Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ле-лей arrow ЛЕЙБНІЦ
   

ЛЕЙБНІЦ

(Leibniz) Готфрід Вільгельм (1 .VII 1646, Лейпціг — 14.XI 1716, Ганновер) — нім. філософ-ідеаліст, математик, фізик, винахідник, юрист, історик, мовознавець. Навчався в Лейпцігському та Ієнському ун-тах. У 1700 став першим президентом створеного за його ініціативою Берлінського наук. т-ва (згодом — Академія наук). У 1711, 1712, 1716 зустрічався з Петром І, брав участь у розробці проектів розвитку освіти в Росії. У своїх філос. працях ("Монадологія", 1714; "Теодицея", 1710, та ін.) розробив систему об'єктивного ідеалізму, в основі якої лежить вчення про самосущі духовні субстанції — монади, що нібито є первоначалами всього існуючого Л. виходив з наявності безлічі самостійних, відособлених монад. Узгодженість і єдність Всесвіту Л. пояснював наперед встановленою гармонією (див. "Наперед встановленої гармонії теорія"). В монаді він розрізняв душу і тіло (матерію). За Л., матерія — зовн. прояв монади, а не основа буття. Стверджуючи, що монади самодіяльні і саморухливі, Л., за висловом В. І. Леніна, "через теологію підходив до принципу нерозривного (і універсального, абсолютного) зв'язку матерії і руху" (Повне зібр. творів, т. 29, с. 63). Л. висунув принцип неперервності, за яким все у Всесвіті перебуває в такому зв'язку, що сучасне містить у своїх надрах майбутнє і кожний існуючий стан можна пояснити тільки з стану, який передував йому. Виходячи з цього, Л. зробив висновок про зв'язок усіх живих істот та їх спорідненість з неорганічною природою. В теорії пізнання Л. розвивав раціоналізм Р. Декарта і виступав з критикою матеріалістичного сенсуалізму Дж. Локка. Метафізично протиставляючи теор. мислення (розум) досвідові як два самостійні джерела знань, вів намагався відшукати в кожному з них особливі логічні засоби встановлення істини. "Істинами розуму" Л. вважав знання, яким притаманна строга логічна загальність та необхідність і які встановлюються аналітично за допомогою закону суперечності. До них Л. залічував основні засади логіки і математики. Емпіричними істинами ("істинами факту") визнавав знання, які виводяться з досвіду на основі індукції, а логічним засобом їх встановлення — сформульований ним достатньої підстави закон. Деякі ідеї Л. в 19 ст. були використані в математичній логіці.

У математиці Л. незалежно від І. Ньютона завершив створення диференціального числення та інтегрального числення, вказав формулу для багатократного диференціювання добутку (див. Лейбніца формула), запровадив багато матем. символів та понять (див. Знаки математичні). Інші математичні твори Л. присвячені теорії рядів, теорії диференціальних рівнянь, чисел теорії тощо. У фізиці Л. розвивав учення про відносність простору, часу та руху. Запровадив поняття т. з. живої сили, розуміючи під нею кінетичну енергію. Відкрив закон збереження "живої сили", а також висловив ідею про перетворення одних видів енергії на інші. Він сформулював один з найважливіших варіаційних принципів фізики — найменшої дії принцип. Л. був талановитим винахідником: проектував оптичні прилади й гідравлічні машини, працював над створенням пневматичного двигуна, винайшов унікальну для свого часу лічильну машину та інтегруючий механізм. Послідовником філософії Л. на Україні був, зокрема, проф. Київ. ун-ту Г. І. Челпанов.

Лейбніц - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази