Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow вид-висот arrow ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
   

ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1648-54 - війна українського народу за визволення від польсько-шляхетського панування і за возз'єднання України з Росією. В. в. у. н. була наслідком жорстокого феод.-кріпосницького й нац. гніту, який загрожував самому існуванню укр. народу. Нар. маси України вели невпинну боротьбу проти феод. гноблення польс. і укр. магнатів та шляхти. В 16 - 1-й пол. 17 ст. сталися великі антифеод. повстання (див. Косинського повстання 1591-93, Наливайка повстання 1594-96, Жмайла повстання 1625, Павлюка повстання 1637, Острянина повстання 1638, Федоровича повстання 1630). В середині 40-х pp. 17 ст. склалися сприятливі умови для нового піднесення боротьби проти польс.-шляхет. загарбників. Наприкінці січня 1648 на Запорізькій Січі під проводом Б. Хмельницького вибухнуло повстання проти шляхет. Польщі, яке стало початком В. в. у. н. Повсталі козаки обрали Б. Хмельницького гетьманом. Уклавши союз з кримським ханом Ісламом-Гіреєм III і забезпечивши собі таким чином тил, Б. Хмельницький у квітні 1648 на чолі 2-тисячного війська вирушив на Правобережну Україну. Проти повстанців виступив коронний гетьман М. Потоцький з великими силами, в складі яких були й реєстрові козаки на чолі з І. Бараашем та І.Караїмовичем. 24.IV (4.V) 1648 реєстровці повстали і приєдналися до запорожців. 6(16). V 1648 на р. Жовті Води повстанське військо знищило польс. авангард. Дізнавшись про поразку в Жовтоводській битві 1648, М. Потоцький з гол. силами відступив. В урочищі Горохова Діброва (за 10 км від Корсуня) відбулася Корсунська битва 1648. Козаки вщент розбили польс. військо, а його гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон. Блискучі перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом до повсюдного повстання на Україні селян, міщан і козаків, до яких приєдналися й козацька старшина та частина дрібного укр. шляхетства і нижчого православного духівництва. Влітку 1648 почалась визвольна боротьба білорус. народу. На допомогу повсталим в Білорусії було відряджено загони на чолі з М. Кричевським, М. Небабою, І. Голотою та ін. Польс. уряд, наляканий поширенням визвольного руху, почав переговори з Б. Хмельницьким, який з гол. силами розташувався під Білою Церквою. В період переговорів повстанські частини на чолі з М. Кривоносом та І. Ганжою, розгромивши війська магнатів Я. Вишневецького і Я Тишкевича, протягом червня - липня 1648 визволили Брацлавщину. Значну допомогу козакам надало місцеве населення. Водночас вживалися заходи щодо посилення й реорганізації сел.-козац. війська. На визволеній Лівобережній і Правобережній Україні було ліквідовано польс.-шляхет. адміністрацію й запроваджено новий адм.-тер. устрій (створено адм.-тер. одиниці - полки, які поділялися на сотні), різні органи управління і суду на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким. Вони виконували функції військ.-адм. влади. Головною силою в нар.-визв. війні був найпригнобленіший клас укр. суспільства - селянство. Проте керівництво визв. боротьбою захопила козац. старшина і зв'язана з нею укр. дрібна шляхта. Якщо селянство, маси козацтва і міщанства боролися за знищення кріпосницьких порядків і нац. гніту, то козацька старшина й укр. шляхетство, а також близькі до них соціальні групи (заможні міщани, православне духівництво) обмежували програму повстання цілями нац. визволення. Феод. верхівка укр. суспільства намагалася зберегти кріпосницькі порядки і в результаті повалення влади шляхет. Польщі перетворитися на правлячий клас України. Це й зумовило гостру внутр. боротьбу в загальнонар. русі, яка не вщухала протягом усієї нар.-визв. війни. Щоб придушити В. в. у. н., Польща протягом літа 1648 сформувала велике військо під командуванням магнатів Д. Заславського, М. Остророга і О. Конецпольського. У вересні 1648 сел.-козац. і польс.-шляхет. війська зустрілися під Пилявцями (тепер с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельн. обл.). Блискуча перемога в Пилявецькій битві 1648 відкрила сел.-козац. військові шлях до визвольного походу на Зх. Україну. В жовтні 1648 сел.-козац. військо дійшло до Львова й оточило його, згодом було обложено м. Замостя (тепер ПНР). Наступ сел.-козац. війська сприяв розгортанню визвольн. руху на Прикарпатті (див. Покутське повстання 1648), де повсталі селяни під проводом С. Височана визволили майже всі населені пункти Галицької землі від польс. шляхти. Окремі козац. загони діяли й на Закарпатті.Новообраний король Ян II Казимир не мав змоги швидко зібрати військо і запропонував мир, обіцяючи значні поступки. Б. Хмельницький погодився на припинення воєнних дій, оскільки сел.-козац. військо потребувало перепочинку. До того ж у ньому спалахнула епідемія чуми, що косила сотні людей. На визволеній території посилилась антифеод. боротьба селянства, і старшина, боячись за цілість своїх маєтків, прагнула якомога скоріше закінчити похід. Залишивши гарнізони на Волині й Поділлі, козацьке військо відійшло на Придніпров'я. 23.ХІІ 1648 (2.І 1649) козаки на чолі з Б. Хмельницьким урочисто вступили в Київ. На Лівобережній і Правобережній Україні влада фактично перейшла до рук козац. старшини. Але керівники нар.-визвольної війни разом з тим усвідомлювали, що без воєнної допомоги Рос. держави переможне завершення визвольної боротьби неможливе. Відображаючи віковічне прагнення широких мас укр. народу возз'єднатися з братнім рос. народом, Б. Хмельницький і його соратники протягом всієї нар.-визвольної війни наполегливо добивалися прийняття України до складу Росії (посольства С. А. Мужиловського, К. Д. Бурляя, Ф. Я. Вешняка до Москви). Позиція царського уряду щодо України зумовлювалася рядом причин. Царський уряд з побоюванням поставився до визвольної боротьби укр. народу, яка мала також антифеод. спрямування. У В. в. у. н. брали участь загони донських козаків і російські служилі люди. Крім того, прийняття України до складу Рос. д-ви означало б неминучу війну з шляхет. Польщею. Однак, утримуючись від прийняття України до складу Росії, царський уряд вступив у дипломатичні відносини з Україною й почав подавати їй дипломатичну та екон. допомогу. Воєнні успіхи сел.-козац. війська високо піднесли між-нар. авторитет України. В лютому 1649 в Переяслав для мирних переговорів з гетьманською адміністрацією прибули польс. комісари. Але вона відхилила вимоги шляхет. Польщі, яка невдовзі знову почала воєнні дії. В Зборівській битві 1649 польс. військо зазнало розгрому. Проте зрадницька політика крим. хана змусила Б. Хмельницького припинити воєнні дії. Було укладено Зборівський договір 1649, за яким Польща втрачала свій вплив на Правобережній і Лівобережній Україні.

На поч. 1651 польс. військо віроломно вдерлося на Правобережну Україну. Зразки мужності виявили козаки під керівництвом полковників Д. Нечая, І. Богуна, М. Пушкаря і Й. Глуха. В Берестецькій битві 1651 крим. хан зрадив козаків, кинув поле бою і захопив в полон Б. Хмельницького. Козаки мужньо боролися під керівництвом І. Богуна і після тяжких втрат відійшли на Сх. Гетьманська адміністрація змушена була укласти Білоцерківський договір 1651, за яким козац. реєстр скорочувався до 20 тис. чол., а козац. територія обмежувалася тільки Київ. воєводством, польс. пани поверталися в свої маєтки на Україні.

В травні 1652 Б. Хмельницький рушив з військом на Молдавію (див. Молдавські походи Б. Хмельницького 1650 і 1652). Не бажаючи допустити воєн. союзу України з Молдавією, польс. уряд наказав коронному гетьманові М. Калиновському виступити проти Б. Хмельницького. Але в Батозькій битві 1652 козаки здобули блискучу перемогу над польс.-шляхет. військом. Молд. господар В. Лупу уклав союз з Україною. Восени 1653 польс.-шляхет. військо (60 тисяч) на чолі з Яном Казимиром рушило на Львів, а звідти на Кам'янець-Подільський. Дійшовши до м. Жванця (тепер село Кам'янець-Подільського району Хмельн. обл.), король став табором. Лит. гетьманові Я. Радзивіллу було наказано вдертися на Україну з Пн., захопити Київ і йти на з'єднання з королем. Наприкінці 1653 до Жванця підійшло військо під проводом Б. Хмельницького і його союзники - крим. татари на чолі з Ісламом-Гіреєм III. Козаки і крим. татари оточили польс. табір. Однак Іслам-Гірей підступно припинив воєнні дії й без участі козаків уклав з Яном Казимиром перемир'я, чим врятував польс.-шляхет. військо від поразки (див Жванецька облога 1653). Зрада крим. татар під Жван-цем, відступ козац. загонів з Молдавії, загроза нападу коаліції в складі Польщі, Трансільванії, Ва-лахії та Молдавії створили для України вкрай несприятливу воєнну обстановку. В таких умовах Земський собор 1653 1 (11).X прийняв рішення розірвати мир з шляхет. Польщею і прийняти Україну до складу Росії. На Україну було відправлено з Москви повноважне посольство на чолі з В. В. Бутурліним, за участю якого на Переяславській раді 1654 було оформлено видатний істор. акт - возз'єднання України з Росією 1654. В. в. у. н. проти шляхет. Польщі мала великий вплив на посилення анти-феод. боротьби в Польщі, Молдавії, Угорщині. Возз'єднання України з Росією мало велике значення для економіч., політич. і культурного розвитку укр. народу. Карту див. між с. 160-161. Іл. див. між. с. 224-225.

Літ.: Тези до 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 pp.). К., 1954; Історія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы, т. 1-3. М., 1954; Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 -1654 гг. К., 1965; Історія Української PCP, т. 1. К., 1967; Історія селянства Української PCP, т. 1. К., 1967; Крип'якевич I. П. Богдан Хмельницький. К., 1954: Голобуцкий В. А. Дипломатическая история Освободительной войны украинского народа 1648 -1654 гг. К., 1962; 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954). Бібліографічний покажчик. К., 1953.

В. О. Голобуцький.

Визвольна війна українського народу

 

Схожі за змістом слова та фрази