Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тем-термі arrow ТЕРАПІЯ
   

ТЕРАПІЯ

(від грец.— лікування) — один з найважливіших розділів медицини, завданням якого є вивчення т. з. внутрішніх хвороб (патології серцево-судинної системи, органів дихання і травлення, нирок, обміну речовин та ін.) у їхніх різних клінічних формах, причин їхнього походження, патогенезу, профілактики і лікування. Історія розвитку Т. збігається з історією медицини в цілому. Виділенню терапії в окрему науку сприяло запровадження таких методів дослідження, як вистукування (перкусія — австр. лікар Л. Ауенбруггер, 1761), вислуховування (аускультація — франц. лікар Р. Лаеннек, 1819), термометрія (франц.— де Гаен, 1758; нім.— Л. Траубе, 1850), зондування шлунка (нім. — А. Куссмауль, 1867), пальпація органів черевної порожнини (В. П. Образцов, 1887), рентгенівські дослідження (В. К. Рентген, 1895), електрокардіографічні дослідження (В. Ейнтховен, 1903). Вже починаючи з 19 ст. з Т. став виділятися ряд ін. дисциплін. Так, у Відні вперше (1847) викладається курс з клініки шкірних хвороб, в середині 19 ст. у Франції та Росії починають окремо вивчати захворювання нервової системи. Ще у 18 ст. Д. С. Самойлович виділив з клініки внутрішніх хвороб захворювання, які передаються від хворої людини до здорової (інфекційні хвороби). З 2-ї пол. 20 ст. в зв'язку з необхідністю тісніших відношень між експериментальними дисциплінами (патологічною фізіологією, фармакологією) і клінікою і в зв'язку з розширенням методів хірургічного лікування багатьох хвороб в окремі дисципліни виділяються кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія, ендокринологія та ін. Сучасна терапія вивчає патологічні процеси з позицій цілісного організму, нерозривно пов'язаного з навколишнім середовищем, з соціальними та біол. факторами. Перші терапевтичні клініки в Росії почали з'являтися при університетах з 1-ї пол. 19 ст. (Москва, Петербург, Харків, Київ. Одеса). Розвиткові Т. значною мірою сприяли роботи вчених, які працювали в галузі інфекційних захворювань, заг. патології, мікробіології (О. М. Шумлянський, М. М. Тереховський, В. В. Підвисоцький та ін.). В. П. Образцов разом зі своїм учнем М. Д. Стражеском вперше в світі описав прижиттєву діагностику інфаркту міокарда. Велике значення для розвитку Т. мали дослідження І. І. Мечникова про фагоцитоз та автоагресію та В. К. Високовича про активну роль ендотеліальних елементів. Значний внесок в подальший розвиток Т. зробили рад. вчені: М. П. Кончаловський, М. Ф. Ланг, В. М. Виноградов, О. Л. Мясников, А. І. Нестеров, М. Ф. Гамалія та ін., на Україні — Ф. Г. Яновський (вивчення захворювань органів дихання і нирок), М. Д. Стражеско [дослідження етіології, патогенезу та клініки ревматизму; класифікація недостатності системи кровообігу (разом з В. X. Василенко)], М. М. Губергріц (вивчення захворювань органів травлення). Осн. напрямом Т. в СРСР стала її профілактична спрямованість, широке впровадження в практику здобутків експериментальної медицини, застосування найновіших досягнень таких наук. як фізика, хімія, кібернетика. Це дає змогу досконаліше одержувати і вивчати матеріал методом біопсії, досліджувати усі органи, причому як в стані спокою, так і при навантаженнях (радіонуклідні методи дослідження, використання ультразвуку — метод ехографії, волоконної техніки для одержання інформації про стан шлунка, кишок, комп'ютерної томографії). Великим успіхам Т. сприяло впровадження нових високоефективних засобів лікування, таких як сульфаніламідні препарати (1935), антибіотики (1942), гормони надниркових залоз, бетаблокуючі препарати тощо. Водночас в Т. широко використовуються такі ефективні методи лікування, як лікувальна фізична культура, лікувальне харчування, фізіотерапевтичне, санаторно-курортне лікування. Розробка актуальних проблем з терапії в УРСР здійснюється на кафедрах Т. мед. ін-тів (Києва, Харкова, Донецька, Львова та ін.), ін-тів удосконалення лікарів (Києва, Харкова, Запоріжжя та ін.), в н.-д. ін-тах: Кардіології українському науково-дослідному інституті ім. акад. М. Д. Стражеска, Гастроентерології дніпропетровському науково-дослідному інституті, Курортології одеському науково-дослідному інституті, Гігієни харчування київському науково-дослідному інституті та ін. Проблеми Т. в СРСР висвітлює журнал "Клиническая медицина", в УРСР — "Врачебное дело" та ін. мед. журнали. Т. ветеринарна — 1) Комплекс заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і продуктивності хворих тварин. Вибір методів і засобів лікування залежить від виду тварини, віку, статі, хвороби, стану організму тощо. 2) Наукова дисципліна, що вивчає причини виникнення, закономірності перебігу внутр. незаразних хвороб тварин і розробляє методи лікування та профілактики їх. Т. тісно пов'язана з ін. науками, які вивчають нормальний і патологія, стан організму, дію ліків та ін. Розрізняють Т. загальну і спеціальну. Загальна Т. вивчає принципи лікарської допомоги хворим тваринам, види лікування (специфічне, симптоматичне, неспецифічне, дієтичне та ін.), приготування лікарських форм, диспансеризацію тощо. Спеціальна Т. вивчає конкретні патологіч. процеси, що відбуваються в органах і системах організму тварин, методи розпізнавання хвороб, ліквідації та профілактики їх.

Літ.: Тареев Е. М. Внутренние болезни. М., 1957; Клиника внутренних болезней в Украинской ССР. К., 1977.

І. М. Ганджа (Т.— розділ медицини).

 

Схожі за змістом слова та фрази