Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пис-підг arrow ПІВНІЧНА АМЕРИКА
   

ПІВНІЧНА АМЕРИКА

— материк у пн. частині Зх. півкулі. Разом з Пд. Америкою становить частину світу Америку. Площа з прилеглими островами — 24,25 млн. км2 (у т. ч. островів — бл. 4 млн. км2). До П. А. відносять також Центральну Америку. На Пн. материк омивається водами Пн. Льодовитого ок., його морями та Гудзоновою зат., що глибоко вдається в суходіл, на Зх.— Тихим ок. з Каліфорнійською зат., на Сх.— Атлантичним ок. з Мексіканською зат. На Пн. Зх. Берінгова прот. відокремлює П. А. від Азії, з Пд. Америкою сполучена вузьким Панамським перешийком, через який прокладено Панамський канал. За обрисами П. А. нагадує трапецію, широкою основою спрямовану на Пн. Шир. її зменшується від 6 тис. км на Пн. до 100 км на Пд. Берегова лінія найбільш розчленована на Пн., тут розташовані й найбільші в світі о. Гренландія та Канадський Арктичний архіпелаг. Ін. великі острівні групи — Вест-Індія, Алеутські острови. Найбільші півострови: Лабрадор, Флоріда, Юкатан, Каліфорнія, Аляска. Рельєф. Зх. частина П. А. зайнята поясом високогірних хребтів, плоскогір'їв і міжгірних улоговин Кордільєр Північної Америки, центр. і сх. частини — рівнинами та невисокими горами Аппалачами. Гірські хребти Кордільєр простягаються переважно з Пн. Зх. на Пд. Сх. і утворюють кілька пасом. Вздовж тихоокеанського узбережжя підносяться берегові хребти: Алеутський хребет, Аляскинський з найвищою вершиною П. А.— г. Мак-Кінлі (6193 м), Береговий хребет, Сьєрра-Невада, Зх. Сьєрра-Мадре та ін. Сх. пасмо складають Скелясті гори, хребти Маккензі, Брукс, Сх. Сьєрра-Мадре та ін. Ці пасма розділені поясом внутр. плато і плоскогір'їв (Великий Басейн, Юкон, Колорадо та ін.). Пн.-сх. частину материка займає Лаврентійська височина, що за характером поверхні являє собою плоскогір'я з значним розвитком водно-льодовикових форм рельєфу. На Пд. вона переходить у Центральні рівнини з пересічними висотами 200—500 м. На Зх. від них лежать Великі рівнини — система вирівняних плато, розділених уступами, що поступово підносяться до Кордільєр. Подекуди у районах розвитку лесових порід, що легко піддаються розмиву, плато розчленовані глибокими ярами й долинами, внаслідок чого землі стали непридатними для с.-г. використання (див. Бедленд). Вздовж узбережжя Мексіканської зат. простягається Примексіканська низовина, важливими елементами рельєфу якої є берегові тераси, піщані бари та коси. На Сх. материка підносяться Аппалачі, які у пн. частині являють собою плоскогір'я з окремими невисокими хребтами, пд. їх частина складається з плоскогір'я Підмонт, яке т. з. лінією водоспадів відокремлене від Приатлантичної низовини.

Геологічна будова і корисні копалини. Найбільш давньою геол. структурою П. А. є докембрійська Пн.-Американська платформа, що займає центр. частину материка. Фундамент її виходить на поверхню на Пн. материкової частини П. А. та на Пд. Канадського Арктичного архіпелагу, утворюючи Канадський щит. Пн.-Американська платформа оточена гірськими системами різного віку — каледонського (Пн. Аппалачі, гори Гренландії та ін.), герцинського (Пд. Аппалачі, гори Канадського Арктичного архіпелагу) та мезозойського (Кордільєри). Останні відповідають Сх.-Тихоокеанському (Кордільєрському) геосинклінальному поясу. Надра П. А. багаті на різні мінерально-сировинні ресурси, зокрема рудні й паливні. Рудні корисні копалини зосереджені в основному у межах Канадського щита і в Кордільєрах (руди заліза, міді, нікелю, кобальту, радіоактивних і благородних металів). Родовища заліз. руд є також у Аппалачах. Кордільєри багаті на енерг. сировину (нафта, газ, кам. і буре вугілля) та на сировину для хім. пром-сті, зокрема фосфорити. В Аппалачах — поклади кам. вугілля, на Примексі-канській низовині та вздовж тихоокеанського узбережжя, в Каліфорнії й на Алясці — родовища нафти і газу.

Клімат. Тер. П. А. простягається з Пн. на Пд. від арктичного до тропічного поясів. На особливості клімату значний вплив справляє будова її поверхні, зокрема меридіональне простягання найбільших гірських хребтів, які не становлять перешкоди для переносу повітря з Пн. на Пд. і у зворотному напрямі. Пересічна т-ра січня зростає від —36° на Пн. Канадського Арктичного архіпелагу (абс. мінімум на континентальній частині П. А. —64°, на о. Гренландія —70°) до —15, —5° у помірному поясі та + 20° на Мексіканському нагір'ї і п-ові Флоріда. У липні т-ри становлять на крайній Пн. 0, +4°, у помірних широтах +18, +26°, на Пд. +30°. Найвищі три спостерігаються на внутр. плоскогір'ях пд. частини Кордільєр (у Долині Смерті понад +50°). У межах арктичного та субарктичного поясів кількість опадів не перевищує 200—500 мм. У помірному поясі велику кількість опадів одержує тихоокеанське узбережжя (2000— 3000 мм), у внутр. районах Кордільєр — до 100 мм опадів на рік, далі на Сх. кількість їх зростає до 400—1000 мм. На Великих рівнинах улітку часто бувають потужні смерчі (торнадо) і пилові бурі. На тихоокеанському узбережжі в межах субтропічного поясу клімат посушливий (на п-ові Каліфорнія 100—150 мм опадів), близький до середземноморського. На Пд. Сх. значна кількість опадів, переважно літніх, пов'язана з мусонами. У внутр. областях крайнього Пд. материка клімат дуже посушливий. У Кордільєрах гірський та високогірний клімат. Снігова межа проходить на вис. від 300— 450 м на Алясці до 1500—1800 м на Береговому хр. та 4000—4500 м у Сьєрра-Неваді. Внутрішні води. Поверхневий стік річок П. А. становить 8200 км3 (бл. 18% усього світового стоку). Тут зосереджені великі ріки і численні озера. Більшість рік належить до бас. Атлантичного ок., серед них — найбільша ріка земної кулі Міссісіпі з Міссурі. До ін. великих рік цього басейну належать Святого Лаврентія ріка і Ріо-Гранде. Це рівнинні ріки з численними притоками, повноводні. Понад 25% площі П. А. відноситься до бас. Тихого ок., ріки якого (Юкон, Кускоквім, Фрейзер, Колумбія, Колорадо та ін.) мають здебільшого гірський характер, значні запаси гідроенергії. Пн. частина П. А. має стік у Пн. Льодовитий ок.; гідрологічна сітка добре розвинута, найбільшою є р. Маккензі. Серед озер П. А. особливе місце посідають Великі озера, що є значним акумулятором прісної води (24 000 км3). Проте води їх дуже забруднені. Серед ін. озер — Велике Ведмеже озеро, Велике Невільниче озеро, Вінніпег. Всі ці озера льодовиково-тектонічного походження. У Центр. Америці є озера тектонічного походження — Нікарагуа, Манагуа та ін., у горах — вулканічні.

Грунти. Ґрунтовий покрив П. А. дуже різноманітний. Він представлений (з Пн. на Пд.) різними типами грунтів: тундрово-глейовими, дерново-підзолистими, сірими лісовими, бурими лісовими, чорноземними, каштановими, бурими напівпустельними і солончаками, червоноземами й жовтоземами, пустельними тропічними та ін. У зв'язку з тим, що на значних площах ґрунтовий покрив внаслідок госп. діяльності людини зазнав помітних негативних змін, великого значення набуває проблема боротьби з ерозією грунтів.

Рослинність П. А. досить різноманітна і водночас має схожість з рослинністю Євразії. На Пн. материка знаходяться арктичні пустелі переважно з накипними лишайниками, мохами тощо, які південніше переходять у мохово-лишайникові і мохові тундри з осоками і карликовими деревними рослинами. В лісотундрі з дерев представлені ялини (чорна і біла), модрина американська, тополя бальзамічна, осика тощо. Лісові зони займають бл. 1/3 тер. П. А. На Алясці і в Канаді поширені хвойні ліси з ялин, сосен (веймутової, Банкса), ялиці бальзамічної, з домішками берези, осики та ін. В районі Великих озер і пн. частині Аппалачів — мішані ліси з клена цукрового, в'яза, липи, берези, тсуги канадської, ялин, сосен, ялиці. Серед. і пд. частини Аппалачів, сх. частину Центр. рівнин займають широколистяні ліси з дубів, каштана зубчастого, бука, гікорій, тюльпанного дерева тощо. Для соснових і сосново-дубових вічнозелених субтропічних лісів Приатлантичної і Примексіканської низовин характерні також магнолії, ліани, тис, кипарис болотяний. На тихоокеанському узбережжі ростуть секвойні ліси, соснові бори та ліси з ялиці, ялини, тсуги, туї та ін. У внутр. частині материка поширені високотравні прерії (у більш вологих місцях) та сухі низькотравні степи з бізоновою травою, злаковими, бобовими, складноцвітими, які на Пд. Великих рівнин замінюються субтропічною саваною. Внутр. долини Великого Басейну займають полинові степи. Далі на Пд. розташовані мексіканські пустелі з чагарниками (креозотовий кущ, окатила), напівчагарниками (полин, солянки) та сукулентами (агави, юки, кактуси). В пд. частинах Мексіканського нагір'я і Флоріди, в Центр. Америці і Вест-Індії поширені вологі тропічні ліси, тропічні савани, по узбережжях — мангрові ліси. В горах рослинність змінюється відповідно до висотної поясності. Рослинність П. А. дуже змінена внаслідок діяльності людини, особливо на тер. США.

Тваринний світ. У фаунах позатропічних частин П. А. і Євразії є спільні роди і види тварин. В тундрі — це білий ведмідь, песець, лемінги, заєць-біляк, куріпка біла, сова біла, в лісах — лось, олені, рись, вовк, ведмідь, бобер, росомаха, куниця, білки, лисиці, землерийки, кроти, лісові сурки та ін. Але тваринний світ П. А. має й специфічні особливості. В тундрі водяться карібу, вівцебик (на Пн. Арктичного архіпелагу і в Гренландії); в лісах — північноамериканський дикобраз, ондатра, норка американська, скунс, лунь вилохвостий, індик та ін. Чисельність лісових тварин, особливо хутрових звірів, значно зменшилась. В лісах Кордільєр трапляються чубук, грізлі, пума та ін. В субтропіках, на Пд. Сх. П. А. поряд з тваринами широколистяних лісів зустрічаються представники тропічної фауни — алігатор, кайманові черепахи, ібіси, фламінго, пелікани, колібрі, каролінська папуга. Зазнали знищення тварини степів: бізон (є лише в заповідниках), антилопа вилоріг, олень мазам (зберігся в горах); численніші гризуни (ховрахи, кролі, лукові собачки) та хижаки, що живуть у норах (лисиця, койот, земляні білки). На пустельно-степових нагір'ях численні плазуни, у т. ч. отруйні — гримуча змія, отрутозуб тощо. В пд. частині П. А. переважають тропічні тварини, зокрема південноамер. походження — броненосці, мавпи, кажани, колібрі, папуги, черепахи, крокодили та ін. Див. також Голарктична біогеографічна область Неотропічна біогеографічна область.

Історія дослідження. Офіційно відкриття П. А. датують 1492, коли X. Колумб досяг її пд.-сх. узбережжя та прилеглих островів Вест-Індії, проте норманни здійсню вали плавання до берегів Гренландії і Пн.-Сх. Америки ще у 10— 13 ст. Сх. узбережжя материка 1497—98 досліджували експедиції Дж. Кабота та С. Кабота.

Тихоокеанського узбережжя П. А. першим з європейців досяг Бальбоа В. Н. де, який 1513 перетнув Панамський перешийок. У 1-й пол. 16 ст. ісп. експедиції вивчали узбережжя Мексіканської зат., дельту Міссісіпі, внутр. райони материка (Ф. Кордова, Е. Кортес та ін.). Пн. райони П. А. стали відомі завдяки плаванням франц. (Ж. Картьє, 1534—35) та англ. (Дж. Дейвіс, Г. Гудзон, У. Баффін та ін., 1576—1631) мореплавців. У 1615—28 франц. дослідники С. Шамплен та Е. Брюле відкрили Великі озера. У вивченні пн.-зх. частини П. А. велика роль належить росіянам. У 1732 І. Федоров і М. Гвоздєв відкрили крайню зх. точку материка, 1741 В. Берінг і О. Чириков — частину узбережжя Аляски, ряд Алеутських та ін. островів. Завершила відкриття Аляски 1784—95 експедиція Г. Шеліхова. В 1778 Дж. Кук досліджував зх. узбережжя П. А. В 1792—93 англієць А. Маккензі відкрив Велике Ведмеже оз., пересік материк зі Сх. на Зх. У 19 ст. досліджували арктичні райони П. А. (англ. експедиції Дж. Росса, Дж. Франкліна, норв. О. Свердрупа і Ф. Нансена, амер. Р. Пірі та ін.). На поч. 20 ст. в основному вивчали внутр. райони П. А., зокрема гірські області. Населення. До складу сучасного населення П. А. входять представники трьох рас. Корінне населення (індіанці, ескімоси, алеути), а також недавні переселенці з Азії належать до різних гілок монголоїдної раси; нащадки вихідців з Європи — до європеоїдної раси, вихідців з Африки — до негроїдної. Значну частину населення становлять мішані расові групи — метиси і мулати. Більшість населення П. А.— нащадки іммігрантів з Європи і в значно меншій кількості — з Азії, які переселилися сюди протягом 16— 20 ст., а також нащадки невільників, завезених у 17—19 ст. з Африки. Аборигенні народи, які залишилися, становлять лише 5% населення П. А. Більша частина населення Мексіки і д-в материкової Центр. Америки утворилася внаслідок мішання прийшлих іспанців з місц. індіанськими племенами. В антропологічному відношенні — це метиси, які говорять іспанською мовою. О-ви Карибського моря заселені переважно націями, що формуються,— неграми і мулатами — нащадками афр. рабів і європ. колонізаторів (іспанців, англійців, французів, голландців та ін.). В США переважає англійська мова, в Канаді — англійська і французька. Безперервний приплив іммігрантів у ці дві країни приводить до виникнення все нових перехідних груп, які ще остаточно не асимільовані осн. народами країн вселення, але вже порвали зв'язок з країнами, звідки вони переселилися. В США, крім того, серед американців виділяється особлива група — афроамериканців (негри), які внаслідок тривалої дискримінації і сегрегації значною мірою зберегли свої антропологічні і деякі культур. риси; вони повністю англомовні. Найбільші англомовні народи П. А. (1980, млн. чол.): американці США — 180, в т. ч. афроамериканці — 25, англоканадці — 11; ін. англомовні групи: Ямайці — 2,6, трінідадці — 0,8, барбадосці — 0,25, багамці — 0,17, белізці — 0,09. Значною мірою англомовними є іммігрантські групи США і Канади, які асимілюються: німці — 6,8, італійці — 5,2, поляки — 2,7, австрійці — 1,3, шведи — 1,0 та ін. Іспаномовними народами є мексі-канці — 67 (у т. ч. в США — 8), кубинці — 10,5, пуерторіканці — 5,2, домініканці — 5,1, сальвадорці — 4,3, гватемальці — 3,3, гондурасці — 2,8, нікарагуанці — 2,2, костаріканці —2,0, панамці — 1,8. Франкоканадці — другий великий народ Канади (чисельність — 8,1 млн. чол.); ін. франкомовні групи П. А.: гаїтійці — 5,3, мартінікці і гваделупці — по 0,33. Індіанські народи значною мірою збереглися в Пд.-Сх. Мексіці й Зх. Гватемалі. Окремими групами вони розселені в малодоступних районах Гондурасу, Панами та ін. центральноамер. країнах, у внутр. областях Аляски, на Пн. Канади, в резерваціях США і Канади. Вони все більше переходять на мови навколишніх народів — іспанську, англійську, французьку. Загальна чисельність індіанців П. А. — 16,7 млн. чол., у т. ч. в Мексіці — 11,2, Гватемалі — 3,6, США — 0,9 і Канаді — 0,32 млн. чол. На Крайній Півночі, вздовж узбережжя материка і арктичних островів розселені ескімоси (100 тис. чол., у т. ч. в Гренландії — 52 тис, США — 30 тис. і Кана ді — 18 тис). На Алеутських островах (США) живе бл. 5 тис. алеутів. Офіц. мови: Гватемали, Гондурасу, Домініканської Республіки, Коста-Ріки, Куби, Мексіки, Нікарагуа, Панами, Сальвадору — іспанська, Гаїті, Гваделупи, Мартініки, Сен-П'єр і Мікелону — французька, Антільських о-вів — голландська, Канади — англійська і французька, Пуерто-Ріко — іспанська і англійська, Гренландії — датська й ескімоська, решти країн — англійська. За релігією населення США і Канади належить до численних протестантських церков або до католицької церкви (в Канаді католиків 46%, в США — бл. 40%). Переважна більшість віруючих Мексіки і країн материкової Центральної Америки — католики. В Вест-Індії на одних островах домінує католицизм, на інших — протестантизм.

У П. А., переважно в США і Канаді, живуть українці, які деякою мірою зберігають рідну мову (див. Сполучені Штати Америки, Канада, розділи про українців у цих країнах).

Політичний поділ. До європ. колонізації на тер. П. А. жили індіанські племена — гурон, ірокези, саскегани, команчі, апачі та ін. Індіанське нас. П. А. перебувало на різних стадіях первіснообщинного ладу. Колонізація європейцями П. А., що почалася в кін. 15 — на поч. 16 ст., призвела до масового винищення місц. населення. Освоєння територій сучас. Канади почалося з виникненням франц. поселень Порт-Руаяль і Квебек 1604—07. На поч. 17 ст. із заснуванням Лондонської і Плімутської компаній інтенсивно розвинулася і англ. колонізація. Англійці почали госп. освоєння нових земель. На Пд. континенту утвердилася система рабовласницького плантаційного г-ва. В результаті Семилітньої війни 1756—63 Франція втратила свої колоніальні володіння в Канаді, які майже повністю перейшли до Великобританії. В ході війни за незалежність у Північній Америці 1775—83 13 англ. колоній відокремилися і утворили самостійну д-ву — Сполучені Штати Америки. Великобританії вдалося зберегти своє панування у Канаді. У 1804 Гаїті проголосила незалежність від Іспанії. В ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 домоглися незалежності Мексіка (1810), Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор (всі — 1821). У 1844 внаслідок антигаїтянського повстання на Сх. Гаїті утворилася Домініканська Республіка. Невдоволення широких мас колоніальною політикою англ. уряду в Канаді привело до ряду великих виступів, серед яких найзначнішим було повстання 1837—38, очолене, зокрема, Л. Папіно. В 1867 Канада здобула права домініону (з 1931 — незалежна д-ва в рамках Співдружності країн, очолюваної Великобританією). В 1949 до Канади приєднано на правах провінції кол. анг. колонію Ньюфаундленд. В результаті іспано-американської війни 1898 проголосила незалежність 1902 Куба (фактично ж стала напівколонією США). За Паризьким мирним договором 1898 до США відійшло і Пуерто-Ріко. В 1903 проголосила політ. незалежність від Колумбії Панама. Кабальні договори США, нав'язані урядові Панами (див. Американо-панамські договори), віддавали під контроль США частину території країни (див. Зона Панамського каналу). Народ Панами вів постійну боротьбу за повернення загарбаних територій. Кубинська революція 1959 проголосила першу соціалістичну д-ву в Америці. Перемога її сприяла піднесенню антиімперіалістичного руху на всьому амер. континенті. Домоглися незалежності англ. колонії Вест-Індії: Ямайка, Трінідад і Тобаго (1962), Барбадос (1966), Багамські Острови (1973), Гренада (1974), Домініка (1978), Сент-Люсія (1979), Беліз (1981), Антігуа і Барбуда (1981). За договором 1979 між США і Панамою під юрисдикцію Панами перейшла кол. зона Панамського каналу. Договором також передбачено, що до 1.І 2000 остаточно буде відновлено суверенітет країни і над Панамським каналом. На поч. 80-х рр. у П. А. залишається ряд залежних територій (табл.). Див. також статті про окремі країни Пн. Америки. Карти див. на окрем. арк. с. 336—337

Літ.: Магидович И. П. История открытия и исследования Северной Америки. М., 1962; Игнатьев Г. М. Северная Америка. Физическая география. М., 1965; Страны и народы. Америка. Общий обзор. Северная Америка. М., 1980 Ефимов А. В. США Пути развития капитализма. М., 1969: Самойло А. С. Английские колонии в Северной Америке в XVII веке М., 1963: Тишков В. А. Освободительное движение в колониальной Канаде. М. 1978.

Є. І. Стеценко (Природа), Н. Ю. Віденська (Рослинність, Тваринний світ), С. І. Брук (Населення), А. М. Шлепаков (Політичний поділ).

Північна америка - leksika.com.uaПівнічна америка - leksika.com.uaПівнічна америка - leksika.com.ua

Північна америка - leksika.com.ua

Північна америка - leksika.com.uaПівнічна америка - leksika.com.uaПівнічна америка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази