Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow змін-зору arrow ЗОНИ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ
   

ЗОНИ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ

природні зони — територіальні одиниці географічної оболонки Землі, які характеризуються переважанням однорідних природно-тер. комплексів і закономірно змінюють одна одну в певному порядку в межах поясів фізико-географічних. Найчастіше мають вигляд широких смуг, які простягаються на великих просторах переважно в широтному (зх.-сх.) напрямі. Перші наук. узагальнення про зональність природи належать А. Гумбольдту. Основоположником сучас. вчення про природні зони є В. В. Докучаєв, який обгрунтував причини зональності, показав тісні взаємозв'язки між осн. компонентами природи та виділив природні зони. Це відіграло важливу роль у дальшому розвиткові геогр. Наук. ґрунтознавства і геоботаніки. Вчення про зони природи набуло значного розвитку в працях Г. І. Танфільєва, Л. С. Берга, Г. М. Висоцького, А. О. Григор'єва, Б. Б. Полинова, С. В. Калесника та ін. Існування 3. ф.-г. зумовлене кліматич. факторами, гол. чин. певним співвідношенням тепла і вологи (див. Зональність географічна). Вивчаючи фактори геогр. зональності, А. О. Григор'єв і M. І. Будико 1956 сформулювали періодичний закон геогр. зональності. Він пояснює закономірності розміщення і повторність 3. ф.-г. залежністю між співвідношенням річного радіаційного балансу (R) і річної кількості опадів (V), яке автори назвали радіаційним індексом сухості (К). Межі між 3. ф.-г. здебільшого нечіткі й носять характер поступового переходу одних зональних природно-тер. комплексів у інші. Назви 3. ф.-г., як правило, пов'язані з геобот. особливостями, тому що рослинний покрив надає зоні відповідного зовн. вигляду і чутливо реагує на зміни ін. компонентів природи. Значна кількість факторів, що визначають природу 3. ф.-г., зумовлює внутрішньозональні відміни. Особливо велике значення при цьому відіграє характер зволоження, геолого-геоморфологічна будова та палеогеогр. умови. Тому в межах 3. ф.-г. виділяють підзони (див. карту). На тер. Укр. PCP виділяють такі 3. ф.-г.: мішаних лісів, лісостепову і степову. Геогр. зональність властива і Світовому океанові, але має свої специфічні риси (див. Зональність Світового океану). Сучасні З.ф.-г. сформувалися внаслідок тривалої геол. еволюції, в осн. протягом кайнозою (див. Кайнозойська ера і група). В деяких з них є рештки реліктових природно-тер. комплексів попередніх геол. періодів. Протягом істор. часу 3. ф.-г. зазнали значного впливу діяльності людини. Характер і масштаби цього впливу змінювалися залежно від розвитку суспільства. Капіталізмові властиве хижацьке, безпланове використання природних багатств. В умовах соціалістич. системи раціонально використовують природні багатства, здійснюють заходи щодо охорони, відновлення і збагачення природи (див. Відтворення природних ресурсів. Охорона природи). В кожній 3. ф.-г. на Україні створено держ. заповідники та заказники. При плануванні й проведенні природоохоронних заходів враховують зональні особливості території. Всебічне вивчення властивостей природи 3. ф.-г. має велике практичне значення для розвитку продуктивних сил, особливо для с.-г. виробн., водного г-ва, меліорації тощо. Карту див. на окремому аркуші, с. 304—305.

Літ.: Берг Л. С. Географические зоны Советского Союза, т. 1 — 2. M., 1947— 52; Докучаев В. В. Учение о зонах природы. М., 1948; Григорьев А. А., Будыко М. И. О периодическом законе географической зональности. "Доклады АН СССР", 1956, т. 110, № 1; Ланько А. І., Маринич О. М., Щербань M. І. Фізична географія Української PCP. К., 1969; Калесник С. В. Общие географические закономерности Земли. М.( 1970; Мильков Ф. Н. Природные зоны СССР. М. 1977.

О. М. Маринич.

 

Схожі за змістом слова та фрази