Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow В-вим arrow ВАСИЛЕНКО
   

ВАСИЛЕНКО

Микола Прокопович [2(14).ІІ 1866, с. Есмань, тепер с-ще Червоне Глухів-ського р-ну Сум. обл. — З.Х 1935, Київ] — укр. правознавець та історик, академік ВУАН (УАН) з 1920, державний і громадський діяч. Закінчив 1890 істор.-філол. ф-т Дерптсь-кого (тепер - Тартуський) ун-ту. 1890 переїхав до Києва, де в ун-ті слухав цикл лекцій В. Антоновича з історії укр. козацтва та М. Владимирського-Буданова з історії рос. права. Паралельно вів дослідницьку роботу в архівах України, викладав у київ, гімназіях та кадет, корпусі. У 1903-05 працював у губ. держ. установах — губ. присутствії комітету попечительства про нар. тверезість та секретарем губ. статист, комітету. Через незгоду з діяльністю губ. влади подав у відставку, зосередившись на роботі у редагованій ним газ. «Киевское слово». На поч. 1907 за антиуряд. публікації був засуджений до ув'язнення (покарання відбував з жовтня 1908 по червень 1909 у петерб. «Хрестах»). Наприкінці 1907 В. склав екстерном екзамени за юрид. ф-т Новорос. ун-ту (Одеса), а після звільнення з в'язниці — магістер. екзамени у Київ, ун-ті й одержав звання приват-доцента рос. історії. Але як політично неблагонадійного В. не допустили до викладання, тому він змушений був 1913 вступити до адвокат, корпорації. Вибитися зі скрути В. зміг лише після обрання його у квітні 1914 головою правління Київ, облік.-позичкового т-ва взаєм. кредиту. Після повалення самодержавства обіймав посади попечителя Київ. учб. округу і товариша міністра освіти Тимчасового уряду Росії.

З проголошенням УНР включається у процес нац.-держ. буд-ва: член Генерального суду УНР, а за правління гетьмана П. Скоропадського — міністр освіти і мистецтв, заст. голови уряду, президент Державного Сенату. У 1918—24 викладав у вузах Києва: унті, ряді ін-тів (нар. г-ва, соціально-економ. наук, юридичному, кооперативному) та ін. навчальних закладах. З липня 1921 по лютий 1922 — президент ВУАН. В Академії очолював Комісію для виучування західнорусь

Василенко М.П. - leksika.com.ua

кого і укр. права (до 1933), Соціально-екон. відділ (до 1929), Т-во правників (до 1926), Істор. т-во Нестора-літописця (1919—30), Комісію для складання біогр. словника діячів України (до 1923); був членом Архівної ради, Археогр. комісії, Всеукр. археол. к-ту, Комісії краєзнавства та ін. У квітні 1924 В. було безпідставно звинувачено в участі у контррев. орг-ції «Київський обласний центр дій» і засуджено до 10 років ув'язнення. Завдяки клопотанню громадськості його вдалося звільнити з в'язниці в лист. 1924, однак повністю вчений реабілітований лише 1991. В ост. роки життя тяжко хворів. В. був помітною постаттю у дорев. укр. нац.-культур. русі. Він входив до «Старої громади», активно співробітничав у часописі «Киевская старина» та в багатьох просвіт, орг-ціях. Політ, переконання В. протягом життя еволюціонували, однак він залишався послідовним прихильником ідеї автономії Укр. д-ви. Виступав за відродження нац. науки, культури й освіти. Перебуваючи за Гетьманату біля керма держ. влади і реалі-зуючи свої погляди на практиці, В. проводив зважений курс, який критикувався прихильниками радикальніших заходів, але приніс відчутні результати. Саме завдяки В. та його однодумцям було засновано Укр. АН, Нац. бібліотеку, Держ. укр. архів, Нац. музей, Нац. галерею мистецтва, укр. ун-ти в Києві та Кам'янці-Подільському, театр, ін-т, сотні укр. серед, і початкових навч. закладів. Багатогранною була наук, діяльність В. Його творча спадщина — це кількасот праць з різних галузей знань, але найбільше — з питань історії д-ви і права України. Серед них праці: «До історії малоросійської історіографії і малоросійського суспільного ладу», «Сервітути й сервітутне питання у Південно-Західному краї» (обидві — 1894), «О. М. Бо-дянський та його заслуги у вивченні Малоросії» (1903), «Нариси з історії Західної Русі та України» (1916), наук, розвідки «Пам'ятник української правничої літератури XVIII ст.» (1925), «Як скасовано Литовського статута» (1926), «"Права, по которым судится малороссийский народ" як джерело до історії державного права України XVIII в.» (1928), «Конституція Пилипа Орлика» (1929) тощо. В. видав класичну юрид.-археогр. працю «Матеріали до історії українського права» (1929). Здійснив також публікацію «Генеральних слідств про маєтності українських полків 1729—1730 рр.», які фактично були повним переліком універсалів та ін. документів, що закріплювали право на володіння землею у відповід. місцевості. В. — один з родоначальників укр. історикоправової науки. У часи, коли укр. право розглядалося майже виключно як різновид польс. чи рос. права, він почав досліджувати ориг. пам'ятки правової культури укр. народу, аналізувати історію укр. державності. В. першим увів до наук, обігу відому нині юрид. пам'ятку «Екстракт з указів, інструкцій і установ... 1756 року», опублікував в Енциклопед. словнику Брокгауза і Єфрона статті про Лит.-Руську д-ву, магдебурзьке право тощо, а в «Киевской старине» — низку рецензій на істор.-юрид. праці Ф. Леон-товича, М. Любавського, Ф. Тарановського, М. Ясинського та ін. правознавців. 1905 за ред. і з передмовою В. як своєрідний взірець для держ. розвитку Росії було видано текст нім. конституції. Як організатор науки В. згуртував навколо себе в УАН плеяду непересічних дослідників-правників: Л. Окін-шевича, С. Борисенка, І. Черкаського, С Іва-ницького-Василенка та ін., які протягом десятиліття разом зі своїм учителем створили наук, школу, здобутки якої у дослідженні історії укр. д-ви і права багато в чому залишаються неперевершеними. За ред. В. вийшло 7 випусків «Праць Комісії для виучування західноруського та українського права» (1925—30) і 6 томів (у 4 книгах) «Записок Соціально-економічного відділу» (1923— 30). В. та його учні переконливо довели, що укр. право слід вивчати не тільки в контексті розвитку загальнорос. права, як це робили попередні дослідники, а й як таке, що «має свій самостійний інтерес для правника, історика й соціолога».

Літ.: Наріжний С. М. П. Василенко і його наук, діяльність. Л., 1936; Полонська-Василенко Н. Д. Микола Прокопович Василенко — його життя та наук, діяльність. «Укр. історик», 1966, № 3—4; Шемшученко Ю. С, Усен-ко І. Б. Життєвий і творчий шлях М. П. Василенка. В кн.: Микола Прокопович Василенко. (Біобібліографія вчених Укр. PCP). К., 1990; Вороненке В. В., Кістерська Л. Д., Матвеева Л. В., Усенко І. Б. Микола Прокопович Василенко. К., 1991.

І. Б. Усенко, Ю. С. Шемшученко.

 

Схожі за змістом слова та фрази