Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow орг-ощ arrow ОЦІНКА ДОКАЗІВ
   

ОЦІНКА ДОКАЗІВ

— розумова, пізнавальна діяльність уповноваженого суб'єкта (суду, судді, прокурора, слідчого, особи, котра проводить дізнання), що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі закону. Об'єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту О. д. як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) входить установлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достатності (кількісна ознака). Належність доказів — це ознака, що стосується їх змісту і вказує на зв'язок між факт, даними та обставинами, що підлягають доказуванню і дають можливість установити наявність чи відсутність останніх. Допустимість доказів — ознака, що стосується як змісту, так і форми доказів і свідчить про дотримання усіх вимог закону, пов'язаних з їх одержанням і фіксацією: отримання з належного джерела уповноваженим на те суб'єктом з використанням визначених у законі засобів. Достовірність доказів — відповідність відомостей про факти й обставини, що мають значення для справи, об'єктивній дійсності. Достатність доказів означає, що їх сукупність дає можливість установити передбачені законом обставини в тому обсязі, який є необхідним для прийняття правильного рішення у справі.

Змістом оцінки процес, джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі. Докази та їх джерела, отримані з грубим порушенням норм регулювання процесу доказування, конст. та ін. прав гр-н, а тим більше в результаті злочин, порушення норм, які визначають умови і порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, завжди призводять до сумнівів у їх достовірності і недопустимості для використання у процесі доказування. О. д. та їх процес, джерел супроводжує їх збирання і перевірку. Як окр., самост. елемент процесу доказування, вона чітко виявляється тоді, коли необхідно прийняти й обгрунтувати проміжне або підсумкове рішення у крим., цив. чи госп. (раніше — арбітражній) справі. О. д. здійснюється уповноваженим суб'єктом за його внутр. переконанням і впевненістю у правильності його висновків, необхідністю зафіксувати їх у процес, док-тах, висловити прилюдно, відстоювати їх у відповідних інстанціях, нести за них відповідальність. Внутр. переконання у ході О. д. повинно грунтуватися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження, які є невід'єм. умовою встановлення істини у справі. Всебічність дослідження обставин справи в крим. судочинстві означає, що мають бути встановлені докази, які викривають, і докази, які виправдовують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а також докази, що пом'якшують чи обтяжують її відповідальність. У цив. і госп. (арбітражному) судочинстві мають бути залучені всі докази як на користь, так і проти сторін, і не тільки ті, що були ними подані, а й здобуті за ініціативою суду, оскільки останній зобов'язаний не обмежуватися поданими мат-лами та поясненнями сторін, а вживати всіх передбачених законом заходів для встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує сторонам та ін. особам, які беруть участь у справі, подати дод. докази і сприяє у їх витребуванні (ст. 15, 30 ЦПК України). Повнота дослідження обставин справи означає правильне визначення предмета доказування, з'ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню на підставі всієї сукупності зібраних доказів, що стосуються конкр. справи. Порушення вимог закону про повне дослідження обставин справи є однією з підстав для направлення її на дод. розслідування (ст. 246, 281 КПК України) або зміни чи скасування суд. рішень (ст. 367, 368, 374, 398 КПК, ст. 309 ЦПК).

Об'єктивність дослідження обставин справи полягає у недопущенні уповноваженим суб'єктом виявів упередженості, однобічності, обвинувального чи виправдувального ухилів.

Процес, гарантією цієї вимоги є приписи закону, згідно з якими ніякі докази для суду чи ін. уповноваженого суб'єкта не мають наперед визначеної сили (ст. 62 ЦПК, ст. 67 КПК).

Літ.: Сов. уголов. процесе. М., 1990; Михеєнко М. М., Шибіко В. П., Дубинський А. Я. Наук.-практ. коментар Крим.-процес, кодексу України. К., 1999; Цив. процес, право України. X., 1999.

О. С. Врублевський.

 

Схожі за змістом слова та фрази