Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow дер-дин arrow ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ
   

ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ

- верховенство, самостійність і повнота державної влади всередині України та її незалежність і рівноправність у відносинах з ін. д-вами і міжнар. організаціями. Д. с. У. є властивістю Укр. д-ви та її статусу як суб'єкта міжнар. відносин.

Ідеї держ. суверенітету у світ, науці з'явилися у 17—18 ст., коли у країнах Зх. Європи скгіалися політ, та соціально-екон. передумови для формування на руїнах феод, (абсолютних) монархій нац. держав. Поряд з дем. ідеями держ. суверенітету (Г. Гроцій, Т. Джефферсон) розвивались і його авторитарні концепції (Н. Макіавеллі). Тому одні політ, філософи основою держ. суверенітету вважали народний (народ) або нац. (нація) суверенітет, інші — одноособового главу д-ви (монарха).

В Україні ідеї держ. суверенітету почали формуватися у часи Гетьманщини (17—18 ст.). їх виразниками були, насамперед, окр. представники козац. старшини, які займали державницьку позицію (державники). Проте серед козац. старшини певне поширення мали також ідеї автономії України в межах сусідніх іноз. держав (автономісти). Політ, роз'єднаність козац. старшини вела до розколу укр. народу і сприяла формуванню негат. традиції протистояння між державниками та автономістами. Цей розкол був причиною багатьох братовбивчих конфліктів в Україні від доби Гетьманщини і аж до серед. 20 ст. (в ході нац.-визв. опору населення Зх. України рад. владі). Військ.-політ, та екон. незахищеність України від сусід, держав (Росії, Польщі, Туреччини), відсутність нац. єдності знижували можливості утвердження Д. с. У., хоча його ідеї, починаючи з 18 ст., активно підтримувалися політ, думкою (П. Орлик, М. П. Драгоманов, І. Я. Франко та ін.). У новітній період світ, історії, в 1917—20, ідеї Д! с. У. набули офіц. визнання, їх було закладено в конст. систему Української Народної Республіки (УНР) та її правонаступників. У рад. період (1919—90) завдяки поширенню ідей держ. суверенітету серед укр. народу Українську Радянську Соціалістичну Республіку було формально проголошено суверенною д-вою.

Держ. суверенітет сучас. України гарантується Актом проголошення незалежності України 1991, Конституцією України 1996, результатами Всеукраїнського референдуму, що відбувся 1.ХІІ 1991, та ін. законод. і політ, актами.

Відповідно до цих правових і політ, актів Україна є суверенною і незалежною д-вою; її суверенітет поширюється на всю її територію та на всі сфери життя сусп-ва: політ., екон., соціальну, культурну та ін. Це означає її суверенність щодо всіх політ., екон., соціальних і культурних (духовних) інститутів сусп-ва і незалежність та рівноправність у відносинах з ін. д-вами і міжнар. організаціями в зовнішньополітичній та ін. сферах. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні відповідно до її Конституції (ст. 5) є народ.

Україна — повноправний і рівноправний суб'єкт міжнар. відносин. Вона визнана як суверенна д-ва більшістю країн світу і підтримує з багатьма з них дип. відносини. Україна є членом ряду міжнар., європ. і регіон, організацій, насамперед Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ і Ради Європи тощо. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету, тер. цілісності і безпеки є найважливішою функцією д-ви, справою всього укр. народу. Оборону України, її суверенітету Конституція України покладає насамперед на ЗС України.

Літ.: Левин И. Д. Суверенитет. М., 1948; Кривенко Л. Т. Суверенітет народу. «Віче», 1992, № 1; Конст. право України. К., 1999.

В. М. Кампо.

 

Схожі за змістом слова та фрази