Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow прото-псі arrow ПСИХОЛОГІЯ
   

ПСИХОЛОГІЯ

(грец.— душа і — вчення) — наука про закономірності виникнення, розвиток і форми вияву психіки у людини і тварин, про психічні процеси і властивості, які є компонентами діяльності та спілкування людей, поведінки тварин. Об'єктом вивчення П. є психіка як функція головного мозку, що виявляється у відображенні навколишнього середовища і внутр. станів особи, її зв'язків з об'єктивним світом. Упродовж історії П. знання людини про психіку формувалися в боротьбі матеріалізму проти різних ідеалістичних концепцій. Методологічну основу наук. П. становить діалектичний та історичний матеріалізм. Вихідною категорією П. є відображення. Ленінська відображення теорія визначає психіку людини як особливу форму відображення суб'єктом об'єктивної дійсності. Вищою формою відображення у людини є її свідомість. П. вивчає умови і механізми зв'язків між неосмисленими формами психічного відображення і свідомістю (див. Несвідоме у психології, Підсвідоме). Предметом вивчення П. є відчуття й образи сприймання, мислення і почуття, діяльність і спілкування тощо. Завдання П.— розкриття закономірностей психіки, формування психічних властивостей людини в єдності філогенетичного й онтогенетичного розвитку (див. Філогенез і Онтогенез). У розв'язанні цих завдань П., з одного боку, тісно пов'язана збіол. науками, зокрема фізіологією, а з другого — з соціологією, педагогікою, історією культури, логікою та ін. сусп. дисциплінами. П. передусім вивчає специфічно людські форми психіки — свідомість і самосвідомість.

Сучасна П.— досить розгалужена система знань, яка, крім загальної П., налічує бл. 40 ін. психологічних дисциплін (авіаційна психологія, військова психологія, дитяча психологія, диференціальна психологія, етнічна психологія, інженерна психологія, зоопсихологія, космічна психологія, кримінальна психологія, медична психологія, нейропсихологія, патопсихологія, педагогічна психологія, психологія праці, психологія спорту, психологія спеціальна, психологія творчості, психологія управління, соціальна психологія, юридична психологія, історія психології тощо). Процес диференціації психологічного пізнання відбувається досить швидко насамперед за рахунок прикладних галузей. За цих умов першочергового значення набуває випереджаючий розвиток загально психологічної теорії, надійне методологічне забезпечення психологічних досліджень, реалізація на практиці принципу гармонійності розвитку всіх галузей психологічної науки. Відмітною рисою П. з кінця 19 ст. є нарощування експериментального потенціалу. Для вивчення психічної діяльності П. використовує сукупність методів: спостереження, лабораторний експеримент (констатуючий і формуючий), природний експеримент, аналіз результатів діяльності, порівняльно-генетичний метод, моделювання психічних процесів (див. Моделювання психіки), метод психологічних тестів, експертних оцінок, інтерв'ю, анкетування тощо. У сучас. П. широко використовуються електронно-обчислювальна техніка, електричні, хімічні та ін. індикатори для глибинного аналізу психіки. Гострі суперечки у психологічній науці точаться навколо методу самоспостереження (інтроспекції). Ідеалісти намагалися перетворити інтроспекцію на основний метод, матеріалісти доводили його обмеженість, необхідність вивчення психіки об'єктивними методами (див. Інтроспективна психологія). Саме завдяки об'єктивним методам було встановлено матеріальний субстрат психіки, детермінованість внутр. суб'єктивних явищ реальними відносинами, в яких діють людські індивіди чи групи. Психологічні знання з античних часів розвивалися в надрах філософії і медицини. Старогрец. лікарі Гіппократ, Ерасістрат знали, що органом психіки є мозок, душу людини тлумачили як речовинну частку космосу (Демокріт — матеріалістична лінія). їм протистояло ідеалістичне вчення про безсмертя душі (Платон і неоплатоніки, див. Неоплатонізм). Видатним здобутком античності є трактат Арістотеля "Про душу", в якому він розробив систему психологічних понять, хоч і не позбавлених дуалістичних нашарувань. У період середньовіччя панували ідеалістичні погляди на психіку, що гальмувало розвиток психологічного пізнання. Однак воно продовжувало розвиватися у працях окремих філософів і лікарів (Ібн-Сіни та ін.). Початкові відомості про психолог, знання уперше засвідчені й у писемних пам'ятках Київської Русі — "Повісті временных літ", "Повчанні Володимира Мономаха" та ін. Систематичні курси П. читали в Київській академії (І. Гізель, Й. Кононович-Горбацький, Ф. Прокопович та ін.), а пізніше — у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві. У 18 ст. матеріалістичні ідеї у П. розвивали М. В. Ломоносов, О. М. Радищев, Г. С. Сковорода та ін. У Зх. Європі в епоху Відродження переважало досвідне вивчення людини (Леонардо да Вінчі, X. Вівес та ін.), а згодом поступово утверджувався детермінізм (див. Детермінізм та Індетермінізм) з'ясуванні природи психіки (Р. Декарт. Т. Гоббс, Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Дж. Локк, франц. матеріалісти 18 ст.— К. А. Гельвецій, П. А. Д. Гольбах, Д. Дідро та ін.). Відгалуження П. від філософії й оформлення в окрему науку належить до 2-ї пол. 19 ст. і пов'язане зі створенням нім. ученим В. Вундтом першої експериментальної лабораторії у Лейпцігу. На кін. 19 ст. настає криза бурж. П., її методологічних основ. У 20 ст. у бурж. П. визначився ряд напрямів, представники яких дискутують між собою з осн. проблем побудови П. як науки (біхевіоризм, гештальтпсихологія, персоналізм, фрейдизм та ін.). Істор. значення для утвердження матеріалізму у П. в Росії відіграли праці вітчизн. видатних природодослідників, передусім І. М. Сєченова, про рефлекторну природу психіки, вчення І. П. Павлова про вищу нерво ву діяльність. Перша в Росії експериментальна психологічна лабораторія (друга в світі після лейпцігської) була створена В. М. Бехтерєвим у Казані (1885), майже одночасно виникла лабораторія в Харків. ун-ті. У 90-х рр. 19 ст. психологічні лабораторії створили М. Ланге — в Одесі, Г. Челпанов — у Києві, С. Корсаков — у Москві, а згодом — В. Бехтерев, О. Лазурський, О. Нечаєв —у Петербурзі, В. Чиж — у Юр'єві (тепер Тарту).

В дореволюц. Росії П. розвивалася передусім в ун-тах названих міст. У 1912 створено перший н.-д. ін-т психології при Моск. ун-ті. У цьому ж році І. О. Сікорський створив перший у світі Ін-т дитячої психології в Києві. Перспективну програму розвитку наук. П. розробив І. М. Сєченов. Вона відіграла видатну роль в утвердженні матеріалістичного напряму у П. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістичної революції перебудова П. як науки відбувалася в Рад. країні на грунті марксизму (К. М. Корнілов, П. П. Блонський та ін.). Зберігаючи в сучас. умовах свою пізнавальну роль, П. надалі стає галуззю особливої професіональної практичної діяльності в промисловості, держ. управлінні, системі освіти, охороні здоров'я, культурі, спорті тощо. Здобутки П. мають значення для розкриття і приведення в дію психологічних резервів особистості (робітника, службовця, вченого, учня, студента, управлінця, спортсмена, пропагандиста тощо) і підвищення на цій основі ефективності їхньої праці. Знання психіки людей дає ключі до оптимізації їхньої пізнавальної, трудової, комунікативної діяльності, нарощування творчого потенціалу людства. Проблеми П. розробляються в Ін-ті психології АН СРСР, Н.-д. ін-ті заг. і пед. психології АПН СРСР, Ін-ті психології АН Груз. PCP, зокрема на Україні в Психології науково-дослідному інституті УРСР, відділеннях психології Київ. і Харків. ун-тів, психологічними товариствами, в численних психологічних лабораторіях на підприємствах і в установах. Створено психологічні підрозділи в Ін-ті управління нар. г-вом Держ. комітету Ради Міністрів СРСР по науці і техніці, у Н.-д. ін-ті проблем вищої школи при М-ві вищої і серед. Спец. освіти СРСР та ін. Наук. і практично-прикладні осередки П. становлять елементи створюваної в нашій країні психологічної служби.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. З ранніх творів. К., 1973; Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1980; Ленін В. І. Філософські зошити. Повне зібрання творів, т. 29; Методологические її теоретические проблемы психологии. M., 1969; Естественнонаучные основы психологии. M., 1978: Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. М., 1960; Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. М., 1573: Общая психология. М., 1976; Психологія. К., 1968; Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. Л., 1968; Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. М., 1974; Ярошевский М. Г. История психологии. М., 1976; Петровский А. В. История советской психологии. М., 1967; Роменець В. А. Історія психології. К., 1978; Смирнов А. А. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР. М., 1975; Психологическая наука в СССР, т. 1 — 2. М.. 1959—60; Ткаченко О. М. Принципи та категорії психології. К., 1979.

В. I. Войтко.

 

Схожі за змістом слова та фрази