Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пох-прем arrow ПРАВО
   

ПРАВО

— сукупність встановлених або санкціонованих державою

загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, додержання яких забезпечується цілеспрямованою діяльністю д-ви. П. виражає держ. волю класу або класів суспільних, яким належить влада державна в країні. Зміст цієї волі визначається екон. ладом суспільства, характером виробничих відвосин, співвідношенням класових сил. П., як і д-ва,— категорія історична. Воно виникає лише на певному ступені розвитку людства, коли розклад первіснообщинного ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні маси, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості, що склалася із збагатілої родової верхівки, увічнити і зміцнити своє панування. Економічно пануючий клас, що організував свою силу в д-ву, проголошує від її імені загальнообов'язковими ті звичаї, які відповідають його класовим інтересам, або, перетворюючи свою волю на державну, встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки. "Воля, коли вона державна, повинна бути виражена як закон, установлений владою" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 32, с. 332). Таким чином, П. від часу свого виникнення стає в класово антагоністичних суспільствах інструментом закріплення, зміцнення і розвитку сусп. відносин, що відповідають інтересам економічно пануючого класу, який за допомогою д-ви стає й політично пануючим класом, набуваючи завдяки цьому нових засобів для придушення й експлуатації пригнічених класів. Разом з тим у розвинутих, особливо сучасних, суспільствах з складними відносинами П., правове регулювання відображає певною мірою інтереси, політ. вимоги класів і груп соціальних, які не перебувають при владі. Це зумовлюється їхньою організованістю, здатністю впливати на політ. процеси, що відбуваються в країні, розстановкою класових сил у певних суспільно-істор. умовах. Чим вищий рівень класової боротьби, тим більшими є законодавчі поступки, що їх пануючі класи змушені надавати пригнобленим класам. На зміст і розвиток П. істотно впливають і пануючі в суспільстві ідеологія, релігія, нац. традиції, культура тощо. П. нерозривно пов'язане з двою. Адже саме д-ва встановлює або санкціонує правила поведінки, які в своїй сукупності утворюють П. Вона забезпечує й реалізацію правових приписів і функціонування сусп. відносин відповідно до них, застосовуючи для цього в разі необхідності держ. примус, оскільки П. "є ніщо без апарату, здатного примушувати додержувати норм права" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 33, с. 94). Загроза застосування примусу при невиконанні норм П. відрізняє ці норми від ін. соціальних норм, зокрема, моралі, звичаю, норм громад. орг-цій тощо. Проте і д-ва неможлива без П. Адже саме за допомогою П., його норм конструюється механізм держави, встановлюються податки, необхідні для його утримання, здійснюється процес держ. управління, визначаються взаємні права д-ви і громадянина тощо. П.— один з найважливіших елементів надбудови над екон. базисом класового суспільства (див. Базис і надбудова). Будучи зумовленим екон. ладом суспільства, характером існуючих у ньому виробничих і класових відносин, П., в свою чергу, справляє зворотний вплив наці відносини, сприяючи розвиткові одних і, навпаки, гальмуючи інші. Але можливості такого впливу П. на сусп. відносини в істор. плані обмежені, оскільки воно не може ні обійти, ні скасувати дії об'єктивних закономірностей сусп. розвитку. Разом з тим класове суспільство не знає ін. системи соціальних норм, що забезпечували б таке функціонування сусп. організму, яке відповідало б інтересам пануючого класу (класів). Загальнообов'язковість правових норм, їхня точність і формальна визначеність, забезпеченість їхнього застосування з боку д-ви роблять П. важливим інструментом регулювання сусп. відносин, надаючи їм впорядкованості й стабільності. Кожній суспільно-економічній формації відповідає певний істор. тип П. Історично першим було рабовласницьке П., яке закріплювало приватну власність рабовласників на засоби виробництва і рабів. Раб вважався річчю (об'єктом, а не суб'єктом П.). Панування рабовласника над ним було необмеженим. Раб не мав ніяких прав. Цей порядок суспільних відносин охоронявся рабовласницьким П. з а допомогою найжорстокіших санкцій. Феод. П. закріплювало і охороняло сусп. відносини, основу яких становила феод. власність на землю і неповна власність феодала на безпосереднього виробника — селянина, прикріпленого до землі (див. Кріпосне право). На відміну від феод. і рабовласницького П., що було П. відвертої нерівності, бурж. право, яке виникло на базі капіталістичної власності на засоби виробництва, формально визнає робітника суб'єктом П., незалежним від капіталіста. Насправді ж, позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, робітник змушений "добровільно" продавати свою робочу силу на пропонованих капіталістом умовах. Хоч з формального боку бурж. П. виступає як право свободи і рівності (в ньому немає позаекон. примусу), фактично воно захищає інтереси буржуазії (в сучасних умовах — великої монополістичної буржуазії), прирікаючи трудящих на безробіття, зубожіння і голод. Засновані на різних формах приватної власності, рабовласницьке, феод. і бурж. П. єП. експлуататорським, що має на меті захистити привілейоване становище незначної меншості й тримати в покорі більшість населення — експлуатованих. Соціалістичне П. за своїм класовим змістом і суттю є П. нового, історично вищого типу. Воно грунтується на економіці, в основі якої лежить суспільна, соціалістична власність на засоби виробництва, що виключає експлуатацію людини людиною. Соціалістичне П., на відміну від П. експлуататорських суспільно-екон. формацій, з часу свого виникнення виражає держ. волю не незначної меншості населення, а його переважної більшості — всіх трудящих, а в умовах розвинутого соціалізму — всього єдиного в соціально-політ. і ідейному відношеннях народу. Перетворення П. періоду диктатури пролетаріату на загальнонар. П.— результат докорінних змін, що відбуваються в сфері економіки, соціальної структури соціалістичного суспільства і пов'язаних з цим змін у сусп. відносинах. Оскільки в умовах розвинутого соціалізму П. відображає волю всього народу, неухильне додержання його норм стає внутр. закономірністю життя соціалістичною суспільства (див. Соціалістична законність), основою дальшого розвитку його політ. системи, поглиблення соціалістичної демократії, реального забезпечення прав і свобод громадян. Виконання норм П. всіма учасниками сусп. відносин грунтується на їхній високій свідомості та ідейній загартованості, що є результатом виховної роботи, здійснюваної соціалістичною двою, керованою марксистсько-ленінською партією. Примус як засіб реалізації правових норм в умовах соціалізму виконує допоміжну роль (див., зокрема, Радянське соціалістичне право). В істор. перспективі загальнонар. П., як і загальнонар. д-ва, є закономірним розвитком д-ви і П. диктатури пролетаріату на шляху розвитку соціалістичного суспільства до комунізму, коли соціалістична державність переросте в комуністичне суспільне самоврядування, а соціалістичне П.— у правила соціалістичного співжиття. Див. також Галузь права, Система права.

Літ: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 4. Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії; т. 19. Маркс К. Критика Готської програми; т. 21. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави.— Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії; Ленін В. 1. Повне зібрання творів; т. 33. Держава і революція; т. 39. Про державу; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981; Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. К., 1982; Брежнєв Л. 1. Питання розвитку політичної системи радянського суспільства. К., 1978; Конституция СССР и развитие советского законодательства. М., 1981; Марксистско-ленинская общая теория государства и права, т. 1 — 4. М., 1970—73; История государства и права Украинской ССР. К., 1976; Недбайло П. Е. Введение в общую теорию государства и права. К., 1971; Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. М., 1971; Алексеев С. С. Проблемы теории права, т. 1—2. Свердловск, 1972 — 73; Бурчак Ф. Г. Про державу і право. К. 1976; Явич Л. С. Право и общественные отношения. М., 1971.

Ф. Г. Бурчак.

 

Схожі за змістом слова та фрази