Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow лів-ліп arrow ЛІВАН
   

ЛІВАН

Ліванська Республіка — держава в Зх Азії. На Зх. омивається водами Середземного м. В адм. відношенні поділяється на 5 мухафаз. Державний лад. Л.— республіка. Діє конституція 1926 (в редакції 1927, 1943, 1947). Глава д-ви — президент, якого обирає парламент на 6 років Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент — Палата депутатів (99 депутатів), що обирається населенням строком на 4 роки на основі конфесіональної системи представництва (див. Конфесіоналізм), тобто 54 депутати — від християн і 45 — від мусульман. Виконавчу владу здійснює Рада міністрів, очолювана прем'єр-міністром.

П. Ф. Мартиненко.

Природа. Л.— переважно гірська країна. Більша її частина зайнята гірським хр. Ліван (вис. до 3083 м., г. Курнет-ес-Сауда). Лише вздовж мор. узбережжя простягається низовина завширшки до 15 км. На Сх. підноситься гірський хребет Антиліван, який на Пд. переходить у масив Хермон. Між Ліваном та Антиліваном розташована западина Бекаа. Виявлено поклади заліз. руди, бурого вугілля, асфальту та ін. Клімат субтропічний з сухим літом і вологою зимою. Пересічна г-ра січня на узбережжі +13, липня +27°, в горах відповідно +6 та +22°. Опадів 750—1000 мм, в горах понад 1000 мм на рік. Річки переважно невеликі, влітку часто пересихають, найбільша з них — Ель-Літані Переважає чагарникова рослинність, подекуди — лісові масиви з дуба, ліванського кедра, алепської сосни Населення. Понад 90% населення становлять араби (переважно ліванці). Живуть також вірмени, греки, турки та ін Офіц мова — арабська. Пересічна густота нас.— 299 чол. на 1 км2 (1978). Понад 60% нас. живе в містах Найбільші міста: Бейрут. Тріполі, Захла, Сайда.

Історія. Перші поселення на тер Л. виникли в 5-му тис. до н. е. З 4—3-го тис. до н. е. частина Л. входила до складу Фінікії. В 2-й пол. 2-го тис. до н. е. тер Л. перебувала під політ. впливом Старод. Єгипту. У 9—7 ст. до н. е. фінікійські поліси Л. завоювала Ассірія, в кін. 7 ст. до н. е.— Вавілотя, в 6 ст. до н. е.— перс. два Ахеменідів, у 4 ст. до н. е.— Алек-сандр Македонський. В кін. 4 ст до н. е. тер. Л. було поділено між. Єгиптом і д-вою Селевкідів (з 2 ст. до н. е. вся тер. Л. входила до її складу). З 64 до н. е. тер. Л.— під владою Рим. імперії, в 4—6 ст.— Візантії. В 7 ст. тер. Л. завоювали араби. В 8—9 ст. в гірських районах Л оселилися послідовники течій християнства, в т ч. мароніти. З 11 ст. Л. перебував під владою хрестоносців, з 13 ст.— єгип. мамлюків, з 1516 — Османської імперії. Під час 1-ї світової війни Л. 1918 було окуповано англо-франц. військами. З 1920 Л.— підмандатна тер. Франції. В 1926 Л. було проголошено республікою, але за конституцією Франція зберігала контроль за його зовн. відносинами та обороною. На поч. 2-ї світової війни після капітуляції Франції Л. 1940 фактично перетворився на італо-нім. плацдарм на Бл. Сході. 8.VI 1941 на тер. Л. вступили військ. частини "Вільної Франції" та англ. військ. 22.XI 1943 Л було оголошено незалежною республікою. Проте повністю евакуація іноз. військ завершилася 1946. В 1944 Л. встановив дипломатичні відносини з СРСР. Правлячі верстви Л. протягом ряду років проводили проімперіалістичну політику, відособлюючи Л. від прогресивних араб. країн. Втручання іноземного, гол. чин. американського, капіталу в економіку Л. викликало в країні 1958 збройне повстання. В Л. було введено амер. війська. Незважаючи на це, реакційні сили зазнали поразки. Новий уряд Л. проголосив політику нейтралітету, провів ряд соціальних реформ. З кін. 60-х рр. Л. зазнає агресивних дій з боку Ізраїлю. З 1968 на тер. Л. діє орг-ція Палестинського руху опору (ПРО). Протягом останніх років у Л. посилюються соціально-класові суперечності. Нац.-патріотичні сили вимагають проведення в країні політ. та екон. реформ. За цих умов ліванська реакція, очолена маронітською буржуазією, при підтримці між народного імперіалізму взяла курс на придушення національно-патріотичних сил та ПРО. Це призвело до громадянської війни 1975—76 між загонами правих партій, з одного боку, та нац.-патріотичними силами і загонами ПРО, з другого. Збройна боротьба припинилася після введення в Л. "міжарабських сил безпеки". Проте реакційні сили не припинили збройних провокацій, терору (вбивство 1977 К Джумблата та ін.). В 1978 Ізраїль окупував Пд. Л., після виведення звідти ізраїльських військ реакційні сили протидіють встановленню там влади центр. уряду. В 1979—80 Ізраїль здійснював акти прямої агресії проти Л. У зовн. політиці Л. дотримується політики позитивного нейтралітету, неприєднання до блоків. Л.— член ООН з 1945, з того ж часу — член Ліги арабських держав.

І. М. Хворостяний.

Політичні партії, профспілки. До блоку нац.-патріотичних сил входять: Прогресивна соціалістична партія, засн. 1949; Ліванська комуністична партія, засн. 1924; Рух незалежних насеристів, засн 1971; Організація комуністичної дії Лівану, засн. 1971; Національно-соціальна партія, засн. 1932 Правохристиянські сили "Ліванський фронт" (ЛФ) очолює партія К а т а ї б (Ліванські фаланги), діє з 1943. До ЛФ входить також Національно-ліберальна партія, засн. 1958. Крайньо права, відображає інтереси маронітської буржуазії та поміщиків. Національний блок, засн 1943. Представляє інтереси помірковано-ліберальних маронітських верств. Загальна федерація профспілок робітників і службовців Лівану, засн 1970.

І. М. Хворостяний

Господарство. Л.— агр.-індустр. країна з фінансово-торг. і транспортно-туристичною спеціалізацією г-ва. Значні позиції в економіці посідає іноз. капітал. У країні діють численні комерційні банки та страхові компанії, гол. чин. іноземні. Валовий нац. продукт 1979 обчислювався в 7,9 млрд. Ліван. фунтів (1974—8,1 млрд.), вартість життя зросла на 29,1%, число безробітних становило 146 тис. чол. Прибутки від іноз. туризму 1979 (через нестабільність внутр. обстановки) становили лише 20% рівня 1974. У с. г. створюється 10% нац. доходу і зайнято бл. 30% працездатного населення. В обробітку — бл. 300 тис. га землі, переважна більшість її належить поміщикам, які здають землю в оренду селянам. Осн. галузі с. г.: субтропічне плодівництво, зернове г-во, тваринництво. Збір гол. с.-г. культур (тис. т, 1979): апельсинів — 170,2, яблук — 140,2, маслин—37,9, лимонів— 85, бананів — 40,2, пшениці— 57, ячменю— 13,2, цукр. буряків—109,3, тютюну—4,5. Поголів'я (тис, 1979): великої рогатої худоби — 41, овець, ослів і кіз — 326. С. г. не задовольняє потреб країни у продовольстві. На пром-сть припадає бл. 15% нац. доходу. Осн. галузі обробної пром-сті — текст., взут., харч. (консервна, цукр.), нафтопереробна (на довізній сировині), дере-вообр. та буд. матеріалів (гол. чин. цементна). Певного розвитку набули алюмінієва, суднобудівна, хім., фарм. галузі Переважають невеликі підприємства. В 1979 вироблено: нафтопродуктів — 5,0 млн. т, цементу — 1,6 млн. т, хім. добрив — 48,5 тис. т, цукру — 11,1 тис г, взуття — 4,5 млн пар, електроенергії — 1,8 млрд. кВт · год, з них 70% на ГЕС. Гол. пром. центри — Бейрут, Тріполі. Транспорт спеціалізується на обслуговуванні транзитних перевезень іноз. вантажів і пасажирів. Довжина (1979): автошляхів — 7,7 тис км, з них 5,4 тис. км — асфальтованих, з-ць — 408 км. Осн. мор. порти — Бейрут. Тріполі У Бейруті — міжнар. аеропорт. Нафтопроводи сполучають порти Тріполі й Захрані з родовищами нафти в Ірані та Саудівській Аравії. З Л. вивозять нафтопродук ти, текст. вироби с.-г. продукти, папір, буд. матеріали; довозять сировину й напівфабрикати, машини та устаткування, трансп. засоби, товари широкого вжитку, продовольство Гол. торг. партнери: Саудівська Аравія, Йорданія, Ірак, США, Франція Грош. одиниця — ліван, фунт (ліра). За курсом Держбанку СРСР 100 ліван. фунтів=18,63 крб. (жовтень 1980).

С. О. Дебабов.

Медичне обслуговування. В 1975 в Л було 10,1 тис. лікар. ліжок (41 ліжко на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 9900 лікарів (19,5 лікаря на 10 тис. ж.). Лікарів готує Вища мед. школа в складі ф-ту мед. наук Амер. ун-ту й мед. факультет Франц. ун-ту в Бейруті. В Л. в основному приватна система мед. обслуговування

Освіта і культурно-освітні заклади. Рівень письменності у Л.—75% (1974). Понад 50% шкіл—приватні. Строк навчання у поч. школі— 5, у середній — 7 (4 + 3) років У 1972/73 навч. р. у поч. школах було 497,2 тис. учнів, у серед. навч. закладах — 174,7 тис, у вузах (у т. ч. в 5 ун-тах) — 50,8 тис. студентів, серед яких лише 45,7% ліванців. Ун-ти: Американський (засн. 1866), Арабський (засн. 1960), Ліванський держ. (засн. 1953). Французький св. Джозефа (засн. 1881; усі — в Бейруті), приватний ун-т у м. Джунія (засн. 1950). В Бейруті містяться: Нац. б-ка (засн. 1921), великі б-ки при ун-тах, Нац. музей Л. (засн. 1920) Музей образотворчих мистецтв.

В. 3. Клепиков.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1979 в Л. виходило понад 100 періодичних видань, у т. ч. 40 щоденних газет загальним тиражем 296 тис. примірників. Щоденні газети: араб. мовою — "Аль-Амаль" ("Дія", з 1939) — орган партії Катаїб; "Аль-Анба" ("Вісті", з 1953); "Аль-Анвар" ("Світло", з 1959); "Аль-Джаріда" ("Газета", з 1953); "Ан-Нахар" ("День", з 1933); франц. мовою — "Ор'ян-Жур" ("Схід сьогодні", з 1971). Серед журналів: "Ад-Діар" ("Домівка", з 1941) та "Аль-Хавадіс" ("Події", з 1911). Щоденна газ. "Ан-Ніда" ("Заклик", з 1959) і щотижневий журн. "Аль-Ахбар" ("Новини", з 1953) — органи Ліванської компартії. Виходять араб мовою. Нац. інформ. агентство створене 1962. Радіомовлення — з 1937, телебачення — з 1959. Передачі ведуться араб., франц., ісп. і португ. мовами.

Література. З 7 ст. л-ра Л. розвивалася в заг. руслі араб. л-ри (див. Арабська культура, розділ Література). Період тур. панування характеризується занепадом культур. життя, зокрема л-ри. Відродження її почалося в 19 ст. Великий вплив у цей час мали ідеї просвітительства. Осн. жанром була публіцистика, зароджувалася нац. преса, активізувалася перекладацька справа. Відомими просвітителями були поет Н. аль-Язиджі, публіцист і перекладач Б. аль-Бустані, письменники А. Ф. аш-Шід'як, Дж. Зейдан — автор перших араб, істор. романів, драматург М. Наккаш. Ліванці Дж. X. Джубран, М. Нуайме, А. Рейхані, Ф Маалуф були осн. творцями т. з. сірійсько-амер. школи, яка значною мірою сприяла обновленню араб. поезії і прози. Перед 2-ю світовою війною на поезію Л. (Ю. Гасуб, А. Мазхар, С. Лабакі) помітний вплив мали франц. символісти. Під час війни і в післявоєнний період навколо журн. "Ат-Тарік" ("Шлях") групувалися прогресивні літератори О. Фахурі, Ж. Ханна, А. Табет, Р. аль-Хурі, Т. Мурувве, Т. Ю. Аввад, М. Аббуд, у творах яких поглиблюються соціальні мотиви, звучить заклик до боротьби за нац. визволення. Журнал популяризує рос. і рад. л-ру. В сучасній поезії осн. місце займають прихильники вільного вірша Адоніс, Ю. аль-Халь, X. Хаві, У аль-Хадж, Ж. Ганем та ін.

Класичні традиції розвивають поети Б. аль-Хурі й С. Акль, а також М. Трад, який пише ліван. діалектом. Серед франкомовних поетів — Ж. Шехаде, С. Стетіє. Прозаїки — С. Ідріс, Л. Баальбекі. Укр. мовою перекладено твори М. Нуайме і Ж. Ханни, а гакож окремі оповідання в кн. "Полум'я" (К., 1964).

Ю. М. Кочубей.

Архітектура. Від 5 — 4-го тис. до н. е. на тер. Л. збереглися залишки кам. укріплень і житл. будинків у Джубейлі (стародавній Бібл), від періоду фінікійської культури (З—2-е тис. до н. е.) — залишки рабовласницьких міст-держав. гробниці й твори фінікійського мист. Пам'ятки 2—1-го тис. до н. е. свідчать про зв'язки з давньоєгип., ассіро-вавілонською та ахаменідською культурами. В період рим. панування було створено визначний храмовий ансамбль Баальбека (1—3 ст. н. е.). Від ві-зант. періоду збереглися монастирі й церкви, прикрашені мозаїками. Починаючи з 7 ст. ліван. архітектура розвивалася під впливом арабської культури. Хрестоносцями в 12 ст. було збудовано ряд фортечних споруд (у Джубейлі, Тріполі. Сайді, замок Бофор, 1139). За мамлюків (13—поч. 16 ст.) зводили мечеті, замки (замок у Рашейї, 13 ст.; Левова башта в Тріполі, 15 ст.). В період османської імперії в архітектурі широко застосовували орнамент, різьблення, вітражі. З 40-х рр. 20 ст. споруджуються будівлі з застосуванням в архітектурі місц. традицій (пансіонат у Сайді, 1946—48).

Образотворче мистецтво. 3 5 — 4-го тис. до н. е. збереглися орнаментована кераміка, з 3 — 2-го тис.— твори фінікійського мист.— саркофаг царя Ахірама з рельєфами й написами, дрібна пластика, ювелірні вироби, зброя, худож. вироби з кістки тощо. В пам'ятках 2—1-го тис. до н. е. помітні впливи давньоєгип., вавілоно-ассірійської та ін. культур. Протягом багатьох століть будівлі прикрашали мозаїками й різьбленням. У 19 — на поч. 20 ст. розвивається монументальний і станковий живопис (художники Н. аль-Мааді, X. Срур, X. Салібі). В 30—40-х рр. в образотворчому мист. Л. поширюється реалістична течія (М. Фаррух, О. Онсі), в 50—60-х рр.— сюрреалізм (А. Райєс), кубізм і абстрактне мистецтво (Ж. Халіфе, Е. Канаан, Р. Шараф) та ін. Реалістичні традиції в живописі продовжені у творчості С. Бальтаксе, П. Кіракосяна; в графіці — Р. Шахаля, І. Шамута; у скульптурі— Ю. Хоайєка. В Л. розвинуто декор.-ужиткове мист.— виготовлення інкрустованих кісткою й перламутром виробів з дерева й металу, оздоблених карбуванням посудин з міді, візерункове ткацтво, килимарство, плетіння.

Музика, театр, кіно. У Бейруті — Нац. консерваторія з камерним оркестром при ній. Т-во Музична молодь Л. (засн. 1956) влаштовує концерти, муз. конкурси, відає муз. освітою в поч. школах. При Вищій школі мистецтвознавства (в складі Амер. ун-ту) 1966 відкрито музикознавчий відділ. Джерела театру ліван. народу — в глибокій давнині (нар. обряди, свята та ін.). Лише в 2-й пол. 20 ст. в Л. з'явилися напівпро-фес. театр. трупи. В 60—80-х рр. у Бейруті створюються: театр. студія. Нац. театр (засн. актором Шушу), Ліван. драм. театр. Театр Баальбекського фестивалю (відкритий 1968), Оріон, університетський театр "Арман дю Шейла". В репертуарі театрів Л. — п'єси нац. драматургів Ж Шехаде, Е. Бустані, М. Хаттара та ін., зарубіжних, рос. авторів, зокрема А. Чехова, які виконуються арабською, французькою і англ. мовами.

Перший фільм вийшов 1929. Серед відомих кінокартин — "Під руїнами Баальбека" (30-і рр., реж. Ж. де Лука), "Червоні квіти" (1957, реж. М. Харун). В 60-х рр. в Бейруті відкрилося кілька кіностудій; 1964 створено Центр кіно й телебачення. Фільми 60—70-х рр.: "Продавець каблучок" (реж. Ю. Шахін), "Зламані крила" (реж. Ю. Маалуф), "Німий і любов" (реж. А. Бахрі), "Найпрекрасніші дні мого життя" (реж. А. Баракат).

Літ.: Страны и народы. Юго-Западная Азия. М., 1979; Современная Азия. Справочник. М.. 1977: Крачковский И. Ю. Избранные сочинения, т. 2. М.—Л., 1956: Современная арабская литература. М., 1960: Крымский А. Е. История новой арабской литературы XIX - начало XX века. М., 1971; Фильштинский И. М. Арабская литература в средние века. М., 1978.

Ліван - leksika.com.uaЛіван - leksika.com.uaЛіван - leksika.com.uaЛіван - leksika.com.ua

Ліван - leksika.com.uaЛіван - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази