завоювання народу Ч. було ліквідовано; десятки тисяч чоловік піддано репресіям. Трудящі Ч. ведуть боротьбу проти військ.-фашист. режиму (зокрема, у вересні 1984 відбулися масові антиурядові виступи). В авангарді антифашист. боротьби ідуть комуністи. З 1945 Ч.— член Організації Об'єднаних Націй. Ч.— член Організації американських держав, Латиноамер. асоціації інтеграції (до 1980 — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі), Латиноамериканської економічної системи.

А. А. Стрілко.

Політичні партії, профспілки. Всі ліві партії, що до фашист. перевороту 1973 входили до коаліції Нар. єдність, оголошено хунтою поза законом, діють у підпіллі: Комуністична партія Чілі, засн. 1922; Соціалістична партія, засн. 1933; Робітничо-селянська партія МАПУ, засн. 1969; Партія МАПУ, засн. 1969; Радикальна п а р -т і я, заснована 1883. Партія лівих християн, засн. 1971. Християнсько - демократична партія, засн. 1957. Бурж.-реформістська. В 1977 її діяльність заборонено. Єдиний профспілковий центр трудящих, засн. 1953. Після перевороту 1973 заборонений. Більшість профспілок Ч. входить у Національний координаційний центр профспілок. Національна керівна рада трудящих, засн. 1983.

Господарство. Ч.— економічно відносно розвинута країна Латинської Америки, в структурі г-ва якої переважає гірничодобувна пром-сть і кольорова металургія експортного напряму. За видобутком селітри, міді й молібдену Ч. займає провідні місця в капіталістичному світі. За роки перебування при владі уряду Нар. єдності (1970— 73) під держ. контроль перейшли міднорудна пром-сть, значна частина пром. підприємств (у держ. секторі створювалося бл. 50 % валової продукції пром-сті), більша частина транспорту й зовнішньо-торг. операцій. Націоналізовано банки, послаблено залежність г-ва від іноз. капіталу, здійснювалась аграрна реформа. Після захоплення влади військовою хунтою 1973 економіка країни переживає глибоку кризу. Держ. підприємства продають або повертають приватним, гол. чин. іноз., власникам, знято обмеження на діяльність у країні іноз. капіталу, латифундистам повернуто бл. З млн. га переважно родючих земель, зростає вартість життя, рівень безробіття становить 23,9 % економічно активного населення (1983). Зовн. борг країни досяг 15 млрд. доларів. Більша частина валового внутр. продукту створюється в промисловості; провідна її галузь — добувна (табл.). Найбільші мідно-молібденові рудники — Чукікамата (пров. Ель-Лоа), Ель-Сальвадор (пров. Чань-яраль) та Ель-Теньєнте (пров. Качапоаль). Більшість продукції обробної пром-сті виробляється в харчосмаковій (у т. ч. м'ясній, борошномельній, виноробній, тютюновій), текст., шкіряно-взут. галузях. Переважають невеликі, гол. чин. кустарні, підприємства. Розвинута кольорова металургія, особливо виплавка міді й молібдену (осн. центри — Чукікамата, Пай-поте, Потрерільйос, Лас-Вентанас та ін.). Чорна металургія представлена комбінатом в Уачіпато. Працюють підприємства машинобудівної (гол. чин. ремонтні та складальні), металообр., хім., наф-тохім., цем., скляної, целюлозно-паперової пром-сті. Виробн. електроенергії переважно на ГЕС. Гол. пром. центри — Сантьяго, Вальпараїсо, Консепсьйон. У с. г. створюється бл. 10 % вартості валового сусп. продукту. Переважає землеробство. В обробітку — бл. 6 млн. га с.-г. угідь. Більшість землі належить великим землевласникам. С. г. не задовольняє потреб країни у продовольстві. Осн. продовольчі культури (збір, тис. т, 1981/82): пшениця — 650 і кукурудза — 484; вирощують також овес, ячмінь, рис, боби, картоплю; з технічних— цукрові буряки тощо. Розвинуті виноградарство, садівництво і городництво.

Тваринництво м'ясо-вовнового напряму. Поголів'я (тис, 1982): великої рогатої худоби — 380J, свиней — 1190, овець — 6308, коней — 430, кіз — 600. У 1980 було виловлено 2,6 млн. т риби і вироблено 522 тис. т рибного борошна. В лісах заготівлі деревини.

У внутр. перевезеннях основна роль належить автотранспорту. Довж. (тис. км, 1982): автошляхів— 80,5 (у т. ч. асфальтованих — 11,3), з-ць — 9,8. Гол. мор. порти — Вальпараїсо, Антофагаста, Консепсьйон (Талькауано). В Сантьяго — міжнар. аеропорт. З країни вивозять мідь, залізну руду, молібден, селітру, йод, рибне борошно тощо; довозять машини і устаткування, трансп. засоби, товари широкого вжитку, сировину і напівфабрикати, продовольство. Осн. торг. партнери — США, ФРН, Японія. Грош. одиниця — песо. 77 песо = 1 дол. США (квітень 1983).

В. О. Малєев.

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1977 було 37,8 тис. лікарняних ліжок (33,5 ліжка на 10 тис. ж.), більшість з яких належить д-ві; мед. допомогу подавали 6,5 тис. лікарів (6,1 лікаря на 10 тис. ж.); працювало 1,4 тис. зубних лікарів і 326 фармацевтів. Лікарі здобувають освіту на 6 мед. ф-тах ун-тів.

А. М. Сточик.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Після встановлення в країні військ.-фашист. диктатури держ. асигнування на освіту скорочено на 41 %. Бл. 10 % населення лишаються неписьменними. В країні існує 8-річне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Поч. школа, що наз. основною,— 8-річна, середня — 4-річна, має два напрями: академічний і технічний. На базі основної функціонують 4-річні профес.-тех. школи й пед. уч-ща. В 1980/81 навч. р. у поч. школах налічувалося 2,1 млн. учнів, у середніх— 538 тис. Вищу освіту здобувають у 8 ун-тах, 6 з яких — приватні. Найбільші унти: Чілійський (засн. 1843), Тех. державний (засн. 1947), Католицький (засн. 1888), усі — в Сантьяго. Крім того, є 3 вищі коледжі, консерваторія й Школа ужиткового мистецтва. Наук. установи — держ. і приватні — здебільшого розташовані в Сантьяго. Державні: Чілійський ін-т бактеріології (засн. 1929), метеорологічна служба (засн. 1884), Ін-т військ. географії (засн. 1922), Нац. к-т географії, геодезії й геофізики (засн. 1955), Гідрографічний ін-т (засн. 1874, Вальпараїсо), Геол. ін-т (засн. 1957), Антарктичний ін-т (засн. 1963), Нац. центр по вивченню ядерної енергії та ін. Приватні: Океанографічний ін-т Вальпараїсо (засн. 1945), Науковий ін-т Лебу (засн. 1945, досліджує історію араука-нів), Чілійська академія (засн. 1885; філологічні дослідження), Чілійська академія природничих наук (засн. 1926), Чілійська академія історії (засн. 1940), Чілійська академія наук (засн. 1964) та ін. Найбільші б-ки: Нац. б-ка Ч. (засн. 1813), Центр. б-ка Чілійського ун-ту, обидві — в Сантьяго. Там же містяться музеї: Нац. історичний, Нац. музей красних мистецтв, Нац. музей природничої історії, педагогічний, сучас. мистецтва, амер. нар. мистецтва та ін.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 у Ч. видавалося бл. 100 газет та ряд ін. періодичних видань. Найбільші: "Меркуріо" ("Меркурій", з 1827), "Насьйон" ("Нація", з 1917), "Терсера де ла ора" ("Третина години", з 1950), "Ультімас нотісіас" ("Останні новини", з 1902), "Сегунда" ("Секунда", з 1931). Нелегально ви даються: "Сігло" ("Вік", з 1940) — ЦО КПЧ, журнал "Прінсіпіос" ("Принципи", з 1940) — теор. орган ЦК КПЧ. Журнали: "Веа" ("Дивіться", з 1939), "Ерсілья" (з 1934). Інформ. агентство Ахенсіа Інформатіва Орбе засн. 1953. Радіомовлення — з 20-х pp. Телебачення — з 1959. Література(ісп. мовою) почала розвиватися з 16 ст. Один з її перших творів — епічна поема "Араукана" (ч. 1—3, 1569—89; про боротьбу арауканів проти ісп. панування) іспанця А. де Ерсільї-Суньїги. В цей час на основі ісп. нар. поезії зародився фольклор креолів. Провідний жанр л-ри періоду війни за незалежність ісп. колоній в Америці 1810—26 — публіцистика, яскравим представником якої був К. Енрікес — засновник першої чілійської газ. "Аурора де Чіле" ("Ранкова зоря Чілі"). Основи нац. драматургії заклав М. Магальянес.

Після завоювання Ч. 1818 незалежності тут знайшла притулок вели ка група літераторів з ін. латино-амер. країн. Творчість венесуел. письменника, ученого і держ. діяча А. Бельйо, аргент. письменника, громад. діяча і просвітителя Д. Ф. Сарм'єнто та ін. є значним внеском у культуру Ч. Завдання створення нац. л-ри, незалежної від ісп., поставив 1842 при відкритті Літ. товариства Ч. його засновник — громад. діяч, вчений і письменник X. В. Ластаррія. Поезія 1-ї пол. 19 ст. (С. Санфуентес, Е. Лільйо та ін.) розвивалася в руслі романтизму. Провідним напрямом у прозі був костумбризм. Його основоположник X. Вальєхо викривав вади тогочасного суспільства. В серед. 19 ст. виник критичний реалізм. Видатний представник цього напряму А. Блест Гана. Пошуки нових худож. форм у поезії кін. 19 — поч. 20 ст. (П. А. Гонсалес Бастіас, М. Хара та ін.) були викликані значною мірою впливом творчості нікарагуан. поета Р. Даріо. Вірші його послідовника К. Песоа Веліса пройняті народністю, соціальним протестом. У 20-х pp. розквітла поезія Г. Містраль, у якій відбилися характерні особливості худож. мислення латиноамер. народів. Розвивалася творчість В. Уйдобро, засновника "креасіонізму" (від ісп. сгеаг — творити), пов'язаного з світовим авангардизмом. Але провідними рисами його творчості були демократизм, гуманізм, антифашист. спрямованість. У 30-х pp. досягає злету соціальна поезія П. Неруди (зб. "Іспанія в серці", 1937, та ін.). Течія т. з. креолізму (зачинатель — М. Латоррс) базувалася в основному на естетиці європ. натуралізму. "Креолісти" (Ф. Гана, Ф. Сантіван, Л. Дуран та ін.) зображували життя селян, критикуючи феод. пережитки. Критика бурж. суспільства — тема т. з. роману міста (А. д'Альмар, X. Едвардс Бельйо та ін.). Класову боротьбу селян показано в романах Р. Ломбоя, М. Герреро, життя пролетаріату, його боротьбу за кращу долю, політ. й духовну еволюцію — в романах Н. Гусмана, А. Сабельї, Д. Муньйоса, Г. Сентено, В. Тейтельбойма, Е. Делано.

Соціальні проблеми порушено в прозових творах Ф. Колоане, М. Рохаса, Г. Атіаса. В поезії все більше підвищується інтерес до тем громадян. звучання (А. Артече, Е. Лін, Е. Баркеро та ін.). Розвивається жанр поетичної пісні, яка в кращих своїх зразках перетворилася на гостру зброю політ. боротьби робітн. класу. Найяскравіше цей жанр представляє творчість В. Хари, закатованого клікою Піночета. Після фашист. путчу (вересень 1973) велика кількість літераторів ув'язнена або перебуває в еміграції. Письменники-емігранти в своїх творах показують трагічні події недавнього минулого (романи А. Скармета, В. Тейтельбойма та ін.). В перекладі укр. мовою видано книги "Поеми та вірші", "Лірика" П. Неруди, "Поезії" Г. Містраль, зб. поезії та прози чілійського Опору "Нескорені", в періодичних виданнях — вірші В. Хари та ін. У рос. перекладах вийшли твори П. Неруди, Г. Містраль, А. Блест Гани, В. Тейтельбойма.

В. С. Харитонов.

Архітектура. Від давнього мистецтва індіанців на тер. Ч. збереглися руїни фортець, поселень (часто укріплених високими кам. стінами) з 1—2-поверховими будинками. З 16 ст. споруджували форти, міста з прямокутною сіткою вулиць, церкви, одноповерхові будинки з внутр. подвір'ям. У 18—19 ст. будували міські будинки, церкви та палаци в стилях барокко і класицизму (арх. X. Тоеска-і-Річі, М. де Хара Кемада). В 19 ст. в архітектурі Ч. переважали еклектизм, на поч. 20 ст. — модерн. У середині 20 ст. реконструювали міста, забудовували їх спорудами сучас. архітектури. Серед них: житл. комплекси "Гонсалес Кортес" (1960—63, арх. С. Гонсалес та ін.), "Порталес"(1961—63, арх. К. Брешані та ін.), Технологічний ін-т (1962—65, арх. Брешані та ін.) у Сантьяго. Образотворче мистецтво. Найдавніше мистецтво індіанців пов'язане з культурами Перу. Збереглися розписна й фігурна кераміка, металеві прикраси, наскельні зображення людей, сцен полювання. Ці традиції збереглися в нар. творчості (ткацтво, гончарство, розпис і різьблення на дереві). У 18—19 ст. розвинулися декоративний живопис і скульптура, гравюра (А. Сантелісес). В серед. 19 ст. в Ч. працювали портретисти Ф. X. Мандьйола, А. Гана, в 2-й пол. 19 ст.— живописці П. Ліра та М. А. Каро. Серед майстрів-реалістів 19 й 20 ст.— живописці А. Валенсуела Льянос, Е. Пласа, X. Ф. Гонсалес; скульптори Н. Пласа, В. Аріас. У 20 ст. в Ч. поширилися різні модерністські течії (кубіст К. Морі, сюрреаліст Р. Матта, абстракціоніст Н. Антуньєс). У реалістичних традиціях працюють живописці К. Ермосілья Альварес, Г. Нуньєс, П. Лобос, X. Ескамес; скульптори Л. Домінгес, С. Роман Рохас. Музика. Старод. муз. культуру (пісні й танці) зберігають нащадки чілійських аборигенів, насамперед — араукани. їхні музичні інструменти: ударні — барабан (культрун), брязкальце (уада); духові — трутрука, лолкінь, піфюль-ка. Нар. креольська музика близька до аргентінської. Осн. пісенно-танц. форми — куека, куандо, пісенна — тонада (сольна лірична пісня). Муз. інструменти — гітара, арфа, гітарон. У 19 ст. в Сантьяго було створено філармонічне т-во (1827), відкрито муз. школу (1849, з 1851 — консерваторія), "Театро мунісіпаль" (1857). Серед композиторів — М. Роблес, Ортіс де Сарате (19 ст.), К. Лавін, П. У. Альєнде Сарон, X. Уррутіа Блондель, Е. Соро, Д. Санта-Крус Вільсон (20 ст.); серед музикантів — диригенти А. Карвахаль, В. Тева, піаністи К. Аррау, X. Рейєс, скрипаль П. д'Андурайн. Муз. колективи в Сантьяго: Симф. оркестр Ч. (засн. 1941), Муніципальний симф. оркестр Сантьяго (засн. 1955), струнний квартет Сантьяго (засн. 1954), Нац. балет Ч. (1957), Муніципальний балет (1965), "Молодий балет" (1969); працюють також Нац. консерваторія, Ін-т поширення муз. мистецтва (засн. 1940). В 1973 від рук хунти загинув виконавець революц. пісень В. Хара. Багато музикантів виїхало з країни.

Театр. Одним з джерел нац. театру в народні обряди індіанців, що населяли тер. сучас. Ч. Перші вистави влаштовували ісп. місіонери з метою реліг. пропаганди (16 ст.). В 17—18 ст. спектаклі відбувалися в Сантьяго та Консепсьйоні під час весільних свят. У 1709 в Сантьяго збудовано перше Театр. приміщення. Тут ішли п'єси переважно ісп. драматургів — Лопе де Вега, А. Морето, X. Руї-са, Л. Сагредо та ін. У 1791 збудовано театр у Вальпараїсо. В 1815 в Сантьяго відкрився театр "Колісео". Після проголошення незалежності Чілі 1818 в Сантьяго почав працювати театр "Рамада". Тут було поставлено перші твори нац. драматурга М. Магальянеса. У 1842 виник театр при Чілійському ун-ті (з 1857 — "Театро мунісіпаль"), 1848 — "Театр Республіки". Значну роль у розвитку театру Ч. 19 ст. відіграли аргент. драматурги К. Бельйо, Р. Мінв'єльє. У 1-й пол. 20 ст. в багатьох містах країни виникли аматорські колективи. У 1939 створено Малий університетський театр у Сантьяго, 1941 — Експериментальний театр Чілійського ун-ту (нині — Ін-т театру при Чілійському ун-ті). В 1943 відкрито Дослідницький театр Католицького ун-ту. В 1946 в Сантьяго засновано Нар. школу сценічного мистецтва. В 50-х pp. виникли Театр. трупи під керівництвом Р. Фронтаури, В. Варгаса і А. Флореса, які працювали в Сантьяго та ін. містах країни. Серед ін. театрів — "Театро мунісіпаль", "Ательє", "Пті рекс", "Театро міміко". В 50—50-х рр. 20 ст. в репертуарі театрів —і п'єси нац. драматургів X. Діаса, І. Агірре, Є. Бунстера, Ф. Куадри, Д. Баррос Греса та ін., твори світової класики, зокрема М. Гоголя, А. Чехова. Після приходу до влади 1973 фашист. хунти Театр. життя в Ч. занепадає. Багато діячів театру загинули в концтаборах, частина емігрувала і заснувала Театр. колективи в ін. країнах — театр "Алеф" з 1976 працює у Франції, 1980 в Стокгольмі виник Латиноамериканський театр ім. Сандіно (очолює чілійський Театр. діяч І. Кантільяно, в трупі — чі-лійські актори-політемігранти).

І. Г. Посудовська.

Кіно. Перший хроні кально-документальний фільм в Ч. створено 1907. На початку 20 ст. в Сантьяго і Вальпараїсо засновано ряд кіно-фірм—"Джамбастіані-фільм", "Чіле-фільм" та ін. У 1934 було створено перший звуковий фільм "Північ та Південь" (реж. X. Делано). В 2-й пол. 30-х рр. виходили гол. чин. короткометражні, хронікальні й документальні стрічки. У 40-х рр. екрани кінотеатрів заполонили комерційні псевдофольклорні фільми, винятком були соціально-політ. комедії реж. Делано ("Дівчина з Крільйона", 1941, і "Такий Голлівуд", 1944). В 1957 при університеті (Сантьяго) відкрився кіноінститут. Серед кращих фільмів 60-х рр., у яких відображено політичну боротьбу цього періоду, — "Шакал з Науельторо" (1969, реж. М. Літтін), "Три засмучені тигри" (1968, реж. Р. Руїс), "Кривава селітра" (1969, реж. Е. Сото), "Будинок, в якому ми живемо" (1970, реж. П. Каулен). В золотий фонд латиноамер. кіно ввійшли фільми: "Товариш президент" (1970, реж. Літтін), "Голос і гвинтівка" (1971, реж. Сото), "Свідки" (1971, реж. К. Ельсессер), "Земля обітована" (1973, реж. Літтін). Після того, як до влади прийшла фашист. хунта, прогресивні діячі кіно зазнали репресій. У кін. 70-х рр. ті режисери Ч., що перебували в еміграції, створили фільми: "Цього не можна забути" (1975, реж. М. Мальєт, X. Фахардо, Р. Гонсалес), "Події на руднику Марусія" (1976, реж. Літтін) та ін. Реж. С. Аларкон зняв в СРСР стрічки: "Ніч над Чілі" (1977). "Санта Есперанса" (1980) та "Виграш одинокого комерсанта" (1984).

Літ.: Альєнде С. История принадлежит нам. Речи и статьи. 1970—1973 гг. Пер. с исп. М., 1974: Корвалан Л. Путь победы. Пер. с исп. М., 1971; Корвалан Л. Нас ждут новые битвы. Избранные статьи и речи. Пер. с исп. М., І978; Очерки истории Чили. М., 1967; Гаранин Ф. А. Народный фронт в Чили. М., 1973; Лаврецкий И. Р. Сальвадор Альенде. М., 1975; Кудачкин М. Ф. [та ін.]. Чилийская революция: опыт и значение. М., 1977; Машкин В. К. Злым ветрам наперекор (Повествование о чилийском сопротивлении). М., 1982; Культура Чили. М., 1968; Софроноч А. В. Огненная земля. М., 1974: Чили — в наших сердцах. Стихи, очерки, статьи. М., 1974; Маринельо X. Совремевники. Заметки и воспоминания. Пер. с исп. М., 1968; Алегрия Ф. Горизонты реализма. Чилийская литература XX в. Пер. с исп. М., 1974: Полевой В. М. Искусство стран Латинской Америки. М., 1967.

чілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.ua

чілі - leksika.com.uaчілі - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази