Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НОМОКАНОН
   

НОМОКАНОН

(грец., від — закон і букв. — прут, лінійка; правило, норма) — збірник церк. правил (часто з тлумаченнями визначних богословів) та імператор, указів, що стосувалися церкви. Слов'ян, назва — «законоправильники». Формувалися в епоху Вселенських соборів у зв'язку з потребою кодифікації і практ. використання знач, кількості церк.-канонічного та світського зак-ва щодо церкви, напрацьованого на той час. Укладалися офіц. церковною чи світською владою, а також приват, особами. Розрізняють збірники, укладені за хронол. принципом (правила подавалися в їх хронол. послідовності), та більш систематизовані, в яких правила групувалися відповідно до порушених ними проблем (про правосл. віру, хіротонію, побудову і освячення храмів, одежу та обов'язки кліриків, мирян, про єретиків тощо). До кін. 17 ст. ці збірники були важливим джерелом не тільки церковного, а й держ. права христ. країн. Найдавнішим Н. традиційно вважається «Номоканон у 50 титулах» Івана Схоластика (565— 578), а найвідомішим і найбільш важливим для становлення христ. церкви — «Номоканон у 14 титулах», авторство якого приписується константиноп. патріарху Фотію. Другу редакцію цього Н. від 883 Константинопольський собор 920 затвердив як обов'язковий кодекс для Вселенської церкви. Перші переклади Н. старослов'ян. мовою (південномакедонський солунський діалект), здійснені Кирилом і Мефодієм, стали основою Кормчих Книг.

О. Н. Саган.