Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow кен-комен arrow КИЇВСЬКОЇ РУСІ ПРАВОВА І ПОЛІТИЧНА ДУМКА
   

КИЇВСЬКОЇ РУСІ ПРАВОВА І ПОЛІТИЧНА ДУМКА

— усні та писемні пам'ятки 9—13 ст., у яких відображаються погляди прямих пращурів сучас. українства на право, д-ву, сусп-во і людину. Гол. джерелом вітчизн. політ.-правової ідеології того часу була своєрідна неписана «народна конституція», яка сама базувалася на безпосередній та найчистішій основі у вигляді звичаїв і традицій народу, виростала з повнокровних, незайманих зерен всенар. творчості корінних жителів схід-нослов'ян. князівств, відбивала їх первісну морально-правову культуру, почуття, прагнення, здоровий глузд, сам дух епохи. Іменувалася така конституція «правдою», «стариною», «благодаттю» тощо. Правові і політ, погляди у давні часи формувалися і передавалися від покоління до покоління не в якихось суто юрид. текстах, а у заповітах, казках, переказах, оповідях, словах, сказаннях, повчаннях, билинах, легендах, піснях, обрядових приписах тощо. Разом узяті вони мали найпоширенішу узагальнену назву — «правда батьків», основою якої ставали стрімко еволюціонізуючі реліг.-міфол. уявлення і вірування давніх сх. слов'ян. Важливим зовн. джерелом К. Р. п. і п. д., особливо після хрещення Русі 988, були Біблія, повчання і проповіді Василя Великого (329— 379), Григорія Богослова (328—390), Іоанна Златоуста (354—407), а також візант. богословів Іоанна Дамаскіна (675-719), Фотія (820-891) та ін. У цих творах містилися не тільки реліг. постулати, а й основи христ. світорозуміння, правові та політ, погляди Платона, Арістотеля, ін. антич. авторів. Поряд з каноніз. текстами розповсюджувалася певною мірою вільна від церк. догм думка про д-ву і право, висловлена в апокрифіч. творах, у перекладах праць Йосипа Флавія (1 ст.), Козьми Індикоплова (6 ст.), у хроніках Іоанна Малали (6 ст.), Георгія Амар-тола (9 ст.), житіях і житійних легендах. Відчутного імпульсу власне правовій думці, крім бібл. Кодексу Мойсея (див. Іудейське право), надали кілька варіантів Номоканону (6—7 ст.), Еклога (8 ст.) і Прохірон — візант. зведення законів (9 ст.), «Законъ соудный людьмъ» — пів-деннослов'ян. переробка Еклоги. Найвизначнішим внутр. джерелом узагальнення, поширення і збагачення політ, правової ідеології Київ. Русі стали ориг. вітчизн. твори — літописи священнослужителів, завдяки яким до нас дійшли і давньорус. правова та політ, міфологія, і відомості про державотв. процеси та осн. політ, настрої сх. слов'ян, тексти багатьох правових док-тів світського характеру тощо. В «Повісті временних літ» та ін. східно-слов'ян. літопис, зведеннях не тільки описувалися події, а й висловлювалися судження про категорії добра та зла, справедливості та кривди, д-ви та особи, божественного закону (благодаті) й настанов світського характеру (правди, уроків, повчань тощо), нар. вірувань і християнства, свободи та ін. У літописах Бог ставився над людиною, д-вою та ін. земними утвореннями, а колективізм, соборність — над особистістю; оспівувалася справедливість як основа люд. буття, пріоритет віддавався божественному закону й христ. моралі, пропагувалася ідея величі та єднання Київ. Русі, патріотизму.

Значний внесок у розвиток К. Р. п. і п. д. зробили засновники чернецтва в Київ. Русі — Антоній Печерський (983—1073) і Феодосій Печерський (бл. 1036—74). Антоній рішуче виступав проти підпорядкування візант. церкви папі римському. Він розглядав людину як вінець творіння Бога — рівну, вільну, але гріховну; князя — як богоугодного володаря. Сенс життя він вбачав у молитві, пості та праці. Ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський жив і творив поруч з Анто-нієм. У своїх повчаннях про терпіння, любов, піст, милостиню, покору, ходіння до церкви та ін., написаних дохідливо, у вигляді практ. порад і вміщених у зб. «Ізмарагд», Феодосій рішуче засуджував користолюбство, зажерливість, різко критикував князя Ізяслава за відхід від державний, інтересів Київ. Русі, проклинав братовбивчу війну між ним і Святославом, обстоював непохитність божеств, законів, відданість православ'ю і водночас проповідував повагу до прав «кривовірів», «чужовірів», рівноправність ін. народів, відстоював права «нагих і голодних», закликав можновладців «творити добрі діла і бути милосердними» як до руських людей, так і до чужинців. Феодосія можна вважати одним з творців церк.-правової доктрини встановленого Богом династ. князювання на Русі, повне обгрунтування якої через півстоліття здійснив у «Повісті временних літ» диякон Нестор.

Феодосій Печерський разом зі своїм сучасником — першим київ, митрополитом з руських Іларіоном були засновниками вітчизн. пропо-відн. школи, яка охоплювала майже все світоглядне вчення, у т. ч. тогочасну правову та політ, думку. Серед представників цієї школи — туровський єпископ Кирило (між 1130 і 1134 — бл. 1182); київ, митрополит Клим (Климент) Смолятич (1147— 54) , який боровся за незалежність руської правосл. церкви від Візантії; перший новгородський єпископ з руських Лука (1036—60); чернець Зарубського монастиря Георгій та ін. У 1073 та 1076 для київ, князя Святослава Яро-славича «з багатьох книг великих» було складено два «Ізборники Святослава». З одного боку, вони значно прискорили процес проникнення у давньорус. політ.-правову думку інтерпретованих ідей давньогрец. мислителів, а з іншого — вміщені тут вислови та афоризми морально-етич. характеру справили безпосе-ред. вплив на зміст вітчизн. правових настанов. Те ж саме можна сказати й про антологію афоризмів різних народів і різних епох під назвою «Пчела» (11 ст.). Вимоги поваги до закону як до Бога, твердження про його виня ткову важливість в організації держ. життя, про необхідність неухильного виконання закону, про невідворотну відповідальність його порушників перед Божим судом містяться у посланні Якова Чорноризця (11 ст.). Прагненням до поліпшення правового становища бідних, пом'якшення наслідків соціально-екон. нерівності людей, зменшення насильства над особою пройняте «Повчання» Володимира II Мономаха (1117). «Убогих не забувайте, — наказував великий князь своїм спадкоємцям, — а скільки можете годуйте і подайте сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не дайте сильним огубити людину». Князь також повчав синів бути мудрими і діяльними правителями Русі, оберігати гідність д-ви, любити освіту. Таким чином у політ.-правовій думці Київ. Русі утверджувалася ідеологія сусп. примирення, нейтралізації руйнівних процесів у д-ві шляхом законослухняності, уповання на Бога, терпіння, смирення, задоволення своєю долею. Зразком у цій справі, як учив Володимир Мономах, повинні бути праведники. У «Повчанні» простежується прагнення ствердити феод, правовідносини на основі досягнення «ідеального» правління, домогтись єдності Київ. Русі, поставити держ. інтереси над особистими образами, поєднати христ. мораль з політикою д-ви, запобігти чварам, підкорити силу праву і чеснотам.

Проблеми мистецтва держ. управління і політ.-правової моралі порушувалися в посланнях митрополита Никифора Володимиру Мономаху (1121), митрополита Клима Смолятича пресвітеру Фомі (1149), «Словах» Кирила Туровського (2-а пол. 12 ст.) та ін. Ці проблеми розглядалися крізь призму неоплатоніст. розуміння релігії, права, д-ви і людини, христ. -державн. ідей. Невід, автор «Слова о полку Ігоревім» (1187) підніс на найвищий щабель ідеологію патріотизму, відданості рідній землі, рішуче засудив князів, чвари, першим на Русі висловив думку про виникнення д-ви на грунті сусп. договору між князем і народом. Високими ідеалами гуманізму сповнений Києво-Печерський патерик. Ставитися до людей не за багатством, а за розумом, наближаючи до себе мудрих і справедливих, спираючись на «думців», закликало князя «Моленіє» Данила Заточника (кін. 12 — поч. 13 ст.). Поряд з вихвалянням сильної князів, влади воно викривало зловживання князів, тіунів, висміювало боярство і навіть монастирське духівництво. Низку проблем запровадження високоморальної політики порушено у повчаннях архімандрита Києво-Печер. монастиря Серапіона Владимирського (1275). Патріотичним прагненням до політ, єднання рус. земель навколо Києва, до сильної, централіз. політ, влади князів пройнятий Галицько-Волинський літопис. Знайшовши практ. реалізацію у державотв. процесах, діяльності центр, і місц. органів влади, у договорах Русі з Візантією, у довготривалому творенні «Руської Правди» (11 — 12 ст.) та ін. нормат. актів, К. Р. п. і п. д. справила згодом значний вплив на формування політ.-правової думки у Московському великому князівстві, Великому князівстві Литовському, Рос. централіз. д-ві, Речі Посполитій, яскраво відбилась у право- і державотв. практиці укр. народу доби Гетьманщини.

Літ.: Себастианский И. М. Учения о нац. особенностях характера и юрид. быта древних славян. X., 1892; Краткие жития святых на весь год. Варшава, 1929; Хрестоматія давньої укр. л-ри. К., 1967; Филос. мысль в Киеве. К., 1982; Л-ра Древней Руси. М., 1986; Мироненко О. М. Захист «правди і благодаті» за доби Київ. Русі та Лит.-Рус. д-ви. «Вісник Конст. Суду України», 1999, №1.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази