Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow поп-право об arrow ПОСТІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ НАД ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ
   

ПОСТІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ НАД ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ

- невід'ємне право кожної держави розпоряджатися власними природними ресурсами в інтересах свого нац. розвитку та благополуччя населення, у т. ч. націоналізувати іноз. власність навіть тоді, коли держава-попередниця або поперед, уряд взяли на себе зобов'язання, згідно з договором або контрактом, утримуватися від таких дій. Це право д-ви поширюється на всі її багатства, природні ресурси та екон. діяльність. П. с. над п. р. є принципом сучасного міжнар. права, що становить невід'ємний елемент права націй на самовизначення. Він встановлений і розвинений у ряді док-тів ГА ООН, насамперед у резолюції «Постійний суверенітет над природними ресурсами» від 14.XIІ 1962 та Хартії економічних прав і обов'язків держав від 12.XIІ 1974, що визнаються як доказ існування П. с. над п. р. у формі звичаєвої норми міжнар. права загального характеру [юс когенс (лат. jus cogens — примусове право)]. Ці резолюції прийняті за ініціативою країн, що розвиваються, з метою встановлення екон. світового порядку на справедливих засадах, а саме — належним чином мають враховуватися права та обов'язки держав, згідно з міжнар. правом, і необхідність стимулювання міжнар. співробітництва в екон. розвитку цих країн. Юрид. характер резолюції ГА від 14.XIІ 1962 зумовлюється тим, що її прийнято майже одностайно (крім Франції), а також змістом положень її преамбули та основного тексту. Так, у преамбулі зазначено, що: статус П. с. над п. р. — «основний елемент права на самовизначення»; заходи щодо здійснення П. с. над п. р. мають грунтуватися на визнанні невід'ємного права всіх держав вільно розпоряджатися власними природ, багатствами і ресурсами відповідно до своїх нац. інтересів і поваги до екон. незалежності держав; ніщо не може впливати на права та обов'язки держав і урядів, які є правонаступниками майна, набутого до досягнення повного суверенітету кол. країнами-колоніями; екон. та фін. угоди між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, мають грунтуватися на принципах рівноправності та праві народів і націй на самовизначення; надання екон. і тех. допомоги, позик та іноз. інвестицій не повинно супроводжуватися умовами, що суперечать інтересам держав, які їх отримують; здійснення та посилення невід'ємного суверенітету держав над своїми природ, багатствами та ресурсами зміцнює їх екон. незалежність.

Резолюція визначає принципи, якими мають керуватися д-ви у здійсненні П. с. над п. p., а саме: 1) право народів і націй на П. с. над п. р. повинно здійснюватися в інтересах їх нац. розвитку та добробуту населення держав; 2) розвідка та експлуатація таких ресурсів і розпорядження ними, як і ввезення з цією метою іноз. капіталу, мають здійснюватися відповідно до правил та умов, які народи й нації, за своїм рішенням, вважають необхідними або бажаними, для дозволу, обмеження або заборони такої діяльності; 3) використання ввезеного капіталу та прибутків від нього регулюється умовами спец, дозволу, нац. законами та міжнар. правом (отримані прибутки в усіх випадках мають розподілятися у пропорції, узгодженій між інвесторами та державою-отримувачем, причому необхідно вживати належ, заходів для того, щоб суверенітет цієї д-ви над її природними багатствами та ресурсами не порушувався); 4) націоналізація, експропріація або реквізиція мають здійснюватися з міркувань або мотивів сусп. вигоди, безпеки або нац. інтересів, що визнаються важливішими за суто особисті або приватні інтереси як гр-н, так і іноземців (у цих випадках власникові сплачується відповідна компенсація за правилами д-ви, яка вживає цих заходів, і відповідно до міжнар. права; якщо питання про компенсацію викликає спір, застосовуються усі можливості його вирішення в судових інстанціях д-ви, котра вживає цих заходів; за угодою заінтересованих держав та ін. сторін спір може бути врегульований також в арбітраж, порядку або за міжнар. суд. рішенням); 5) здійсненню суверенітету народів і націй над їх природними багатствами та ресурсами повинна сприяти взаємна повага держав, що грунтується на суверенній рівності; 6) міжнар. співробітництво з метою екон. розвитку країн, що розвиваються, у вигляді держ. або приватних капіталовкладень, обміну товарами та послугами, тех. допомоги або обміну наук, даними повинно сприяти незалежному нац. розвитку цих країн і грунтуватися на повазі їх суверенітету над їх природ, багатствами та ресурсами; 7) порушення права народів і націй на суверенітет над їх природними багатствами та ресурсами суперечить духу і принципам Статуту ООН і перешкоджає розвиткові міжнар. співробітництва та підтриманню миру; 8) угоди про іноз. інвестиції, вільно укладені суверенними д-вами, мають сумлінно виконуватися. Д-ви та міжнар. організації повинні суворо й добросовісно додержувати суверенітету народів та націй над їх природ, багатствами й ресурсами відповідно до Статуту ООН і принципів цієї резолюції.

Хартія екон. прав і обов'язків держав 1974 також визначила важливість П. с. над п. р. для екон. розвитку держав на справедливих засадах та підтримання міжнар. миру і безпеки. У ній встановлено, що кожна д-ва має право: а) регулювати і контролювати іноз. інвестиції в межах дії своєї нац. юрисдикції згідно з законами та постановами і відповідно до своїх нац. цілей та першочергових завдань; жодну д-ву не можна примушувати до надання пільгового режиму іноз. інвестиціям; б) регулювати і контролювати діяльність транснац. корпорацій у межах дії своєї нац. юрисдикції і вживати заходів до того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам і постановам та відповідала її екон. і соціальній політиці (транснац. корпорації не повинні втручатися у внутр. справи д-ви, що їх приймає); в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноз. власність. У цьому випадку д-ва, що вживає таких заходів, повинна сплачувати відповідну компенсацію.

Водночас, відповідно до ст. 1, спільної для Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 і Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966, «усі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва, заснованого на принципі взаємної вигоди та міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений засобів існування, що належать йому».

Отже, суверенітет д-ви на всі її багатства, природні ресурси та екон. діяльність полягає у тому, що вона ніколи не втрачає свою правоздатність змінити статус чи метод експлуатації своїх ресурсів, незважаючи на будь-які угоди (укладені або які можуть бути укладені) щодо їх експлуатації чи управління ними. П. с. над п. р. виник на противагу традиц. міжнар. праву, класична доктрина якого розглядала будь-яке втручання в іноземну власність як порушення набутих прав, вважаючи такі дії незаконними актами. В наш час заходи щодо націоналізації або експропріації іноз. власності мають розглядатися як здійснення суверен, права д-ви і, отже, як цілком законні акти, що становлять економічну сутність права націй на самовизначення. Ця важлива зміна підходу значною мірою вплинула на застосування норм відповідальності держав, особливо у сфері здійснення їх обов'язку щодо компенсації іноземцям, чию власність націоналізовано або передано ін. способом.

Літ.: О. Connell D. P. International Law, v. 2. London, 1965; Сапожников В. И. К вопросу о суверенитете над природными богатствами и ресурсами. В кн.: Сов. ежегодник международного права. 1964—1965. М., 1966; Shwarzenberger G. Economic World Order? A Basic Problem of International Law. Manchester, 1970; Brownlie J. Principles of Public International Law. London, 1973; Arechaga E. J. State Personality for the Nationalization of Foreign-owned Property. В кн.: International Law. A Contemporary Perspective. Washington. 1985.

В. H. Денисов.

 

Схожі за змістом слова та фрази