Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow київ-кири arrow КИЇВ
   

КИЇВ

— столиця Української РСР, один з найзначніших культур., наук. і промислових центрів СРСР, центр Київської обл. та Києво-Святошинського р-ну. За кількістю жителів — третє (після Москви і Ленінграда) місто СРСР і перше серед міст УРСР (табл.). Територія — 780 км2 (1979). Поділяється на 12 міських районів (табл.).

Природа. К. розташований на мальовничих берегах серед. течії Дніпра, нижче від гирла Десни, на межі Полісся та Лісостепу. Осн. частина міста лежить на високому правому березі Дніпра, на пагорбах і схилах Київських гір (Старокиївськоі гори, Печерської, Батиєвої, Щекавиці, Хоревиці та ін.), менша частина— на низовинному лівому березі Дніпра. Клімат К. помірно континентальний, м'який. Пересічна т-ра січня—5,8° (мінімум — 30, — 35°), липня +19,5° (максимум +30, +40°). Річна кількість опадів 600 мм, максимум — влітку. Грунти в основному підзолисті та дерново-підзолисті. Природна рослинність представлена сосново-широколистяними та дубово-грабовими лісами. В межах міста — 66 парків, в яких переважають листяні породи. К. оточений суцільним зеленим поясом: на Сх.— Броварським лісом, на Пд. Зх.— Голосіївським лісопарком і лісовими масивами Кончі-Заспи, на Зх.— Боярським і Святошинським лісами, на Пн. Зх.— лісовими масивами Пущі-Водиці. Площа зеленої зони К.— 382,8 тис. га (1978).

Історія. Заселення тер. сучас. К. почалося в пізньому палеоліті (див. Кирилівська стоянка). Стоянки первісної людини в цій місцевості відомі також з часів мезоліту і неоліту. Населення періоду мідного віку на тер. К. було носієм т. з. трипільської культури; відомі й знахідки окремих предметів бронзового віку. В період раннього залізного віку в районі сучас. К. жили осілі землеробсько-скотарські племена, які мали обмінні стосунки зі скіфами та античними державами Північного Причорномор'я. Торг. зв'язки зі сх. провінціями Старод. Риму засвідчені, зокрема, знахідками римських монет 2—4 ст. Безпосередніми предками давніх слов'ян, які згодом заснували К., вважають носіїв зарубинецької культури. В "Повісті временних літ" (поч. 12 ст.) наведено переказ про заснування міста трьома братами — Києм, Щеком і Хоривом (див. Кий, Щек, Хорив і Либідь), які стояли на чолі сх.-слов'ян. племені полян. Місто названо на честь старшого брата Кия. За археол. даними, виникнення К. датується 2-ю пол. 5 ст.— 1-ю пол. 6 ст., отже, його історія налічує 1500 років. З утворенням давньорус. д-ви — Київської Русі К. став її політ. центром, "матір'ю містам руським". Переказ про заснування Києва (Куара) в країні полян (полуні) наводить вірм. хроніст 8 ст. Зєнон Глак. Відомості про К. є в творах араб. географів і письменників 9—10 ст.— Ібн-Хордабега, Масуді, Ібн-Фадлана, візант. імператора Константина VII Багрянородного. Нім. церк. діяч 11 ст. єпископ Тітмар Мерзебурзький (Саксонія) у своїй "Хроніці" (1012—18) характеризував К. як "велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів". Згадує К. й нім. хроніст 11 ст. Адам Бременський, він назвав його суперником Константинополя. За князювання Володимира Святославича та Ярослава Мудрого давньорус. д-ва з центром у К. досягла найвищого розквіту. Останнім сильним князем Київ. Русі був Володимир Мономах. У 10—12 ст. К. належав до числа найбільших міст Європи; в ньому налічувалось кілька десятків тисяч жителів. Він був гол. ремісничим і торг. центром Русі. Через нього проходили важливі торг. шляхи — "шлях з варяг у греки", із Зх. Європи в Азію. Гострі соціальні суперечності викликали ряд нар. повстань у місті: Київське повстання 1068—69, Київське повстання 1113 та ін. Внаслідок феод. роздробленості Русі К. почав втрачати значення політ. центру. Проте за К.— "стольний град", за великокнязівський київ. престол колишні землі стають одним з осередків формування укр народності Бл. 1362 місто підпало під владу Великого князівства Литовського. В 1394 Київське князівство було ліквідовано (1440—70 відновлено). В 1416 і 1482 К. зазнав руйнівних наскоків крим. татар. З 1471 місто — центр Київського воєводства. В 1436 1484, 1508 в К. сталися антилит. виступи. Щоб схилити на свій бік заможні верстви населення К., лит. уряд 1494—тривала боротьба між руськими князями; місто залишалося найбільшим екон. і культур. центром Русі. Під час монг.-татар. навали К. у грудні 1240, незважаючи на героїчний опір його захисників, було загарбано і поруйновано. Невдовзі місто почало поступово відроджуватись. У К. правили залежні від Золотої орди князі (зокрема, 1249 Олександр Невсь-кий одержав право в Золотій орді на київ. князівський престол). В 14. ст. К., Київщина та ін. нав

97 надав місту магдебурзьке право, 1565 київ. купці дістали дозвіл на безмитну торгівлю в усіх містах Лит. князівства. Після Люблінської унії 1569 К.— під владою шляхет. Польщі. Трудові маси укр. населення К. брали активну участь в антифеод. і визвольній боротьбі, що розгорнулася на Україні в кін. 16 ст. і в 20—30-х рр. 17 ст. (участь у повстаннях К. Косинського 1592, С. Наливайка 1594—96, Т. Федоровича 1630, П. Павлюка 1637). З утворенням 1615 Київського братств", відкриттям Київської братської школи та Києво-Печерської друкарні К. перетворився на центр ідеологічної боротьби українського народу проти католицизму іі уніатства, став провідним осередком культур. життя України. Населення К. брало участь у визвольній війні українського народу 1648—54. У червні 1648 загін повстанців при підтримці місц. населення вигнав польс. шляхет. загарбників з К. 23.ХІІ 1648 (2.І 1649) кияни урочисто зустріли сел-козац. військо на чолі з Б. Хмельницьким, яке поверталося з-під Замостя після успішного походу. К. став адм.-тер. і військ. центром Київського полку. Возз'єднання України з Росією 1654 мало велике значення для розвитку К. як екон. і культур. центру України. За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна відійшла до Польщі, К. з прилеглою тер. лишався у складі Росії. В кін. 17 — на поч. 18 ст К. — важливий опорний пункт боротьби проти агресії шляхет. Польщі, султан. Туреччини, швед. загарбників під час Північної війни 1700—21. У 1679 козаки гетьмана І. Самойловича почали зводити фортечні укріплення на Печерську, які згодом увійшли до складу Києво-Печерської фортеці. У 18 ст. з'явилися перші мануфактури, зокрема, засновано Арсенал (1764). Після возз'єднання Правобережної України з Росією в кінці 18 століття К. 1797 став адм. центром новоствореної Київської губернії (вперше існувала з 1708 по1781), а згодом і всього Пд.-Зх. краю (Правобережної України). Переведення Контрактового ярмарку з Дубна в Київ (1797) сприяло розвиткові торгівлі і екон. зміцненню міста. Загострення класових суперечностей було причиною Київською повстання ратників міліції 1807. У К. відбувалися з'їзди Південного товариства декабристів. В 1823 в К. було схвалено "Руську правду" П. І. Пестеля. У грудні 1845 — січні 1846 в місті виникло Кирило-Мефодіївське товариство, 1859—63 — Харківсько-Київське таємне товариство. Після селянської реформи 1861 в К. прискорився розвиток капіталістичної пром-сті. У 1870 стали до ладу залізниці Київ — Одеса та Київ — Курськ; з 1835 в К. діяло перше акціонерне пароплавне т-во, з 1858 — (Товариство пароплавства по Дніпру". В 1890 збудовано перші невеликі електростанції. 1892 почався рух електр. трамваїв (перша трамвайна лінія в країні). В 1904 споруджено фунікулер. Проте впорядковувалися лише центр. райони міста.

У 70 — 80-х роках 19 століття К.— один з осередків народницького руху (див. "Київська комуна", 1873— 74; "Південноросійський робітничий союз", 1880). В 1879 і 1880 у місті відбулися перші робітн. страйки. В 1889 в К. виник перший с.-д. гурток. З 1891 діяльність с.-д. груп і гуртків очолив Ю. Д. Мельников, який був ініціатором створення "Лук'янівського клубу". В 1894—96 в одному з гуртків працював В. 3. Кецховелі. В 1897 слідом за ленінським петербурзьким "Союзом боротьби за визволення робітничого класу" виник київський "Союз боротьби за визволення робітничого класу", діяльність якого сприяла піднесенню робітн. руху. Після І з'їзду РСДРП (1898) київ. соціал-демократи об'єдналися в Київ. к-т РСДРП. В кін. 19 — на поч. 20 ст. вК. виходили с.-д. газети "Вперед" (засн.с.-д.групою "Рабочее дело"), і "Железнодорожный пролетарий", "Железнодорожник", "Работник", "Рабочая газета". На поч. 20 ст. революц. рух у К., як і по всій країні, набрав широкого розмаху (див. Київського університету студентів виступ 1900, Київська політична демонстрація 1901). Робітники К. взяли участь у Загальному страйку на Півдні Росії 1903. Велику роль у згуртуванні і політ. вихованні трудящих К. відіграла ленінська "Искра". агенти М. Е. Бауман, Ф. В. Ленгнік, П. А. Красиков, Г. М. Кржижановський, М. М. Литвинов, О. Г. Шліхтер та ін. вели революц. роботу в К. Через К. розповсюджувалася марксистська л-ра. З березня 1903 у К. перебувало Бюро opr. к-ту по скликанню II з'їзду РСДРП, а після з'їзду— Російське бюро ЦК РСДРП, в роботі якого активну участь брала сім'я Ульянових (Д. І. Ульянов, М. І. Ульянова, А. І. Єлізарова-Ульянова). Київ. робітники на "криваву неділю" в Петербурзі (див. Дев'яте січня 1905) відповіли політичним страйком. У дні Жовтневого всеросійського політичного страйку 1905 у К. припинили роботу всі підприємства. 18(31 ).Х 1905 відбулися майже 30-тисячна політ. демонстрація і мітинг біля міської думи. В кін. жовтня 1905 обрано першу Київську Раду робітн. депутатів. У листопаді вибухнуло саперів повстання 1905, до якого приєдналися робітники. В кін. листопада 1905 виникла робітн. "Шулявська республіка". В роки революції в К. відбулися Саперного батальйону повстання 1907, Селенгинсько-го полку повстання 1907 В квітні — травні 1912 у К. пройшли страйки протесту проти кривавої розправи царизму з робітниками Ленських золоторозробок (див. Київські страйки робітників 1912). У лютому 1914 на знак протесту проти заборони святкування 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка в місті відбулися страйки і демонстрації. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 створено Київську Раду робітн. депутатів [3 (16). III]. Вийшла з підпілля Київська організація РСДРП(б), яка очолила боротьбу трудящих проти контрреволюційного Тимчасового уряду, за встановлення влади Рад. Бурж.-націоналістичні партії 4(17).III створили Центральну раду, що фактично перебувала в одному контрреволюц. таборі з Тимчасовим урядом. Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями VI з'їзду РСДРП(б), більшовики К. вели безкомпромісну боротьбу проти укр. та євр. бурж. націоналістів, меншовиків і есерів. Під впливом більшовицької агітації в місті посилився страйковий рух. 18.VII 1917 відбулася масова демонстрація, 12.VIII 1917 — страйк робітників Арсеналу, судноверфі й друкарень, у вересні 1917 — страйк робітників 14 підприємств і майстерень. Трудящі міста гаряче вітали перемогу Жовтн. збройного повстання в Петрограді. 27.Х (9.ХІ) 1917 на об'єднаному засіданні Київ. Рад робітн. і солдатських депутатів та представників гарнізону, профспілок і фабзавкомів було прийнято рішення взяти владу в місті у свої руки й створено ревком, до складу якого ввійшли 10 більшовиків, у т. ч. А. В. Іванов, В. П. Затонський, Я. Б. Гамарник. Перемогою Київського жовтневого збройного повстання 1917 проти Тимчасового уряду скористалася Центр.рада, яка стягнула до К. контрреволюц. війська і захопила владу. Більшовики України готували скликання Першого Всеукраїнського з'їзду Рад у К.З(16).ХІІ 1917 Центр. рада зірвала проведення з'їзду. З—5 (16—18).ХІІ 1917 відбувся напівлегально Обласний (крайовий) з'їзд РСДРП(б) у Києві, шо закликав трудящі маси до повалення Центральної ради і встановлення влади Рад. Делегати 1-го Все-укр. з'їзду Рад переїхали до Харкова, де 11—12 (24—25).ХІІ 1917 відбувся з'їзд, який проголосив Україну Республікою Рад. Після створення першого Рад. уряду України — Народного Секретаріату — ще ширше розгорнулася боротьба укр. народу проти бурж.-націоналістичної контрреволюції. Повсталі трудящі К. (див. Київське січневе збройне повстання 1918) і рад. війська, які прийшли їм на допомогу, 26.І (8.ІІ) 1918 визволили місто й встановили Рад. владу. 30.І (12.ІІ) 1918 уряд Рад. України переїхав з Харкова до Києва. Але 1.ІІІ 1918 К. захопили австро-нім. війська, в обозі яких повернулася й Центр. рада. Наприкінці квітня австро-нім. окупанти розігнали її і 29.IV поставили ін. маріонетковий уряд — на чолі з "гетьманом" Скоропадським (див. Гетьманщина). Трудящі К. під керівництвом більшовиків розгорнули боротьбу проти окупантів і укр. бурж. націоналістів. 29 V на Всеукраїнській нараді підпільних більшовицьких організацій 1918, що відбулася в К., було створено Всеукраїнський партійний тимчасовий комітет, що керував підпіллям на Україні. У грудні 1918 австро-нім. окупанти були вигнані з К. Скориставшися з їхньої втечі, владу в місті 14.XII захопила петлюрівська Директорія. 5. II 1919 рад. війська розгромили петлюрівські банди й відновили Рад. владу в К. 31.VIII 1919 К. захопили дені-кінці, 16.XII 1919 Червона Армія визволила місто (див. Київські операції 1919). Але мирну працю киян знову було перервано. 6 V 1920 К. захопили білополяки. 12.VI 1920 рад. війська визволили місто від окупантів (див. Київська операція 1920).

У період громадян. війни та іноземної інтервенції господарство міста зазнало значних руйнувань. Під керівництвом Київської міської партійної організації трудящі приступили до відбудови К. Вже 1925 рівень пром. продукції К. перевищив довоєнний. В результаті індустріалізації К. став великим пром. містом. Величезне значення для його дальшого всебічного розвитку мало перенесення з Харкова до К. столиці Рад. України. 24.VI 1934 до К. переїхали ЦК КП(б)У й Уряд республіки. На поч. Великої Вітчизн. війни 1941—45 з К. було евакуйовано на Сх. країни сотні підприємств, н.-д. установи і навч. заклади, матеріальні й культурні цінності. 6.VII 1941 було створено штаб оборони К., організовано загони нар. ополчення і винищувальні батальйони, які разом з частинами Червоної Армії мужньо билися проти переважаючих сил ворога. Київ. міська і обласна парт. орг-ції очолили героїчну боротьбу трудящих проти фашист. окупантів. Оборона міста-героя тривала 73 дні (див. Київська оборонна операція 1941). 19.IX 1941 місто окупували нім.-фашист. загарбники. Фашисти зруйнували понад 800 підприємств і 40% житлової площі. Вони встановили в місті режим кривавого терору. В концтаборах на Сирці і в Дарниці, в Бабиному Яру окупанти розстріляли і замор- і дували бл. 200 тис. рад. громадян (цивільних і військовополонених), і 100 тис. вивезли на фашист. каторгу. Під керівництвом підпільної парт. орг-ції кияни самовіддано боролися проти гітлерівців. У К. діяли підпільні міськком і райкоми партії, комсомольські і орг-ції, бойові групи і загони ("Смерть німецьким окупантам!", і "Київський робітник", "Арсеналець"). За самовіддану боротьбу проти гітлерівців багатьох підпильників-киян нагороджено орденами і медалями, а В. С. Кудряшова, О. С. Пироговського та І. Д. Кудрю посмертно удостоєно звання Героя Рад. Союзу. 6.ХІ 1943 рад. війська 1-го Укр. фронту під командуванням М. Ф. Ватутіна визволили К. від нім.-фашист. загарбників (див. Битва за Дніпро 1943, Київська наступальна операція 1943). Завдяки всебічній допомозі всіх народів Рад. Союзу, постійному піклуванню ЦК КПРС і Рад. уряду, самовідданій праці киян столиця УРСР була відроджена з руїн; швидкими темпами стали розвиватися промисловість, культура і наука. К. — політичний центр УРСР. Тут працюють ЦК Компартії України, Президія Верховної Ради УРСР і Рада Міністрів УРСР. К. нагороджено 2 орденами Леніна (1954, 1961). В 1961 встановлено медаль "За оборону Києва". В 1965 місту-герою К. вручено медаль "Золота Зірка". В 1974 було покладено початок руху за перетворення К. на місто високопродуктивної праці, високої культури та зразкового громад. порядку. Розроблено комплекс заходів, спрямованих на відзначення 1982 ювілею Києва — його 1500-річчя. П. П. Гудзенка,

І. С. Слабєєв.

Народне господарство. За роки Рад. влади К. став значним індустріальним центром не лише України, а й усього Рад. Союзу з різноманітною пром-стю, великими, оснащеними сучас. технікою підприємствами, потужною енерг. базою, буд. індустрією, житл.-комунальним г-вом, а також розвинутою мережею підприємств торгівлі, громад. харчування й побутового обслуговування. Екон. розвиткові К. сприяє його розташування на Дніпрі — гол. водній артерії України, на перетині залізнич., автомоб. і повітряних трас, що йдуть від центру Європ. частини СРСР на Зх. і Пд. країни, та на шляхах, що сполучають західні і північні райони УРСР з Донбасом, Придніпров'ям та Причорномор'ям. За 1946—78 введено в дію осн. фонди на 14,5 млрд. крб. (у порівнянних ціпах). Обсяг пром. виробництва 1978 зріс проти 1940 у 27 раз. Гол. галузі пром-сті: маш.-буд. і металообр. (45% валової пром. продукції, 61% зайнятих у пром-сті, 1978), легка (відповідно 17 і 15%), харч. (15 і 4%), хім. і нафтохім. (8,8 і 6,2%). Значного розвитку набули пром-сть буд. матеріалів, деревообр., мед. і поліграфічна. Енерг. базою г ва К. є енергія ряду ТЕЦ, у т. ч. найбільшої на Україні ТЕЦ-5, Київської ГЕС імені Ленінського комсомолу, Київської ГАЕС та Трипільської ДРЕС. У галузевій структурі машинобудування широко представлені верстатобудування (Київський завод верстатів-автоматів імені М. Горького), хімічного машинобудування (київське виробниче об'єднання полімерного машинобудування "Більшовик"), виробництво будівельно-шляхових машин і транспортного машинобудування (київський машинобудівний завод "Червоний екскаватор", київський суднобудівний завод "Ленінська кузня", Київське авіаційне виробниче об'єднання імені 50-річчя Жовтня, Дарницький вагонорем. з-д. Київський мотоциклетний завод, " Будшляхмаш", київський електротехнічний завод "Транссигнал" імені Ф. Е. Дзержинського). Значно розвинулося приладобуд., у т. ч. виробн. електровимірювальних і радіоприладів, кінофотоапаратури, засобів обчислювальної техніки, телевізорів тощо (київський завод "Точелектроприлад" імені Комсомолу України, Київський дослідний завод порційних автоматів імені Ф. Е. Дзержинського, завод обчислювальних і керуючих машин, завод "Електроприлад" та ін.), електротехнічна промисловість (київський завод "Укркабель" та ін.), виробництво технологічного устаткування для торгівлі, громадського харчування, харчової промисловості. В К. створено базу по ремонту машин, устаткування, побутової та ін. техніки. Хімічна і нафтохімічна промисловість представлена київським виробничим об'єднанням "Хімволокно" імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, заводами автогенним, лаків і фарб, "Червоний гумовик", "Вулкан", побутової хімії тощо. Розвивається медична промисловість (київське виробниче хіміко-фармацевтичие об'єднання "Дарниця", Київський хіміко-фармацевтичний завод імені М. В. Ломоносова та ін.). Створено потужне виробн. будівельних матеріалів і деталей (Київський комбінат азбестоцементних виробів імені 60-річчя Радянської України, "Будіндустрія", три домобуд. комбінати, у т. ч. Київський домобудівний комбінат № З, з-д залізобетонних конструкцій та ін.). К.— значний центр сучас. легкої пром-сті: Київський шовковий комбінат, Дарницький шовковий комбінат, бавовнопрядильна ф-ка, Київське виробниче трикотажне об'єднання імені Рози Люксембург, київська базова експериментальна трикотажна фабрика "Киянка", київське виробниче швейне об'єднання "Україна", взут. виробниче об'єднання "Київ" (див. Київська базова експериментальна взуттєва фабрика імені 50-річчя Радянської України), Київське виробниче шкіряне об'єднання імені М. В. Фрунзе та ін. Численні підприємства харчової промисловості, найбільші з них — Київський м'ясокомбінат, міський молочний завод № 2, Київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса. Розвинута деревообр., у т. ч. меблева, пром-сть (Київська меблева фабрика імені В. Н. Боженка, деревообр. комбінати). В місті створено потужну поліграф. пром-сть (комбінат друку "Радянська Україна", ф-ки: книжкова, кольорового друку тощо). К.— великий вузол залізнич. (станції: Дарниця, Київ-Московський, Київ-Пасажирськи й, Київ-Петрівка та ін.), автомоб., авіац. (аеропорти Жуляни і Бориспіль) і водних (Київський річковий порт) шляхів. У місті — Київський метрополітен імені В. І. Леніна. У післявоєнні роки здійснюється значне житл. будівництво (див. таблицю).

На кін. 1978 в К. було 5336 підприємств роздрібної торгівлі і громад. харчування. Заг. обсяг роздрібного товарообороту держ. і кооп. торгівлі, включаючи й громад. харчування, 1978 зріс проти 1970 в 1,6 раза. Побутове обслуговування здійснюють 1393 підприємства (1978). Обсяг побутових послуг населенню 1978 зріс проти 1970 майже у 2 рази. Водопостачання К. здійснюється в основному з Десни, Дніпра та частково артезіанськими водами. На кожного киянина припадає бл. 400 л води щодня. Л. М. Корецький.

Охорона здоров'я. Письмові пам'ятки Київської Русі свідчать проте, що в 11—12 ст. при Києво-Печерському монастирі існував "больничний" монастир. Відомі імена ченців-лікувальників Антонія, Агапіта, Пимена та мирських лікарів Іоанна Смери, Петра Сіріаніна, Февронії, онуки Володимира Мономаха — Євпраксії Мстиславівни. В 16—18 ст. існували невеликі лікарні при Київ. магістраті, деяких монастирях, Київській академії. На поч. 18 ст. закладено аптекарський сад, де вирощували лікарські рослини, з 1715 діяв аптекарський склад, що обслуговував місцевий гарнізон, 1728 відкрито першу аптеку для цивільного населення. Проте лікувальних установ в сучасному розумінні не було. Відсутність сан. та профілактич. заходів призводила до спалахів епідемій. Особливо спустошливими були епідемії чуми 1710—11 і 1770—71, віспи 1802—07,1810, 1826 , холери 1830— 31, 1847, 1852—53, 1855. Смертність населення 1769—1835 перевищувала народжуваність. У 1755 сенат видав указ про створення в К. урядового госпіталю. В 1786 при Кирилівському монастирі було відкрито будинок для інвалідів. У 1787 в К. відкрито противіс-пяний госпіталь; 1803 — першу соматичну лікарню (для хворих з різними захворюваннями, крім заразних); 1806 — кирилівські так звані богоугодні заклади (тепер психіатрична лікарня імені І. П. Павлова). В 1842 при цих закладах відкрито фельдшерську школу. В 1840 створено Товариство київських лікарів, 1841 — мед. ф-т ун-ту, 1844 відкрито першу клініку мед. ф-ту, 1851—53 — анатомічний театр при ун ті. В 1864 засн. Фармацевтичне товариство, 1870 —військ.-фельдшерську школу, 1877 — курси мед. сестер. В 1875 почала діяти міська Олександрівська лікарня (тепер — ім. Жовтневої революції); 1902 було відкрито станцію швидкої медичної допомоги. У другій половині 19 — на початку 20 ст. велику роль у розвитку медицини і практичної охорони здоров'я відіграли М. І. Пирогов, В. О. Караваєв, О. П. Вальтер, В. О-Бец, Г. М. Мінх, Н. А. Хржонщевський, П. І. Перемежко, В. П. Образцов, Ю. К. Шимановський, В. В. Підвисоцький та ін. В 1913 в місті було 5 лік. установ на 2304 ліжка (переважно платні), 3 жіночі і дитячі консультації, працювало 935 лікарів, 727 осіб серед. мед. персоналу. Вкрай обмежено здійснювалися заходи по боротьбі з соціальними хворобами (венеричними, туберкульозом, алкоголізмом), по охороні материнства і дитинства, високою залишалася смертність населення. В 1911 вона становила бл. 14,5 чол. на 1 тис. ж., а серед дітей у віці до одного року — 235 на 1 тис. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції охорона здоров'я населення стала держ. справою. Зростає мережа лік. установ, збільшується кількість лікарів і серед. мед. персоналу, широко здійснюються профілактичні заходи (див. табл., с. 118), розширюється виробн. мед. обладнання і лікар. засобів. Успішно розгортаються наук. дослідження з кардинальних проблем клінічної й теоретичної медицини. Серед київських учених — видатні представники рад. мед. науки: Ф. Г. Яновський, М. Д. Стражеско, О. М. Марзєєв, М. М. Волкович, О. П. Кримов, Б. М. Маньківський, О- Г. Лур'є, В. М. Іванов, О. С. Коломійченко. У місті діє Київський медичний інститут, Київський інститут удосконалення лікарів, 23 науково-дослідні інститути мед. профілю (М-ва охорони здоров'я СРСР та М-ва охорони здоров'я УРСР АМН СРСР і АН УРСР) — педіатрії, акушерства і гінекології; геронтології; туберкульозу і грудної хірургії; кардіології; проблем онкології та ін. (див. окремі статті про ці та ін. ін-ти за їхнім профілем, а також ст. Медицина).

А. М. Сендюк.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади К. був найбільшим культур. центром Давньої Русі, де ще до прийняття християнства була відома писемність. В 11 ст. розвивалося переписування книг і перекладання їх з грец. мови; засн. Бібліотеку Софійського собору, згодом — б-ку Києво-Печерського монастиря та ін. За літописом, 988 відкрито першу школу, незабаром — уч-ща при монастирях, з 11 ст. поширилися поч. школи — дяківки. Незважаючи на тяжкі наслідки монголо-тат. навали, К. не втратив свого значення як культур. центр і в наступні століття. В 1615 створено Київську братську школу, 1631 — Лаврську школу; 1632 обидві школи об'єднано в Києво-Могилянську колегію (згодом — Київська академія). Велике значення в розвитку книгодрукування мала Києво Печерська друкарня. В 1789 відкрито Головне нар. уч-ще, 1809 на його базі — Першу київ. (чол.) гімназію (до 1834 директор М. Ф. Берлинський, викладав історію М Костомаров; серед випускників різних років — художник М Ге, поет М. Гербель, історик М Закревський, скульптор П. Забіла, письменники К. Паустовський, М. Булгаков, вчені Є. Тарле, О. Богомолець, держ. діяч А. Луначарський та ін).

З 1809 у місті діяли церковно-парафіяльні школи. В 1836 відкрилася Друга гімназія (її вихованцями стали академік О. Шмідт; укр. художник В. Орловський, викладали художник 1. Сошенко, етнограф К Чалий). У 1859 засн Першу жіночу гімназію (Фундуклеївську; в числі її ви хованок — співачки нар. арт. СРСР К. Держинська, нар. арт. УРСР М Донець-Тессейр та ін.) З 1838 в К. існував Інститут иіляхетних дівчат (який закінчила, зокрема, відома співачка Н. Забіла-Врубель), з 1852 — кадетський корпус, дворянські пансіони, духовні уч-ща тощо, 1871 засн. колегію Павла Галагана, 1878 відкрилися Вищі жіночі курси (навчалися поетеса А. Ахматова, письменниця 3. Тулуб). Значним явищем у культур. житті було відкриття 1834 Київ. ун-ту (перший ректор М. О. Максимович). Наприкінці 50-х рр. 19 ст. почали працювати недільні школи. Плідною була діяльність Київського товариства дослідників природи (засн. 1869), Українського наукового товариства (засн. 1907), фіз.-матем. (засн. 1890), фіз.-мед. (засн. 1896), юрид. (1876), археол. (1872), пед., філол. (1875) та ін. т-в. Значну наук. роботу проводили Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (засн. 1843), Пд.-Зх. відділ Рос. геогр. т-ва (засн. 1873), Історичне товариство Нестора-літописця (засн. 1873). Діяли київські освітні товариства. На поч. 1917 в К. налічувалося 13 чоловічих гімназій, 3 реальні уч-ща, 7 комерційних уч-щ, 7 вищих навч. закладів. Проте освіта була недоступною для широких нар. мас. Кількість неписьменних становила понад 40%. Широкого розвитку освіта, наука й культура в К. набули після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Вже на поч. 30-х рр. здійснено заг. поч. навчання рідною мовою, завершувалася ліквідація неписьменності серед дорослого населення. В 1940 в місті працювали 176 загальноосв. шкіл, 37 шкіл для дорослих, 27 шкіл ФЗН і типу ФЗН, 29 технікумів і уч-щ, 19 вузів. В 1919 створено Академію наук Української РСР. У післявоєнні роки мережа наук. і культур.-осв. закладів у К. значно розширилася. В 1979/80 навч. р. у місті налічувалося 302 загальноосв. школи усіх видів (270,6 тис. учнів), 40 серед. спец. навч. закладів (60,9 тис. учнів), 38 профес.-тех. уч-щ (26,2 тис. учнів). У К. — 18 вищих навч. закладів (відбулося об'єднання ряду вузів): Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, Київський політехнічний інститут імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Київський інститут інженерів цивільної авіації, Київський педагогічний інститут імені О. М. Горького, Київський інститут народного господарства імені Д. С. Коротченка, ін-ти: харчової, легкої пром-сті, інженерно-будівельний, автомобільно-дорожній, Укр. с.-г. академія, медичний, торговельно-екон., культури, іноз. мов, фізичної культури, театр. мистецтва, худож., консерваторія (див. окремі ст.), а також Вища партійна школа при ЦК Компартії України, філіали Харків. ін-ту інженерів залізнич. транспорту і Одес. елек-тротех. ін-ту зв'язку, вечірній ф-т Львів. Укр. поліграф. ін-ту і заочний ф-т Ленінгр. ін-ту водного транспорту: в усіх вузах — 146,5 тис. студентів (1980). У К. містяться Президія АН УРСР (з 1962 президент Б. Є. Патон) та 44 н.-д. академічні установи: Електрозварювання інститут імені Є. О. Патона АН УРСР, Біохімії інститут імені О. В. Палладіна АН УРСР, Кібернетики інститут АН УРСР, Матеріалознавства проблем інститут АН УРСР, Пиття проблем інститут АН УРСР. Мікробіології і вірусології інститут імені Д. К. Заболотного АН УРСР, Історії інститут АН УРСР, Філософії інститут АН УРСР, Літератури інститут імені Т. Г. Шевченка АН УРСР, Економіки інститут АН УРСР, Держави і права інститут АН УРСР, Мистецтвознавства, фольклору та етнографії інститут імені М. Т. Рильського АН УРСР та ін.

Працюють Інститут історії партії при ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, Науково-технічної інформації український науково-дослідний інститут, Південне відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук та ін. З К. пов'язана наукова діяльність багатьох учених, зокрема О. І. Білецького, О. О. Богомольця, О. І. Бродського, Л. А Булаховського, В. І. Вернадського, Д. О. Граве, Л. В. Громашевського, О. І. Душечкіна, Д. К. Заболотного, Р. Є. Кавецького, М. Ф. Кащенка, П. В. Копніна, О. В. Корчака-Чепурківського, М. М. Крилова, А. Ю. Кримського, С. О. Лебедєва, В. І. Липського, В. І. Лучицького, Д. 3. Мануїльського, О. В. Палладіна, Є. О. Патона, П. М. Першина, П. С. Погребняка, М. В. Птухи, П. А. Тутковського, О. В. Фоміна, О. Г. Шліхтера, О. Ю. Шмідта та ін. (див. також окремі статті про АН УРСР, науки, н.-д. ін-ти, вузи міста).

Бібліотечна мережа К. налічує 1332 б-ки різних систем і відомств з книжковим фондом 66 млн. одиниць зберігання, у т. ч. 310 масових (фонд— 13,3 млн. одиниць зберігання), 18 вузівських, 155 профспілкових тощо. Найбільшими книгосховищами К. є Бібліотека центральна наукова АН УРСР (фонд — понад 10 млн. одиниць зберігання), Бібліотека республіканська УРСР імені КПРС (фонд — 2,8 млн. одиниць зберігання), б-ка Київ. ун-ту (фонд — понад 3 млн. одиниць зберігання), Бібліотека республіканська наукова медична, Бібліотека науково-технічна республіканська, а також респ. б-ки для дітей і юнацтва, с.-г. Пд. відділення ВАСГНІЛ (див. окремі статті). Діють Центр. міська б-ка ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, міські ім. Лесі Українки й ім. І. Франка та ін. У К.— 8 палаців культури, 94 клуби, цирк, 150 кіноустановок з платним показом, філармонія. 12 театрів; ряд кіностудій; 9 парків культури й відпочинку, 12 будинків і палаців піонерів і школярів, у т. ч. Київський палац піонерів і школярів ім. М. Островського. У місті — 26 держ. музеїв: Київський філіал Центрального музею В. І. Леніна, Ульянових сім'ї меморіальна квартира-музей, Історичний музей УРСР (філіал — Косий капонір), Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—45, Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Київський музей Т. Г. Шевченка, Українки Лесі музей, Музей історичних коштовностей УРСР, Книги і книгодрукування музей УРСР, Народної архітектури і побуту музей УРСР, укр., рос., зх. та сх. мистецтва, театрального, муз. та кіномистецтва та ін. У 1978 засн. Музей історії Києва. 40 музеїв працюють на громад. засадах. Див. також розділи: "Література", "Архітектура", "Образотворче мистецтво", "Музика", "Театр", "Кіно". В. В. Джемелінський. Преса, радіомовлення, телебачення. У К. є 16 вид-в: Політвидав України, "Радянська Україна", "Дніпро", "Наукова думка", об'єднання "Вища школа", "Радянська школа", "Мистецтво", "Техніка", "Урожай" та ін.; Радіотелеграфне агентство України (РАТАУ). Виходять 14 респ. газет — "Радянська Україна", "Правда Украини", "Робітнича газета" (укр. і рос. мовами), "Сільські вісті", "Молодь України", "Комсо-мольское знамя", "Зірка", "Юный ленинец", "Радянська освіта" та ін., 2 міські—"Прапор комунізму" (з 1978) і "Вечірній Київ" (з 1927), 1 обл.— "Київська правда", і "Молода гвардія" — орган Київ. обл. і міського комітетів ЛКСМ України, 57 багатотиражних газет; 55 журналів: "Комуніст України", "Під прапором ленінізму" (обидва — укр. і рос. мовами), "Україна", "Радянська жінка", "Вітчизна", "Дніпро", "Всесвіт", "Радянська школа", "Піонерія", "Барвінок", "Малятко" (див. також Історичні журнали, Літературні журнали, Мистецтвознавчі журнали в УРСР, Медичні журнали на Україні, Технічні журнали на Україні). Респ. радіомовлення і телебачення ведуть передачі укр. і рос. мовами по трьох програмах. Телецентр. Література. Найдавніші пам'ятки писемності в К.— Остромирове євангеліє (1056—57), Ізборники Святослава (1073 і 1076). Уже в 11 ст. в К. з'явилися перші твори оригінальної давньорус. л-ри. Осн. її жанрами були літописи ("Повість временних літ", упорядкована Нестором, "Київський літопис"), ораторська проза ("Слово про закон і благодать" Іларіона).

житія ("Києво-Печерський патерик"), паломницька література та ін. Одна з найвидатніших літ. пам'яток того часу—"Повчання" Володимира Мономаха. Найбільшим досягненням л-ри Київ. Русі було "Слово о полку Ігоревім" (12 ст.). Серед відомих укр. літ. діячів К. 17 ст. — І. Борецький, М. Смотрицький, Л. Зизаній, 3. Копистенський, П. Беринда, І. Галятовський, І. Гізель, Л. Баранович; 18 ст.— Г. Кониський, М. Довгалевський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. З К. пов'язані життя і діяльність багатьох укр. письменників 19—20 ст. У 1829 в К. вперше побував Т. Г. Шевченко. Вдруге він приїздив сюди 1843; жив у К. 1845—47, востаннє відвідав місто 1859. Не раз у К. бував Є. Гребінка. У 1853—55 в К. жила Марко Вовчок, яка бувала тут і пізніше (1857 і 1902). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. у К. жили й працювали М. Старицький, А. Свидницький, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, Леся Українка, В. Самійленко, С. Васильченко, Б. Грінченко та ін. Бували у К. і М. Кропивницький (1881— 82), І. Франко (1885, 1886, 1909), О. Маковей (1897, 1903, 1904), О. Кобилянська (1899), В. Стефаник (1903, 1918), А. Тесленко (1905—06, 1909), І. Карпенко-Карий (1907), М. Коцюбинський (1904, 1907, 1912—13) та ін. Розвиткові л-ри в К. сприяло утворення укр. літ. гуртків і добровільних т-в. У 1889 Леся Українка з своїм братом М. Косачем організувала літ. гурток "Плеяда". В 1895—1905 існувало Київське літературно-артистичне товариство. Помітну роль в наук. і літ. житті К. відіграв журн. "Киевская старина". Незважаючи на утиски царської цензури, розвивалася видавнича справа укр. мовою. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. видано окремі твори Т. Шевченка, Ю. Федьковича, С. Руданського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, А. Тесленка, С. Васильченка та ін., виходили укр. альманахи "Луна" (1881), "Рада" (1883, 1884), "Дубове листя" (1903), "На вічну пам'ять Котляревському" (1904), "Досвітні огні" (1906) та ін. В 1733 навчався в Київ. академії М. В. Ломоносов. К. відвідували рос. письменники О. Пушкін (1821), О. Грибоєдов (1825), М. Гоголь (1835), Ф. Тютчев (1869), Л. Толстой (1879). У К. жили російські письменники М. Лесков (1849—57, 1881), О. Купрін (1894— 96), Г. О. Мачтет (між 1896 — 1900), класик євр. л-ри Шолом-Алейхем (1887—90, 1893—1905). К. відвідували польс. поет А. Міцкевич (1825), франц. письменник О. Бальзак (1847, 1849, 1850), болг. письменник І. Вазов (1887), чес. письменник Я. Гашек (1916 — 17), амер. письменник Т. Драйзер (1927). Київ. ун-т закінчив (1918) польс. письменник Я. Івашкевич. В К. бували О. М. Горький (вперше — 1891), О. Блок (1907), В. Короленко (1897, 1913). Величезний вплив на розвиток укр. л-ри в К. мала Велика Жовтн. соціалістична революція. В 1919 в К. почав виходити перший укр. рад. літ.-художній журн. "Мистецтво". У 20-х pp. у К. існувало багато літ. груп і об'єднань, які вели між собою ідейну боротьбу. Було створено київ. філії літ. орг-цій "Молодняк" і ВУСПП. З 1925 в К. почав виходити журн. "Життя й революція". В 1930 відкрився Будинок літераторів, 1934 — Укрлітфонд. З 1934 К. став столицею республіки і центром літ. життя, сюди переїхали керівні органи Спілки письменників України. У К. приїздили В. Маяковський (1924—25, 1926, 1927—28), О. Толстой (1939), ін. рос. письменники, білорус. письменник Я. Купала. З К. пов'язані життя і творчість М. Островського. Тут навчались і працювали І. Еренбург, Д. Бєдний, О. Форш, М. Сеспель та ін. З 1968 в місті функціонує Центральний архів-музей літератури і мистецтва УРСР (філіали — Тичини П. Г. музей, Рильського М. Т. музей, Корнійчука О. Є. музей). В К. жили і працювали відомі укр. рад. письменники П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Вишня, І. Микитенко, П. Панч, О. Довженко, Ю. Яновський, А. Малишко, О. Корнійчук, В. Василевська, А. Головко, Л. Первомайський, Ю. Смолич, М. Ушаков. Письменники К., що працюють у жанрах прози, поезії, драматургії, роблять істотний внесок у літ. розвиток республіки й усієї країни. Архітектура. Початок буд-ву міста поклали три стародавні поселення на горах Старокиївській, Щека-виці та Хоревиці. У 10 ст. К. складався з Верхнього міста (старий Київ) з дитинцем і Десятинною це рквою (989—996, в 1240 зруйнована під час монголо-тат. навали) і Нижнього міста (Поділ), мав нерегулярне планування, забудовувався зрубними (див. Зруб) будівлями. Верхнє місто в 11 ст. було оточене валами й дерев'яними стінами (вис. до 6 м, шир. до 18 м) з 4 брамами (збереглися залишки Золотих воріт, шир. 7,5 м, 1037). Його композиційним центром став Софійський собор (закладено 1037, перебудовувався 1699—1707). Біля Софійського собору та митрополичого двору, оточених міцними кам. мурами, стояли князівські монастирі — Ірининський та Георгіївський (не збереглися). В 11—12 ст. було споруджено монастирі з величними храмами, багато оздобленими фресками і мозаїками, — Дмитріївський (1061, не зберігся), Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир (1108, не зберігся), Видубицький монастир (Михайлівський собор, 1070—88) та Печерський (Успенський собор, 1073—78, зруйнований німецько фашист. загарбниками 1941; Троїцька надбрамна церква, 1108, та ін.). До 12 ст. належать Спаса на Берестові церква (1113— 25, реконструкція 1640—43, розписи 12 ст. і 1644), Кирилівська церква (50-і рр. 12 ст., реконструкція 50-х рр. 18 ст., арх. І. Григорович-Барський, розписи 12, 17 і 19 ст.), Пирогощі Богородиці церква (1132—36). В 1115 споруджено міст через Дніпро, 1199—1200 відомий давньорус. будівничий П. Милонєг збудував підпірну стіну під Михайлівським собором Видубицького монастиря для захисту від дніпрових повіней. (Про розміщення пам'яток архітектури на тер. давнього К. див. карту, с. 115). Монголо-татарська давала, а пізніше панування лит. і польс. феодалів надовго затримали розвиток буд-ва в К. Після надання місту магдебурзького права будівництво пожвавилося, особливо з 17 ст. Реставрували пам'ятки 11 — 12 ст., зводили монументальні церкви, за формами близькі до укр. дерев'яної архітектури (Миколи Притиски церква, 1631, та Іллінська церква, 1692,— на Подолі), а також численні споруди в стилі укр. барокко: корпуси Київської академії (поч. 18 ст.), дзвіниця (1-й ярус — кін. 17 — поч. 18 ст.; 2-й і 3-й яруси — 1746—48, арх. Й. Шедель); Брама Заборовського (1746—48, арх. Шедель), митрополичий будинок і бурса — в ансамблі Софійського монастиря; Георгіївська церква, трапезна (1696—1701) та дзвіниця (1727—33) Видубицького монастиря, Богоявленська церква Братського (1690—93, арх. Й. Старцев) та церква Вознесіння (1732) Флорівського монастирів: Покровська церква (1766) та церква Миколи Набережного (1772— 85, обидві — на Подолі, арх. Гри-горович-Барський); будівлі на тер. Києво-Печерської лаври, в т. ч. Ковнірівський корпус (1744 — 45, арх. С. Ковнір); арсенал (1784 — 98); Андріївська церква (1747— 53, проект арх. В. Растреллі. будував арх. І. Мічурін); Марийський палац (1752—55, арх. Растреллі, будували архітектори І. Мічурін, П. Неєлов, реконструкція —1870, арх. К. Маєвський); Кловський палац (1754—58, архітектори С. Ковнір та П. Неєлов). В кін. 18 — на поч. 19 ст. проводилися значні містобудівні роботи (почалася забудова гол. магістралі—Хрещатика; проект планування Подолу, 1811 —12, арх. В. Гесте, за участю А. Меленського; розробка ген. плану центр. частини міста, 1837, арх. В. Беретті). Було споруджено в стилі класицизму: монумент на честь повернення К. магдебурзького права (1802—08); церкву-ротонду на Аскольдовій могилі (1803 — 10), архітекторA. Меленський; Контрактовий будинок (1815— 17, арх. В. Гесте) та Гостииий двір (1809—28, арх. Л. Руска та Меленський) на Подолі; ун-т (1837—43) та Ін-т шляхетних дівчат (тепер Жовтневий палац культури, 1838—42; реконструкція 1954—58), обидва — арх. B. Беретті; Першу гімназію (тепер корпус ун-ту, 1850, арх. О. Беретті). В 1848—53 за проектом англ. інж. Ч. да Віньйоля споруджено Ланцюговий міст. В 2-й пол. 19 ст. К. розвивався на основі ген. планів 1837, 1861, 1870, 1862—72, 1884. Забудовуються і впорядковуються центр. вулиці й нові райони (Нове строєніє, Шулявка, Лук'янівка). Гол. вулицями стають Хрещатик, Володимирська та ін., формуються міські площі — Софійська (тепер Б. Хмельницького) та ін. Розвиткові К. сприяло спорудження водопроводу (1872), каналізації (1894). електроосвітлення (1890). В кін. 19 ст. звод или великі громад. та житл. будівлі у формах різних історичних стилів (стилізаторство та еклектика). На поч. 20 ст. розвивається модерн, неокласицизм, раціоналізм, споруджують будівлі з використанням форм рос. та укр.

архітектури різних епох. В оздобленні будівель широко використовують фактуру матеріалів, худож. метал, кераміку, скульптуру (роботи скульпторів М. Микешина, І. Кавалерідзе, Ф. Балавенського, Е. Саля та ін.). Серед споруд: міська дума (1876, арх. О. Шілле; не збереглася); будинок купецького зібрання (тепер філармонія: 1882, І арх. В. Ніколаєв); Володимирський собор (1862—96, арх. І. Штром, П. Спарро, О. Беретті; розписи В. Васнецова, М Нестерова, В. О. Котарбінського, С. П. Костенка, М. К. Пимоненка та ін. під керівництвом М. Прахова); театри — драми (тепер укр. драматичний; 1898, архітектор Г. Шлейфер), міський (тепер опери та балету; 1901, арх. В. Шретер); банк (1902—05, арх. О. Кобелєв, О. Вербицький, надбудований 1935, арх. В. Риков); цирк Крутикова (1903, арх. Е. Братман; не зберігся); нар. будинки — Троїцький (тепер театр оперети; 1902. арх. Г. Антоновський), т-ва грамотності (1909, арх. Риков); музеї — Міськ. музей старожит-ностей та мистецтв (тепер музей укр. образотворчого мистецтва, 1897—1900, арх. Г. Бойцов та В. Городецький); педагогічний (1913, арх. П. Альошин); ансамбль споруд політех. ін-ту (1898—1901, арх. І. Кітнер, В. Обремськийта Вербицький); мости — залізничний (1870, інж. А. Струве), Русанівський (1903, інж. М. Белелюбський); Бессарабський критий ринок (1910— 12, арх. Г. Гай); б-ка ун-ту (1914— 16, арх. В. Осьмак); пасаж (1914, арх. П. Андрєєв); будинки — Вищих жіночих курсів (1911—13, арх. Кобелєв), земства (1913—15, арх. В. Щуко); іподром (1916, арх. Риков); комплекс споруд промислово-сільськогосподарської виставки (1897, арх. А. Лобачевський, Кобелєв і В. Городецький, та 1913 — арх. Ф. Вишинський). За роки Рад. влади, особливо після 1934, коли К. став столицею УРСР, розгорнулося інтенсивне буд-во. В 1936 було розроблено перший ген. план забудови К. (під керівництвом П. Хаустова), де визначено зони розвитку пром-сті, житл. районів і зони відпочинку не тільки на правому. а й на лівому березі Дніпра. Збудовано: комплекс будинків Академії с.-г. наук УРСР (1923—30, арх. Д. Дяченко); залізничний вокзал (1928—33, арх. Вербицький); будинки Верховної Ради УРСР (1936—39. арх. В. Заболотний) та Ради Міністрів УРСР (1935—37, арх. 1. Фомін, П. Амбросимов); стадіон "Динамо" (1934—36, арх. В. Осьмак, В. Бес-палий); Центральний республіканський стадіон (1937 — 46, арх. М. Гречина, реконструкція 1968, 1979); набережна (1936—41. арх. Осьмак).

В роки нім. фашист. окупації місту було завдано значних руйнувань. На основі ген. плану 1945—47 створено архіт. ансамблі Хрещатика (арх. О. Власов. А.Добровольський О. Малиновський. В Єлізаров, Б. Приймак, О. Заваров), ВДНГ (1953—58. арх. А. Станіславський, В. Орєхов, Б. Жежерін та ін.). З 1959 почалося індустріальне буд-во житл. районів на вільних від забудови та намивних територіях (Першотравневий, 1956—60, арх. Малиновський, С. Шпільтта ін.; Русанівка, 1965— 72, арх. В. Ладний, Г. Нальчицький; Березняки, 1970—78, арх. С. Шпільт, В. Гречина та ін.; Оболонь, 1970—79, арх. Г. Слуцький, Ю. Паскевич та ін.; Виноградар, 1975—79, арх. Е. Більський). В 1960—80 пущено в експлуатацію 21,8 км Київ. метрополітену ім. В. І. Леніна. Споруджено: ін-т наук.-тех. інформації і техніко-екон. досліджень (1971, арх. Л. Новиков, Ф. Юр'єв, рельєфи — скульптор Б. Довгань); нові корпуси ун-ту (1973—79, арх. Ладний, Ю. Москальцєв та ін.), інженерно-буд. ін-ту (1959, арх. Л. Каток, В. Гопкало та ін.); кінотеатри — "Київ" (1952, арх. В. Чуприна та ін.), "Україна" (1963, арх. Добровольський та ін.); Будинок кіно (1974, арх. 3. Чечик, Ф. Боровик та ін.); Київський палац спорту (1958—60, арх. М. Гречина, О. Заваров); аеровокзал у Борисполі (1959—65, арх. Добровольський, Малиновський та ін.; декоративне панно — В. Литовченко, Е. Котков, В. Ламах); Київський палац піонерів і школярів імені М. Островського (1962—65); Палац культури "Україна" (1970, арх. Є. Маринченко та ін.); будинок т-ва "Знання" (1979, арх. Малиновський, В. Суський); готелі — "Либідь" (1971, арх. Н. Чмутіна та ін.), "Славутич" (1972, арх. Кульчицький, Ладний), "Київ" (1973, арх. І. Іванов та ін.; керамічне оздоблення Н. Федорової, Г. Шарай), "Русь" (1979, арх. С. Павловський, М. Гречина, А. Сєнцова, художник Л. Жоголь), "Братіслава" (1980, арх. О. Думчев та A. Збарський); мости — ім. Є. О. Патона (1951, арх. Приймак. Ладний, І. Фомичов), пішохідний (1956—57, інж. В. Кириенко, М. Константинов та ін.. арх. О. Заваров, В. Суворов), Північний (Московський; 1977, інж. Г. Фукс, арх. Добровольський). За ген. планом 1969 (арх. Приймак, Гречина та ін.) Дніпро перетворюється на гол. планувальну вісь, вздовж якої виростуть нові житл. масиви (Витурівщина, Пирогово-Чапаєвка, Осокорки, Вишеньки), ведеться реконструкція центр. площ (Жовтневої революції площі, Перемоги, Поштової, Червоної площі), гол. магістралей, істор. районів із збереженням пам'яток архітектури. Пам'ятники: князю Володимиру (1853. скульптори В. Демут-Малиновський. П. Клодт, арх. К. Тон); Богдану Хмельницькому (1888, скульптор М. Микешин, арх. B. Ніколаєв); Т. Г. Шевченкові (1939, скульптор М. Манізер. арх. Є. Левінсон); В. І. Леніну (1946, скульптор С. Меркуров, архітектори О. Власов, В. Єлізаров); арсенальцям (1923); Героям Великої Жовтн. соціалістич. революції (1927, арх. В. Онашенко; 1948. арх. 3. Чечик); учасникам Січневого збройного повстання 1918 (1967, скульптори В. Вінайкін та В. Климов, арх. В. Гнєздилов); комсомольцям 20-х років (1961 скульптор В. Сорока); М. Ф. Ватутіну (1948, скульптор Є. Вучетич. арх. Я. Білопольський); М. О. Щорсу (1954, скульптори М. Лисенко, В. Бородай, М. Суходолов); І. Франкові (1956, скульптори А. Білостоцький, О. Супрун, арх. М. Іванченко); Вічної Слави (1957, арх. А. Милецький та ін.); 0. С. Пушкіну (1962, скульптор О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов); М. В. Лисенкові (1965,скульптор Ковальов, арх. Гнєздилов); Лесі Українці (1973, скульптор Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко);

І. П. Котляревському (1975, скульптор Кальченко); Г. С. Сковороді (1976, скульптор І. Кавалерідзе, арх. В. Гнєздилов); К. Д. Ушинському (1974; скульптор О. Скобликов); Д. 3. Мануїльському (1966, скульптори М. Вронський, О. Олійник, арх. М. Катернога, Я. Ковбаса); Н. К. Крупській (1969, скульптор І. Макогон, архітектори Є. Вересов та Катернога); Г. І. Петровському (скульптор О. Олійник, арх. І. Ланько); С. В. Косіору (скульптор І. Макогон, арх. Є. Вересов, М. Катернога); В. Я. Чубарю (скульптор І. Шаповал, арх. І. Шемседінов), всі — 1970; Д. С. Коротченку (1974, скульптор Ковальов, арх. С. Миргородський); А. В. Іванову (1916, скульптор М. Вронський, арх. Гнєздилов); М. Д. Стражеску (1977, скульптор І. Шаповал, арх. Шемседінов); жертвам фашизму в Бабиному Яру (1976, скульптори М. і Б. Лисенко, В. Сухенко, О. Вітрик, арх. М. Іванченко та ін.); Меморіал пам'яті радянських бійців, закатованих у 1941—43 роках у Дарницькому концтаборі (1968, скульптор В. Зноба, арх. О. Малиновський та ін); пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами (1970, скульптори Вінайкін та В. Гречаник, арх. К. Сидоров); Меморіал радянським воїнам, викладачам і студентам, які полягли під час Великої Вітчизняної війни (скульптор Я. Гончаренко, арх. Гнєздилов); пам'ятник морякам Дніпровської військової флотилії (скульптори Вронський та Скобликов, арх. І. Ланько), обидва — 1979; Монумент на честь Великої Жовтневої соціалістичної революції (1977, скульптори В. Бородай, І. та В. Зноби, арх. Малиновський, М. Скибицький та ін.). В К. багато мальовничих скверів, парків (Центральний парк культури і відпочинку, Володи-мирська гірка, Аскольдова могила, Гідропарк, Пушкінський, Голосіївський ім. М. Т. Рильського та ін.). У К. міститься Спілка архітекторів УРСР, працюють н.-д. та проектні ін-ти: Теорії, історії і перспективних проблем радянської архітектури науково-дослідний інститут, Містобудування науково-дослідний і проектний інститут Держбуду СРСР, "Київпроект". Г. Н. Логвин, С. К. Кілессо, Образотворче мистецтво. Ще за часів Київської Русі К. став одним з найважливіших центрів худож. культури. В 11 ст. зародилася Київ. художня школа. В К. було створено всесвітньовідомі пам'ятки монументального живопису (фрески і мозаїки Десятинної церкви, 10 ст., Софійського собору, 11 ст.), мініатюри в рукописах (Остромирове євангеліє, написане дяком Григорієм 1056—57; Ізборник Святослава 1073 та ін.). В 13— 15 ст. митці К. продовжували традиції Київської Русі [ікона Печерсь-кої (Свенської) богоматері з Анто-нієм і Феодосієм, 1288; мініатюри Київського псалтиря, 1397; різьблення — Богоматір-Оранта, 14 ст.; золотарство тощо]. Великий внесок у розвиток укр. мист. 16— 18 ст. зробили київські живописці (А. Галик, І. Максимович) і гравери (Є. Денбровський, Н. Зубрицький, Ілля, А. Козачківський, Г. Левицький, Олександр Тарасевич і Леонтій Тарасевич та ін.). Значна роль у вихованні художників К. належить Лаврській іконописній майстерні (відома з 11 ст.). В становленні реалістич. демократич. напряму на Україні провідне місце посідають митці 19 — поч. 20 ст., що жили й працювали в К. (Т. Шевченко, М. Сажин, М. Мурашко і О. Мурашко, М. Пимоненко, С. Світославський, Ф. Красицький, І. Дядченко, деякий час І. Сошенко); М. Мурашко, зокрема, був організатором і керівником Київської рисувальної школи (1875—1901), на базі якої 1901 створено Київське художнє училище. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції К. став одним з найвизначніших центрів рад. мистецької культури. Тут містяться Київський художній інститут, Київська художня школа імені Т. Г. Шевченка. Київський художньо-промисловий технікум; музеї — Київський музей українського образотворчого мистецтва, Київський музей українського народного декоративного мистецтва, Київський музей російського мистецтва, Київський музей західного та східного мистецтва та ін. В К. жили і працювали діячі укр. рад. образотворчого мистецтва Ф. Кричевський, І. їжакевич, A. Петрицький, М. Глущенко, Г. Кальченко, М. Лисенко, В. Касіян, О. Шовкуненко, О. Пащенко, К. Трохименко; рос . живописці О. Агін, М. Врубель, М. Ге, B. Васнецов, М. Нестеров; польські — В. Галімський, В. Котарбінський, О. та П. Свєдомські. В К. міститься Спілка художників УРСР. Видається журн. "Образотворче мистецтво".

Г. Н. Логвин.

Музика. Старовинні літописні та іконописні пам'ятки зберегли відомості про муз. культуру старод. К. (див. Київська Русь, розділ "Музика"). У 16—17 ст. в церк. хорах високого рівня досяг партесний спів, у побуті городян були поширені нар. пісні, канти, інструм. музика (бандура, скрипка, бубон тощо). В 17—18 ст. музику і спів викладали у братських школах і Києво-Могилянській колегії (з 1701 — Академії). Народним муз.-театр. видовищем був вертеп. З 17 ст. в місті існував Київський музикантський цех (див. також Музикантські цехи на Україні), 1768—1831 — магістратський оркестр, при якому діяла Київська музична школа, 1831— 52 — Київська міська капелія. В 19 ст. муз. життя К. відбивало зростаючі зв'язки укр. культури з російською і зарубіжною. Розвивалася профес. музика (оркестри, муз. гуртки, т-ва), відбувалися театр. вистави й концерти. В 1-й пол. 19 ст. в К. гастролювали: італ. співачки А. Каталані і Дж. Паста, польс. співачка Ю. Леонович; польс. скрипалі К. Ліпінський та А. Контський; рос. скрипаль і гітарист Г. Рачинський, рос. скрипаль М. Дмитрієв-Свєчин: віолончелісти — бельгієць Ф. Серве, австрієць Б. Ромберг; чес. піаніст О. Дрейшок, угор. піаніст і композитор Ф. Ліст. Виступали Мадрідська королівська (1843) і Варшавська (1852) балетні, італ. оперна (1848) трупи. В 1863—65 у К. діяла Італійська опера. В 1863 створено Київське відділення Російського музичного товариства, з ініціативи якого було відкрито Київську російську оперу (1867) та муз. уч-ще (1868; див. Київське музичне училище імені Р. М. Плієра).

В різні роки на запрошення Київ, відділення Рос. муз. т-ва в місті гастролювали рос., укр. та зару-біж. митці: диригенти С. Кусевицький, В. Сафонов, А. Коутс; скрипалі Г. Венявський, М. Ерденко, Ф. Крейслер; піаністи А. та М. Рубінштейни, Ю. Венявський; співаки О. Мишуга, Ф. Шаляпін, Л. Собінов, А. Нежданова, італ.— Тітта Руффо, М. Баттістіні та ін. З авторськими концертами та на прем'єри своїх творів приїздили П. Чайковський, М. Римський-Корсаков, С. Рахмані-нов, О. Глазунов. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. розгорнулась активна творча діяльність М. В. Лисенка, який виступав з концертами, влаштовував виступи укр. хорів, аматорські вистави (зокрема, оперети "Чорноморці", 1872, та опери "Різдвяна ніч", 1874), був одним з організаторів київ. т-в "Боян" та "Український клуб", проводив пед. роботу. У 1904 відкрито Музично-драматичну школу Миколи Лисенка. З встановленням Рад. влади на Україні театр, й концертне життя розвинулося в широких масштабах, з'явилися нові його форми (масові свята, дні музики, концерти-мітинги, "живі газети"), розгорнули діяльність муз. т-ва (зокрема, Музичне товариство імені М. Д. Леонтовича). В 1919 створено театр "Музична драма", організовано респ. симф. оркестр, 1920 — хорову капелу "Думка" націоналізовано оперний театр (див. Опера Української Радянської Республіки імені Лібкнехта, Київський театр опери та балету імені Т. Г. Шевченка). В 1934 відкрито Київський театр оперети. У К. працюють філармонія, Укрконцерт, Музичне товариство УРСР, Симфонічний оркестр УРСР, Український народний хор імені Г. Г. Верьовки, Капела бандуристів УРСР, Київська чоловіча хорова капела імені Л. М. Ревуцького. Ансамбль танцю УРСР імені П. Вірського, худож.-спорт. ансамбль "Балет на льоду", Київський оркестр народних інструментів, камерні оркестр і хор, струнний квартет імені М. В. Лисенка, квартет баяністів. Ансамбль пісні і танцю КВО, ряд камерних ансамблів філармонічного й естрадного профілю. В К. працювали композитори К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, Р. Глієр, В. Косенко, Л. Ревуцький, П. Козицький та ін.; співаки М. Литвиненко-Вольгемут, І. Козловський. О. Петрусенко, М. Донець, І. Паторжинський, 3. Гайдай, М. Гришко, Б. Гмиря. Концертні зали: Колонний зал ім. М. В. Лисенка, Палац культури "Україна", Жовтневий палац культури, Великий зал консерваторії та ін. Муз. освіту надають Київська консерваторія імені П. І. Чайковського, муз. уч-ще, мережа районних муз. шкіл, спец. ф-ти і кафедри ін-ту культури ім. О. Є. Корнійчука, пед. ін-ту ім. М. Горького, Київ. пед. уч-ща. Артистів балету готує Київське хореографічне училище. В К. міститься Лисенка М. В. музей, Косенка В. С. кабінет-музей. Працюють Спілка композиторів України, вид-во "Музична Україна", видається журнал "Музика". Л. Б. Архімович. Театр. Театр. мист. в Києві бере початок з глибокої давнини (в нар. іграх та поганських обрядах). В епоху Давньоруської д-ви елементи театру були в церк. обрядах, виступах скоморохів. В 17—18 ст. театр, життя в К. розвивалося у формах народно-площадного й шкільного театру. Перші зразки шкільної драми виголошували прилюдно учні Київської братської школи (1615—32) і Лаврської школи (1631—32); з 1632 відомі вистави студентів Києво-Могилянської колегії (збереглася друкована програма спектаклю "Олексій, чоловік божий", 1674). Найвищого рівня шкільний театр досяг у Київській академії в 1-й пол. 18 ст. (драми "Владимир" Ф. Прокоповича, 1705; "Милость божія... Україну... чрез Богдана... Хмельницького... свободившая", 1728). Протягом 17—19 ст. в К. побутувала нар. драма (зокрема, вертеп). З літ. джерел відомо, що 1789—90 відбувалися театр. вистави у флігелі Марийського палацу. З 1798 в К. (з 1805 — в новозбудованому дерев'яному театрі, який проіснував до 1851) показували вистави рос. й польс, згодом рос.-укр. й польс.-рос.-укр. трупи: Д. Ширая (1801, 1805—06), К. Камінського (1803), А. Жмієвського (1804, 1816—19), М. Щепкіна (1821, 1822), О. Ленкавського (1823—29), А. Шітлера (1829-30), І. Штейна (1830—35), Л. Млотковського (1838—39). П. Ре-кановського (1840—42, 1849—51), А. Каратаєва (1842—43), В. Шмідтгофа (1845—46), Ф Соколова ( 1846—49), М. Пюна (1848—55). Н. Енгельгардта (1855—56). В 1856 споруджено кам'яний будинок міськ. театру, який проіснував до пожежі 1896. В цьому театрі виступали трупи: рос.-польська Т. Борковського (1858—63), російські М. Милославського (1864—65), Н. Новикова (1865—66), П. Протасова (1863—64, 1866—67). В 1874-83 антрепренером оперної і драматичної труп був Й. Сєтов. У приміщенні колишнього цирку Бергоньє працював приватний "Загальнодоступний театр", в якому виступали трупи І. Александровського (1877—78), М. Савіна (1878-80), Іваненка (1880—83). З 1887 в К. гастролювали різні драм. трупи: т-во моск. драм. артистів під керівництвом М. Соловцова, яке давало вистави у міськ. театрі і в театрі Бергоньє. В 1898—1919 працював Театр "Соловцов". 7.IV 1879 затверджено статут Київ. рос. драм. т-ва, яке 1879—82 організовувало аматорські спектаклі в приміщенні музичного уч-ща. 10.1—7.II 1882 в К. гастролювала російсько-укр. трупа Г. Ашкаренка за участю М. Кропивницького і М. Садовського, 30.Х — 21.ХІІ 1882 — М. Кропивницького, 14.Х—16.ХІ 1883 —М. Старицького. Після цих гастролей протягом 10 років тривала заборона генерал-губернатора виступати в К. укр. трупам. З 1893 в К. щороку гастролювали трупи М. Садовського, М. Кропивницького, П. Сакса-ганського.Д,. Гайдамаки, О. Суслова, О. Суходольського, Л. Сабініна та ін. У 1907—19 в приміщенні кол. Троїцького нар. будинку виступав перший укр. стаціонарний Театр Миколи Садовського. В 1916—19 працював польс. театр "Студіо" під керівництвом С. Висоцької (серед акторів: Я. Івашкевич, Ю. Остерва та ін.). В 1917 виник український "Молодий театр", 1918 — Народний театр, Державний драматичний театр та ін. В різні часи в К. виступали: П. Мочалов (1838, 1843), В. Живокіні (1842), О. Мартинов (1843), М. Єрмолова (1876, 1878, 1879), М. Савіна (1877, 1879, 1889, 1892), О. Ленський (1878), О. Яблочкіна (18781, М.Глєбова (1878, 1891-1905), Г. Федотова (1873, 1879), П. Стрепетова (1878, 1885), В. Давидов (1890) та ін. Гастролювали митці: з США — А. Олдрідж (1861, 1866), з Італії — А. Рісторі, Е. Россі (1878, 1890,1896), Е.Дузе (1891), з Франції — С. Бернар (1881, 1892, 1909), Б. Коклен (старший; 1882, 1898), Л. Барнай (1886) і Е. Лос-сарт (1887), обидва — з Німеччини, та ін.

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції і визволення К. від білогвардійщини та іноз. інтервенції укр. театральне життя бурхливо розвивається. Театри були націоналізовані. Працювали: Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка (тепер у Дніпропетровську), Театр Української Радянської Республіки імені В. Леніна (другий; 1919— 26). Для керівництва театр. життям К. було створено Всеукр. Театр. к-т (ВУТЕКОМ) у складі П. Ільїна, К. Марджанішвілі, Л. Собінова, С. Мокульського та ін., організовано театр. навчальні заклади (Музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка, т. з. Театральна академія на чолі з В. Сладкопєвцевим), а також 6 районних робітничих театрів, учбовий експериментальний театр "Центростудія" (1921—25). У 1922 з акторів Нар. театру засновано театр ім. М. Заньковецької (з 1944—Львівський український драматичний театр імені М. Заньковецької). В 1920 за ініціативою Л. Курбаса організовано театр "Кийдрамте", на основі якого 1922 створено театр "Березіль". З 1926 в К. почали працювати театри укр. та рос. драми, з 1931 — рос. театр Київ. військ. округу (з 1944 — Львів. театр Рад. Армії), з 1924 — театр для дітей (з 1947 — ТЮГ).

В 1926 відкрито музей театр. мистецтва (тепер Київський музей театрального, музичного та кіномистецтва). В роки Великої Вітчизн. війни театри були евакуйовані і працювали в братніх республіках СРСР.У К. (1980) працюють: Київський український драматичний театр імені І. Франка, Київський російський драматичний театр імені Лесі Українки, Київський театр юного глядача імені Ленінського комсомолу, Київський театр ляльок, Київський молодіжний театр, Київський театр драми і комедії, Київський театр історичного портрета, учбовий театр-студія ін-ту театр. мистецтва, Київський цирк, п'ять нар. театрів, київський театр "Дружба", Театр поезії і Театр естради (обидва — 1980). Діють Київський інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, Українське театральне товариство. Видається журн. "Український театр". З К. пов'язана творча діяльність нар. артистів СРСР А. Бучми, М. Крушельницького, І. Мар'яненка, Д. Мілютенка, Б. Романицького, М. Романова, Ю. Шумського, Г. Юри та ін. (див. статті про окремі театри та ін. мистецькі колективи).

Р. Я. Пилипчук, Ю. М. Бобошко.

Кіно. Демонструвати кінофільми в К. почали з 1897. На поч. 20 ст. в місті вже було кілька кінотеатрів. У 1911 організовано кіностудію "Експрес" для випуску хронікальних фільмів. У 1912 засновано студію худож. фільмів "Тіман і Рейнгардт" (фільм "Ключі щастя" та ін.), з 1914 працювала студія "Світлотінь" (фільми "Зневажені і скривджені", "Рабині вбрання"). Існувала також студія, в якій укр. актори знімали фільми на сюжети з укр. повістей та п'єс ("Пан Штукаревич", "Запорізький скарб"). У перші роки Рад. влади діяли Всеукр. кінокомітет Наркомосвіти та кіносекція політ. управління Наркомвійськсправ. У 1920 було організовано Всеукр. кінокомітет, 1922 реорганізований у Всеукр. фотокіноуправління (ВУФКУ), в якому зосереджувалося виробн. фільмів. У 1928 стала до ладу нова кінофабрика (тепер Київська кіностудія художніх фільмів імені О. П. Довженка), на якій створено такі визначні кінотвори, як "Земля", "Щорс" О. Довженка, "Богдан Хмельницький", "Тарас Шевченко" І. Савченка, "В бій ідуть тільки ,,старики"" Л. Бикова, "Дума про Ковпака" Т. Левчука та ін. В К. працюють також Київська студія хронікально-документальних фільмів. Київська кіностудія науково-популярних фільмів, "Укртелефільм", Спілка кінематографістів України. Іл. до ст. К. див. також на окремому аркуші, с. 112—113.

Літ.: Історія Києва, т. 1—2. К., 1959—60; История городов и сёл Украинской ССР. Киев. К., 1979; Берлинский М. Ф. Краткое описание Киева... СПБ, 1820; Закревский Н. Описание Киева, т. 1—2. М., 1868; Иконников В. С. Киев в 1654—1855 гг. К., 1904; Каргер М. К. Древний Киев, т. 1—2. М.—Л., 1958—61; Толочко П. П. Древний Киев (X—XIII вв.). К., 1976; Стародавній Київ. К., 1975; Толочко П. П. Історична топографія стародавнього Києва. К., 1970; Археологія Киева. К., 1979; Шморгун П. М. Корольов Б. I., Кравчук М. І. Київ у трьох революціях. К., 1963; Гречко А. А. Освобождение Киева. М., 1973; Москаленко А. Киев. М.. 1978; Пашко Я. Ю. Місто-герой на Дніпрі. К., 1969; Григорович Д. Ф; Киев — город-герой. М., 1978; Твій дім — Київ. К., 1976; Київ у цифрах. (Статистичний збірник). К., 1977; Логвин Г. Н. Киев. По художественным памятникам Киева. М., 1967; Город-герой Киев. М., 1975; Асєєв Ю. С. Мистецтво стародавнього Києва. К.. 1969: Величко Ю. В. Изобразительное искусство Киева. М., 1977: Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Киев. (Архитектурно-исторический очерк). К., 1978; Архімович Л. Б. [та ін.]. Нариси з історії української музики, ч. 1—2. К.. 1964; Кузьмін М. І. Забуті сторінки музичного життя Києва. К., 1972: Киев. Краткий путеводитель. К., 1976; Вулиці Києва Довідник. К., 1979; Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К., 1980.

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

Київ - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.uaКиїв - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази