Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow дер-дин arrow ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
   

ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

(ДЦ УНР) в ек-зилі — громад.-політ, орган УНР у вигнанні. Виник після того, як 21.XI 1920 установи держ. влади УНР змушені були перенести свою діяльність на тер. Польщі. Легітимність існування Центру обґрунтовувалася актами Труд. Конгресу від 22.1 1919, Директорії та Ради Нар. Міністрів УНР від 21.У та 12.XI 1920. Але, втративши територію, УНР фактично припинила своє існування, що було формально засвідчено мир. договором між Польщею та Рад. Росією і Рад. Україною 18.III 1921 в Ризі. Статті договору підтвердили міжнар.-правовий статус УРСР як єдиного закон, репрезентанта України. Тому органи УНР в екзилі були більше громад.-політичними, ніж державними. ДЦ УНР ставив за мету відновлення незалежної Укр. д-ви. Спочатку Центр розташувався у м. Тарново (Польща). Розроблялися плани повернення зі зброєю у руках в Україну, для чого було вирішено посилити підготовку воїнів УНР, інтернованих у таборах Польщі, зав'язувати контакти з нац.-патріот. рухом у самій Україні, налагодити діяльність уряду та його місій у різних країнах світу. Вважалося, що після повернення в Україну будуть скликані Всенародні збори — укр. парламент, який вільно обговорить і вирішить усі спірні політ., екон. та соціальні проблеми. ДЦ УНР складався з Директорії (фактично в одній особі — її Голови С. В. Петлюри) та уряду (Ради Нар. Міністрів), склад якого був зведений до невеликої кількості осіб і неодноразово змінювався. У цей період було зроблено спробу відновити пред-ставн. орган із законод. та контрольними функціями. 9.1 1921 Рада Нар. Міністрів прийняла і Голова Директорії затвердив Закон «Про Раду Республіки», який визначив структуру, права та обов'язки цього своєрідного парламенту у вигнанні. На поч. лютого 1921 відбулося урочисте відкриття Ради Республіки. Вона складалася з 67 представників укр. політ, партій і деяких громад, орг-цій. Головою Ради обрали І. Фещенка-Чогіів-ського, було створено різні комісії. Затверджувати законопроекти перед поданням їх на розгляд Ради Республіки мала Рада Нар. Міністрів. Голові Директорії надавалося право відкладального вето на прийняті Радою Республіки законопроекти. До серпня 1921, коли Рада Республіки припинила своє існування, було внесено 93 законопроекти, з яких прийнято 65. В основному вони стосувалися питань асигнування коштів, і лише деякі мали політ, характер. За цей час двічі змінювався склад уряду. У лист. 1921 відбувся другий зимовий похід (рейд) на тер. рад. України на чолі з Ю. Тютюнником, який закінчився невдало. Ці події прискорили припинення тарнівського періоду діяльності ДЦ УНР в екзилі. Більшість членів уряду виїхала до Варшави, дехто — до Чехословаччини, С. В. Петлюра — до Парижа.

У 1923—24 серед діячів ДЦ УНР точилися дискусії щодо питання, якою має бути орг. структура цього органу на чужині. Перемогла ідея екзильного уряду; як легітимний речник він мав продовжити боротьбу за відновлення суверенної Укр. д-ви. Після вбивства С. В. Петлюри (25.V 1926) права та обов'язки Голови Директорії перебрав тодішній голова уряду А. Левицький. Головою уряду став В. Прокопович. Відтоді ДЦ УНР складався з Голови Директорії та уряду. До Другої світ, війни його діяльність зосереджувалася у Парижі, Варшаві та Празі. 10.VI 1948 було прийнято узгоджений між укр. політ, орг-ціями «Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру УНР в екзилі». Він визначив компетенцію складових частин ДЦ УНР: Президента як глави д-ви, віце-президента, Укр. Нац. Ради та уряду.

У липні 1948 в м. Аугсбурзі (Німеччина) відбулася перша сесія Укр. Нац. Ради, на якій було обрано голову Ради, президію, комісії. Президент УНР сформував уряд. Наст, сесії Укр. Нац. Ради (їх було десять) вносили певні зміни і доповнення до Тимчас. закону ДЦ УНР, але в цілому порядок створення та повноваження складових частин ДЦ УНР залишилися без змін. Укр. Нац. Рада визначалася як тимчас. однопалатний законод. орган, який складався з представників укр. політ, партій. Вона мала повноваження: а) ухвалювати закони і держ. бюджет; б) розглядати звіти, заяви уряду та окремих його членів; в) ратифікувати всі міжнар. договори; г) обирати Президента, віце-президента, голову та президію Укр. Нац. Ради; д) обирати найвищу Контрольну Раду, визначену окр. законом, яка повинна затверджуватися Президентом; е) обирати членів Конст. трибуналу. Закони, ухвалені Укр. Нац. Радою, ставали чинними з моменту затвердження їх Президентом УНР. Якщо глава держави не затверджував закон, останній розглядався вдруге і набував чинності після прийняття його двома третинами голосів членів Укр. Нац. Ради.

Президент мав обиратися або затверджуватися Укр. Нац. Радою. Він наділявся правом участі в засіданнях Укр. Нац. Ради та її президії, репрезентував ДЦ УНР у зовн. відносинах, призначав голову уряду і затверджував за його поданням членів уряду. У виняткових випадках Президент міг розпустити Укр. Нац. Раду за пропозицією уряду. Уряд УНР був відповідальний і підзвітний як перед Президентом, так і перед Укр. Нац. Радою.

Політ, і громадські діячі по-різному оцінювали ДЦ УНР. Напр., А. Яковлів вважав, що Держ. центр та уряд УНР в екзилі мають усі законні права та легальний титул верх, влади УНР. «Незаконним і самозваним» назвав його М. Ю. Шаповал. В. К. Винниченко взагалі відкидав потребу в будь-якому уряді за межами укр. території. Після відновлення держ. незалежності України (1991) Укр. Нац. Рада на своїй надзв. сесії 14—15.III 1992 прийняла постанову «Про передачу повноважень Державного центру УНР в екзилі державній владі в Києві та припинення діяльності ДЦ УНР на вигнанні». 22.\ТІІ 1992 Президент УНР в екзилі М. Плав'юк, голова Укр. Нац. Ради М. Воскобійник, голова уряду УНР в екзилі І. Са-мійленко на засіданні ВР України заявили про складення своїх повноважень.

Літ.: Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. Париж, 1931; Держ. центр Укр. Нар. Республіки в екзилі. Статті і матеріали. Філадельфія -К. - Вашингтон, 1993; Винниченко В. К. За повіт борцям за визволення. К., 1991.

В. А. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази