Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Н-неб arrow НАРОДНИЦТВО
   

НАРОДНИЦТВО

— ідеологія та рух різночинної і дворян, інтелігенції у Росії 1861—95. Намагалося поєднати радикальну дем. програму з ідеями утопічного соціалізму. В основі ідеології Н. — ідеалізація нар. свідомості, містична віра в рос. селянство як носія «вищої життєвої мудрості» та погляд на сел. общину як на осереддя майб. соціалістичного ладу. Ідеол. підґрунтям руху стали сусп.-політичні погляди О. І. Герцена і М. Г. Чернишевського. Виникнення Н. було зумовлено необхідністю соціально-екон. реформ у Росії.

Провідна ідея руху: некапіталістичний шлях розвитку Росії та перехід до соціалізму шляхом збереження і розвитку сел. общини. Послідовників Н. 60-80-х рр. називали «революційними народниками» через прагнення підняти сел. революцію. Вони здійснювали «походи в народ» з метою організації у середовищі селянства соц. суспільно-госп. осередків та проповіді бунту проти уряду. Відомими ідеологами і діячами цього крила були П. Л. Лавров, П. М. Ткачов, С. Г. Нечаев, В. А. Осинський, С. Л. Перовська, А. І. Желябов та ін. Під їхнім впливом у рев. крилі склалися пропагандистський, бунтарський і політ.-змовницький (терористичний) напрями. Рев. народники виходили з примату соціальної революції над політичною, тісного зв'язку соц. і дем. перетворень, критикували лібералізм і негативно ставилися до ідеї д-ви. Зокрема, П. Ткачов зазначав, що феномен влади, який визріває у підпіллі й спрямований насамперед на руйнування державно-владних структур, наділений сильним, вольовим характером. Тільки маючи владу, меншість може примусити більшість змінити своє життя відповідно до істинних потреб найкращого і найсправедливішого співжиття. В опублікованій П. Лавровим у журн. «Вперед» програмі майбутнього соц. устрою Росії наголошувалося на необхідності розвитку сел. общини з метою колект. обробітку землі та користування виробленим продуктом, перетворення мирської сходки на осн. політ, елемент рос. сусп. ладу, поглинення общин, власністю приватної, а також на необхідності освіти для селян. П. Лавров відмежовує д-ву від сусп-ва і вважає, що сусп. союз поглинає політ, і державний. Існуюча д-ва не може стати «знаряддям торжества робітничого соціалізму», який повинен зруйнувати існуючу д-ву шляхом революції і створити свою. У сфері прав, перетворень визначальним мав стати принцип доцільності, здатний забезпечити безпеку в новому післярев. сусп-ві. Революційне Н. пропонувало шляхом політ, перевороту загальмувати процес бурж. розвитку Росії. Протягом 1861—64 активно діяла орг-ція Н. «Земля і воля». У період піднесення рев.-дем. руху в Росії та під впливом Париз. комуни 1871 значно зросла кількість підп. гуртків народників. Цар. влада відповіла масовими арештами народників, найактивніших було засуджено за «Процесом 193-х» [18(30).X 1877 - 23.1 (4.ІІ) 1878].

Невдовзі відбувся розкол Н. на Воронезькому з'їзді 1879. Частина його учасників у політ, б-бі проти самодержавства зробила ставку на терор і утв. невелику, добре законспір. орг-цію «Народна воля». До неї увійшли А. І. Желябов,

О. Д. Михайлов, С. Л. Перовська, В. М. Фіг-нер, М. І. Кибальчич, М. Ф. Фроленко та ін. Народники вчинили ряд терорист, актів, у т. ч. вбивство Олександра II [1(13).III 1881], після чого «Нар одну волю» було розгромлено. Друга частина Воронезького з'їзду утворила орг-цію «Чорний переділ», яка поставила своїм завданням мирне вростання у нар. маси, щоб повести їх за собою. Провід, діячами орг-ції були Г. В. Плеханов, В. І. Засулич, П. Б. Аксельрод, Є. М. Ковальська, Р. М. Попов та ін. Течія переросла в легальне, т. з. ліберальне Н., яке проіснувало до 1917. На зламі 19 і 20 століть рос. Н. стало ідеологією сел. демократії та підвалиною для однієї з найчисельніших соціальних сил дорев. Росії — партії соціалістів-революціонерів (есерів) і партії нар. соціалістів (енесів). В Україні існували й активно діяли численні орг-ції народників усіх напрямів. У 1860-х рр. — «чайковці», «лавристи», «бакуністи». їх осн. осередками були Київ («чайковці» 1872—74, «Київська Комуна» 1873-74), Одеса, Харків. Існували також гуртки в Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві та ін. містах. Найбільш активно діяв київський «гурток бунтарів» (В. Де-багорій-Мокрієвич, Я. Стефанович, І. Боха-новський, Л. Дейч та ін.), який організував т. з. Чигиринську змову 1877. Члени гуртка утворили в Чигирин, повіті таємну орг-цію селян для підготовки повстання, яку було розкрито поліцією.

У Харкові, Києві, Одесі, Єлисаветграді, Ка-м'янці-Подільському діяли численні групи «Народної волі». В 2-й пол. 1870-х рр. народницькі орг-ції в Україні стали на шлях терору проти представників цар. влади: в лют. 1878 у Києві було зроблено замах на товариша прокурора Котляревського; в трав. 1878 вбито жандарм, ад'ютанта Гейкіна; в лип. 1878 у Харкові зроблено спробу визволити з ув'язнення Войнаральського, засудженого за «Процесом 193-х»; в лют. 1879 у Харкові вбито губернатора князя Кропоткіна тощо. У 80-х рр. подекуди продовжували утворюватися нові групи Н. 1880 кол. чорнопередільці Є. М. Ковальська і М. П. Щедрін організували в Києві «Південноросійський робітничий союз». 1885 у Катеринославі було скликано з'їзд народовольців з метою об'єднання рев. сил Пд. Росії. 1891 в Києві утв. «Південноросійську групу народників». Укр. народники здебільшого діяли у руслі політ, ідей рос. народників і майже не враховували фактор нац.-визв. руху.

Літ.: Кравчинський Л. (С. Степняк) Підземна Росія. Л., 1901; Богучарский В. Из истории полит, б-бы в 70-х и 80-х гг. XIX в. М., 1912; Рябшш-Скляревський О. З рев. укр. руху 1870-х рр. «Україна», 1926, кн. 5(19); Яворський М. Нариси з рев. боротьби на Україні, т. 2, ч. І. X., 1928; Жилінська Л. Рев. народництво 70-х - поч. 80-х років. XIX ст. К., 1959;

Рев. народничество 70-х гг. XIX в. Сб. док-тов и мат-лов, т. 1-2. М., 1964-65; Рудько М. П. Рев. народники на Україні (70-і роки XIX ст.). К.. 1973.

І. В. Музика.

 

Схожі за змістом слова та фрази