Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow син-спад arrow СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА
   

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

[від лат.— спільність, суспільство та грец. — слово, вчення] — наук, напрям міждисциплінар. вивчення права як соціального явища. У шир. розумінні предметом С. п. є право та суспільство як взаємопов'язані елементи соціальної системи; у вузькому — методол. інструментарій соціол. дослідження (напр., ло-кал., інституційного, загальносуспільного) права і прав, явищ у сусп-ві. С. п. досліджує питання: соціальної зумовленості права; соціальної дії права у сусп-ві; прав, соціалізації і ресоціалізації людини; прав, поведінки у сусп-ві; соціальних чинників впливу на прав, поведінку і право; ефективності зак-ва; громад, думки про право; соціол. аспектів юрид. організації та діяльності; соціальних відносин, які складаються у процесі правотворчості та правореалізації; соціальної природи злочинності, ін. соціальних чинників, які взаємодіють з прав, явищами, змісту, форми, характеру, механізмів тощо такої взаємодії; прав, конфліктології; прав, прогнозування; прав, переорієнтації у перех. період розвитку сусп-ва; історії та методології соціально-прав. досліджень тощо. Завданням С. п. є пояснення і передбачення варіації! дії права, його ролі та ефективності, шляхів виникнення і способів вирішення прав, питань у сусп-ві. Соціол. дослідження права здійснюються на засадах міждисциплінарного, комплекс, підходу до розв'язання актуальних проблем сусп-ва, права та д-ви. Життя і норми сусп-ва були предметом роздумів і досліджень мислителів з давніх часів (Платон, Арістотель та ін.). Вже давні д-ви та сусп-ва (Вавилон, Греція, Рим та ін.), запроваджуючи для організації сусп. життя норми права, враховували можливі варіанти поведінки людей. З виникненням у 19 ст. соціології як науки про сусп-во постає «соціологічна школа права». її основу заклали праці юристів Р. фон Єринга, О. У. Холмса, Є. Ерліха, Р. Паунда та ін., які бачили необхідність розширення погляду на право поза традиц. рамками науки про право. М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, В. Парето, Т. Парсонс, Е. О. Росс, У. Г. Самнер та ін. зробили свій внесок у розвиток соціол. орієнтації наук про право. В кін. 19 — на поч. 20 ст. формуються кілька напрямів С. п., які можна умовно поділити на європейську і американську школи. До європ. школи входили представники нім. та австрійського (О. Бюлов, Р. фон Єринг, Л. Шпігель, Р. Штаммлер, Є. Ерліх та ін.), російського (Ю. С. Гамбаров, М. М. Коркунов, С. А. Муромцев, Л. Й. Петражицький та ін.), французького (Ф. Жені, Г. Тард) та ін. напрямів С. п. До амер. школи зараховують Л. Брендейса, Б. Кордозо, Р. Паунда, О. У. Холмса та ін. Школи здебільшого розробляли «соціологічну теорію права». Протягом 20 ст. вони продовжують розвиватися і поповнюватися новими дослідниками (американці Д. Блек, М. П. Баумгартнер та Ф. Сельцнік, бельгієць П. Вінке, датчанка Б. М. Блегвад, італійці Р. Тревес, В. Феррарі, німці Т. Гайгер, М. Рехбіндер, Н. Луман, Р. Циппеліус, поляк А. Подгурецький, рос. вчені С. В. Боботов, П. Г. Зиков, В. М. Кудрявцев, В. В. Лапаєва, В. П. Казимирчук, В. А. Туманов, А. М. Яковлєв, французи А. Арно, Ж. Карбоньє, Г. Тард, угорці К. Кульчар та І. Сабо, вихідці з Росії Ж. Гурвич, П. Сорокін та ін.). Відповідно створюються нові школи. Також існує поділ С. п. за галуз. критерієм, напр., соціологічна школа кримінального права [Ф. фон Ліспі (Австрія), Ч. Ломброзо, Е. Феррі (Італія), М. В. Духовський, І. Я. Фойницький, С. В. Познишев (Росія) та ін.], представники якої, визнаючи соціальну зумовленість злочин, поведінки людини, водночас вважали, що на неї також впливають ін. чинники. Серед сучасних тенденцій С. п. варто відзначити соціологізм як напрям філософії права, що розвинувся у 20 ст. Соціол. дослідження права виявили чимало соціальних чинників впливу на право, прав, відносини та поведінку, напр.: соціальна стратифікація (нерівний розподіл матеріальних ресурсів); соціальна морфологія (у т. ч. форми та характер міжособистісних зв'язків); культура (зокрема символічна поведінка); організація (як рівень люд. мобілізованості для колект. діяльності); ін. форми соціального контролю (природа і значення неправових механізмів ідентифікації та реагування на правопорушення). Сусп-ва, люди та ситуації розрізняються щодо цих чинників, і це є однією з п ричин різноманітності прав, систем і їхнього впливу на результат вирішення прав, питань. Стратифіковані сусп-ва майже завжди мали прав, системи, а соціальна стратифікація та соціальна морфологія впливали на результат вирішення прав, питань. Чим більша нерівність існує між членами сусп-ва, тим значущішою стає роль права у вирішенні спорів між ними і тим складнішою є прав, система сусп-ва. Соціальна стратифікація впливає на вирішення індивід. спорів: люди низького соціального статусу, які образили людей високого соціального статусу, ймовірно зіткнуться з проявом більшої юрид. суворості, ніж останні, й т. д. Под. чином впливає на процес вирішення справи соціальний статус інших її учасників (суддів тощо). Доведено, що соціальний статус сторін досить відчутно впливає на прав, систему. Власне, будь-яка справа у будь-якій прав, системі має соціальну структуру. Соціально зумовлений зв'язок між правом, соціальною стратифікацією і соціальною морфологією дає змогу зрозуміти причини розбіжностей у результатах вирішення справ (котрі інакше важко було б пояснити з погляду юрид. техніки чи певної прав, доктрини) та передбачати можливу поведінку людини (напр., бажання чи небажання звернутися до правоохор. органів із заявою щодо правопорушення, ймовірних результатів вирішення справи, тенденції накладення певних прав, санкцій тощо). Зростаюче значення, ефективність і результативність С. п. також зумовлюються її концептуальною, моральною і політ, доцільністю.

Концепт, доцільність виявляється, напр., щодо концепцій «власного розсуду» (при прийнятті рішень по справі), «розумної людини» та проблеми дискримінації. Дослідження підтвердили, що феномен «розсуду» є міфом функціонування прав, системи; насправді випадки прийняття рішення на «власний розсуд» трапляються досить часто. Це пояснюється соціальним статусом учасників справи та природою їхніх особистих відносин. Концепція традиц. «розумної людини» («особи»), під якою уявляється гіпотетич. індивід, чий рівень розуміння, знань і моральних якостей слугує критерієм поведінки для ін. індивідів, не знаходить реального підтвердження. Так, США, де на практиці діє ця концепція, є неоднорід. соціальним середовищем, і тому концепція може мати різний зміст, який зумовлюється характером соціального середовища чи соціальної групи. Соціол.-прав. дослідження показали, що причинами дискримінації, котра в праві розглядається як відхилення від належ, правозастосування, є не тільки такі фактори, як раса чи майн. статус, а радше стратифікація сусп-ва. Вона зумовлює те, що фактично кожна прав, система вдається до дискримінації за певними ознаками.

Моральна доцільність С. п. полягає у її здатності виявити певні тенденції, ознаки прав, поведінки у прав, системі конкр. сусп-ва. При цьому С. п. є нейтральною щодо підходів і висновків, «прийняття перспективи оглядача» (Д. Блек), який наче з боку сприймає і осмислює факти та інформацію, робить лише емпіричні висновки, що можуть випливати з них. За пост, мінливості сучас. прав, поведінки можливі різні реакції: від прийняття позиції про аморальність останньої та її усунення до визнання недопустимості певної соціальної дискримінації чи виправдання її певною мірою. Політ, доцільність С. п. виявляється в її інструментальності (через методи, результати тощо) в руках тих, хто прагне змінити, контролювати прав, систему чи маніпулювати нею, напр., з допомогою «соціального сутяжництва», використання соціол. знання у щоденній юрид. практиці. Соціальні чинники також можуть впливати на процес прийняття рішень правників, напр., щодо визначення суми гонорару, вибору учасників процесу і тактики ведення справи, рішення про оскарження та подання апеляції та ін.

Здобутки С. п. корисні для реалізації широко-масштаб. стратегій реформування, напр., заходів щодо: усунення існуючого дисбалансу прав, привілеїв за допомогою спеціально утворених організацій для захисту і представлення інтересів їхніх членів («інкорпорація конфлікту»); системат. зменшення обсягу соціальної інформації для службовців про учасників справи з метою усунення підстав для дискримінації («десоціалізація права»); запобігання скороченню наявних у розпорядженні сучас. сусп-ва прав, ресурсів і заохочуванню людей покладатися на неправові засоби соціального контролю («делегалізацїї суспільства»). До вчених — представників С. п., які народилися, навчалися або працювали в Україні, належать: Б. О. Кістяківський, М. М. Ковалевський, Є. Ерліх, Є. В. Спекторський, Л. Й. Петражицький, С. К. Гогель, П. П. Чубинський та ін. У галузі С. п. плідно працюють сучасні укр. науковці.

Літ.: Социология сегодня. Проблемы и перспективы. М., 1965; Norms and Actions. National Reports on Sociology of Law. The Hague, 1968; Право и социология. M., 1973; The Social Organization of Law. N.Y.—London, 1973; Зыков П. Г. О социальной природе права. М., 1976; Black D. The Behavior of Law. N.Y., 1976; Кудрявцев В. H., Казимирчук В. П. Совр. социология права. М., 1995; Кістяківський Б. О. Методологія і соціологія права.

В кн.: Кістяківський Б. О. Вибране. К., 1996; Кис-тяковский Б. А. Философия и социология права. СПб., 1998; Жоль К. К. Философия и социология права. К., 2000; Юрид. социология. М., 2000; Социология права. М., 2001; Бурдяк В. І. Становлення і розвиток соціол. концепцій права. Чернівці, 2001; Музика І. В. До полеміки щодо предмета та місця соціології права в системі сусп. наук. В кн.: Прав, д-ва, в. 13, К., 2002; Савчук С. В. Юрид. соціологія: предмет та місце в системі юрид. наук. Чернівці, 2003.

В. С. Бігун.

 

Схожі за змістом слова та фрази