Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Т-тов arrow ТЕСТАМЕНТ
   

ТЕСТАМЕНТ

(лат. - заповіт, завіт, духівниця) — назва заповіту в джерелах права Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, України-Гетьманщини до поч. 19 ст.; акт одностор. волі щодо розпоряджання особою своїм майном на випадок смерті.

Відповідно до Лит. статутів (1529, 1566, 1588) Т. складався за життя на рухоме та нерухоме майно. Спадкодавцем могла бути особа, яка мала право на відчуження власності. Отже, Т. не могли укладати: неповнолітні; дорослі сини, не відділені від сім'ї та господарства батька; полонені; вигнанці; особи, позбавлені рішенням суду всіх прав; ченці; психічно хворі під час загострення хвороби, що встановлювалось за даними свідків. Заповіданню підлягали майно, набуте закон, способом, а також права та обов'язки, пов'язані з цим майном. Спадкові батьківські («отчизна») та материнські («материзна») маєтності не можна було заповідати в обхід прямих спадкоємців. Спадкоємцями могли бути світські або дух. особи з необмеж. правоздатністю; також дозволялося заповідати майно церкві.

Особа, яка бажала скласти Т., мала бути «при добрій пам'яті та здоровому розумі» й свою волю виявляла в присутності: земського чи грод. (замкового) уряду — у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій; полкового, сотенного і міського уряду — в Україні-Гетьманщині. За неможливості запросити на складання Т. усіх урядовців допускалася присутність одного представника уряду та двох свідків або в разі відсутності урядовця — трьох свідків. Т. складався у письм. формі, скріплювався підписами та особистими печатками присутніх. Заповідач міг необмежено змінювати Т., складати новий, законну силу мав останній, в якому було чітко зазначено особу заповідача, його спадкоємців та частки майна, що заповідалися. Складання Т. заборонялося здійснювати через представника заповідача. Після смерті заповідача необхідно було невідкладно записати Т. до актових книг місц. суду. Особи, що перебували в походах, у дорозі, за кордоном, укладали Т. у присутності двох свідків. Такий Т. якнайшвидше мав бути пред'явлений великому князю, суду, пізніше — гетьману чи хорунжому та підтверджений присягою свідків. Свідками не могли бути особи, що самі не мали права заповідати, а також виконавці Т., опікуни, наречені, особи, на користь яких складався Т. Порушення порядку укладання, виправлені дати та частини тексту, підчистки та інше робили Т. недійсним.

Літ.: Демченко Л. Тестаменти княжого роду Збаразьких. «Архіви України», 1996, № 4-6; Демченко Л. Волин, тестаменти XVI ст.: дип. аналіз. В кн.: Наук, записки: 36. праць молодих вчених та аспірантів Ін-ту укр. археографії і джерелознавства. К., 1997; Статут Вялікага княства Літоускага 1588. Тэксты. Даведнік. Каментарьй. Мінск, 2002.

О. М. Волощенко.