Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow П-пен arrow ПАСПОРТ
   

ПАСПОРТ

(франц. passeport, первісно — дозвіл на відплиття, від passe — прохід і port — гавань) — офіційний документ, який посвідчує особу власника та підтверджує його громадянство. Існування П. зафіксовано в Рим. імперії. В Єгипті, який римляни ізолювали від світу, для виїзду морем необхідно було отримати дозвіл, П. і док-ти про сплату мита. За виїзд навіть при наявності дозволу, але без П. винний сплачував третину майна, а якщо він вивозив рабів без відповід. док-тів, у нього конфісковувалося все майно. П. був і в рим. легіонерів: дві з'єднані бронзові пластинки, запис на яких був завірений військ, печаткою. Нормативно П. увів до своєї прав, системи відповід. рішенням 1414 англ. парламент. Підписував його сам король. Найдавніший П., який зберігся, датований 1641. У Німеччині в 15 ст. П. запроваджується, щоб відрізнити чесних подорожніх (торгівців і ремісників) від численних розбійників та злидарів, які мандрували Європою. У 17 ст. з'явилися П.: військові — для протидії дезертирству; чумні — для мандрівників із країн, де спалахувала ця страшна хвороба; особливі для євреїв, учнів-ремісників тощо.

Перші заходи паспортизації у Росії стали виявлятися у «Смутні часи» у вигляді «проїзних грамот». Указом царя Петра І від 30.Х( 10.XI) 1719 «проїзні грамоти» запроваджені як заг. правило. Особи, котрі не мали такої грамоти, визначалися як «недобрі люди» або навіть «злодії». 1763 П. набув і фіскального значення як засіб збору паспортного мита (за річний П. треба було сплатити 1 рубель 45 копійок). В губерніях Рос. імперії за Миколи І з'явилися циркуляри про вдосконалення порядку видачі П. зразка 1826 у вигляді папер. сторінки. Існувало кілька видів П. — для купців 1, 2 та 3-ї гільдій, для міщан і для селян. Видавалися на 2—3 роки. Ціна П. для купців становила 100 рублів, для міщан і селян — 6 рублів. Плата за П. для виїзду за кордон, який, за розпорядженням імп. уряду від 1(13).У 1844, видавався рос. підданим обох статей по досягненні ними 25-літнього віку (виняток встановлювався для тих, хто від'їжджав за кордон лікуватися, отримувати спадщину, вдосконалюватися в мист-ві, вищих ремеслах і торгівлі, а також для поїздки з батьками, вихователями і дружин з чоловіками), становила 100 рублів сріблом. Ті, хто відправлявся на лікування, для отримання спадщини, на навчання і в торгових справах, за кожні 6 місяців чинності П. сплачували 25 рублів.

Паспортний збір не сплачували поранені офіцери, їхні сім'ї і прислуга, а також чиновники, які перетинали кордон у справах служби. Прискіпливому нагляду підлягали діти чол. роду від 10 до 18 років, які повинні були мати доволі обгрунтовані підстави для виїзду і перетинали кордон за особливим дозволом. Згідно з Положенням про види на проживання, прийнятим Держ. радою Рос. імперії 3.УІ 1884, за місцем проживання не було потреби мати П. Його повинна була мати особа, що від'їжджала далі як за 50 верст і більш як на 6 місяців (виняток становили фабричні й заводські робітники та мешканці територій, де було оголошено надзв. стан, або тих, що перебували під посиленою охороною; для них наявність П. була обов'язковою). З 1897 чинність зазначеного Положення поширювалася на всю Рос. імперію, крім Польщі й Фінляндії.

1903 в Росії з прийняттям Статуту про паспортну систему вводилася видача П. і паспорт, книжечок, які були посвідкою на пост, проживання. Безстрокові паспортні книжечки отримували ті, хто перебував під піклуванням чи опікою у богадільнях, вдови невисоких чинів, відставні чини і вдови цих чинів, гірничо-завод. робітники з правом невисоких чинів. Без П. можна було відлучатися у межах свого повіту не далі як на 50 верст і на строк не більше року.

Зі встановленням рад. влади Декретом ВЦВК і РНК РСФРР від 25.VI 1919 запроваджувалася обов'язкова видача труд, книжок, які фактично були П. Декретом ВЦВК і РНК РСФРР «Про посвідчення особи» від 20. VIІ 1923 труд, книжки скасовувалися. Гр-ни за необхідності могли отримати посвідчення особи, однак це було їх правом, а не обов'язком. Ніхто не міг примусити гр-нина отримати дане посвідчення. Згідно з пост. ЦВК та РНК СРСР «Про встановлення єдиної паспортної системи в Союзі РСР і обов'язкової прописки паспортів» від 27.ХІІ 1932 всі гр-ни СРСР віком від 16 років, які постійно проживали у містах, роб. с-щах, а також ті, хто працював на тр-ті, в радгоспах та на новобудовах, зобов'язані були мати П. з обов'язковим зазначенням у ньому місця проживання та місця праці, проходження обов'язкової військ, служби та переліку док-тів, на підставі яких видано док-т. Селяни не входили до переліку власників П. і, отже, не отримували його, а без П. вони не могли поїхати до міста і проживати там. Тих, хто порушував це правило, карали штрафом до 100 рублів і виселенням за розпорядженням органів міліції; повторне порушення каралося крим. відповідальністю (ст. 192а КК, прийнята 1 .VII 1934, передбачала 2 роки позбавлення волі).

РНК СРСР 14.1 1933 затвердила «Інструкцію видачі паспортів», яка мала, крім загального, ще й секрет, розділ, де йшлося про те, кому заборонялося видавати П. Постановами РНК СРСР від 10.ІХ 1940 та РМ СРСР від 21.Х 1953 введено нові Положення про П., за якими збільшувалася територія поширення паспортизації за рахунок район, центрів та нас. п., де розміщувалися машинно-тракторні станції (МТС), і які стосувалися переважно часових обмежень та вимог до відповід. записів.

28.VIII 1974 РМ СРСР прийняла рішення про запровадження з 1976 П. гр-нина СРСР нового зразка. Було затверджено нове Положення про паспортну систему в СРСР, згідно з яким П. гр-нина СРСР зобов'язані мати всі рад. гр-ни, що досягли 16-літнього віку. За ст. 5 Закону «Про громадянство України» (2001) док-тами, які підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; П. громадянина України для виїзду за кордон; тимчас. посвідчення гр-нина України; проїзний док-т дитини; дипломатичний П.; службовий П.; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Постановою ВР України від 26.VI 1992 затверджено Положення про П. гр-нина України (2.ІХ 1995 ВР України прийняла нову ред. Положення) та Положення про свідоцтво про народження. Видані раніше П. СРСР, в яких у встановленому порядку внесено запис «Україна», були дійсні до їх обміну на П. гр-нина України,

С. Б. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази