Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow черно-член arrow ЧЕХІЯ
   

ЧЕХІЯ

Чеська Соціалістична Республіка — у складі Чехословаччини. Розташована на Зх. країни. Складається з двох істор. провінцій — Чехії і Моравії. Площа — 78,9 тис. км2. Населення — 10,3 млн. чол. (1984, оцінка). Столиця — м. Прага. ІЗ адм. відношенні поділяється на 7 областей. Ч.— соціалістична республіка, що разом з Словацькою Соціалістичною Республікою на засадах рівноправності й добровільності утворює федеративну соціалістичну д-ву — ЧССР. Найвищий орган держ. влади Чехії — Чеська Нац. рада, яка обирається населенням на 5 років. Постійний орган ради — Президія Нац. ради. Вона призначає уряд республіки, що є найвищим виконавчим органом. Див. також Чехословаччина, розділ Державний лад. Більша частина території Ч. розташована у межах Чеського масиву з середньовисотними хребтами на Зх. і Пн. (Шумава, Чеський Ліс, Рудні гори, Крконоше). Для рельєфу внутр. районів характерне чергування погорбованих височин і улоговин. Поклади кам. та бурого вугілля, графіту, каоліну. Клімат помірно континентальний. Гол. річки — Лаба (Ельба) з Влтавою та Морава. Схили гір вкриті мішаними та хвойними лісами. Осн. населення Ч. — чехи (понад 94%, 1980, оцінка). Живуть також словаки (3,6%), німці, поляки, українці та ін. Пересіч. густота нас— 130,5 чол. на 1 км2 (1980, перепис). Найгустіше заселені пн. індустріально розвинуті райони Ч. Найбільші міста: Прага, Брно, Острова, Пльзень. Тер. Ч. заселена з часів палеоліту. В серед. 1-го тис. тут переважали слов'ян. племена. В 7 ст. чес. землі входили до політ. об'єднання, очоленого князем Само, в 9 — на поч. 10 ст.— до Великоморавської держави. В 10 ст. виникла чес. ранньофеод. д-ва на чолі з дин. - Пржемисловичів (правили до 1306).

У кін. 13 — 1-й пол. 14 ст. в Ч. склалася феод.-станова монархія. В 1310—1437 чеські землі входили до складу володінь дин. Люксем-бургів. Загострення соціальних і нац. суперечностей викликало в Ч. у 1-й пол. 15 ст. нац.-визв. і антикатолицький Гуситський революційний рух. У 1526 Ч. ввійшла до складу імперії Габсбургів. У кін. 18 — 1-й пол. 19 ст. в Ч. розгорнувся нац. рух за збереження і розвиток чес. мови, нац. культури (див. "Будителі"). Під час революції 1848—49 в Австрії відбулися виступи в Ч. проти австр. абсолютизму (див. Празьке повстання 1848). З 1867 Ч.— у складі австр. частини Австро-Угорщини. Після розпаду Австро-Угорщини (1918) — у складі Чехословацької бурж. республіки (проголошена 28.Х 1918). Внаслідок політики зх. д-в (див. Мюнхенська угода 1938) фашист. Німеччина 1938— 39 окупувала чес. землі. В результаті Травневого повстання 1945, підтриманого Рад. Армією (див. Празька операція 1945), 9.У було визволено Прагу. Незабаром було визволено всю країну. В 1945 Ч. і Словаччина возз'єднались у межах нар.-демократичної Чехословаччини. З1.І 1969 чес. землі мають статус Чес. Соціалістичної Республіки. Частка Ч. в нац. доході ЧССР становить бл. 70 %. Розвинута гірничодобувна (Остравсько-Карвінський і Кладненський кам'яно-вуг. та Пн.-Чеський і Соколовс-кий буровуг. басейни), паливно-енерг. і металургійна (район Острави) пром-сть, а також машинобудування — енергетичне, елект-ротех., транспортне, тракторо- і верстатобудування. Значна хімічна і нафтохімічна промисловість. Виробн. буд. матеріалів, склоробні та фарфорові підприємства. Деревообр., паперова, меблева, по виробн. олівців, текст., швейна, харчосмакова (гол. чин. цукр. та пивоварна) галузі. Шкіряно-взут. пром-сть (Готвальдов). Гол. пром. центри — Прага, Острава, Брно. Провідна галузь с. г.—рослинництво. Вирощують пшеницю, жито, ячмінь, цукр. буряки, картоплю, хміль тощо. Значні площі під садами та овочевими культурами. Тваринництво м'ясо-мол. напряму (велика рогата худоба, свині, птиця). У Ч. густа мережа з-ць і автошляхів, судноплавство по Влтаві й Лабі.

На базі основної 8-річної школи в Ч. діють повні серед. школи — гімназії, серед. профучилища, а також профучилища й центри учнівства, що готують кваліфікованих робітників, серед. профес. школи, що готують кадри серед. кваліфікації, і серед. школи для працюючих. У 1982/83 навч. р. у 4101 осн. школі налічувалося 1278,5 тис. учнів, у 212 гімназіях— 97,6 тис, у 612 профучилищах, 611 центрах учнівства — бл. 223 тис. (1981/82 навч. р.), у 162 серед. школах для працюючих — 16,6 тис. учнів.

У Ч. 23 вищі навч. заклади (1982/83 навч. р.— 119,4 тис. студентів). Вузи: Празький університет (Карлів ун-т, засн. 1348), Політех. ін-т (засн. 1707), Екон. ін-т (засн. 1953), Академія образотворчих мистецтв, Академія муз. мистецтва, Ін-т худож. промислів, усі — в Празі; Ун-т ім. Я. Е. Пуркинє (засн. 1919), Політех. ін-т (засн. 1899) — у Брно; Ун-т ім. Ф. Палацького (засн. 1573) в Оломоуці; Гірничий ін-т (засн. 1849) в Остраві та ін. Вища наук. установа — Чехословацька академія наук з підпорядкованими їй н.-д. ін-тами, серед яких — Чехословацько-радянський ін-т, Ін-т праці, Ін-т життєвого рівня, Ін-т чес. мови. У 1974 створено Чехословацьку академію с.-г. наук. Працює ряд н.-д. ін-тів міністерств і відомств ЧССР: Центр. геологічний (засн. 1919), гідрометеорологічний (засн. 1920), водного г-ва (засн. 1920), всі — у Празі, та ін., діє ряд наук. т-в. В ЧСР 7,3 тис. нар. б-к, крім них, функціонують спец. б-ки — дит., наук., профспілкові тощо. Найбільші б-ки: в Празі — університетська (засн. 1348), Державна ЧСР (засн. 1958), Фундаментальна Чехосл. АН (засн. 1952), Міська (засн. 1891), Нац. музею (засн. 1818), Державна пед. ім. Я. А. Коменського (засн. 1919) та ін.; у Брно —університетська (засн. 1815), Державна наукова (засн. 1899) та ін.; наук. б-ки в Остраві, Оломоуці, Чеське Будейовіце, Градець-Кралове, Пльзені та ін. У 1979 в ЧСР було 192 музеї й 27 худож. галерей, зокрема у Празі: Нац. музей (засн. 1818), Нац. галерея (засн. 1896), Музей столиці Праги (засн. 1883), Напрстка (азіатської, афр. й амер. культур. засн. 1862), Худож.-промисловий (засн. 1885), музеї В. І. Леніна, К. Готвальда, А. Дворжака, Б. Сметани, М. Алеша, А. їрасека, Літературний, Педагогічний ім. Я. А. Коменського, Поштовий та ін.; у Брно: Міський (засн. 1904), Моравський (засн. 1818), Моравська галерея (засн. 1819); в Пльзені: Зх.-Чеський і Зх.-Чеська галерея, в Таборі — Гуситського революц. руху, в Угорському Броді — Я. А. Коменського, ряд місцевих краєзнавчих, меморіальних музеїв і музеїв-замків.

Найважливіші газети: "Руде право" — центр. орган ЦК Компартії Чехословаччини, "Праце" — орган Чехосл. революц. профспілкового руху, "Млада фронта" ("Молодий фронт") — орган Соціалістичного союзу молоді, "Свободне слово"— орган Чехосл. соціалістичної партії, "Лідова демокраціє" ("Народна демократія") — орган Чехосл. нар. партії та ін. Чехосл. радіо (засн. 1923) і Чехосл. телебачення (засн. 1953). Телецентри — в Пра.'і Брно, Остраві, Пльзені. Писемність чес. народу починала ся старослов'ян. мовою, чому сприяла просвітительська діяльність братів Кирила і Мефодія (2-а пол. 9 ст.). Після падіння Великоморавської д-ви (906) поширилася лат. мова. Найвизначніший твір лат. мовою — "Чеська хроніка" (1125) Козьми Празького. Найдавніші літ. пам'ятки чес. мовою — "Далімілова хроніка" та "Александреїда" (обидві — поч. 14 ст.). Перший достовірно відомий чес. письменник — С. Фляшка (помер 1403), який висміював станові привілеї. З антикатолицькими творами в 15 ст. виступали Ян Гус, Ян Желівський, П. Хельчицький. За умов австро-нім. поневолення чес. л-ра зазнавала переслідувань. Найпомітніші літ. пам'ятки 17 ст.— твори Я. А. Коменського. Серед найвидатніших діячів чес. нац. Відродження (кін. 18 — 1-а пол. 19 ст.) —ученій письменники Й. Добровський, Й. Юнгман, П. Й. Шафарик, Ф. Полоцький, А. Я. Пухмайєр, В. Гонка, Я. Коллар, Ф. Л. Челаковський, К. Г. Маха, Й. К. Тил. Л-ра цього періоду визначалась ідеалами просвітительства, нац. самосвідомості, революц. романтизму, усвідомленням спорідненості з ін. слов'ян. народами. Під впливом революції 1848—49 в л-рі посилилися нац.-визвольні ідеї, загострилася увага до соціальної проблематики, що зумовило становлення реалізму. З критикою соціальних відносин у австр. монархії виступали К. Гавличек-Боровський, Вожена Нем-цова. Утвердження критичного реалізму пов'язане з творчістю Я. Неруди і поколінням "майовців", що групувалися навколо альманаху "Май" (1858—62; В. Галек, Кароліна Светла, Я. Арбес). Твори Антала Сташека, істор. проза А. Їрасека, В. Б. Тршебізького сприяли становленню соціального роману. Зростала суспільна роль поезії(С. Чех, Ярослав Врхліцький, Й. В. Сладек). На межі 19 і 20 ст. виникли різні ідейно-естетичні течії і напрями. У представників "Чеської модерни" (Й. С. Махар, А. Сова, Отокар Бржезіна, Ф. К. Шалда) неприйняття бурж. дійсності поєднувалося з індивідуалістичним бунтом. Цими настроями пройнята й творчість "покоління бунтарів" (К. Томан, Ф. Шрамек, Ф.. Гельнер, Ст. К. Нейман). Деякі письменники тимчасово зблизились з анархізмом, декадентськими течіями, натуралізмом (В. Дик, Отокар Бржезіна, К. М. Чапек-Ход). Проте гол. ідейне спрямування три визначали проблеми соціальної і нац.-визвольної боротьби (поезія А. Мацека, Петра Безруча, А. Сови, Й. С. Махара, рання проза Івана Ольбрахта, Я. Гашека, М. Майєровоі). Про розвиток чес. л-ри після 1918 див. Чехословаччина, розділ Література. Значну роль у розвитку л-ри в Ч. в 1-й пол. 19 ст. відіграли зв'язки з рос. і укр. л-рами. Ідеї слов'ян. взаємин у працях П. Й. Шафарика і Я. Коллара знайшли відгук у творчості укр. поетів, зокрема М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького та ін. Особливого значення набули ці ідеї в поезії Т. Шевченка ("Єретик", "І мертвим, і живим..." та ін.). Поезією Л. Боровиковського, М. Костомарова, А. Метлинського, О. Шпигоцького, М. Шашкевича зацікавився поет і фольклорист Ф. Л. Челаковський, який переклав чималу добірку їх віршів, що склали першу чес. антологію укр. письменства (1842). Укр. класич. л-ра представлена в чеських перекладах творами І. Котляревського, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Панаса Мирного, Марка Черемшини, О. Кобилянської, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника та ін. В Ч. видано твори багатьох рад. поетів і прозаїків.

Укр. мовою видано твори Божени Немцової, К. Гавличека-Боровського, Я. Неруди, А. їрасека, Петра Безруча, Я. Гашека, Івана Ольбрахта, К. Чапека, Я. Отченашека, Ю. Фучіка та ін. Вірші багатьох чес. поетів увійшли до антології "Чеська поезія" (К., 1964) та кн. Р. Лубківського "Слов'янське небо" (К., 1972). Чес.-укр. літ. взаємини широко висвітлено в кн. "З історії чехословацько-українських літературних зв'язків" (Братіслава, 1959) та зб. "Сто п'ятдесят років чесько-українських літературних зв'язків" (Прага, 1968, чес. мовою). На тер. Ч. з 8—10 ст. збереглися залишки слов'ян. городищ (Прага, Старе Место поблизу Угерське Градіште). Після прийняття католицизму будували кам. церкви за візант. (залишки храму поблизу Старого Места, 9 ст.) та зх.-європ. (храм-ротонда св. Віта у Празі, бл. 930) зразками. В 11 —13 ст. склався романський стиль (базиліка св. їржі, 12 ст., у Граді Празькому). В серед. 13 — 1-й пол. 15 ст. в архітектурі розквітла готика (замок у Кршівоклаті, 13—16 ст.; сх. частина собору св. Віта у Празі, з 1344). В 1-й пол. 16 ст. для архітектури Ч. характерні риси Відродження (палац Бельведер у Празі, бл. 1535—63); в цьому ж стилі перебудовувалися замки (зокрема, в Пардубіце). З 2-ї пол. 17 ст. споруджували палаци у стилі барокко (палац Клам-Галласів, бл. 1713—25, арх. Й. Б. Фішер фон Ерлах). У кін. 18 — на поч. 19 ст. в архітектурі після короткого періоду поширення стилю класицизму утвердився напрям "національної романтики" з тенденціями еклектизму (Нац. музей у Празі, 1884—90, арх. Й. ІІІульц). В кін. 19 — на поч. 20 ст. домінує стиль модерн (музей в м. Градець-Кралове, арх. Я. Котери та ін.), на зміну якому прийшов раціоналізм. У 20—30-х рр. 20 ст. склалася нац. школа функціоналізму в архітектурі (будівлі Й. Гочара в м. Градець-Кралове). Після 1945 розгорнулося велике буд-во житл. районів, громад. центрів, нових адм. та культурно-побутових споруд, що відзначаються раціоналізмом пластичних засобів, використанням нових виразних су-час. буд. матеріалів (будинок Федеральних зборів ЧССР, 1970—73, арх. К. Прагер; Будинок рад. науки і культури, 1972, арх. Р. Черні та ін., обидва — у Празі). В Ч. збереглася скульптура часів палеоліту, неолітична кераміка. До 7 ст. належать давньослов'ян. кераміка, ювелірні виробн. В 11—13 ст. з'явилися настінні розписи (ротонда св. Катержини в Зноймо, 1134), мініатюра ("Вишеградський кодекс", 1085). В серед. ІЗ — 1-й пол. 15 ст. розквітла готика (статуї Майстра Міхельської Мадонни, 2-а чверть 14 ст.). Для живопису цього часу характерні пошуки життєвості композиції (Майстер Вишебродського вівтаря, серед. 14 ст.). У 2-й пол. 14 ст. набуло розвитку мистецтво портрета (скульптурні портрети роботи П. Парлержа в соборі св. Віта у Празі, 1374—85; живописні портрети, виконані майстром Теодоріком для каплиці замку Карлштейн, бл. 1357—67). З кін. 14 — поч. 15 ст. в образотворчому мистецтві Ч, зміцнюється світське начало (мініатюри "Ієнського кодексу", поч. 16 ст.). Поширилося декоративно-ужиткове мистецтво (художнє скло, вітражі, мозаїки, ювелірні вироби). Наприкінці 15 — в 16 ст. у вівтарний живопис проникли ренесансні тенденції (майстер Лі-томержицького вівтаря). Для образотворчого мистецтва 17—18 ст., яке розвивалося в традиціях барокко, характерні реалістичні й демократичні тенденції (портрети й настінні розписи К. Шкрети, П. Брандля, фрески й пейзажі В. В. Рейнера, портрети Я. Купецького, гравюри В. Голлара та ін.). Серед скульпторів цього часу — М. Б. Браун та Ф. М. Брокоф (статуї Карлового моста у Празі). В серед. 18 ст. в скульптурі й живописі з'явилися риси рококо і класицизму (скульптор І. Ф. Платцер, живописець Н. Грунда). В кін. 18 — на поч. 19 ст. мистецтво Ч. відігравало велику роль у боротьбі за нац. самоутвердження (діяльність "Патріотичного товариства друзів мистецтва" й АМ у Празі). Поряд з класицизмом і романтизмом в 1-й пол. 19 ст. поширилися реалістичні тенденції. Художники звернулися до тем нац. історії, зображення рідної природи (А. Косарек, А. Манес), натюрмортів (Й. Навратіл). У творах Я. Чермака відтворено визвольну боротьбу слов'ян. народів; представником демократичного реалізму був К. Пуркинє. В останній третині 19 ст. розвинулася творчість живописця М. Алеша, скульптора Й. В. Мисльбека. Мистецтво поч. 20 ст. було суперечливим. У зіткненні з різними декадентськими течіями збагачувався і розвивався демократичний напрям (товариство художників "Манес", творчість А. Славічека, Л. Куби та ін.). Соціально-критичні тенденції виявились у творах К. Мисльбека. Рисами символізму були позначені ранні твори М. Швабінського. Графіка розвивалася в стилі модерн (гравюри В. Прейссіга, плакати А. Мухи, книжкові ілюстрації Й. Лади). В скульптурі в цей час виділялися твори Я. Штурси. На поч. 20 ст. серед представників авангардизму були Б. Кубіш-та, Е. Філла, А. Прохазка, Я. Зрзавий, Р. Кремлічка. Створення незалежної бурж. республіки Чехословаччини 1918 сприяло розвиткові національної художньої культури.

Багато художників-авангардистів звернулися до реалістичних традицій (живописці В. Новак, О. Кубін, Й. Чапек, В. Рабас). Деякі митці правдиво відтворювали боротьбу робітн. класу (живописці К. Голан, К. Штика; скульптори К. Покорний, Я. Лауда; графіки Ф. Бідло, В. Машек). У 20—30-х рр. формувався соціально-критичний напрям у чес. мистецтві (живопис П. Котіка, графіка В. Сі-ловського). Плідною була діяльність "майстерні соціальної графіки" (Я. Рамбоусек та ін.), з якою до 1927 була пов'язана творчість В. Касіяна. Після визволення Чехословаччини від фашистського гніту й перемоги народно-демократичного ладу перед мистецтвом відкрилися нові перспективи. До тем соціалістичного будівництва звернулися живописці Е. Філла,

A. Падерлік, В. Седлачек; скульптори В. Маковський, К. Лідіцький, К. Покорний. У цей час розвивалися різні види монументально-декоративного мистецтва (мозаїки В. Сіхри, М. Швабінського, фрески В. Тіттельбаха), графіка (В. Фіала, Ф. Музіка та ін.). Серед митців 70—80-х рр.— живописці й графіки А. Забранський, Р. Коларж, Й. Брож, скульптори Й. Малейовський, М. Аксман. Поширені різні види декор.-ужиткового мист. (художнє скло, ткацтво, медальєрне мистецтво). В 1969 в м. Градець-Кралове споруджено пам'ятник В. І. Леніну (скульптор А. Білостоцький).

Чес. муз. культура розвивалася на грунті нар. творчості — побутових та обрядових пісень і танців. Муз. інструменти: волинка, фуяр (сопілка), бубон, флейти, барабани, цитра, труба, литаври, арфа та ін. В 15 ст. виникли т. з. гуситські пісні. З 16 ст. розвивалася поліфонічна музика (А. Міхна, B. Голан, Й. Рихновський, Я. Турновський, К. Гарант з Польжице). В 17—18 ст. зарубежен працювали Я. Зеленка, Й. Бенда, Б. Чорногорський, Й. Мисливечек, а також Я. В. Стаміць, Ф. К. Ріхтер, А. Фільц (т. з. мангеймська школа; Німеччина). В 1737 в Празі відкрито оперний театр — "Театр у Котцу", 1783 — Ностицький нац. (з 1797 — Становий) театр. В 1811 у Празі відкрито консерваторію, 18.31 — органну школу, 1881 — Нац. Театр. 1891 засн. Чеський квартет, 1901 — Чес. філармонію, 1920 — Празький квартет, 1928 — Празький духовий квінтет. Автор першої опери чес. мовою "Дротар" (пост. 1826) — Ф. Шкро-уп. Основоположниками чес. класичної муз. школи були Б. Сметана і А. Дворжак. їхні послідовники — 3. Фібіх і Л. Яначек. Серед композиторів кін. 19 — 1-ї пол. 20 ст.— Й. Б. Ферстер, В. Новак, Й. Сук, Б. Мартіну, О. Острчіл, А. Хаба. Реалістичні засади чес. музики обстоював 3. Неєдлий. Серед виконавців: диригент В. Таліх, скрипалі Ф. Лауб, О. Шевчик, Я. Кубелік, віолончеліст Г. Віган, вокалісти В. Геш, Б. Беноні, К. Буріан, Е. Дестінова, Б. Ферстерова-Лаутерерова.

З серед. 30-х рр. прогресивні музиканти звернулися до антифашист. теми (опера "Іванкове царство" Острчіла, 1934; "Симфонія свободи" Е. Шульгофа, 1941; оркестрова п'єса "Пам'ятник Лідіце" Б. Мартіну, 1943). Після перемоги над фашизмом (1945) композитори прагнули відобразити демократичні перетворення в житті суспільства (В. Добіаш, Е. Аксман, Б. Мартіну, К. Буріан, Я. Ржидкий, Г. Крейча). Серед композиторів 60—70-х рр. — Й. Пауер, В. Соммер, Л. Железний, С. Гавелка, В. Калабіс. Популярними стали струнні квартети імені Сметани, імені Яначека, струнне тріо імені Й. Сука.

В 16—17 ст. поширення набув шкільний Театр. особливо розвивався аматорський Театр. вистави якого відображали протест проти соціального і національного гніту ("Комедія про Франтішку, дочку короля англійського, та Годзика, сина купця лондонського"). У Празі 1737 збудовано перше постійне Театр. приміщення — "Театр у Котцу" (створено оперну й драм. трупи). В 1760 відкрито театр у Туновському будинку, 1783 — Ностицький театр (з 1797 — Становий).

В 1786—89 В театрі "Боуда" (Патріотичний) почала працювати трупа, що грала вистави чес. мовою. У 1-й пол. 19 ст. активізувався розвиток чес. драматургії, з'явилися твори Я. Н. Штепанека (був і режисером), В. Кліцперн і особливо Й. К. Тила, діяльність якого мала великий вплив на розвиток профес. театру. Він очолив (1824— 34) чес. трупу, а згодом — аматорський колектив під назвою "Театр у Каетана" (1835—37). Й. К. Тил та його однодумці 1846 відновили роботу Станового театру. Під впливом Й. К. Тяла розквітла творчість акторів Й. Колара, А. Манетинської, М. Гінкової, М. Форгеймової та інших. В 1862—83 в Празі працював Тимчасовий театр з оперною і драматичною трупами. У складі театру — актори Т. Мошна (один з засновників чеської Реалістичної акторської школи), Й. Бітнер, К. Шимановський, Ф. Колар, Є. Пешкова, режисери Й. Колар, Е. Хваловський. У репертуарі — твори нац. драматургії, У. Шекспіра, рос. класики (О. Островський, М. Гоголь, І. Тургенєв). У 1881 почав діяльність "Театр у Лібуше", в якому вперше в Ч. здійснено інсценізації романів Е. Золя, поставлено п'єси Г. 16-сена, А. Чехова. В 1883 в Празі засновано Чеський національний Театр. який в 70—80-х рр. 20 ст. став центром Театр. життя країни. В кін. 19 — на поч. 20 ст. в Театр. житті Ч. відчутні модерністські тенденції. Діяли колективи: "Інтимна сцена" (1896—99), Ліричний театр (засн. 1911), Театр мистецтв (1912—13). Широко розвивався аматорський театр. Крім Праги, діяли театри в Пльзені (засн. 1865), Брно (засн. 1884) та в ін. містах. У 1911 створено Спілку робітн. Театр. самодіяльності.

Після створення бурж. Чехосл. республіки виникли міські театри в Брно (1919) та Оломоуці (1920), театр "Д 34" у Празі (1933), в репертуарі яких були п'єси нац. драматургів (К. Чапек), рад. авторів (О. Корнійчук, М. Погодін), твори рос. і світової класики. Серед провідних митців цих років — актори В. Видра, Я. Пруха, Л. Досталова, 3. Балдова, режисери К. Гілар, Я. Квапіл, Я. Шкода. Після визволення Ч. від фашист. окупації (1945) створюються нові театри: Реалістичний, Театр сатири — у Празі; з 60—70-х рр. діють експериментальні театри малих форм — "Чіногерні клуб". "Семафор", "На Забрадлі", "Рококо" (Прага), "На мотузці" (Брно) та ін. Провідні діячі театру 70—80-х рр.: актори О. Кремча, Ф. Смолік, Я. Пруха, 3. Штопанек, К. Май, В. Фабіанова, Б. Загорський; режисери М. Махачек, К. Палоуш, К. Новак, Я. Плескот; художники Й. Свобода, Ф. Трестер, Л. Виходіл. Театр. кадри готує Академія мистецтв у; Празі з учбовим театром "Диск" (засн. 1945). Див. також ст. Чехословаччина.

Літ.: История Чехословакии, т. 1— 3. М., 1956—60; Зернов Б. П., Лушников О. Е. Чехословакия. М., 1982. Прага. Пер. с чеш. М., 1981; Гонтар П. Українсько-чеські літературні зв'язки в XIX ст. К., 1956; Петрмихль Я. Пятнадцать лет чешской литературы (1945—1960). М., 1960; Шевчук В. І. Основні проблеми українсько-чеських літературних зв'язків XIX — XX ст. К., 1963; Шевчук В. І. Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки. 1945—1960. К., 1963; Шерлапмова С. А. Чешская поэзия XX века. 20—30-е гг. М., 1973; Копыстянская Н. Ф. Жанровые модификации в чешской литературе. (Период становления социалистического реализма). Львов, 1978; Шевчук В. І. Чеський сатиричний роман XX ст. (1900— 1940). К., 1978; Маца И. Л. Архитектура Чехословакии. М., 1959; Швидковский О. А. Градостроительная культура социалистической Чехословакии. М., 1963; Виноградова Е. К. Графика и проблемы чешского искусства конца XIX — начала XX в. М., 1975. В. І. Євінтов (державний лад), І. А. Петерс (історія), Г. О. Касвін (освіта),

В. I. Шевчук (література). М. П. Загайкевич (музика).

І. Г. Посудовська (театр).

чехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.ua

чехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.uaчехія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази