Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow Т-тана arrow ТАДЖИЦЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

ТАДЖИЦЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Таджикистан. Загальні відомості. Утворена 14.X 1924 як Тадж. АРСР у складі Узб. РСР, 16.Х 1929 перетворена на Тадж. РСР. Розташована на Пд. Сх. Середньої Азії. На Зх. і Пн. межує з Узб. РСР та Кирг. РСР, на Сх.— частина держ. кордону СРСР з Китаєм, на Пд.— з Афганістаном. У складі Т.— Горно-Бадахшанська автономна область, 3 області, 43 райони, 18 міст та 49 с-щ міськ. типу. Карти див. на окремому аркуші, с. 112—113.

Державний лад. Тадж. РСР — суверенна рад. соціалістична д-ва, яка входить до складу СРСР. Діючу Конституцію Тадж. РСР прийнято 14.IV 1978 позачерговою 8-ю сесією Верховної Ради Тадж. РСР 9-го скликання. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган Тадж. РСР — однопалатна Верховна Рада Тадж. РСР, що обирається громадянами строком на 5 років. Верховній Раді підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Тадж. РСР — постійно діючий орган Верховної Ради республіки, який здійснює в межах, передбачених Конституцією Тадж. РСР, функції найвищого органу держ. влади республіки в період між сесіями Верховної Ради Тадж. РСР. Верховна Рада Тадж. РСР утворює Уряд Тадж. РСР — відповідальну перед нею й підзвітну їй Раду Міністрів Тадж. РСР — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади республіки. Місц. органами держ. влади в авт. області, областях, районах, містах, селищах та кишлаках Тадж. РСР є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються громадянами на 2,5 року. У виборах до всіх Рад нар. депутатів беруть участь громадяни СРСР, що досягли 18 років, на основі заг. рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий суд. орган республіки — Верховний Суд Тадж. РСР, який обирається Верховною Радою Тадж. РСР строком на 5 років. Природа. Тадж. РСР — гірська країна. 93 % її території займають гори. На Пн. Зх. в межі Т.заходять відроги Тянь-Шаню (Курамінський хр.), на Пд. від них — хребти Алайської гірської системи (Алайський, Зеравшанський, Туркестанський, Гіссарський та ін.). На Пд. Зх. підносяться невисокі хребти (Бабатаг, Актау та ін.). розділені широкими міжгірними улоговинами. Сх. частина республіки — в межах гірської системи Паміру (хребти Заалайський, Музкол, Рушанський, Академії Наук з найвищою вершиною Т. і всього Рад. Союзу — Комунізму піком заввишки до 7495 м). На Пд. Зх. — частини Гіссарської, Кафірніганської та Вахшської долин. Республіка багата на поклади різноманітних корисних копалин, є, зокрема, поліметалеві руди, нафта, газ, вугілля, руди рідкісних металів, джерела мінеральних вод. Клімат Т. різко континентальний, сухий. Гірський та високогірний рельєф зумовлює відмінності місц. кліматичних умов. Т. розташований у пн. частині субтропіків. Літо в долинах жарке і сухе. Пересічна т-ра липня +27, +30°: зима коротка, тепла, пересічна т-ра січня 0, +2˚; у високогірних районах відповідно +10, +12° та —18, —20°. На Пд. Зх. часто буває сухий і гарячий вітер — афганець (див. Вітри місцеві). Річна кількість опадів на низовинах 100—200 мм, в гірських районах до 1200— 2000 мм. На більшій частині тер. Т. максимум опадів у лютому — травні. Найбільшою суворістю і посушливістю відзначається клімат Сх. Паміру. На тер. республіки налічується 8500 гірських льодовиків, заг. площа зледеніння — 8470 км2 (бл. 6 % тер. республіки). Найбільші льодовики: Федченка льодовик (пл. 651,7 км2), Грум-Гржимайла (пл. 143 км2), Гармо (пл. 114,6 км2). Річкова сітка густа, найбільші ріки: Сирдар'я, Зеравшан, Амудар'я з притоками — Вахшем, Кафірніганом, Кизилсу. Усі вони переважно льодовиково-снігового живлення, в межах Т. багатоводні, мають весняні та літні паводки. Озера: Сарезьке озеро, Іскандеркуль, Яшилькуль — загатного походження, Каракуль — тектонічного. Крім озер, у Т. є штучні водосховища: Кайраккумське, Нурекське, Фархадське. Більшу частину тер. Т. (бл. 70 % ) займають пустельні піщані грунти. В передгір'ях, на низовинах та височинах — сіро-бурі пустельні грунти та сіроземи, поширені також такировидні грунти й солончаки, в горах — коричневі, у високогір'ях— лучні грунти. В Т. добре виявлена висотна поясність ландшафтів. У річкових долинах переважає культурна рослинність та тугайні ліси з тополі, зарості гігант. трав. На сухих гірських схилах — рідколісся з фісташки, на вологих — з горіха, клена, нерідко з арчі. Вище лежить зона субальп. та альп. луків. З тварин у тугайних лісах трапляються бухарський олень, дика свиня, шакал, очеретяний кіт, дикобраз; з птахів — фазан, чаплі, багато водоплавних; з плазунів — кобра, гюрза, водяний вуж, агами. В горах: гірська коза (кіїк), сніжний барс, бурий ведмідь, сурок, гір ська куріпка, улар, гриф, ягнятник та ін. Для охорони та відновлення корисної фауни та флори створені заповідники Тигрова Балка і Роміт, 13 заказників, бот. сади в Душанбе, Ленінабаді та поблизу Хорога, Варзобська гірсько-бот. станція (ущелина Кандари).

К. В. Станюкович.

Населення. 58,8 % нас. становлять таджики (2237 тис. чол.; тут і нижче 1979, перепис). Живуть також узбеки (873 тис. чол.), росіяни (395 тис. чол.), татари (80 тис. чол.), киргизи (48 тис. чол.), українці (36 тис. чол.) та ін. Пересічна густота нас.— 29,6 чол. на 1 км2 (1983). Міське населення становить 34 % . Найбільші міста: Душанбе, Ленінабад, Курган-Тюбе, Куляб, Хорог, Нурек. Історія. Тер. Т. заселялася з часів раннього палеоліту (500—300 тис. років тому). Класове суспільство виникло тут у 1-й пол. 1-го тис. до н. е. Ця територія входила до давніх держ. утворень, що виникли в Бактрії та Согдіані, а в 6—4 ст. до н. е.— до імперій Ахеменідів і Александра Македонського. З 3 ст. до н. е. тер. сучас. Т. була ядром Греко-Бактрійського царства, Кушанського царства, пізніше зазнавала нападів ефталітів, тюркських племен. До серед. 8 ст. Серед. Азію завоювали араби, але опір її населення тривав ще протягом століття. Проти завойовників відбувся ряд нар. виступів, найзначнішим з них було повстання під проводом Муканни. В 9—10 ст. Т. входив до складу д-ви Тахіридів і Саманідів держави. В той період остаточно утвердилися феод. відносини, завершився процес формування тадж. народності. Високого рівня досягла тадж. культура. В 10 — на поч. 13 ст. землі, заселені таджиками, входили до держав, що існували на тер. Серед. Азії (див. Караханіди, Хорезм та ін.). В 13 ст. цю тер. завоювали орди Чінгісхана. В 14—15 ст. тер. Т. входила до складу д-в Тімура і Тімуридів, у 16 ст.— до Шейбанідів держави. В 16—18 ст. відбувалося дальше посилення феод. роздробленості. Виникло Аштарханідське ханство та Хівинське ханство. В серед. 18 ст. на тер. Фергани утворилося самостійне Кокандське ханство. В 17 — 1-й пол. 19 ст. відбувалася концентрація земель у руках великих феодалів, розорення дрібних власників. У 1-й пол. 19 ст. територію Т. було поділено між Кокандським ханством і Бухарським ханством.

За договором, укладеним 1868 між Росією і Бухарою, пн. райони сучас. Т. і значна частина Паміру були приєднані до Росії, вони увійшли до складу Туркестанського генерал-губернаторства. Бухарське ханство визнало васальну залежність від Росії. В 1876 було ліквідовано Кокандське ханство, а його територію включено до Ферганської обл. Туркестанського генерал-губернаторства. Приєднання до Росії, незважаючи на колоніальну політику царизму, мало прогресивне значення для народів Серед. Азії і, зокрема, для тадж. народу. Воно відвернуло загрозу англ. експансії в Серед. Азію. Т.. як і вся Серед. Азія, почав втягуватися в сферу заг.-рос. економіки, розвивалися його продуктивні сили, населення прилучалося до більш передової культури російського народу, включалося в єдиний потік революційної боротьби (повстання 1872 в Ходженті, 1875 в Ура-Тюбе та ін.). Було знищено рабство, припинено феодальні війни. Почався процес розкладу натурального господарства і розвитку елементів капіталізму. Зароджувалася нац. буржуазія, формувався робітн. клас. Але в своїй основі соціально-екон. відносини в Т., як і раніше, залишалися феодальними. Розвиток капіталізму при збереженні феод. відносин, зокрема феод. власності на землю і воду, привів до загострення класової боротьби, що особливо посилилася в період революції 1905—07. У цей час виникли перші с.-д. групи. Трудящі Пн. Т. були активними учасниками Середньоазіатського повстання 1916. Після Лютневої революції 1917 в Ходженті, Ура-Тюбе та інших містах створено Ради робітничих і солдатських депутатів. Крім того, виникли Ради мусульм. депутатів, а також Спілка трудящих мусульман. Організаційно оформилися перші більшовицькі групи. 31.ІІІ (13.IV) 1917 було ліквідовано Туркестанське генерал-губернаторство. Однак влада в краї перейшла до рук бурж. Туркестан. к-ту Тимчасового уряду. Центром контрреволюції і мусульм. реакції стала Бухара. Поворотним пунктом в історії тадж. народу, як і всіх народів кол. Рос. імперії, була перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції. 1 (14).XI 1917 перемогло збройне повстання в Ташкенті, тут було встановлено Рад. владу. Це мало вирішальне значення для перемоги революції в усьому Туркестані. В Пн. Т. владу Рад встановлено в листопаді 1917 — лютому 1918. В кін. 1918 Рад. владу було проголошено на Памірі. Тер. Пн. Т. увійшла до Туркестанської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Встановлення Рад. влади в Т. відбувалося в умовах жорстокої боротьби проти зовн. і внутр. контрреволюції, особливо басмацтва. В серпні 1919 було створено Туркестанський фронт (команд. М. В. Фрунзе), що відіграв вирішальну роль у ліквідації басмацтва і розгромі білогвардійських військ. У Бухарському ханстві зберігалася влада еміра. В листопаді 1918 було створено Бухарську Комуністичну партію, яка очолила революц. боротьбу трудящих, підготовку збройного повстання проти еміра. В серпні — вересні 1920 червові бухарські загони, підтримані частинами Червоної Армії, розгромили війська еміра в Зх. Бухарі. Було створено Бухарську народну радянську республіку. В Сх. Бухарі Рад. владу було встановлено в квітні 1921. В кін. 1921— на поч. 1922 відновилися виступи контрреволюц. басмацьких банд. Скинуті революцією експлуататорські класи при підтримці англійських імперіалістів загарбали більшу частину території Сх. Бухари, жорстоко розправляючися з мирним населенням. З січня 1922 по червень 1924 верховим органом влади у Сх. Бухарі стала Надзвичайна диктаторська комісія ЦВК Бухарської республіки в справах Сх. Бухари. У червні — серпні 1922 Рад. владу було відновлено на більшій частині тер. Сх. Бухари. До серед. 1923 більшість басмацьких банд було знищено частинами Червоної Армії, підтриманими місц. добровольчими загонами. У ліквідації басмацтва взяв активну участь І. ф. Федько. Велику роль у розгромі контрреволюції та зміцненні Рад. влади в Т. відіграли М. В. Фрунзе і В. В. Куйбишев. Однак велика банда Ібрагім-бека діяла до серед. 1926. Перемога над басмацтвом і зміцнення Рад. влади дали змогу приступити до відбудови нар. г-ва. У вересні 1922 бюро ЦК РКП(б) прийняло рішення про військ. і екон. допомогу Бухар ській республіці. В 1924 тут було створено умови для переходу на шлях будівництва соціалістичного суспільства. 14.X 1924 в результаті національно-державного розмежування радянських республік Середньої Азії було утвореноТадж. АРСР у складі Узб. РСР. В листопаді 1924 як найвищий орган влади було створено Революційний комітет Тадж. АРСР. У січні 1925 в Тадж. АРСР увійшла Особлива Памір. обл. (у грудні 1925 перейменована на Горно-Бадахшанську а. о.). Пн. райони сучас. Т. увійшли до складу Узб. РСР і 1926 були об'єднані в Ходжентський округ. У 1926, після остаточної ліквідації басмацтва, на всій території Т. пройшли вибори до Рад. В 1925—26 було проведено земельно-водну реформу в Ходжентському окрузі. Закладалися основи соціалістичної пром-сті. У жовтні 1929 до складу Тадж. АРСР увійшов Ходжентський округ. 16.Х 1929 було створено Тадж. РСР, 5.ХІІ вона як союз на республіка увійшла до Союзу РСР. В роки довоєн. п'ятирічок в Т. розгорнулося соціалістичне будівництво, в основному було здійснено індустріалізацію. Одночасно відбувалася соціалістична реконструкція с. г. Масовий колгоспний рух розгорнувся в кін. 1929 (завершився 1936). Важливе значення для розвитку економіки республіки мало відкриття 1929 з-ці Термез — Душанбе. Проведено культур. революцію. Т. з відсталої окраїни царської Росії перетворився на індустр.-агр. республіку. Велику допомогу тадж. народові подали трудящі братніх республік. зокрема спеціалісти з РРФСР, УРСР, БРСР. У цих умовах швидко зростав нац. робітн. клас. Тадж. народ сформувався в соціалістичну націю. Під час Великої Вітчизн. війни 1941—45 г-во Т. було перебудовано на воєн. лад. Трудящі Т. брали активну участь у боротьбі проти нім.-фашист. загарбників. Військ. з'єднання, сформовані в Т.. билися під Москвою і Сталінградом, на багатьох фронтах війни. Десятки тисяч таджиків брали участь у визволенні України, Білорусії, Прибалтики. Понад 50 тис. воїнів з Т. нагороджено орденами і медалями СРСР, 49 воїнів удостоєно звання Героя Рад. Союзу, зокрема Д. Азізов,

X. Касимов, X. Каюмов, В. І. Бояркін та інші — за форсування Дніпра.

В тилу трудящі Т. подавали всіляку допомогу фронтові. В Т. розмістилися підприємства, евакуйовані з Москви, Феодосії, Сімферополя, Харкова та ін. міст. У післявоєн. час трудящі Т. разом з усіма народами СРСР успішно розв'язують завдання дальшого розвитку нар. г-ва республіки. Великих успіхів досягнуто в розвитку бавовництва. Республіку нагороджено орденами Леніна (1956), Дружби народів (1972). Жовтневої Революції (1974).

Б. І. Іскандаров.

Комуністична партія Таджикистану. Більшовицькі орг-ції Таджикистану оформилися в ході боротьби за перемогу і зміцнення Рад. влади. До 1924 місцеві парт. орг-ції Пн. Таджикистану входили до складу КП(б) Туркестану, Пд. Таджикистану — до КП(б) Бухари. З утворенням Тадж. АРСР (жовтень 1924) оформилася парт. орг-ція Таджикистану як складова частина КП(б) Узбекистану, а з утворенням Тадж. РСР Тадж. обл. парт. орг-цію в листопаді 1929 перетворено на Комуністичну партію (більшовиків) Таджикистану — КП(б) Таджикистану. В червні 1930 відбувся І Установчий з'їзд КП(б)Т, який оформив її створення. З жовтня 1952 має сучасну назву. На 1.І 1983 налічувала понад 109 900 членів і 5477 кандидатів у члени партії. Черговий, XIX з'їзд відбувся 23—25.І 1981. Перший секретар ЦК Компартії Таджикистану — Р. Набієв (з 1982). ЛКСМ Таджикистану існує з жовтня 1925 як обл. комсомольська орг-ція Узбекистану, з утворенням Тадж. РСР — як ЛКСМ Таджикистану. На 1.І 1983 в його лавах було 647 092 комсомольці. Профспілки Таджикистану на 1.І 1983 налічували 1 280 636 членів.

Народне господарство. Т.— індустр.-агр. республіка. Нар. г-во республіки є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. За роки Рад. влади в Т. створено велику промисловість та енерг. базу для всього нар. г-ва, агропром. комплекс, в якому провідним є бавовнярство і бавовноочисна пром-сть. Загальносоюзне значення мають видобуток кольорових металів, дальшого розвитку набули садівництво, виноградарство, шовківництво, легка і харч. пром-сть. Значне місце в нар. г-ві Т. посідає машинобудування і металообробка. В 1981 у валовому сусп. продукті республіки частка пром-сті становила 52,8%, с. г.— 23,2%, буд-ва—12.0 %, транспорту і зв'язку — 2,5 %. Капіталовкладення в нар. г-во Т. 1981 становили 960 млн. крб. (1965 — 509 млн. крб.). Продуктивність праці 1981 зросла проти 1970 в пром-сті — в 1,34 раза, в буд-ві — в 1,27 раза, в с. г.— в 1,12 раза, транспорті і зв'язку — в 1,21 раза. Нац. доход республіки збільшився за 1971—81 в 1,74 раза. Виплати і пільги з сусп. фондів споживання зросли за цей період в 2,3 раза, роздрібний товарооборот — в 2 рази. За 1971— 81 введено в дію 12 495 тис. м2 заг. (корисної) житл. площі. Т. входить до Середньоазіатського екон. району СРСР і має тісні зв'язки з ін. районами країни.

Промисловість. За роки Рад. влади небувало зріс пром. потенціал Т. Створено нові галузі важкої пром-сті — електроенергетику, машинобудування і металообробку, гірничодобувну (кольорових і рідкісних металів), пром-сть буд. матеріалів. Дальшого розвитку набули традиційні галузі: легка (бавовняна, шовкова та ін.), харч. з рядом нових галузей (молочна, плодоконсервна, кондвиробів). Обсяг пром. Виробн. порівняно з дореволюц. періодом збільшився в 167 раз. Успішно розвивається важка індустрія, провідне місце в якій займає виробн. електроенергії (за запасами водної енергії Т. займає 2-е місце в СРСР, після РРФСР) і гірничодобувна пром-сть. Завдяки створеній у 60—70-х рр. великій енергетиці (потужній Нурекській ГЕС ім. Л. І. Брежнєва на р. Вахші, Кайраккумській ГЕС на Сирдар'ї, каскаду Вахшських і Варзобських ГЕС, Яванській ТЕЦ) виробн. електроенергії 1981 порівняно з 1970 зросло в 4,2 раза. На цій основі і використанні металорудної та ін. сировини у 80-х рр. формується Південно-Таджицький територіально-виробничий комплекс, що має загальносоюзне значення. В Т. видобувають буре вугілля (Шурабський басейн), нафту (Нафтоабад, Кичик-Бель та ін.), газ (Кизил-Тумшукське, Комсомольське родовища). Кольорова металургія зосереджена в основному на Пн. республіки (виробляють свинцеві, цинкові, вольфрамові, сурм'яні, олов'яні концентрати, видобувають плавиковий шпат). Осн. підприємства: Адрасманський свинцево-цинковий, Анзобський гірничо-збагачу вальний комбінати; Таджицький алюм. з-д в Турсун-заде тощо. В республіці розвиваються машинобудування й металообробка (с.-г. машини, устаткування для підприємств торгівлі і громад. харчування, побутові холодильники, силові трансформатори, кабель, запасні частини для автомобілів і тракторів тощо), підприємства яких розмішені гол. чин. у Душанбе, а також у Ленінабаді, Курган-Тюбе, Канібадамі, Ісфарі, Адрасмані тощо. Створюється хім. промисловість (Вахшський азотно-туковий завод, Яванський електрохім. завод та ін.). Промисловість будівельних матеріалів створено в основному в післявоєн. період. Осн. продукція — гіпс, вапно, цемент, шифер, цегла, мінеральна вата та ін. (Душанбе, Ленінабад, Куляб, Кайраккум, Курган-Тюбе та ін.). За вартістю найбільше продукції в Т. дають галузі легкої і харч. пром-сті. Серед галузей легкої пром-сті 1-е місце займає текст., зокрема шовкова (Душанбе, Ленінабад). бавовноочисна (Вахшська, Гіссарська долини), бавовняна (Душанбе). Розвинуте також килимарство (у Кайраккумі килимовий комбінат — один з найбільших у країні, дає 10,8 % загальносоюзного виробн. килимів і килимових виробів). Є підприємства трикотажної (Душанбе, Ура-Тюбе), взуттєвої (Душанбе, Ленінабад), швейної, шкіряної пром-сті. В харч. пром-сті переважають плодоовочеконсервна (Канібалам, Ленінабад, Ісфара, Ура-Тюбе) та олійно жирова (Душанбе, Канібадам та ін.) галузі, є також виноробна, кондитерська, м'ясна, молочна, парфюмерна, тютюнова пром-сть. Т.— основний виробник у країні олії з герані.

Сільське господарство. В результаті соціалістичних перетворень у Т. створено високомеханізоване інтенсивне с.-г. виробн. Заг. обсяг його продукції 1982 зріс проти 1960 в 2,6 раза, а порівняно з 1970 — на 46%. На 1.І 1982 у республіці було 158 колгоспів і 230 радгоспів. Осн. галузь с. г.— землеробство, яке дає 69 % с.-г. продукції. За післявоєн. роки в його структурі значно зросла (з 20 % до 38,8 %) площа під тех. культурами, що характеризує процес інтенсифікації землеробства. Особливо розвинуті бавовництво, плодівництво, виноградарство. У тваринництві переважає вівчарство. Природні умови республіки впливають на спеціалізацію та особливості землеробства і тваринництва. Гірський рельєф зумовлює обмеженість земель, придатних для обробки. С.-г. угіддя 1981 становили бл. 44 % заг. зем. площі Т. (4,2 млн. га), з них 20 % (0,8 млн. га) припадає на орні землі, 77 % (3,2 млн. га) — на пасовища. У зв'язку з тим, що Т. лежить у зоні пустель, на більшій частині території можливе лише поливне землеробство (Великий Ферганський, Великий Гіссарський, Вахшський, Пн. Ферганський, Дальверзинський канали). В 1981 зрошено 626 тис. га земель. Із зернових культур вирощують пшеницю, ячмінь, з технічних — в основному бавовник (за продажем бавовни д-ві Т. займає 3-є місце в СРСР), а також герань, льон-кудряш, кунжут.

Значне місце в економіці Т. займають садівництво (осн. плодова культура — абрикос, а також персики, яблуні, айва, гранат) та виноградарство (переважають кишмишні і сорти). Площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці 1981 досягла 51 тис. га (1940 — 16 тис. га), виноградників — відповідно 20 і 7.

Тваринництво розвивається всюди і характеризується різноманітністю. У пд. долинах, де осн. с.-г. культурою є бавовник, тваринництво відіграє другорядну роль, у горах — головну. Поголів'я (тис, на 1.І 1982): великої рогатої худоби — 1267 (в т. ч. корів — 474), свиней — 159, овець і кіз — 3116. Переважає вівчарство (гол. чин. гіссарська і каракульська породи). На Сх. Паміру розводять яків. Велике значення має шовківництво. В 1981 було вироблено м'яса (в забійній вазі) 98 тис. т, молока — 510 тис. т, яєць — 375 млн. шт., вовни — 4,9 тис. т. Парк с.-г. машин становив (тис. шт., кін. 1981): тракторів (фіз. одиниць) — 32,9, зернозбиральних комбайнів — 1.4. У республіці широко здійснюються спеціалізація і концентрація с.-г. виробництва на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На кін. 1981 в Т. налічувалося 88 міжгосподарських підприємств і організацій, у т. ч. будівельних — 29, тваринницьких — 36.

Транспорт. Осн. вид транспорту — автомобільний (93 % всіх перевезень у республіці). Довжина автошляхів загального користування 1981 становила 13,3 тис. км, у т. ч. 10,9. тис. км — з твердим покриттям. Найважливіші автомагістралі: Ош— Хорог, Душанбе — Хорог, Душанбе — Ура-Тюбе — Ленінабад, Душанбе — Курган-Тюбе, Душанбе — Термез. Залізничні лінії зосереджені на Сх. республіки. Довж. з-ць заг. користування — 0,47 тис. км (1981). Авіалінії сполучають Душанбе з Москвою, Києвом, Ташкентом, Фрунзе, Ашхабадом та ін. містами країни. Діють також внутріресп. авіалінії. Судноплавство на Пянджі та Амудар'ї. Газопроводи: Кизил-Тумшук — Душанбе (відгалуження до Турсун-заде і Явана) та Бухара— Ленінабад —Фергана. В Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981 — 1985 роки і на період до 1990 року в Т. в одинадцятій п'ятирічці передбачено збільшити виробн. пром. продукції на 24—27 %. У Пд.-Таджицькому тер.-виробничому комплексі продовжити спорудження Яванського електрохім. з-ду і ввести нові потужності на алюм. з-ді. Розгорнути буд-во Рогунської ГЕС і ввести в дію Байпазинську ГЕС. Збільшити середньорічний обсяг валової продукції с. г. на 12—14 %. Забезпечити середньорічне виробн. зерна в кількості не менш як 315 тис. т, бавовни-сирцю — 910—920 тис. т, м'яса (в забійній вазі) — 110 тис. т, молока — 520 тис. т. Здійснити роботи по зрошенню земель на площі 50—55 тис. га. Продовжити освоєння Дангаринського степу.

X. М. Саїдмурадов.

Охорона здоров'я. В 1982 в Тадж. РСР налічувалося 42,8 тис. лікарняних ліжок (100,9 ліжка на 10 ніс. ж.); мед. допомогу подавали 10,6 тис. лікарів (25,1 лікаря на 10 тис. ж.) та 28,4 тис. осіб серед. мед. персоналу; діяли 420 жіночих консультацій, дит. поліклінік і амбулаторій. Лікарів готують у Тадж. мед. ін-ті. Відомі курорти Ходжа-Обігарм, Обігарм, Гарм-Чашма, Шаамбари.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. За переписом 1897, письменних серед населення на території сучас. Т. було 2,3 %, у т. ч. серед чоловіків — 3,9 %, серед жінок — 0,3 %. Освіта перебувала в руках мусульм. духівництва, в реліг. школах мектебах і медресе навчалися діти привілейованих верств населення. З кін. 19 ст. діяли т. з. новометодні школи, в яких готували чиновників і прикажчиків, з поч. 20 ст.— чотирикласні, т. з. рос.-тубільні школи. Середніх спец. навч. закладів і вузів на території Т. не було. Рад. влада відкрила тадж. народові шлях до освіти й розвитку нац. культури. У 20-х рр. розгорнуто роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, яку в основному завершено наприкінці 30-х рр. Особлива увага приділялася освіті жінок. Важливу роль у розвитку освіти відіграло переведення 1940 таджицької писемності на новий алфавіт, побудований на основі російської графіки. З 1949/50 навч. р. в республіці здійснюється загальна 7-річна освіта, з 1959/60 навч. р.— 8-річна освіта. В 9-й п'ятирічці в основному завершено перехід до заг. серед, освіти. В 1982/83 навч. р. в 3,1 тис. загальноосв. шкіл налічувалося 1,1 млн. учнів, у 38 серед. спец. навч. закладах — 39,2 тис, у 10 вищих навч. закладах — 57,9 тис. студентів. Найбільші вузи: Таджицький університет імені В. І. Леніна, Тадж. політех. ін-т з філіалом у Ленінабаді, Тадж. с.-г. ін-т, ін-т мистецтв, мед.— у Душанбе, Пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка в Душанбе, пед. ін-ти в Кулябі й Ленінабаді та ін. У 1982 профес.-тех. уч-щами підготовлено 20,0 тис. кваліфікованих робітників. У республіці діють Академія наук Таджицької РСР (19 наук. установ; 20 академіків і 29 членів-кореспондентів; 1.І 1983), у її складі Ін-т сейсмостійкого будівництва і сейсмології, Фізико-тех. ін-т ім. С. У. Умарова, Ін-т астрофізики та ін., а також Ін-т історії партії при ЦК Компартії Таджикистану (філіал Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС), Тадж. ін-т ветеринарії, Ін-т землеробства М-ва с. г. Тадж. РСР, Ін-т епідеміології й гігієни та ін. наук. установи. Всього в республіці працюють 8,0 тис. наук. працівників, зокрема 200 докторів і 2,7 тис. кандидатів наук (1982). На кожну тисячу працівників, зайнятих у нар. г-ві, вищу н серед. (повну й неповну) освіту мають 830 чоловік (1983). У Т— 1,7 тис. масових б-к (фонд — 13,5 млн. одиниць зберіганая); серед найбільших б-к республіки — Державна б-ка Тадж.РСР імені Фірдоусі та Центральна наукова б-ка АН Тадж. РСР, обидві — в Душанбе; 12 театрів, цирк, філармонія, 1,2 тис. кіноустановок з платним показом, 1,4 тис. клубних закладів, 15 державних музеїв: Респ. об'єднаний музей історико-краєзнавчий і образотворчих мистецтв ім. Бехзада, Літ. музей ім. С. Айні в Душанбе, Респ. історико-краєзнавчий ім. А. Рудакі в Пенджикенті, Хорогський і Ленінабадський обл. історико-краєзнавчі музеї, Історико-краєзнавчий музей у м. Ісфара та ін. Серед позашкільних закладів — палаци і будинки піонерів і школярів, станції юних техніків і натуралістів, дит. Спорт. школи тощо.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1982 в Т. видано 755 назв книг і брошур тиражем 7,2 млн. прим., з них 359 — тадж. мовою тиражем 4,5 млн. прим. У республіці виходять 74 журнали та ін. періодичні видання річним тиражем 20,0 млн. прим., 67 газет річним тиражем 257 млн. прим., у т. ч. 58 — тадж. мовою річним тиражем 165 млн. прим. Працюють вид-ва "Ірфон", "Доніш", Головна редакція Тадж. Рад. Енциклопедії та ін. Друк. орган ЦК Компартії Таджикистану — журн. "Комуністі Таджикистон" ("Комуніст Таджикистану", тадж. мовою). Друк. органи ЦК Компартії Таджикистану, Верховної Ради і Ради Міністрів Тадж. РСР — газ. "Тоджикистоні Совєті" ("Радянський Таджикистан", тадж. і узб. мовами) та "Коммунист Таджикистана". Працює Тадж. телеграфне агентство (ТаджикТА). Радіофікація Т. почалася з 1928. Респ. телебачення; з 1959 функціонує Душанбинський телецентр. Респ. радіо веде передачі тадж., рос. та узб. мовами. Ретранслюються також радіо- і телепередачі з Москви й Ташкента.

Література. Таджицька література—одна з найдавніших л-р народів СРСР і світу. Усна творчість таджицького народу формувалась у кін. 2 — на поч. 1-го тис. до н. е. Створювалася вона мовами предків таджиків — бактрійською, согдійською, хорезмійською, парфянською. Формування писемної л-ри мовою дарі — таджицькою припадає на 9 ст. Вона розвивалася в тісному зв'язку з уснопоетичною нар. творчістю і в наступні століття. В 17— 18 ст. були складені цикли народних оповідань. У 17 ст. сформувався героїчний таджицький епос "Гуруглі". Записувати фольклорні тексти почали в кін. 19 ст., а науковий запис тадж. фольклору здійснюється в роки Рад. влади. На межі 19 і 20 ст. складалися школи епічних оповідачів, поетів-співців (Каріма Девона, Фахрі Румоні та ін.). Великої популярності набула творчість народних співців рад. періоду Саїдалі Валі-заде, Хікмата Різо, Курбана Джаліла, Юсуфа Вафо, Бобо Юнуса Худойдод-заде, Курбоналі Раджаба та ін. Першою пам'яткою стародавньої писемності, яка дійшла до нас, є Авеста. Збереглися написані парфянською (серед.-іранською) мовою поеми "Ядгар Зареран". "Ассірійське древо".Широко представлена тадж. віршована мова в реліг. маніхейських писемних пам'ятках 3—4 ст. н. е. ("Гімн Сонцю і Місяцю" та ін.). Відомі прозаїчні твори — "Синд-боднома", "Абумуслімнома". Написана загальною (єдиною) для всіх персомовних народів Мавераннахру і Хорасану літ. мовою, л-ра ця до 15 ст. мала назву тадж.-перської (з часом — таджицької, перської, дарі та ін.). Родоначальник тадж.-перс, літератури— А. Рудакі (9 ст.), його послідовники — А. Дакікі, А. Фірдоусі (героїч. поема "Шахнаме"), Ібн Сіна. Ідеями гуманізму та волелюбності пройняті поезії Омара Хайяма (11—12 ст.) та Насіра Хосрова (11 ст.), Ф. Унсурі і Ф. Гургоні (11 ст.). У 12—14 ст. видатними представниками тадж.-перс. л-ри були Сааді, Гафіз, Анварі, Джалаледдін Румі, Амір Хосров Дехлеві, Камаль Худжанді. Сатиричний напрям у л-рі того часу представлений творами

Н. У. Закані. В 15 ст. на чолі літ. руху стояв тадж. Поет Абдуррахман Джамі. Представником тадж. мемуарної л-ри цього періоду був Зайніддін Восіфі. У 2-й пол. 16 ст. виступив поет-сатирик Мушфікі. В 17—18 ст. в л-ру прийшли Мірза Абдулкадир Беділь, Саїдо Насафі, Зебупіссо, Фітрат Зардуз та ін. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в тадж. л-рі виникла течія просвітительства. Основоположником її був Ахмад Доніш, його послідовниками — Шамсіддін Шахін, Мухаммад Хайрат, Тошходжа Асірі, Мірза Сірадж та ін. Велика Жовтн. соціалістич. революція відкрила нові можливості для розвитку тадж. л-ри. Основоположником тадж. рад. л-ри став Садріддін Айні. Вірою в перемогу революції пройнята вся творчість Абулькасіма Лахуті. У 20-х рр. в тадж. літературу прийшли поети Сулаймоні Пайрав, Джавхарі-заде Сухайлі, Мірзо Абдулвахід Мунзім, Мухамеджан Рахімі, Мухіддін Амін-заде. На поч. 30-х рр. в тадж. л-рі розвивалася проза і драматургія. Л-ра поповнилася іменами Мірзо Турсун-заде, Абдусалома Дехоті, Рахіма Джаліла, Хакіма Каріма, Мірсаїда Міршакара, Сатима Улуг-зода, Хабіба Юсуфі, Бокі Рахім заде, Гані Абдулло та ін. У роки Великої Вітчизн. війни тадж. письменники виступали з патріотичними творами. В цей час в л-ру прийшли Розія Озод, Абдуджабор Каххорі, Амінджан Шукухі, Мухіддін Фархат та ін. У повоєнні роки поезія зберігає провідне місце в л-рі (вірші і поеми Турсун-заде, Міршакара та ін.), але більш інтенсивно розвиваються проза (романи Ф. Ніязі, Улуг-зода, Джаліла, Айні, Ф. Мухаммалієва) і драматургія (п'єси Дехоті, драми Гані Абдулло, Шамсі Кіямова та ін.). В 50—70-х рр. в л-ру прийшло нове покоління письменників: Пулод Толіс. Мумін Каноат, Файзулло Ансорі, Гафар Мірзо, Мавджуда, Мастон, Кутбі Кіром, Лоїк Шералі, Бозор Собір, Юсуф Акобіров, Мухіддін Ходжаєв, Урун Кухзод, Саттор Турсун. Гулназар,

Гулрухсор, Озод Амін-заде, Сорбон та ін. В галузі дит. л-ри плідно працюють Міршакар, Абдумалік Бахорі, Гульчехра Сулейманова, Убайд Раджаб; у галузі літ. критики і літературознавства цей період дав імена Абдулгані Мірзоєва, Носірджона Масумі, Шаріфа Хусейн-заде, Рахіма Хашима, Мухаммада Шукурова, Атахона Сайфуллаєва, Халіка Мірзо-заде, Расула Хаді-заде, Раджаба Амонова та ін. Творче єднання тадж. і укр. л-р почалося за Радянської влади. З'явилися переклади творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, О. Корнійчука. Україні присвятили ряд творів Лахуті, Міршакар, Юсуфі, Каноат. Про Т. писали Л. Первомайський,

В. Мисик, П. Воронько. В. Коротич та ін. Дружба тадж. і укр. народів у роки Великої Вітчизн. війни відображена в "Листі таджицького народу українському народові", поезіях Турсун-заде, Лахуті, Дехоті, Дж. Сухайлі, поемі Каноата "Дніпровські хвилі", п'єсах Улуг-зода, Дж. Ікрамі, нарисах і оповіданнях Ніязі. У творах післявоєн. років Джаліла, Улуг-зода, Шукухі, Толіса, Мухаммадієва, Фархата, Бахорі та ін. створені образи представників укр. народу. В 1961 в Т. видано "Антологію української поезії". На Україні в перекладах з'явилися твори Рудакі, А. Фірдоусі, Гафіза, С. Айні, А. Лахуті, Р. Джаліла, М. Турсун-заде, Міршакара. В 1962 видано зб. укр. мовою "Таджицька поезія. Антологія". Спілка письменників — з 1934.

X. Шодикулов.

Архітектура. На тер. Т. збереглися залишки поселень неолітичної гіссарської культури на городищах поблизу м. Нурека (Туткаул, Сай-Сайод, обидва — 6—5-е тис. до н. е.) і поселення Дангара (Куй-Бульєн), поселення епохи бронзи в урочищі Кайраккум, залишки давньобактрійського житл. будинку (6—4 ст. до н. е., городище Калаї-Мір у с-щі ім. Насіра Хісрава). З описів античних авторів відомо про існування в 4—3 ст. до н. е. на тер. Т. міст елліністичного типу з оборонними мурами й регулярним плануванням. Від греко-бактрійського (3—2 ст. до н. е.) і кушанського (1—4 ст. н. е.) часів збереглися залишки міст в Пд. Т. (городища Саксан-Охур, Шахрінау, Мунчак-Тепе, Яванське, Кей-Кобадшах, Кухна-Кала), памірські фортеці Кахкаха, Ямчун та ін. на тер. Горно-Бадахшанської а. о., палацово-храмовий комплекс у Саксан-Охурі з середньоазіатським плануванням і елліністичними деталями архітектурного декору. В 5 — на поч. 8 ст. на території Т. виникли міста, укріплені мурами та баштами, з регулярною забудовою — великими житл. масивами (Пенджикент). Палаци відзначалися великими парадними залами з тронними айванами, оздобленими живописом і різьбленням. Розвивалися різні типи культових споруд (храми в Пенджикенті, монастир Аджина-Тепе, буддійський храм у фортеці Калаї-Кафірніган поблизу с-ща Ісамбай Ленінського р-ну). Після араб. завоювання і поширення ісламу в архітектурі склалися нові типи споруд [мечеті, медресе, мінарети, мавзолеї, ханка (мусульманська культова споруда)], в яких збереглися місцеві ранньосередньовічні риси (мавзолей Ісмаїла Самані). Зовні споруди було вкрито суцільним різьбленим декоративним узором (портик мавзолею Хазраті-бобо в с. Чорку поблизу Ісфари, 12 ст.). На кін. 14—15 ст. припадає період розквіту монументального буд-ва (мавзолей Мір-Сеїд-Хамадані в Кулябі, 14—17 ст.). У 18—19 ст. міста та культові будівлі в основному зберігали середньовічну структуру. Риси нац. тадж. буд-ва розвивалися в архітектурі громад. будівель. В радянський час міста Т. розвиваються за генеральними планами (Душанбе, Ленінабад). У 30-х роках в архітектурі панували класицистичні форми у поєднанні з елементами середньовічної архітектури (Театр опери та балету ім. С. Айні, 1939—46, арх. О. Юнгер, Д. Білібін. В. Толлі; готель "Вахш", 1939— 41, арх. О. Антоненко, обидва — у Душанбе). В 2-й пол. 50-х рр. в умовах високої сейсмічності Т. вирішувалася проблема збільшення поверховості будівель. У 50—70-х рр. будуються нові міста [Нурек, Регар (тепер Турсунзаде), Яван], у будівлях нові сучас. конструкції поєднуються з традиційним декором, орнаментальним розписом і різьбленням (Будинок Дружби, 1974, арх. Г. Айзикович; Будинок політосвіти, 1975, арх. Е. Єрзовський та ін.; будинок обчислювального центру Держплану Тадж. РСР, 1976, арх. В. Лях; готель "Таджикистан", 1975, арх. О. Онищенко; всі — в Душанбе; аеровокзал у Ленінабаді, 1964—65, арх. Г. Соломинов та ін.). Спілка архітекторів Т.— з 1936.

Образотворче мистецтво. На території Т. знайдено наскельні розписи в гроті Шахти доби мезоліту (15—10 е тис. до н. е.); до періоду бронзи (серед. 2 — поч. 1-го тис. до н. е.) належить кераміка з геометричним візерунком, ювелірні вироби; з 6—4-го ст. до І н. е.— бронзові фігурні бляхи; з 2—1 ст. до н. е.— декоративна скульптура, кераміка (статуетки), ювелірні прикраси, вишивка. У 5—8 ст. інтер'єри будинків оздоблювали настінними розписами, різьбленням на дереві. За часів середньовіччя була поширена скульптура (Аджин-Тепе, Пенджикент), в період араб. завоювання —архітектурний рослинний декор (різьблення на глині та дереві), іноді траплялося зображення тварин. Новий етап розвитку мист. пов'язаний з появою в 15 ст. мініатюрного живопису (Гератська школа мініатюри). В цей час розвивалося й декор.-ужиткове мист. (посуд з бронзи, золота, срібла). У 18—20 ст. високого рівня досягли виробництво кераміки, вишивка (настінні панно). Сучас. мист. Т. почало розвиватися в 20-х рр. 20 ст.: з'явилися плакати, ілюстрації для сатиричних журналів ("Машраб", "Мушфікі", "Бігіз"), шкільних підручників (художники Л. Буре. Г. Нікітін, Азамхон Сіддікі). На поч. 30-х рр. в Т. працювали такі майстри, як Є. Бурцев,

П. Фальбов, М. Хошмухамедов, у кін. 30-х рр.— випускники Всерос. АМ у Ленінграді Б. Шахназаров, Є. Чемодуров, В. Сидоренко та І. Єршов. У роки Великої Вітчизн. війни особливого розвитку набули агітаційна графіка і політ. плакат (О. Орлов, Б. Серебрянський та ін.). У 50-х рр. збільшилася кількість художників з профес. освітою (живописці

А. Ашуров, І. Абдурахманов, Д. Ільябаєв, графіки П. Зобнін,

С. Краснопольський; скульптор О. Татаринова). Серед митців, які представляють сучас. образотворче мистецтво, — А. Амінджанов,

А. Ахунов, А. Рахімов, 3. Хабібулаєв, X. Хушвахтов, К. Туренко, В. Фомін, Г. Чередниченко. Розвиваються традиційні види декор.-ужиткового мист. (худож. ткацтво, килимарство, кераміка, ювелірна справа), розквіту якого сприяє творчість Р. Юлдашева, Ю. Рауфова, А. Мавлянова, С. Сахібова, 3. Бахріддінової. Майстри образотворчого мистецтва об'єднані у Спілку художників Тадж. РСР (оргкомітет створено 1933). Діє республіканське художнє училище в Душанбе.

Музика розвивалась як одноголосе мистецтво усної традиції — народне і нар.-професіональне. Нар. музику умовно поділяють на 3 стилі: північний (Ленінабадська обл.), центральний (Кулябська обл.) і памірський (Горно-Бадахшанська а. о.); її жанри: героїчний епос ("Гуруглі", Кулябська обл.) трудові пісні ("майда", або "хуп; хуп", Пн. Т.), сімейно-побутові (колискові — "ала"), обрядові (календарні, жнивні, весільні тощо), ліричні. Широко побутує інструм. музика. Нар. музика діатонічна, для неї характерні натуральні лади, різноманітна орнаментика і метроритміка (переважно шестидольний розмір). Нар.

інструменти: струнно-щипкові — дутор, думбрак; плекторні — кашмірський рубоб, танбур; смичковий — гіджак; духові — най, кар-най, сурнай; ударні — таблак, нагора, дойра; чанг (цимбалоподібний). На Памірі поширені струнно-щипковий інструмент — сетор, струнно-плекторний — бланзиком, ударний — даф. У сучас. музикуванні застосовують акордеон, мандоліну, тар. Поширений сольний спів з інструм. супроводом. Популярний жанр лапара (дует-діалог юнака і дівчини). Обрядові пісні виконуються антифонно і хором в унісон. Нар.-профес. класична музика усної традиції — міська культура. її представники — созанда (співачки й танцівниці), мавригіхони (співаки), макомісти (одночасно співаки та інструменталісти). Вершина класичної музики — "Шашмаком", який сформувався в Бухарі, Самарканді та Ходженті (18 ст.). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції поряд з традиційною монодичною музикою розвиваються жанри багатоголосої музики, з'являються муз. драма, опера, балет, симф. твори. Створюються муз. навчальні заклади: муз. технікум у Ленінабаді (1929), Худож. комбінат у Душанбе (1934; з 1937 — муз.-балетна школа); було введено навчання європ. муз. грамоти поряд з вивченням тадж. нар. і класичної музики. В 1934 з драм. театру (засн. в Душанбе 1929) було виділено муз. трупу (з 1936 — Тадж. муз. театр, з 1940 — Тадж. театр опери та балету). Перша муз. драма — "Лола" С. Баласаняна та С. Урбаха (1938), опера — "Повстання Восе" Баласаняна (1939). У 1938 відкрито Тадж. філармонію, організовано н.-д. кабінет музики. Під час Великої Вітчизн. війни 1941—45 композитори писали патріотичні твори злободенного змісту: муз. драми "Пісня гніву" Баласаняна (1942), "Золотий кишлак" І. Рогальського (1944), муз. комедія "Розія" Баласаняна і 3. Шахіді (1942), пісні. У 40—50-х рр. поставлено значні музично-сценічні (опери "Тахір і Зухра", 1944, та "Наречена", 1946, О. Ленського; "Бахтіор і Ніссо" Баласаняна, 1954; "Пулат і Гульру" Ш. Сайфіддінова, 1957; балети "Лейлі та Меджнун" Баласаняна, 1947; "Дільбар" Ленського, 1954), симфонічні (у т. ч. "Таджицька рапсодія" Салієва, 1947; "Святкова увертюра" А. Хамдамова, 1958), кантатно-ораторіальні (кантата "Цвіти, Таджикистан" Сайфіддінова, 1954) та ін. твори. У 60—70-х рр. яскраво виявилося прагнення композиторів збагатити муз. мову сучас. засобами виразності. Про це засвідчили постановки опер "Повернення" Я. Сабзанова(1967), "Проклятий народом" Д. Дустмухаммедова (1973), "Шерак" С. Хамраєва (1970) та ін.; оперети "Дівчина з Душанбе" 3. Шахіді (1967), "Жива вода" Г. Александрова (1975); кантати "Вічно живий" Дустмухаммедова (1970), "Вогні Нурека" Сабзанова (1970); вокально-симфонічні поеми Сайфіддінова, Дустмухаммедова, симф. поеми й мініатюри Хамраєва,

Ф.Бахора та ін. Створено концерти для інструментів з оркестром

(X. Абдуллаєв, А. Ядгаров та ін.), камерно-інструм. твори, романси на тексти тадж. поетів. Серед муз. діячів: диригенти — нар. артисти Тадж. РСР А. Камалов, І. Абдуллаєв, ф. Салієв; хоровий диригент засл. арт. Тадж. РСР X. Муллокандов; співаки — нар. артисти СРСР Т. Фазилова, А. Бабакулов, X. Мавлянова; нар. хафізи — X. Різо, М. Баходуров, Ш.Сахібов та ін.; виконавці на нар. інструментах — нар. арт. СРСР

Г. Гуломалієв, нар. арт. Тадж. РСРА. Алаєв. У республіці працюють Тадж. театр опери та балету ім. С. Айні (Душанбе), Респ. театр муз. комедії ім. О. С. Пушкіна (Ленінабад), Обл. театр муз. комедії ім. А. Рудакі (Хорог, Горно-Бадахшанська а. о.), муз.-драм. театри (Куляб, Канібалам), Науський узб. муз.-драм. театр; філармонія, при ній — симф. оркестр (1965), ансамбль рубобісток (1940), ансамбль пісні і танцю (1940); при К-ті по телебаченню і радіомовленню — оркестр нар. інструментів, ансамбль шаш-макомістів (1964), естрадний ансамбль "Гульшан" (1966) та ін.; сектор історії мист. Ін-ту історії ім. Ахмада Доніша АН Тадж. РСР (1958), Ін-т мистецтв (1973), 2 муз. уч-ща (Душанбе, Ленінабад); мережа муз. шкіл. Спілка композиторів Тадж. РСР — з 1940. Під час Великої Вітчизн. війни 1941— 45 в Душанбе працював Держ. симфонічний оркестр УРСР. Між Таджикистаном і УРСР постійно відбувається обмін творчими колективами.

Театр. Джерела театр. мистецтва Т.— в піснях, танцях, пов'язаних з трудовими процесами, в доісламських культових церемоніях і обрядах. Широко відомі нар. вистави "Монголка", "Старий", "Дервіші". На основі нар. мистецтва склався нар. театр ляльок "зочабозі" та усний традиційний театр масхарабозів. Театр європ. типу виник в Т. після Великої Жовтн. соціалістич. революції. З 1919 в Т. з'являються перші самодіяльні агітаційні театри, вистави яких були пройняті революц. ентузіазмом, впевненістю в перемозі молодої Країни Рад. У 1929 на основі одного з цих театрів у Душанбе було створено національний профес. театр (тепер Таджицький академічний театр драми імені

А. Лахуті). В 30-х рр. профес. театри з'являються у великих містах і районних центрах республіки. В 1937 в Душанбе (на базі Моск. театру-студії під керівництвом О. Д. Дикого) відкрито рос. драм. театр. Репертуар театрів спочатку складався з одноактних п'єс агітаційного характеру, згодом розширився за рахунок перекладних рад. п'єс ("Два комуністи" К. Яшена, "Заколот" за Д. Фурмановим, "Платон Кречет"

О. Корнійчука та ін.), класичних творів ("Отелло" У. Шекспіра, "Підступ ність і кохання" Ф. Шіллера), творів тадж. ("Боротьба" А. Усманова, "Вирок" М. Турсун-заде, "Ворог" Д. Ікрамі)та ін. драматургів. У роки Великої Вітчизн. війни йшли п'єси, присвячені героїчному фронту і трудовому тилові, героям, характери яких сформувалися за Рад. влади ("Серце матері" Дж. Ікрамі та ін.). В післявоєнні роки театри республіки створили вистави за п'єсами рос., зх.-європ. класиків і за творами рад. драматургів ("За другим фронтом" В. Собка, "Вій, вітерець!" Я. Райніса та ін.), а також нац. драматургів на сучасні ("Саодат" С. Саїдмурадова і

М. Рабієва, "Шодієна" М. Закірова, "Моє місто" М. Міршакара) та істор.-революц. теми ("Дохунда" Дж. Ікрамі, за С. Айні, "Ураган" Ш. Кіямова та Г. Абдулло). У виставах "Ураган" Кіямова та Г. Абдулло (1957), "Полум'я свободи" (1964) і "Солдати революції" (1970) Абдулло на таджицькій сцені було створено образ В. І. Леніна. Відомі діячі тадж. театр, мистецтва: нар. артисти СРСР М. Касимов, Г. Бакаєва, А. Бурханов, Н. Волчков, Т. Фазилова, нар. артисти Тадж. РСР Б. Аліфбекова, М. Вахідов,

Т. Гафарова, М. Ібрагімова, Г. Завкібеков, Б. Карамхудоєв, В. Я. Ланге, X. Назарова та ін. В республіці діють: Тадж. академічний театр драми ім. А. Лахуті, Тадж. молодіжний театр у Душанбе, Респ. театр муз. комедії ім. О. С. Пушкіна в Ленінабаді, муз.-драм. театри у Кулябі, Канібадамі, Науський узб. муз.-драм. театр, рос. театри в Душанбе і Чкаловську, Театр ляльок у Чкаловську.

Кіно. Кіновиробництво почалося 1929 (документальні короткометражні фільми, кіножурнал "Радянський Таджикистан"), У 1930 створено кіностудію "Таджикфільм". Перший тадж. худож. фільм "Коли помирають еміри" поставлено 1932. У передвоєнні роки випущено кінострічки "Сад" (реж. М. Досталь), "Друзі зустрічаються знову" (реж.

К. Ярматов). У період Великої Вітчизн. війни "Таджикфільм" об'єднали з евакуйованою з Москви кіностудією "Союздитфільм" ("Боевые киносборники", художні кінострічки "Клятва Тімура", "Лєрмонтов"; "Принц і злидар" та ін.). У перші повоєнні роки успіхів досягло хронікально-документальне кіно. З 1957 починають з'являтися фільми, автори яких звертаються до творів тадж. л-ри, до минулого і сучасного свого народу: "Дохунда" (1957, за романом С. Айні), "Доля поета" (1959; обидва — реж. Б. Кімягаров), "Діти Паміру" (1963, реж. В. Мотиль), "Людина міняє шкіру" (1960, реж. Р. Перельштейн), "Хасанарбакеш" (1966, реж. Б. Кімягаров), "Смерть лихваря" (1966, реж. Т. Сабіров). В кін. 60 — на поч. 80-х рр. розширюються тематичні та асанрово-стильові пошуки тадж. кіно, дебютують молоді режисери — М. Аріпов ("Ніссо", 1966), М. Касимова ("Літо 1943", 1968), А. Тураєв ("Третя дочка", 1971), В. Ахадов ("Сімейні справи Гаюрових", 1976; "Хто поїде в Трускавець?", 1978), Д. Худоназаров ("Юності перший ранок",телевізійний, 3 серії, 1980). Подією стала екранізація поеми А. Фірдоусі "Шахнаме" — "Розповідь про Рустама", "Рустам і Сухраб", "Розповідь про Сіявуш", здійснена в 70-х pp. (реж. Б. Кімягаров). Серед майстрів хронікально-документального кіно — є. Кузін, С. Хамідов, а. Мансуров, Л. Кімягарова, Б. Садиков. Спілку кінематографістів Т. створено 1962. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

С. В. Тримбач.

Літ.: Ленин В. И. О Средней Азии и Казахстане. Ташкент, 1960; Пулатов К. П. Таджикская Советская Социалистическая Республика. Ташкент, 1977; История таджикского народа, т. 1—3. М., 1963—65; Каримов Т. Таджикистан в период революции 1905— 1907 гг. Душанбе, 1965; Иркаев М. История гражданской войны в Таджикистане. Душанбе, 1971; История рабочего класса Таджикистана (1917 — 1970), т. 1-2. Душанбе, 1972 — 73; Советский Таджикистан в Отечественной войне (1941 —1945 гг.). Душанбе, 1975; Таджикистан в братской семье народов СССР. Душанбе, 1974; Масов Р. М. Историография Советского Таджикистана (1917 —1975). Душанбе, 1978; Из истории культурного строительства в Таджикистане..., т. 1 — 2. Душанбе, 1966 — 72; Брагинский И. С. Исследования таджикской культуры. М., 1977; Очерк истории таджикской советской литературы. М., 1961; Сайфуллаев А. Проблемы взаимодействия литератур. Душанбе, 1976; Веселовский В. Г., Гендлин Д. Д. Архитектура Советского Таджикистана. М., 1972; Воронина В. А. Народная архитектура Северного Таджикистана. М.

(1959; Нурджанов Н. Таджикский народный театр. М., 1956; Нурджанов Н. Таджикский театр. М., 1968; История советского драматического театра, т. 2— 6. М., 1966 — 71; Джурабаев С. С. Киноискусство Советского Таджикистана. М., 1970; Ахроров П. Таджикское кино (1929—1969 гг.). Душанбе, 1971: Таджикский экран. Душанбе, 1980.

таджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтаджицька радянська соціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази