Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow комер-коно arrow КОНВЕНЦІЯ ПРО СТАТУС БІЖЕНЦІВ 1951
   

КОНВЕНЦІЯ ПРО СТАТУС БІЖЕНЦІВ 1951

— міжнар.-правовий документ, спрямований на захист прав біженців. Прийнята 28ЛП 1951 Конференцією повноважних представників держав з питань статусу біженців і апатридів, проведеною під егідою ГА ООН у м. Женеві (Швейцарія). Набула чинності

22.IV 1954. Станом на 2000 учасницями Конвенції є 136 держав. Конвенція складається з преамбули та 46 статей, об'єднаних у 7 глав. Згідно з К. про с. б. 1951, біженець — це особа, яка через «цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться за межами країни своєї громадянської приналежності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок згаданих побоювань; або, не маючи певного громадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього звичайного місця проживання у результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань» (ст. 1). Але і за Конвенцією 1951, і за статутом Управління Верховного комісара ООН з прав біженців поняття «біженець» стосувалося лише осіб, що стали біженцями до 1.І 1951. Тому К. про с. б. 1951 було доповнено Нью-Йоркським протоколом (набув чинності 4.Х 1967), за яким під захист Конвенції підпадають також особи, що стали біженцями після 1951. Конвенція грунтується на таких важливих принципах: а) д-ви повинні встановити якомога менше відмінностей між своїми гр-нами та біженцями; б) не допускати будь-якої дискримінації щодо біженців за ознакою раси, релігії або країни походження. Держави-учасниці зобов'язалися ставитися до біженців «як до своїх власних громадян», тобто зрівняти їх у таких правах, як свобода віросповідання, звернення до суду, початкова освіта, урядова допомога. Щодо ін. прав (праця за наймом, право об'єднань), то біженцям надається режим найб. сприяння, тобто такий, яким користуються у д-ві перебування іноз. гр-ни. У ін. сферах (підприємництво, освіта тощо) їм у міру можливості і за будь-яких умов створюють становище, не менш сприятливе, ніж те, яким звичайно користуються іноземці. У преамбулі Конвенції підкреслюється, що Статут ООН і Загальна декларація прав людини 1948 встановили принцип, за яким усі люди маюгь користуватися осн. правами і свободами без будь-якої дискримінації. Висловлено побажання, щоб д-ви, визначаючи соціальний і гуманітарний характер проблем біженців, вжили необхідних заходів для запобігання непорозумінням між д-вами у зв'язку з проблемою біженців. Гл. І («Загальні положення», ст. 1—11) містить норми, що забороняють дискримінацію біженців (ст. 3), гарантують їм свободу віросповідання і свободу надавати своїм дітям реліг. виховання (ст. 4), однаковий правовий режим з іноземцями, якщо дана Конвенція не містить більш сприятливих положень про біженців (ст. 7); незастосовування до біженців, які є формально гр-нами даної д-ви, виняткових заходів, що можуть бути вжиті стосовно осіб, майна або інтересів гр-н іноз. д-ви (ст. 8); доброзичливе ставлення до біженців-моряків (ст. 11). У гл. II («Правовий статус»; ст. 12—16) окреслено правове становище біженця, яке визначається законами країни його перебування, а якщо він такого не має, — то законами країни проживання (ст. 12), включаючи питання власності, рухомого та нерухомого майна (ст. 13), автор, і промислових прав (ст. 14), право об'єднань (ст. 15), право звернення до суду (ст. 16). Гл. III («Заняття, які дають прибуток»; ст. 17— 19) передбачає надання біженцям, що законно проживають на тер. держав — учасниць Конвенції, роботи за наймом (ст. 17), права самостійно займатися сільс. г-вом, промисловістю, ремеслами і торгівлею, а також права засновувати торг. та пром. т-ва (ст. 18), права займатися вільними професіями (ст. 19). Принципові положення містить гл. IV «Соціальне піклування» (ст. 20—24), зокрема про забезпечення добробуту біженців шляхом вирішення таких питань, як обов'язкова для всього населення система пайків, що регулює заг. розподіл дефіцитних продуктів (ст. 20), надання житла (ст. 21), одержання освіти (ст. 22), надання урядової допомоги (ст. 23), дотримання труд, зак-ва і соціального забезпечення (ст. 24).

Гл. V («Адміністративні заходи»; ст. 25—34) містить положення про адм. сприяння біженцям (ст. 25), свободу пересування (ст. 26), надання біженцям посвідчень особи (ст. 27) та проїзних док-тів для пересування їх за межами територій держав — учасниць Конвенції (ст. 28), застосування до них системи фін. податків, які збирають з власних гр-н (ст. 29), право біженців на ввезення майна з тер. держави-учасниці в ін. країну, де їм надано право в'їзду та поселення (ст. 30), надання біженцям, які незаконно перебувають у країні, доки статус їх не врегульовано, притулку (ст. 31—33), вирішення питання натуралізації (ст. 34). За Конвенцією, біженець, який шукає притулку на тер. держави-учасниці, не буде переслідуватися за незакон. в'їзд або незаконне перебування, якщо негайно звернеться до компет. органів влади цієї д-ви і дасть задовільне пояснення причин свого незакон. в'їзду або перебування (ст. 31). Договірні д-ви не висилатимуть біженців, які законно проживають на їх території, інакше, ніж з міркувань держ. безпеки або громад, порядку (ст. 32). Категорично заборонено висилання біженців або їх примус, повернення в країни, з яких вони прибули, де їхньому життю і свободі загрожує небезпека (ст. 33). Винятком може бути лише ситуація, коли біженець становить загрозу безпеці країни, де перебуває, або якщо його звинувачено у скоєнні особливо тяжкого злочину, що є небезпечним для сусп-ва. Договірні д-ви зобов'язані в міру їх можливості полегшувати асиміляцію та натуралізацію біженців (ст. 34).

Гл. VI («Положення, які стосуються застосування конвенції та перехідного періоду»; ст. 35—37) передбачає співробітництво між нац. властями і ООН, насамперед з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, ін. органами ООН, до яких може перейти виконання його функцій, і забезпечення їх відомостями та стат. даними стосовно становища біженців; втілення у життя цієї Конвенції, законів, розпоряджень і декретів з питання про біженців, які є чинними або можуть згодом набути чинності (ст. 35). Конвенція зобов'язала договірні д-ви сповіщати Ген. секретаря ООН про тексти законів і розпоряджень, виданих ними з метою втілення у життя даної Конвенції (ст. 36).

Остання, сьома глава («Заключні положення»; ст. 38—46) присвячена питанням вирішення спорів (ст. 38), порядку підписання, ратифікації і приєднання до Конвенції (ст. 39), питанням тер. застосування Конвенції (ст. 40) та застосування її у федер. д-вах (ст. 41), а також ін. процедурним питанням (ст. 42—46).

Літ.: Права человека. Сб. междунар. договоров, т. 1 (ч. 2). Универсальные договоры. Н.-И.-Женева, 1994.

Ю. I. Нипорко.

 

Схожі за змістом слова та фрази