Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НЕСАМОВРЯДНІ ТЕРИТОРІЇ
   

НЕСАМОВРЯДНІ ТЕРИТОРІЇ

- території, народи яких ще не досягли повного самоврядування і відповідальність за управління якими несуть або беруть на себе певні члени Організації Об'єднаних Націй. На Конференції у м. Сан-Франциско (США) 1945 було прийнято Декларацію про Н. т., спрямовану на встановлення принципу міжнар. відповідальності держав за управління залежними територіями, що перебували під їхньою юрисдикцією. У Декларації, яка повністю ввійшла до Статуту ООН (розд. XI), такі д-ви «визнають той принцип, що інтереси населення цих територій є першорядними і, як священний обов'язок, беруть зобов'язання максимально сприяти благополуччю їх населення» (ст. 73). Цей обов'язок принципово відрізняється від усіх зобов'язань, що містилися у поперед, міжнар. угодах і стосувалися Н. т. Так, згідно зі ст. 23 Статуту Ліги Націй, її члени зобов'язувалися лише «забезпечити справедливе поводження з тубільним населенням територій, що перебували під їх контролем». Розд. XI Статугу 00Н суттєво відрізняється також від розділів XII і XIII, присвячених питанням системи опіки, створеної для міжнар. управління та нагляду за територіями, включеними до неї наст, індивід, угодами. Хоча розд. XI і не передбачає встановлення наглядового механізму за виконанням цього обов'язку, важливою новацією є те, що його положення мали застосовуватися до всіх Н. т. від часу набуття Статутом ООН чинності (резолюція ГА ООН від 9.ІІ 1946).

Згадана ст. 73 проголошує, що для здійснення принципу відповідальності держав стосовно Н. т. необхідно: а) забезпечувати, додержуючи належної поваги до культури народів, їх політ., екон. і соціальний прогрес, прогрес у галузі освіти, справедливе поводження з ними і захист їх від зловживань; б) розвивати самоврядування, враховувати належним чином політ, прагнення цих народів, допомагати їм у прогрес, розвитку їх вільних політ, інститутів відповідно до специф. обставин, властивих кожній території та її народам, і до їх різних ступенів розвитку; в) зміцнювати міжнар. мир і безпеку; г) сприяти розвитку творчих заходів із спеціаліз. міжнар. організаціями для практ. досягнення викладених у цій статті цілей; д) надавати регулярно Ген. секретарю стат. та ін. інформацію спец, характеру, що стосується екон. і соціальних умов, а також умов освіти на територіях, за які вони несуть відповідальність, крім тих територій, на які поширюється дія розділів XII і XIII. З 1946 по 1960 осн. дискусія щодо Н. т. відбувалася у Четвертому к-ті ГА ООН та спец, к-тах, створених для надання йому допомоги. Так, у 1949 ГА заснувала спец, к-т для перевірки факторів, що мають братися до уваги при з'ясуванні питання, чи досяг народ тієї або ін. залежної території «повною мірою самоврядування». А 1953 ГА розробила «перелік факторів», якими мали керуватися д-ви, що здійснювали управління Н. т., при вирішенні питання «чи належать зміни в конституційному статусі тієї або іншої території до таких, що залишають або не залишають її у сфері дії розділу XI Статуту ООН». У перелік увійшли три групи факторів, що вказували відповідно на: 1) незалежність, 2) ін. окремі системи самоврядування та 3) вільний зв'язок території на рівноправних засадах з метрополією або ін. країною. При цьому ГА підтвердила, що досягнення народом такої території статусу «повністю самоврядної» має здійснюватися «переважно» шляхом досягнення незалежності; крім того, вона визнала, що самоврядування може бути досягнуто у формі зв'язку з однією д-вою і більше, якщо його здійснено на основі абс. рівноправ'я та вільно вираженої волі народу. Так, 1953 ГА, виходячи із зазначеного «переліку факторів», уперше погодилася з тим, що розд. XI більше не застосовується до Пуерто-Рико. Згодом под. резолюції ГА були прийняті щодо Гренландії, Суринаму та Нідерландських Антил, Аляски і Гаваїв, які інтегрувалися зі США, Данією та Нідерландами. Інше становище склалося з Н. т., народи яких вимагали здійснення самоврядування аж до створення незалежних держав. Д-ви, що несли або мали нести відповідальність за ці території, часто не виявляли бажання співпрацювати з ООН. Тому в даний період осн. увага ГА ООН і названого спец, к-ту була зосереджена на виконанні цими д-вами вимог ст. 73: насамперед сприяння розвитку самоврядування таких територій, надання інформації про стан справ там тощо.

Прийняття у 1960 ГА ООН Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам ознаменувало початок нової ролі ООН стосовно Н. т. і привело до створення у 1961 спец, к-ту, наділеного широкими повноваженнями у сфері імплементації цього міжнар. акта. Відтепер усі питання щодо Н. т., розглядалися переважно в рамках цього к-ту і самою ГА. Іспанія спочатку відмовлялася надавати інформацію про Н. т., але згодом погодилася з цією вимогою ст. 73 стосовно «всіх своїх провінцій, в яких могла бути зацікавлена ООН». Португалія також відмовлялася надавати інформацію про свої замор, території, тому ГА ООН у 1960 змушена була заявити, що замор, території Португалії є Н. т. «в значенні розділу XI Статуту і що ця країна несе зобов'язання стосовно надання такої інформації». У зв'язку зі спалахом повстання у деяких португ. замор, територіях та репрес. заходами, вжитими там Португалією, ГА визнала, що майбутнє цих територій виходить за межі, визначені розд. XI Статуту ООН. Ситуація характеризувалася як «серйозна загроза міжнародному миру та безпеці» й визнавалася необхідність негайного вжиття заходів щодо надання незалежності цим територіям, а Раді Безпеки було рекомендовано сприяти їх виконанню (резолюція ГА ООН від 14.ХІІ 1962). ГА ООН розглядала також інші справи стосовно здійснення права на самовизначення народів Н. т., а саме щодо: брит. Кіпру (1954— 60), брит. Того (1956), португ. Гоа (1961), нідерл. Західного Іріану (1961—70), італ. колоній в Африці (1963), брит. Південної Родезії (1963-66), брит. Фолклендських (Мальвінських) о-вів (1964—66), новозел. Островів Кука (1965), франц. Сомалі (1965-66), ісп. Сахари (1965), брит. Гібралтару (1967). Протягом 60— 70-х рр. 20 ст. майже всі Н. т. стали незалежними і набули членства в ООН, а деякі увійшли до складу держав, з якими вони раніше мали прав, зв'язок.

Літ.: Goodrich L. М., Hambro Е., Simons A. P. Charter of the United Nations. Commentary and Documents. N.Y.London, 1969; Sureda A. R. The Evolution of the Right of Self-determination. A Study of United Nations Practice. Leiden, 1973.

В. H. Денисов.

 

Схожі за змістом слова та фрази