Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛЕНІН
   

ЛЕНІН

(Ульянов) Володимир Ілліч [10 (22).IV 1870, м. Симбірськ, тепер Ульяновськ — 21.1 1924, с. Горки Моск. обл.; похов. у Москві] — рос. політ, і держ. діяч, теоретик марксизму. Навч. 1887 на юрид. ф-ті Казан, ун-ту. В грудні того ж року був заарештований за участь у студ. русі, виключений з ун-ту і висланий з Казані. 1891 екстерном склав іспити за курс юрид. ф-ту Петерб. ун-ту і поступив на службу пом. присяжного повіреного в м. Самарі. 1893 переїхав до Санкт-Петербурга, де 1895 став одним із засновників «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». 1897 засланий на 3 роки до Сх. Сибіру (с. Шушенське Єнісейської губ.). 1900 під загрозою нового арешту виїхав за кордон, де разом з ін. марксистами почав випускати нелег. газ. «Искра». Став засновником політ, течії більшовизму. Розробив першу програму партії, прийняту II з'їздом РСДРП (1903). З 1905 -в Петербурзі; з грудня 1907 — знову в еміграції. 1912 заснував більшов. газ. «Правда». Повернувшись до Росії у квітні 1917, висунув курс на соц. революцію. Від липня по листопад 1917 — на нелег. становищі. Вів орг. роботу, спрямовану на повалення існуючого в Росії держ. ладу. Очолив жовт. збройне повстання у Петрограді. На 2-му Всерос. з'їзді Рад [25— 26.Х (7— 8.ХІ) 1917] обраний головою Ради Нар. Комісарів (РНК), Ради роб. і сел. оборони.

Ленін В.І. - leksika.com.ua

З'їзд прийняв ленін. відозву «До робітників, солдатів і селян», декрети про мир і про землю. 3(16).XII 1917 Л. написав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Відіграв вирішальну роль в укладенні Брестського миру 1918. Фактично керував заснуванням КП(б)У на її 1-му з'їзді, що проходив у Москві 5—12.УІІ 1918. Організатор 3-го Комуністичного Інтернаціоналу (1919). За пропозицією Л. була утворена Всеросійська надзвичайна комісія, яка розгорнула б-бу з контрреволюцією і саботажем. Були ліквідовані опо-зиц. партії та їх друк, органи, що призвело до встановлення однопартійної політ, системи. 19.1 1919 розпущено Установчі збори. Л. був ініціатором утворення СРСР. Від грудня 1922 у зв'язку з тяжкою хворобою не брав участі в політ, діяльності.

Л. прагнув пристосувати ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса до проблем сусп. розвитку Росії та ін. країн. Дійшовши висновку про вступ Росії на шлях капіталізму, він обґрунтовував необхідність здійснення в країні бурж.-дем. революції та переростання її в соціалістичну. Найважливішим засобом рев. боротьби вважав утворення «партії нового типу», тобто партії професійних революціонерів. Вважаючи, що капіталізм увійшов у свою ост. стадію — імперіалізм, Л. закликав до здійснення у передових країнах Європи соц. революції, яка, на його думку, повинна була розпочатися в Росії. Негативно ставився до бурж. парламентської демократії та принципу поділу влади. Обстоював курс на встановлення диктатури пролетаріату як знаряддя побудови соціалізму та комунізму. Невдалі спроби 1918—21 замінити ринкову економіку безтоварним комуністичним в-вом (політика «воєнного комунізму») змусили Л. перейти до нової економічної політики: вжити заходів до пожвавлення товарних відносин, відновлення грош. обігу, організації держ. торгівлі, регулювання приват. торгівлі за допомогою банків тощо. Невиправдання сподівань на світову революцію спонукали його до розробки теорії побудови соціалізму спочатку в одній, окремо взятій країні.

Осн. праця Л. з питань д-ви і права — «Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату у революції» (написана в серпні — вересні 1917; незакін.). Л. вважав, що форми бурж. д-ви можуть бути різними, але сутність їх одна — диктатура буржуазії. Він доводив необхідність зламу бурж. військ.-бюрокр. машини, намагався показати її непридатність для трудящих. Разом з тим у ст. «Чи вдержать більшовики державну владу?» (1917) Л. зазначав, що в країнах монополістич. капіталізму виникає новий обліково-реєстрац. апарат і апарат управління сусп. ланками нар. г-ва, який «ламати не можна і не треба»: він підлягає переходу в руки народу і використанню ним. Особливу увагу Л. приділяв розробці вчення про диктатуру пролетаріату, сутність якої він вбачав у: 1) придушенні повалених класів;

2) підтриманні союзу роб. класу і селянства;

3) будівництві соціалізму, що є її гол. завданням. Розробляючи держ.-правові аспекти механізму диктатури пролетаріату, Л. характеризував її як сукупність держ. і громад, установ. Перші розглядалися як безпосеред. засіб здійснення держ. влади. Серед них провідна роль відводилася компартії як спрямовуючій силі, котра, на його думку, повинна була керувати д-вою виключно в рамках конституції через рад. органи. Другі тлумачилися як «привідні ремені», що зв'язують партію з масами: профспілки—з робітниками; кооперація — з селянством; комсомол — з молоддю тощо. Однак у практ. житті ці настанови щодо методів діяльності компартії були істотно деформовані. Хоча питання права і законності не дістали у працях Л. комплексного висвітлення, однак у його окр. працях містилися ідеї про необхідність розробки нового соц. права, про осн. вимоги до нового зак-ва, про принцип законності тощо. За участю Л. створювалося рад. зак-во, були прийняті Конституція РСФРР 1918, Крим, кодекс РСФРР та ін. законод. акти. Стосовно нового правотворення Л. рекомендував «взяти все цінне для трудящих» з бурж. юриспруденції. Але був проти «всього приватного», навіть у сфері регулювання цив. відносин.

Ідеї Л. справили істотний вплив на сусп. процеси, розвиток світового ком. і роб. рухів, але їх не можна оцінювати однозначно. Про це свідчить широкий спектр оцінок особистості Л. і його вчення в сучас. історіографії — від позитивних до різко негативних.

Осн. праці: «Що таке "друзі народу" і як вони воюють проти соціал-демократів?» (1894), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Що робити?» (1902), «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції» (1905), «Критичні з амітки з національного питання» (1913), «Право націй на самовизначення» (1914), «Імперіалізм як найвища стадія капіталізму» (1916), «Держава і революція» (1917), «Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі» (1920), «Сторінки з щоденника», «Про кооперацію», «Про нашу революцію», «Лист до з'їзду».

Тв.: Повне зібр. тв., т. 1-55. К., 1969-78.

Літ.: Равич-Черкаський М. Ленін і нац. питання. «Червоний шлях» (X.). 1924, № 3—5; Юрченко А. Ленин и образование Ком. партии Украины. К., 1958; Спогади про В. І. Леніна, т. 1-5. К., 1969-72; Діяк 1. Хто захистить наш народ і д-ву: Ком. партія України чи Укр. ком. партія? К., 2000.

О. К. Дубина.

 

Схожі за змістом слова та фрази