Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow С-сим arrow СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
   

СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Урядую-чий сенат — один з найвищих органів держ. влади в Російській імперії. Утв. 22.ІІ (5.IІІ) 1711 Петром І як тимчас. орган, що мав самостійно правити д-вою за відсутності царя. Компетенція та організація діяльності С. Р. і. були визначені указами 2(13) і 5(16).III 1711. Складався він з 9 довір, осіб, призначених Петром І. Законод. функції виконував в окр. випадках за відсутності царя в країні. Здійснював також нагляд за уряд, апаратом і посад, особами. При спадкоємцях Петра І з начення С. Р. і. (під назвою «Високий сенат») змінюється. В роки функціонування Верховної таємної ради та Кабінету міністрів Російської імперії (1726—41) він втратив реальну силу. Імп. Єлизавета Петрівна відновила назву і значення С. Р. і.; він став вищим органом адм. і суд. влади, йому були підпорядковані всі справи, крім зовнішньополітичних. Здійснював і певні законод. функції. З утворенням Конференції при високому дворі (1756) роль Сенату знову знизилася, але за Катерини ІІ була здійснена істот, реформа цього органу. В його складі утв. 6 департаментів: 1-й — держ. та політ, справи; 2-й і 6-й — суд. справи; 3-й — справи губерній, що перебували на особливому становищі (в т. ч. українські); 4-й — військ, та мор. справи; 5-й — адміністративні справи. Павло І зберіг за Сенатом передусім функції суд. інстанції, а Олександр І своїм указом від 5(17).VI 1801 визначив С. Р. і. як «урядуючий, верховне місце правосуддя і виконання законів». Компетенція Сенату окреслювалася імп. указом від 8(20).ІХ 1802. Указ від 21.IІІ (2.IV) 1803 звузив її, позбавивши С. Р. і. права подання зауважень на проекти законів. Підготовка законів і подання їх на затвердження імператорові зосереджувалися в утвореній 1801 Неодмінній раді. Сенат мав здійснювати заг. нагляд за законністю діяльності центр, та місц. адміністрації. Проте ці функції були обмежені з утворенням III відділення Власної його імператорської величності канцелярії, а сам Сенат потрапив 1827 під нагляд І відділення цієї канцелярії.

У серед. 19 ст. С. Р. і. остаточно перетворюється на вищу суд. та наглядову інстанцію. Його значення зросло за Олександра II після проведення суд. реформи, з утворенням 1866 крим. і цивільного касаційних департаментів. Продовжувалася практика сенат, ревізій органів місц. адміністрації. З 1863 Сенат видавав «Зібрання узаконень і розпоряджень уряду». Його 1-й департамент здійснював нагляд за місц. управлінням і судом. 1882 2-й департамент набув нових функцій — почав розглядати скарги на губ. присутствія у справах госп. і зем. устрою селян. Зберігав свої функції і департамент герольдії. З утворенням органів земс. та міського самоврядування С. Р. і. почав здійснювати адм. нагляд і за їх діяльністю. Кожен департамент складався з сенаторів, персонально призначених імператором. їх не могло бути менше трьох, на практиці у цих структурах налічувалося по 6—7 (департамент герольдії), а то й по 18 (цив. касаційний департамент) сенаторів. Нагляд за провадженням справ продовжували здійснювати обер-прокурори; функції ген.-прокурора С. Р. і. виконував міністр юстиції. За рядом справ рішення Сенату не могло бути винесене без участі відповід. міністра. Сенат був збережений і після Лют. революції 1917, зокрема 3(16).IІІ 1917 на його засіданні приніс присягу Тимчасовий уряд. З падінням останнього в жовтні 1917 припинив існування і Сенат.

Літ.: История Правительствующего Сената за двести лет. 1711-1911 гг; т. 1-5. СПб., 1911; Рогожин А. И., Ярмыш А. Н. Гос-во и право России в период становления и развития абсолютизма (вторая пол. XVII - кон. XVIII в.). К., 1989; Ерошкин Н. П. История гос. учреждений дорев. России. М., 1997.

О. Н. Ярмыш, О. М. Головко.

 

Схожі за змістом слова та фрази