Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow гор-гуц arrow ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
   

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

- суспільство з розвиненими екон., політ., духовними та ін. відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з д-вою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова Г. с. є метою сусп. розвитку, засобом всебіч. забезпечення інтересів, прав та свобод людини і гр-нина. Історично ідея Г. с. бере початок від античних Греції та Риму. Давньогрец. філософ Платон (427—347 до н. е.) першим обгрунтував відмінності між термінами «суспільний» і «приватний». Арістотель (384—322 до н. е.) вбачав коріння розумного сусп-ва в ідеї полісу, вважав, що поняття «суспільство» і «держава» є тотожними. Важливими рисами антич. полісу, на його думку, були виборність і підзвітність магістратури, строки повноважень, свобода слова, невтручання влади у приватні справи, рівність усіх перед законом тощо.

Ідеї Арістотеля та ін. мислителів давнини щодо Г. с. знайшли свій розвиток у Римі, де з'явилося поняття «асоціація рівноправних громадян, які проживають у місті» («civitas nostra* — «наше місто»). Цицерон (106—43 до н. е.), як і Арістотель, не бачив принципових відмінностей між поняттями «держава» і «суспільство» («громадянська громада»). Виникнення сусп-ва він пов'язував з розвитком людини. На його думку, розум і дар мови, взаємне спілкування, обговорення і прийняття рішень об'єднують людей у «природне суспільство».

Період Середньовіччя був менш плідним у розвитку концепції Г. с. Спроби узагальнити досвід спілкування і взаємодії індивідів поза формами, встановленими або контрольованими д-вою, мали здебільшого реліг. відтінок (Августин Блаженний, Тома Аквінський та ін.). Ґрунтовного розвитку вчення про Г. с. набуває у період розкладу феодалізму та зародження капіталізму (17—18 ст.). Саме в цей час з'явилося поняття «громадянське суспільство». У працях західноєвроп. мислителів Г. Греція, Б. Спінози, Т. Гоббса, Дж. Лок-ка, а згодом Ж. Ж. Руссо і Ш. Монтеск'є було розкрито сутність і значення цього поняття, його характерні ознаки. Проте вони не вбачали принципової різниці між категоріями Г. с. і д-ви, але намагалися «розвести» ці поняття. Т. Гоббс, зокрема, розглядав Г. с. у руслі теорії договірного походження громадян, сусп-ва і теорії природного права. Перехід від «природного стану» до Г. с. він вбачав у зосередженні влади в руках міфічної людини — Левіафана. Така верх, влада, на його думку, забезпечує функціонування Г. с, організованого і створеного як д-ва. У громадян, сусп-ві Т. Гоббс виділяв політичні та приватні товариства (структури). Політичні створюються верх, владою д-ви і підвладні суверену; приватні товариства — самими підданими і не є повністю залежними від верх, влади. У Т. Гоббса, отже, вже простежується спроба певною мірою проголосити примат Г. с. перед д-вою. На відміну від Т. Гоббса, представника держ. абсолютизму, інший англ. просвітитель Дж. Локк єдиним закон, джерелом політ, влади вважав згоду народу, тобто суспільний договір. Укладаючи такий договір, люди створюють Г. с, щоб надійніше користуватися своїми природ, правами. Влада не повинна зазіхати на ці права. Інакше народ може розірвати угоду з урядом.

Франц. просвітитель Ш. Монтеск'є обгрунтував ідею правління законів. При цьому він розмежовував закони державні і громадянські. Перші регулюють політ, права і свободи гр-н, другі — недерж. відносини (власності між добров. об'єднаннями гр-н тощо). Закони Г. с, за Ш. Монтеск'є, — важливі гарантії від сваволі та диктатури. Уявлення про Г. с. теоретично поглибив нім. філософ І. Кант. Для нього Г. с. — царство цілей, етична д-ва. Це сусп-во, де поведінка будь-якої людини визначається насамперед вищим моральним законом — категоричним імперативом, який приписує: стався до інших, до людства і самого себе не як до засобу, а як до цілі. Через цю концепцію в І. Канта проходить ідея свободи людини та її рівності у правах з ін. людьми. Починаючи з 2-ї пол. 18 ст. вироблена названими мислителями концепція Г. с. піддається істотній ревізії. Термін «Г. с.» зберігається, але його зміст істотно модернізується у напрямі відокремлення Г. с. від д-ви. Особливо відзначилася у цьому німецька філософська школа. Г. В. Ф. Гегель, зокрема у своїй праці «Філософія права» (1821), одним з перших розмежував категорії громадян, сусп-ва і д-ви. Для нього Г. с. є сферою «матеріальних умов життя», «продуктом природної необхідності», сферою реалізації особистих, приватних інтересів окр. індивідів. Що ж стосується д-ви, то вона є політ, організацією, необхідною Г. с, але не тотожною йому. Д-ва є похідною категорією від Г. с, залежить від нього і може існувати тільки при розвинутій соціальній структурі цього сусп-ва.

Марксизм вніс елемент класовості у поняття «громадянське суспільство». К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали це сусп-во як істор.

феномен, результат істор. розвитку конкр. способу виробництва. Для них Г. с. — форма, в якій здійснюється екон. розвиток. Пріоритет у взаєминах Г. с. і д-ви віддавався першому. Вадою ж буржуазного суспільства і буржуазної д-ви вони вважали приватний інтерес. Як прибічники колект. інтересу К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтовували зміни в характері Г. с. і бурж. д-ви внаслідок соціальної революції і появи нової держави у формі диктатури пролетаріату. Нове сусп-во, на їхню думку, складатиметься з неанта-гоніст. класів: у ньому людина зможе знайти себе, насамперед як сусп. особа. Проблеми Г. с. були предметом інтересу і дорев. політико-правової думки в Росії та Україні. В Росії ці питання порушували О. Радищев, О. Герцен, М. Черн ишевський, М. Ковалевський, М. Коркунов та ін., а в Україні — Т. Шевченко, І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Кістяківський та ін. Розвиваючи основоположні ідеї зх. школи, вони в той же час внесли нац. елемент у розуміння Г. с, зокрема щодо конкр. умов мо-нархіч. форми правління у цар. Росії. Після жовт. революції у Росії 1917 в Україні спочатку намітився процес формування Г. с. Але він був перерваний у 2-й пол. 20-х рр. становленням тоталітарно-бюрокр. системи в СРСР. А невдовзі і сама концепція Г. с. офіційною владою була оголошена «буржуазною вигадкою».

Після проголошення держ. незалежності (1991) в Україні концепція Г. с. сприйнята як загальнолюдська цінність. Вона знайшла відображення у Декларації про державний суверенітет України 1991 та Конституції України 1996.

За сучас. уявленням Г. с. є самост. соціально організованою структурою для узгодження різноманіт. інтересів людей. Воно не протиставляється д-ві, а взаємодіє з нею для досягнення заг. цілей. Структур, елементами Г. с. є різноманітні об'єднання гр-н, політ, партії, масові рухи тощо. Гр-ни України, зазначається у ст. 36 Конституції України, мають право на свободу об'єднання у політ, партії та громад, орг-ції для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політ., екон., соціальних, культурних та ін. інтересів. Д-ва не втручається у діяльність політ, партій і громад, орг-цій, якщо та здійснюється у межах закону. Умовами належного функціонування Г. с. є розподіл влади у д-ві, рівність усіх форм власності, свобода підприємництва, забезпечення прав гр-н, ідеол. плюралізм, вільний доступ до інформації, розвинуте самоуправління тощо. Ці умови формуються не тільки у громадських, а й держ. структурах. Отже, проблема становлення Г. с. в Україні пов'язана з проблемою розбудови дем., соціальної і правової д-ви. Цей процес тривалий і охоплює усі без винятку сторони життя сусп-ва і д-ви.

Літ.: Локк Дж. Избр. филос. произведения. М., 1960; Аристотель. Соч. т. 1. М., 1975; Гегель Г. В. Ф. Философия права. М., 1990; Одинцова А. В. Гражд. общество: прошлое, настоящее, будущее. «Социально-полит, науки», 1991, № 12; Цицерон. Диалоги. О государстве. — О законах. М., 1994; Щедрова Г.П. Громадян, сусп-во, правова д-ва і політ, свідомість гр-н. К., 1994.

Ю. С. Шемшученко.

 

Схожі за змістом слова та фрази