Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow земля-змій arrow ЗЕМЛЯ
   

ЗЕМЛЯ

— третя за віддаллю від Сонця велика планета Сонячної системи, астрономічний знак ? або +

Планетарні властивості Землі. За масою 3.— п'ята серед дев'яти великих планет та найбільша з планет т. з. земної групи. Вважають, що вона утворилась ~ 4,6 млрд. років тому шляхом гравітаційної конденсації речовини з протопланетної хмари. Під дією притягання Сонця 3. обертається навколо нього по еліптичній орбіті, роблячи повний оберт протягом 365,242 доби (тривалість тропічного року). Ексцентриситет земної орбіти непостійний і тепер дорівнює 0,0167. Віддаль між 3. і Сонцем змінюється протягом року від 147,1 млн. км (в перигелії) до 152,1 млн. км (в афелії). Пересічна віддаль між 3. і Сонцем (астр. одиниця) становить 149,6 млн. км. Пересічна швидкість руху 3. по орбіті — 29,8 км/с. 3. обертається навколо своєї осі, роблячи один оберт за 23 год 56 хв 5 с, чим зумовлена зміна дня і ночі. Кожна точка на екваторі 3. рухається зі швидкістю 465 м/с, а на паралелі широти ? — зі швидкістю 465 cos? м/с. Вісь обертання 3. відхилена від перпендикуляра до площини екліптики на 23? 26' 21", 4 (прийняте значення на епоху 2000 року). Цей кут в сучас. епоху зменшується на 0",47 за рік. При русі 3. по орбіті навколо Сонця її вісь обертання зберігає майже постійний напрям у просторі, що зумовлює зміну пір року. 3. має складну форму, що визначається спільною дією гравітації, відцентрових сил, а також сукупністю рельєфоутворюючих факторів. В першому наближенні 3. можна вважати кулею. Більш строго за форму 3. беруть рівневу поверхню гравітаційного потенціалу (геоїд), що приблизно збігається з поверхнею води в спокійному океані. Об'єм, обмежений цією поверхнею, вважають за об'єм 3. Для розв'язування багатьох задач з геофізики, геодезії тощо за форму 3. беруть земний еліпсоїд. Оскільки 3. дещо сплюснута (надлишок маси біля екватора), гравітаційний вплив Місяця іСонця зумовлює зміну положення осі обертання 3. в просторі (прецесія і нутація). 3. також зміщується відносно цієї осі, внаслідок чого полюси географічні переміщуються по її поверхні, описуючи складні криві (макс. розмах не перевищує ЗО м). Період обертання 3. навколо осі систематично збільшується під впливом припливоутворюючих сил Місяця і Сонця (~3 мс за століття), а внаслідок сезонних переміщень повітряних мас та ін. причин періодично змінюється з амплітудою, що не перевищує кількох мілісекунд. Сила тяжіння 3. є рівнодійна сили притягання та відцентрової сили, яка виникає внаслідок обертання 3. навколо Сонця. 3., як і всі ін. гіла, має гравітаційне поле. Силою тяжіння 3. визначається величина швидкості , якої треба надати тілам, щоб перетворити їх на штучні супутники Землі або штучні супутники Сонця. 3. має один природний супутник — Місяць, який обертається навколо 3. по еліптич. орбіті на пересічній віддалі 384 400 км. Маса Місяця становить 1/81,3 частину маси Землі. Зовн. оболонкою 3. є магнітосфера (мал.), фіз. властивості якої визначаються магнітним полем Землі і його взаємодією з потоками заряджених частинок (т. з. сонячний вітер). Верхня межа магнітосфери (магнітопауза) проходить там, де тиск сонячного вітру зрівноважується магн. полем 3. (70— 80 тис. км від центра 3.). Магнітосфера реагує на прояви сонячної активності (магнітні бурі, полярні сяйва). Велике значення для вивчення планетарних властивостей 3. мають космічні методи дослідження Землі. Див. також Космонавтика, Радіаційні пояси Землі. Земний магнетизм.

С Я. Яцків.

Будова Землі. 3. складається з концентричних оболонок, або геосфер, які змінюють одна одну по вертикалі, відрізняючись між собою будовою, фіз. та хім. властивостями. Розрізняють зовн. оболонки — газову, або атмосферу, і водну, або гідросферу, та внутрішні — земну кору, мантію і ядро Землі. Газова оболонка вкриває 3. суцільним шаром. Добре виявленої верхньої межі вона не має, ознаки наявності атм. газів виявлено на вис. понад 1000 км. Газову оболонку поділяють на тропосферу (до вис. 8—10 км у полярних районах і 16—18 км поблизу екватора), стратосферу (до вис. 50 км), мезосферу (до вис. 80 км) і термосферу (до вис. 1000 км). Вище лежить екзосфера, в якій відбувається поступовий перехід від атмосфери до міжпланетного простору. Осн. складовими частинами газової оболонки 3. є азот (78,084% за об'ємом) і кисень (20,947%), до її складу входять також аргон, вуглекислий газ, у невеликій кількості — неон, гелій, метан, криптон, водень, закис азоту, ксенон. Осн. джерелом енергії всіх фіз. процесів, що відбуваються в атмосфері, є сонячна радіація. Між атмосферою та підстилаючою поверхнею відбувається безперервний теплота вологообмін, які разом з загальною циркуляцією атмосфери є важливими факторами клімато-утворення.

Водна оболонка включає води океанів і морів (бл. 94% заг. об'єму гідросфери), рік, озер, боліт, а також льодовиків, сніговий покрив, підземні води та ін. Вода гідросфери містить майже всі хім. елементи. Води Світового океану відіграють величезну роль у житті 3., зокрема впливають на клімат і погоду, кругообіг речовин на Землі, беруть участь у геол. процесах тощо.

З атмосферою і гідросферою межує верхня з твердих оболонок 3.— земна кора. Грубизна її від 5—10 до 70—75 км (найменша — під океанами, найбільша — в гірських районах). Вона має шарувату будову, неоднакову на континентах і під океанами. В будові континентальної кори виділяють три шари (зверху вниз): осадочний, "гранітний" та "базальтовий". На більшій частині дна океану "гранітний" шар має незначну грубизну або відсутній зовсім. З усіх відомих хім. елементів майже 99% всієї земної кори становлять кисень (47,2% за вагою), кремній (27,6%), алюміній, залізо, кальцій, натрій, калій, магній та водень. 95% земної кори становлять вивержені, 5% — осадочні га метаморфічні гірські породи. В земній корі зосереджена переважна частина родовищ корисних копалин. Мохоровичича поверхнею земна кора відділена від мантії Землі, яка простягається до глиб. 2900 км. Мантія складається з трьох шарів — В, С і D шари В і С утворюють верхню мантію. Частина верхньої мантії, що лежить безпосередньо під земною корою, наз. субстратом. Земна кора разом з субстратом складають літосферу. Нижня частина верхньої мантії — астеносфера відділяється від нижньої мантії Голицина шаром. За сучас. уявленнями, склад мантії 3. близький до складу кам. метеоритів — у ній переважають кисень, кремній, магній, залізо. Ядро 3. міститься на глиб. 2900 км, радіус його бл. 3500 км. Розрізняють зовн. ядро і внутр. ядро, або суб'ядро, радіусом 1300 км. Вважають, що речовина ядра перебуває в рідинному, а у внутр. ядрі — у твердому стані. На думку багатьох дослідників, у речовинному складі ядра переважають метали — залізо й нікель, за ін. уявленнями — склад ядра і мантії однаковий, а різні властивості їх пояснюються фазовими переходами речовини під впливом великого тиску. Надра 3. більш нагріті, ніж її поверхневі шари. Річні коливання т-ри відчутні до глиб. бл. 20 м, глибше т-ра підвищується пересічно на 1° через кожні 33 м (див. Геотермічний градієнт, Геотермічний ступінь). На тер. України геотермічний ступінь становить на Зх. — 34,5 — 37,5 м, на Сх.— 50—59 м. Гол. джерелом внутр.тепла 3. є розпад радіоактивних елементів у її надрах.

В. Г. Бондарчук

Географічні особливості Землі. Більшу частину поверхні 3. займає Світовий океан — понад 361 млн. км2 (71%), суходолом зайнято 149 млн. км2 (29%) земної поверхні. Суходіл утворює 6 материків: Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Австралію й Антарктиду. Материк Євразія складається з двох частіш світу — Європи й Азії. Пн. Америка і Пд. Америка становлять одну частину світу — Америку. В Пн. півкулі на суходіл припадає 100 млн. км2, на води — 155 млн. км2, у Південній — відповідно 49 млн. км2 і 206 млн. км2. У зв'язку з тим, що сумарна площа суходолу в Пн. півкулі більша, ніж у Південній, центр ваги 3. дещо зміщений на Пн. На суходолі переважають висоти до 1000 м (72% площі), пересічна висота його 875 м, найбільша — 8848 м, г. Джомолунгма у Гімалаях (див. Гори. Гіпсографічна крива). Світовий океан розчленований материками на окремі частини — Тихий океан. Атлантичний океан. Індійський океан, Північний Льодовитий океан. Переважають глибини 3000—6000 м — бл. 80% площі Світового океану, пересічна глибина його бл. 3800 м, найбільша — 11 022 м (Маріанський жолоб у Тихому ок.). Найбільшими елементами рельєфу суходолу є рівнини й гірські області. Рівнинні області займають бл. 64% його площі. В їхніх межах виділяють окремі низовини, височини, плато, плоскогір'я. На гірські області припадає бл. 36% поверхні суходолу. Осн. елементи рельєфу дна океанів — підводні окраїни материків, ложе океану та серединно-океанічні хребти. На поверхні 3. та поблизу неї в результаті взаємодії окремих оболонок (геосфер) сформувалася комплексна географічна оболонка — найскладніша

за своїм складом і будовою оболонка 3., в межах якої внаслідок взаємодії зовн. (екзогенних) і внутр. (ендогенних) сил формується система різних за походженням, розмірами й природними властивостями природно-тер. комплексів. На 3. виділяють 13 поясів фізико-географічних: екваторіальний та розташовані на Пн. і на Пд. від нього субекваторіальні, тропічні, субтропічні, помірні, субарктичний, субантарктичний, арктичний і антарктичний. Кожному з них властивий певний спектр (набір) зон фізико-географічних. Для гірських областей характерна висотна поясність ландшафтів. Ге-огр. зональність простежується і в Світовому океані (див. Зональність Світового океану). У надрах 3. зосереджені великі запаси різноманітних корисних копалин, які є однією з основ розвитку багатьох галузей пром. виробництва (див. Географія, Геологія).

В. Г. Єна

Рослинний і тваринний світ. 3.—єдина планета, де досі відоме життя. В процесі тривалої еволюції воно набуло надзвичайної різноманітності і тепер представлене величезною кількістю живих тіл. На 3. відомо понад 400 тис. видів рослин (включаючи гриби і синьо-зелені водорості) та бл. 1,5 млн. видів тварин. Проте біомаса рослин становить 99%, а тварин — лише 1% заг. біомаси іх. Серед рослин найчисленніші квіткові, або покритонасінні (бл. 250 тис. видів), і гриби (100 тис), серед тварин — комахи (понад 1 млн.), молюски (107 тис.) і хребетні (41—45 тис. видів). Рослини і тварини заселяють усі осн. частини біосфери — Світовий океан, прісні води, суходіл — повітряне середовище й наземні грунти, причому на суходолі за біомасою переважають рослини, а в Світовому океані — тварини. Моря й океани за обсягом становлять бл. 98% усієї біосфери, але біомаса живих організмів у них становить лише 0,13% біомаси всіх живих організмів 3. В мор. водах живуть тварини більшості типів і класів (всього понад 150 тис. видів). Тут не зустрічаються представники лише 3 (з 60 сучас. вільноживучих) класів: первин-нотрахейних, багатоніжок і земноводних — та майже нема комах. Тваринні організми населяють практично всю товщу мор. вод. Переважну роль у мор. водах відіграють ракоподібні, молюски і риби. З рослин у морях найбільш поширені водорості, що заселяють товщу води до глиб. 100—400 м, причому великі водорості (зелені, бурі, червоні) поширені в прибережній смузі до глиб. 15— 70 м та в смузі прибою. Вони нерідко утворюють підводні "ліси". З вищих рослин для морів характерні трави (бл. 50 видів з род. рдесникових і жабурникових), що утворюють справжні підводні поля на глиб, до 100 м, а для прибережної смуги — мангрові дерева і кущі (див. Мангрові ліси). Тваринний світ прісноводних водойм значно менш різноманітний. Багато які групи, характерні для мор. вод (напр., голкошкірі, головоногі молюски, радіолярії та ін.), у прісних водах не представлені або представлені лише окремими видами (губки, кишковопорожнинні, багатощетинкові черви, моховатки та деякі ін.). Як і в морях, у прісноводних водоймах переважна роль належить ракоподібним, молюскам (черевоногим і двостулковим) та рибам, а крім того — водяним комахам. З рослин у прісноводних водоймах переважають водорості (лише бурі й червоні — майже виключно морські); чимало тут видів мохоподібних, папоротеподібних і покритонасінних рослин. Тваринний світ суходолу включає бл. 4/5 заг. кількості видів тварин. Проте на суходолі зовсім нема представників кишковопорожнинних, голкошкірих, губок, плечоногих, погонофор. головоногих і двостулкових молюсків, безчерепних, покривників та деяких ін. Серед наземних тварин переважають комахи і теплокровні хребетні (птахи, ссавці), серед рослин — насінні рослини. Наземні грунти заселені до глиб. 0,6—1 м (зрідка до кількох метрів). В них живуть найпростіші, коловертки, нематоди, членистоногі (кліщі, ногохвости та ін.); дощові черви, багатоніжки, личинки комах, риючі хребетні (кроти, сліпаки, сліпушки та ін.), з рослинних організмів — мікроскопічні водорості (бл. 2000 видів; гол. чин. синьо-зелені, зелені, жовто-зелені й діатомові), гриби тощо. Вся маса живої речовини на 3. становить не більше як 0,1% маси земної кори. Однак живі організми відіграють винятково велику роль у створенні багатьох особливостей планети. Через посередництво живих організмів (гол. чин. через фотосинтез) сонячна енергія включається у фіз.-хім. процеси земної кори, а потім перерозподіляється через живлення, дихання і розмноження організмів, залучаючи до процесу великі маси речовин неживої природи (див. Кругообіг речовин на Землі). Про рослинний і тваринний світ окремих районів 3. див. Австралійська біогеографічна область, Антарктична біогеографічна область. Голарктична біогеографічна область, Ефіопська біогеографічна область. Індо-Малайська біогеографічна область, Неотропічна біогеографічна область.

О. С. Сенченко.

Людина і Земля. Результатом складного й тривалого процесу історико-еволюційного розвитку (див. Антропогенез) є поява на 3. людини, безпосередні предки якої з'явилися 4—3 млн. років тому. Формування її фіз. типу тісно пов'язане з розвитком трудової діяльності, свідомості, членоподільної мови, первісних форм суспільства. Протягом кам'яної доби людина розселилася на всіх материках (крім Антарктиди). В процесі розселення на 3. і пристосування до життя в різних кліматичних і соціальних умовах виникли раси людини. Протягом історії розвитку людства склалися суспільно-економічні формації (див.окремі статті): первіснообщинний лад, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний (соціалізм — перша фаза комуністич. формації). Ряд народів у сучас. епоху стали на некапіталістичний шлях розвитку. Населення 3. складається з кількох тисяч націй, народностей і племен, які говорять численними мовами й діалектами (див. Мови світу). Переважна частина тер. суходолу (крім Антарктиди, міжнародно-правовий статус якої визначає безстрокова угода про цей континент) входить до складу 163 (1979) незалежних д-в. Внаслідок краху колоніальної системи імперіалізму ще незначна частина суходолу (2,4%) лишається володінням окремих імперіалістичних д-в. Населення 3. 1978 (оцінка) становило 4,1 млрд. чол. (див. Народонаселення). Якщо на поч. нашої ери воно становило прибл. 250—270 млн. чол., в 1000 — бл. 300 млн., 1500 — бл. 450 млн., 1800 — понад 900 млн., 1900 — понад 1600 млн., то за сім десятиліть 20 ст. кількість людей на 3. збільшилася майже в 2,5 раза. Найшвидше зростає населення в країнах Лат. Америки, Азії, Африки (див. статті про окремі д-ви 3.). У процесі сусп. виробництва людина постійно впливає на навколишнє природне середовище. Зі зростанням народонаселення, розвитком продуктивних сил, з науково-тех. прогресом пов'язані глибокі зміни природних умов 3., формування антропогенних модифікацій природно-тер. комплексів. В усіх досоціалістичних сусп.-екон. формаціях використання природних ресурсів мало і має здебільшого нераціональний, хижацький характер. Зокрема, за останні кілька сотень років площа лісів на 3. (за оцінкою) зменшилася в 1,75 раза; за минуле століття внаслідок ерозії і дефляції виведено з ладу бл. 2 млрд. га, тобто 27% с.-г. земель. У сучас. епоху все більшу небезпеку становить забруднення атмосфери й Світового океану відходами пром. підприємств і трансп. засобів, а також надмірне внесення в грунт отрутохімікатів. Проблеми охорони природи й раціонального природокористування набули міжнар. значення. СРСР та ін. країни соціалістичної співдружності, здійснюючи реальні заходи щодо охорони природного середовища, виступили в ООН ініціаторами ряду міжнар. угод з цього питання. Глобальною проблемою стало врятування людства від загрози термоядерної катастрофи. Програма миру, розроблена XXIV з'їздом КПРС і розвинута

XXV з'їздом КПРС, має велике значення для усунення цієї загрози. На 3. склався всепланетарний Рух прихильників миру, очолюваний СРСР та ін. прогресивними силами світу.

Іл. див. на окремому аркуші, с. 224—225. Карти див. на окремому аркуші, с. 256—257. Літ.: Магницкий В. А. Внутреннее строение и физика Земли. М., 1965; Калесник СВ. Общие географические закономерности Земли. М., 1970; Войткевич Г. В. Происхождение и химическая эволюция Земли. М.1973; Медина В. С. Основи загального землезнавства. К., 1974; Белоусов В. В. Основы геотектоники. М., 1975; Ермолаев M. М. Введение в физическую географию. Л., 1975; Бакулин П. И., Кононович Э. В., Мороз В. И. Курс обшей астрономии. М., 1977: Куликов К. А., Сидоренков Н. С. Планета Земля. М., 1977; Бондарчук В. Г. Основы теории земной коры. К.. 1978; Яцкив Я. С. Новая система астрономических постоянных Международного астрономического союза (МАС, 1976). "Астрометрия и астрофизика", 1978, т. 34; Страны и народы, т. 1. М.. 1978

Земля - leksika.com.uaЗемля - leksika.com.uaЗемля - leksika.com.uaЗемля - leksika.com.uaЗемля - leksika.com.uaЗемля - leksika.com.ua

Земля - leksika.com.ua

Земля - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази