Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow К-кел arrow КАНОНІЧНЕ ПРАВО
   

КАНОНІЧНЕ ПРАВО

(лат. jus canonicum) -сукупність правових норм, встановлених церк. канонами (правилами). У християнстві канонами вважають символ віри, вчення Ісуса Христа та апостолів, книги Святого Письма (Старий Завіт і Новий Завіт), сукупність правил богослужіння тощо. Уже в 4 ст. канонами стали називати постанови вселенських соборів з питань управління справами церкви на відміну, з одного боку, від законів стосовно церк. справ, що виходили від держ. влади, з другого — від ухвал вселенських (а пізніше і помісних) соборів з догма-тич. питань християнства. У середньовіч. юриспруденції під каноном розумілося письмово викладене правило, встановлене або затверджене церквою з метою регламентації правових відносин у сфері її компетенції. К. п. охоплювало позацерк. правовідносини: шлюбно-сімейні, майнові, кримінальні, міжнародні. Тривалий час воно співіснувало з римським правом та звичаєвим правом.

Юристи, що належали до школи К. п., дотримувалися стилю офіц. богослов'я, зберігали установки і схеми схоластики. Засновником школи вважається італ. монах Граціані, який 1151 у Болоньї уклав тем. збірник, що одержав назву «Декрет Граціані». Він містив переважно записи діючих норм церковного права, а також коментарі до них. Поширенню К. п. в Європі сприяв IV Вселенський собор (Латеранський) 1215. «Каноністи» обстоювали законність домагань церкви вирішувати справи морально-реліг. і світського характеру, зокрема політичного, а «легісти», навпаки, захищали правові прерогативи монархії. Виданий 1582 «Звід канонічного права» («Corpus juris сапопісі») був доповненим і переробленим виданням збірника Граціані. Взагалі ж назва «Corpus сапопісі» як спільна для збірників норм, що слугували підставою для діяльності церкви в духовній та світській юрисдикції, остаточно усталилася щодо всіх джерел К. п. тільки в 16 ст. Склад канонів не є однаковим у канон, кодексах катол. і правосл. церков. У католицизмі джерелами К. п. були постанови вселен, соборів, витяги з папських булл та енциклік, ряд положень Біблії, уривки з творів «отців церкви», а також деякі норми звичаєвого і рим. права. К. п. у католицизмі поширюється не лише на церковні, а й на частину позацерк. відносин. Норми щодо церкви та її організації, прийняті світською владою у країнах католицизму (тобто церк. право), не входили до К. п. Таким чином, поняття «канонічне право» і «церковне право» у католицизмі не збігалися. Розпад феод, ладу, становлення абсолютизму і підвищення ролі світських судів поступово звузили сферу дії К. п.; з утвердженням бурж. сусп-ва К. п. (напр., виданий папою Бенедиктом XV «Кодекс канонічного права») регулювало лише внутрі-церк. справи. Від 1984 діє новий Канонічний кодекс, норми якого не є правовими в повному значенні цього слова, оскільки не мають юрид. санкції, а застосовуються лише д-вами, які визнають їх.

У православ'ї, котре не мало такого впливу на сусп. життя, як катол. церква, К. п. називалася сукупність канон, норм, що містяться у рішеннях вселен, і деяких ін. соборів (до 9 ст.), а також у висловлюваннях «отців церкви», освячених церк. традицією звичаях та ін. Значна частина канонів, які регламентують церк. життя, входить до церк. права. Поняття «канонічне право» ширше за поняття «церковне право»: воно включає також канони, які виходять за межі церк. життя і навіть церк. права, оскільки влаштування і діяльність правосл. церкви визначаються також нормами більш пізнього походження. У правосл. церкві Рос. імперії К. п. було складовою норм церк. права. На ньому грунтувалося зак-во про шлюб, сім'ю і майнову спадкоємність. Правові акти відтворювали зміст канонів, забезпечували виконання їх силою держ. примусу, аж до застосування крим. покарання.

В. І. Тимошенко, П. Л. Яроцький.

 

Схожі за змістом слова та фрази