Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow кен-комен arrow КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ
   

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ

1687 - укр.-моск. договір, укладений 25.УІІ(4.УІІІ) 1687 у козац. таборі над р. Коломак (тепер Харків, обл.), оточеному рос. військом під командуванням кн. В. Голіцина. Тут відбулася генеральна козац. рада в присутності обмеженої кількості козаків. Під моск. тиском обрала гетьманом Лівобереж. України ген. осавула І. Мазепу замість скинутого й заарештованого гетьмана І. Самойловича. Новообраний гетьман присягнув на вірність царям і підписав К. с. 1687. Зазначені статті — договір між гетьманом Лівобереж. України І. Мазепою і козац. старшиною, з одного боку, та моск. царями Іваном і Петром та царівною Софією, з іншого. В основі К. с. 1687 лежали попередні укр.-моск. договори, затв. козацькими радами при обранні гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. В 17 пунктах (із 22) К с. 1687 повторювали з деякими змінами текст Глухівських статей 1669. За К. с. 1687 Генеральна військова рада фактично припинила існування і передала частину своїх функцій раді старшин. Статті формально підтверджували козац. права і привілеї. Кількість реєстрового козацького війська збільшувалася з 20 тисяч до 30 тисяч із жалуванням начебто з цар. казни, а насправді з кишені укр. народу. Відновлювалися спец, військові формування для придушення «заколотів» в Україні (п. 12, 13). Проте зміни пунктів поперед, гетьманських статей і нові пункти К. с. 1687 (п. 18—22) закріплювали посилення цар. влади у Лівобереж. Україні та обмеження української автономії, прав національної адміністрації.

Гетьманові заборонялося без «відома їх царської пресвітлої величності» позбавляти старшин керівних посад, відбирати у них цар. грамоти на маєтності, а старшинам — «без указу великих государів» обирати гетьмана. Гетьманові дозволялося змінювати склад ради старшин виключно з дозволу царя. Козац. старшина зобов'язувалася наглядати за гетьманом і доносити на нього цар. урядові в разі підозри його в нелояльності до Росії. Переносився з Конотопських статей 1672 пункт про смертну кару для тих, хто виступав проти рос. залежності. К. с. 1687 передбачали також взаємну видачу поміщиками рос. і укр. селян-утікачів. Гетьманові, як і раніше, було відмовлено в праві зносин з іноз. д-вами; листи і док-ти від сусідніх держав треба було, не розкриваючи, надсилати до Москви. Гетьман повинен був дотримуватися рос.-польс. договору про «Вічний мир» 1686, що закріплювало польс. панування на Правобережжі; він зобов'язувався посилати козац. військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. Для захисту кордонів від нападу кримських татар планувалося збудувати на лівому березі Дніпра фортецю, а на ін. річках — укріплені міста-фортеці, що запоріз. козаки сприйняли як зазіхання на їхні привілеї на цих землях. Формально для охорони гетьмана, а насправді для нагляду за ним у гетьм. столиці Батурині розміщувався полк моск. стрільців, що утримувався за рахунок гетьм. скарбниці. Цар. воєводи мали постійно перебувати в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині та Острі, але без права втручання в укр. військ, справи. Козац. старшина відстояла собі у К. с. 1687 права і привілеї: свободу від податків і натур, повинностей, довічне володіння своїми фунтами, сіножатями, лісами, млинами тощо. Але й тут спостерігалось обмеження влади гетьмана у справі порядкування військ, землями: встановлювався цар. пріоритет у роздаванні козац. земель, вшануванні «заслужених» із старшини «честю дворянською». К. с. 1687 обмежували самостійну економічну політику України; українському населенню заборонялося торгувати в Моск. д-ві горілкою і тютюном, а також вести торгівлю з Кримом. Замість грошей українці під загрозою смертної кари зобов'язувалися приймати від цар. вояків т. з. чехи.

Вперше законодавчо формулювалася вимога злиття укр. народу з російським. Для досягнення цього рекомендувалося заохочувати змішані укр.-рос. шлюби, вільний перехід і проживання українців на тер. Моск. д-ви тощо. Вимагалося, щоб надалі ніхто не згадував про окрему укр. д-ву, оскільки в майбутньому д-ви українська й московська повинні злитися в одну «царську самодержавну» д-ву. Водночас до К. с. 1687 увійшли такі положення, як заборона рос. воєводам, у т. ч. у Києві, втручатися у місц. судочинство та в ін. внутр. справи, включаючи збирання податків (п. 2); звільнення козац. верхівки від будь-яких поборів (п. 3); збереження за нею наданих раніше дворян, титулів (п. 4); заборона цар. послам, гінцям самочинно зупинятись у дворах козац. старшини, відбирати у неї вози та коней без дозволу представників місц. влади (п. 5); зобов'язання Москви надавати військ, допомогу при зовн. нападі на Україну (п. 7); згода цар. влади на повернення у рідні місцевості кол. полонених-українців, якщо вони не вчинили злочину на тер. Росії (п. 9); збереження у силі правил успадкування козац. майна в разі смерті козака, але вже не дружиною і дітьми, а тільки дружиною (п. 15). Крім того, офіційно підтверджувалася чинність цар. фамот 1654 щодо прав і вольностей міщан Києва та Ніжина (п. 18).

Літ.: Отрешение от Гетьманства Ивана Самуиловича и избрание Ивана Мазепы и проч. В кн.: Источники Малорос, истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским, ч. 1. М., 1858; Дядиченко В. А. Нариси сусп.-політ, устрою Лівобереж. України кін. XVII — поч. XVIII

ст. К., 1959; Костомаров Н. И. Мазепа. М., 1992; Яковлів О. Укр.-моск. договори в ХУІІ-ХУІІІ віках. УІЖ, 1994, № 6; Мироненко О. М. Вітчизн. конституціоналізм від І. Мазепи до К. Розумовського (1687-1764). «Вісник АПНУ», 2000, № 1.

О. М. Мироненко, В. А. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази