Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРИВІЛЕЇ
   

ПРИВІЛЕЇ

[лат. privilegium — переважне право, виключний закон, від privus — особливий і lex (legis) — закон] — виключне становище індивіда чи соціальної групи, пов'язане з особливими можливостями та умовами їхньої життєдіяльності, що виділяє їх із сусп-ва, ставить над ним. П. є відхиленнями у праві (виключним правом), осн. мета яких — поліпшення становища, підвищення статусу одних осіб, соціальних груп за рахунок інших. За допомогою П. створюються умови підвищеного комфорту життя для певного кола осіб.

Система П. існує з давніх часів у різних формах і розвинулася до своєї вищої форми — станової. Сформувалася як традиційна, архаїчна форма розподілу та циркуляції соціальних цінностей і матеріальних благ, яка охоплює частину сусп-ва, виділяє її і визначає її соціальні атрибути: форму одягу, житло, місце в зібранні та в церкві. Сучасні П. успадкували до певної міри традиції роздач, кормлінь, вотчин, гільдійних і цехових відмінностей, які існували в попередні часи. В основі П. завжди лежить відповідна стратифікація сусп-ва.

П. існують фактично в усіх країнах. У розвинених дем. системах вони мінімізовані до рац. меж, адекватних норм, стану розвитку сусп-ва. Розрізняють П.: функціональні (пов'язані з владою, здійсненням певних держ. та ін. функцій); «культурні» (статі, віку, знання, професіоналізму, звання, посади та ін.); формальні й неформальні. Наявні в сусп-ві П. можуть охоплювати практично всі життєво важливі для людини інтереси — від розподілу матеріальних благ і послуг до просування по службі та доступу до найпрестижніших посад і професій. П. гласно або негласно закріплюють певну прав, нерівність між людьми і надають їй прав, характеру. П. вважається не будь-яка нерівність, а лише та, яка так чи інакше закріплена в законі. Переваги, які люди одержують незакон, шляхом, напр., через зловживання владою з метою особистого збагачення, є не П., а злочином, за який передбачається юрид. відповідальність. До факт, нерівності вони додають ще й форм, нерівність, підносячи таким чином цю нерівність до рівня закону. Тому будь-яка система П., навіть визнана законом, є своєрід. відступом від права в розумінні його як форм, рівності людей перед законом. Однак за певних умов такий відступ є необхідним і кращим від прямої заборони на П., оскільки жодна форм, рівність прав не може сама по собі ліквідувати причини, які породжують П.

У неправових д-вах основними є ті П., які встановлюються владою незаконним шляхом. Головним з них є П. на владу, монополізація влади частиною сусп-ва. П. на владу, у свою чергу, є основним джерелом усіх ін. незаконних П., беззаконня у сфері розподілу благ і послуг. Важливо, щоб П., які д-ва надає людям, котрі перебувають на керівних посадах, були чітко виписані в законі й не перевищували мінімуму, необхідного для їх норм, роботи. Влада повинна мати не більше П., ніж це необхідно для її функціонування. Питання про те, яким має бути цей необхід. мінімум, повинне вирішуватися у кожному конкр. випадку законод. шляхом з дотриманням усіх форм, процедур. За вимогами відміни П. часто приховується невдоволення не стільки самими П., скільки тими, хто, на думку більшості, ними незаслужено користується. В умовах, коли д-ва цілковито підпорядковує собі економіку й коли немає розвиненої інфраструктури приват, власності, П. слугують особливою формою перерозподілу благ і послуг, які надаються д-вою безоплатно або за заниженими цінами. У сусп-ві, де добробут людини визначається не розміром її власності, нажитої власною чи найманою працею, єдиним способом підвищити цей добробут, підняти його вище серед, рівня життя, практично не виходячи за рамки законності, є система офіційно встановлених П. У такому сусп-ві заможним і забезпеченим вважатиметься не той, хто володіє більшою власністю, а той, хто має більше П. Отже, П. — це своєрідна плата за відсутність або нерозвиненість у сусп-ві інституту приват, власності, що дає різноманітні незалежні від д-ви джерела особистого доходу. Питання про П. — це питання про те, якій екон. системі (держ. чи ринковій) віддає перевагу певне сусп-во. У дем. сусп-ві П. для людей, що перебувають при владі, повинні встановлюватися законом, гласно, на основі їх обговорення. За цих умов П. можна розглядати: як позит. стимули труд., сусп. і громад, діяльності; я к стимули для виявлення високих моральних, ділових, профес. якостей особистості, формування соціально активної поведінки та діяльності. Проблема П. може бути знята: за допомогою ринк. економіки, коли гроші є осн. засобом платежів і обігу; формуванням прав, д-ви з широкою гласністю, законод. врегулюванням, контролем опозиції за діяльністю влади. П. стосуються не тільки розподільних, побутових, а й насамперед функц. відмінностей окр. осіб, груп та інститутів. П. несумісні з такими фундам. цінностями, як справедливість, рівність, єдність, свобода, система прав людини. Сусп-во з розвиненою структурою П. не може вважатися достатню розвиненим, а тим більше демократичним. Разом з тим П. неможливо заборонити там, де для цього ще не склалися необхідні умови. Відмова від П. за такої ситуації спонукатиме людей діяти в обхід законів, домагатися переваг для себе незакон, засобами.

Літ.: Крылатых Е. Г. Роль льгот в праве социального обеспечения. «Вестник Моск. ун-та. Право», 1988, № 2; Власть, демократия, привилегии (мат-лы «круглого стола»). «Вопросы философии», 1991, № 7; Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992; Зак-во України про пільги гр-н. К., 2000.

В. П. Горбатенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази