Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow сис-сірія arrow СІРІЯ
   

СІРІЯ

Сірійська Арабська Республіка — держава в Зх. Азії, на Близькому Сході. На Зх. омивається водами Середземного м. В адм. відношенні поділяється на 14 мухафаз. Карти, с. 64—65.

Державшій лад. С. — республіка. Діюча конституція вступила в силу 1973. Глава д-ви — президент, що має широкі повноваження; обирається населенням строком на 7 років. Найвищий орган законодавчої влади — Нар. рада, обирана населенням строком на 4 роки. Виконавчу владу здійснює Рада міністрів, очолювана головою. Природа. Мор. береги переважно підвищені, скелясті. Більша частина поверхні країни — плато заввишки 200—1000 м, на якому підноситься ряд невисоких гірських хребтів. На Пн. Сх. плато — пустеля Ель-Джазіра (Джезіре), на Пд. Сх.— частина Сірійської пустелі. На Зх.— хр. Ансарія та гори Ез-Завія, розділені тектонічною западиною Ель-Габ. На Пд. Зх. в межі С. заходять хребти Антилівану (вис. до 2814 м, г. Еш-Шейх на кордоні з Ліваном). На Пд.— вулканічний масив Ед-Друз. Вздовж узбережжя Середземного м. простягається вузька примор. низовина. Поклади нафти, природного газу, заліз., марганцевої і мідної руд, хрому, сірки, фосфоритів, асфальту, кам. солі, бурого вугілля. Клімат на Зх. субтропічний, середземномор. типу (пересічна т-ра січня +12°, серпня

+ 27°; опадів 900—1500 мм на рік), на сх.— сухий, континентальний (три відповідно +4, +7 і до +33°, опадів до 100 мм). Більша частина тер. країни не має зовн. стоку, поширені ваді. Найбільші ріки — Євфрат з притоками Хабур і Беліх та Ель-Асі. Численні озера, переважно солоні. Поширена напівпустельна й пустельна рослинність на сіроземних грунтах. На Пн. та Зх.— сухі степи на каштанових грунтах; на примор. низовині — деревна та чагарникова рослинність на жовтоземах, в долині Євфрату залишки заплавних лісів.

Населення. Бл. 99,3% нас. становлять араби (див. Сірійцї). В С. живуть також курди, вірмени, туркмени, турки, черкеси та ін. Офіц. мова — арабська. Пересічна густота нас.— 50 чол. на 1 км2 (1981, оцінка). Міське населення — бл. 44%. Найбільші міста: Дамаск, Халеб, Хомс, Хама, Латакія.

Історія. Найдавніші людські поселення на тер. С. належать до періоду палеоліту. В 1-й пол. 2-го тис. до н. е. тут виникли дрібні міста-д-ви. Бл. 1500 до н. е. більша частина С. опинилася під владою Єгипту. В 14 ст. до н. е. пн. частину С. захопило Хеттське царство. В кін. 2-го тис. до н. е. в С. вторглися кочові племена арамеїв, які поступово асимілювалися з місц. населенням (племенами амореїв). На поч. 12 ст. до н. е. С. визволилася від влади Єгипту і Хеттського царства. В кін. 8 ст. до н. е. С. підкорила Ассірія, в кін. 7 ст. до н. е.— Нововавілонське царство. 539 до н. е.— Ахеменіди. В 333 до н. е. С. ввійшла до складу д-ви Александра Македонського, а після її розпаду (кін. 4 ст. до н. е.) — д-ви Селевкідів. У 1 ст. до н. е. С. захопив вірм. цар Тігран II. З 64 до н. е. С.— провінція Старод. Риму, з кін. 4 ст. н. е.— Візантії. В 633—40 С. завоював араб. Халіфат, 1516 — Османська імперія. Після розпаду Османської імперії С. з 1920 — підмандатна тер. Франції. Під час 2-ї світової війни в С. 1940 було запроваджено "вішійську" адміністрацію (див. Віші). 8.VI 1941 в С. вступили англ. війська і частини "Вільної Франції". 27.IX 1941 головнокомандуючий франц. військами оголосив С. незалежною республікою. Проте франц. мандат було скасовано лише в грудні 1943. Повну незалежність С. здобула після виводу з її території англ. і франц. військ (17.IV 1946). В 1944 С. встановила дипломатичні відносини з СРСР. У 1958—61 С. і Єгипет утворювали єдину д-ву — Об'єднану Араб. Республіку. 8.III 1963 до влади в С. прийшла Партія араб. соціалістичного відродження (ПАСВ). 23.ІІ 1966 керівництво ПАСВ і країною перейшло до лівого крила партії. В 1967 С. зазнала агресії з боку Ізраїлю, який захопив у неї Голанські висоти. У 1973 мав місце сірійсько-ізраїльський збройний конфлікт (див. Близькосхідна криза). З кін. 1970, коли керівництво країною і партією очолив X. Асад. в С. поширився процес соціально-екон. і політ. перетворень: було націоналізовано великі пром. підприємства, банки, страхові компанії, ухвалено закон про агр. реформу, проголошено держ. власністю природні ресурси. В 1972 в С. було створено Прогресивний нац. фронт (ПНФ), який об'єднав ПАСВ, Сірійську компартію та ін. патріотичні партії та орг-ції країни. В галузі внутр. політики уряд С. проводить курс на розвиток нац. економіки з посиленням ролі держ. сектора. На міжнар. арені С. активно проводить антиімперіалістичний курс, лінію на зміцнення дружби і співробітництва я соціалістичними д-вами, насамперед з СРСР. Між С. і СРСР підписано ряд угод про екон. і тех. співробітництво (1969, 1972, 1974, 1975, 1977), Консульську конвенцію (1976). У 1980 між С. і СРСР укладено договір про дружбу і співробітництво. С. виступає за зміцнення і єдність дій араб. країн у боротьбі за визволення окупованих Ізраїлем араб. земель, за забезпечення законних прав араб. палестинського народу. З 1945 С.— член ООН. С.— член Ліги арабських держав. Національного фронту стійкості і протидії, учасник неприєднання руху.

Г. Г. Зибіна.

Політичні партії, профспілки. Партія арабського соціалістичного відродження, засн. 1947. Сірійська комуністична партія, засн. 1924. Арабський соціалістичний союз, засн. 1964. Арабська соціалістична партія, засн. 1950. Партія соціалістів-юніоністів. Загальна федерація робітничих профспілок, засн. 1938. Загальна федерація селян, засн. 1964. Всі партії і профспілки входять до Прогресивного національного фронту, засн. 1972.

Господарство. С.— агр. країна, що розвивається по некапіталістично-му шляху. Держ. сектор відіграє провідну роль в економіці країни. В 1980 на нього припадало бл. 65% вартості валового нац. продукту та 90% усіх капіталовкладень. Д-ва контролює гірничодобувну пром-сть, електроенергетику, більшу частину пром. виробн.,транспорту та зовн. торгівлі. Націоналізовано великі пром. підприємства, створено спеціалізовані держ. компанії, на селі проводиться агр. реформа, створюються кооперативи та держ. агр. сектор. Економіка розвивається на планових засадах. У с. г., внутр. торгівлі та кустарних промислах головну роль продовжує відігравати приватний капітал. Велику допомогу С. у створенні та зміцненні нац. економіки подає СРСР, зокрема, у розвитку електроенергетики, нафтодобувної пром-сті, іригації, електрифікації, сітки з-ць, підготовці нац. кадрів. У с. г. зайнято понад 50% самодіяльного населення і створюється 25% валового нац. продукту (1981). В обробітку — 3,7 млн. га землі, з них 500 тис. га зрошується. Площа зрошуваних земель значно розширюється в зв'язку з введенням 1978 на повну потужність найбільшого на Близькому Сході гідроенерг. комплексу на р. Євфраті, збудованого з допомогою СРСР. У 1980 налічувалося 1940 кооперативів. Переважає рослинництво. Гол. культури (збір, тис. т, 1981): пшениця — 2138, ячмінь— 1406; з технічних — бавовник — 356 (сирець), цукр. буряки — 588. Вирощують також рис, арахіс, овочеві (зокрема, помідори) та баштанні культури, цитрусові, виноград тощо. Поголів'я (тис, 1981): великої рогатої худоби — 768, овець — 9301, кіз — 1023, верблюдів — 158,4. У 1981 було виловлено 8,1 тис. т риби. У пром-сті на держ. сектор припадає бл. 65% пром. підприємств і понад 85% вартості пром. продукції. Видобувають (млн. т, 1981): нафту — 8,7, фосфорити — 1,4, кам. сіль, асфальт та ін. Передбачається освоєння значних запасів природного газу. Нафту переробляють на заводах у Баніясі та Хомсі. Розвиваються хім. (виробн. мінеральних добрив), текст. (зокрема, бавовняна) й харчосмакова (борошномельна, олійницька, виноробна, цукр., консервна, тютюнова та ін.) пром-сть. Працюють трактороскладальний, електромоторів, по виробн. сталевого прокату, бетонних шпал з-ди. Шкіряні, взуттєві, буд. матеріалів та ін. підприємства. В 1981 вироблено 4412 млн. кВт гол електроенергії. Кустарні промисли (виготовлення виробів з міді, золота, срібла та ін., килимарство). Осн. пром. центри — Дамаск і Халеб, розвивається пром-сть у Хомсі, Латакії, Тартусі. Бл. 78% внутр. перевезень припадає на автомоб. транспорт. Довж. (тис. км, 1981): автошляхів — 18,9 (у т. ч. з твердим покриттям — 15,3), з-ць — 1,7, держ. нафтопроводів — 805 км. Гол. мор. порти — Латакія, Тар-тус, Баніяс. У Дамаску — міжнар. аеропорт. Територією С. проходять численні транзитні нафтопроводи з Іраку та Саудівської Аравії до узбережжя Середземного м. З С. вивозять нафту і нафтопродукти, фосфорити, бавовну, с.-г. продукти, шкіри і вовну; довозять машини і устаткування, трансп. засоби, нафтопродукти, прод. товари тощо. Гол. торг. партнери — ФРН, Франція, Італія, СРСР. Грош. одиниця —сірійський фунт. За курсом Держбанку СРСР 100 сірійських фунтів = 18,73 крб. (січень 1983).

О. К. Соловйов.

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1975 в країні було 6865 лікарняних ліжок (9,3 ліжка на 10 тис. ж.), більшість яких належить д-ві. У 1977 мед. допомогу подавали 3119 лікарів (4,0 лікаря на 10 тис. ж.). У 1974 працювали 682 зубні лікарі, 1096 фармацевтів. Лікарів готують у 3 мед. школах.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Поч. школа є обов'язковою (вік обов'язкового навчання — від 6 до 12 років). Школа відокремлена від церкви, однак діє мережа реліг. (мусульм.) шкіл. Існує невелика кількість приватних навч. закладів. Викладання — араб. мовою, вивчаються англ. та франц. мови. В 1978/79 навч. р. у поч. школах налічувалося 1,4 млн. учнів, у серед. навч. закладах—579,7 тис. У країні— 4 ун-ти й ряд ін. держ. вузів, навчання в яких платне: Дамаський ун-т (засн. 1923; 1979/80 — понад 56 тис. студентів), ун-т у Халебі (засн. 1960; 1979/80 — понад 30 тис. студентів), ун-ти у Хомсі (засн. 1979) і Латакії (засн. 1971), Дамаський вищий технологічний ін-т та ін. Працюють Арабська академія (засн. 1919), Дамаська академія (засн. 1919), с.-г. наук. центри та ін. Б-ка ун-ту і Національна в Дамаску (засн. 1880), Нац. б-ка в Халебі (засн. 1924), Нац. б-ка в Латакії (засн. 1944). Нац. музей (засн. 1919) і Музей арабської цивілізації (засн. 1976—77) — у Дамаску, Археол. музей у Халебі (засн. 1960), Музей Пальміри (засн. 1961), музеї в Хомсі, Тартусі, Босрі.

В. 3. Клепиков.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1980 в С. видавалося 7 щоденних газет заг. тиражем понад 100 тис. Прим. і понад 40 ін. періодичних видань. Найзначніші газети: щоденні — "Ас-Саура" ("Революція", з 1963), "Аль-Баас" ("Відродження", з 1962); щотижневі — "Кіфах аль-Уммаль аль-Іштіракі" ("Соціалістична боротьба робітників", засн. 1966), "Ні-даль аль-Феллахін" ("Боротьба селян", з 1965). Газ. "Нідаль аш-Шааб" ("Боротьба народу", з 1934) — орган ЦК Сірійської компартії. Сірійське арабське іпформ. агентство (САНА) — урядове, засн. 1966. Сірійське радіомовлення і телебачення — урядова служба. Радіомовлення — з 1950, ведеться араб., франц., англ., рос., нім., ісп., євр., польс, тур. і болг. мовами. Телебачення — з 1960.

Література. До 19 ст. л-ра С. розвивалася в загальному руслі араб. л-ри. З серед. 19 ст. С, що включала тоді також Ліван і Палестину, стала одним з осередків араб. культур. відродження. Початок його пов'язаний з іменами Франсіса Марраша, Різкалли Хассу-на, видатних публіцистів патріотів Абдаррахмана аль-Кавакібі і Адіба Ісхака. Після 1-ї світової війни патріотичні літ. сили, які гуртувалися навколо Арабської академії б Дамаску (Мухаммед Курд Алі, Халіль Мардам Бек, Салім аль-Джунді та ін.), почали широко вивчати і популяризувати араб. літ. спадщину. В 20-х рр. зароджувалася реалістична проза (Мухаммед Субхі Абу-Ганім, Фуад аш-Шаїб, Шакіб аль-Джабрі, Мааруф Ахмед аль-Арнаут). Поети: Хайр-ад-дін аз-Зіреклі, Мухаммед аль-Бізм, Мухаммед Сулейман аль-Ахмед, Омар Абу Ріша, Васфі аль-Курунфулі, Анвар аль-Аттар. 2-а світова війна, боротьба проти фашизму згуртували демократичні сили. В л-ру прийшли молоді письменники — Ханна Міна, Васфі аль-Бунні та ін. В 1951 створено Асоціацію сірійських письменників, яка стала ядром Ліги араб. письменників (засн. 1954). У цей час. активно виступали прозаїки Хасіб аль-Каялі, Мавахіб аль-Каялі, Шаукі Багдаді, Саїд Хауранія та ін. В 60—70-х рр. реалістичний напрям у л-рі зміцнювався. На шлях реалізму стали письменники Абд ас-Салям аль-Уджейлі, Фаділь ас-Сібаї, Відад ас-Саккакіні, Фаріс Зарзур, Мамдух Удван, Адіб Нахві, Закарійя Тамір, Гада ас-Самман та ін. Серед сучасних поетів — Шаукі Багдаді, Мухаммед аль-Харірі, Ахмед Сулейман аль-Ахмед, Нізар Каббані, Алі Ахмед Саїд (Адоніс).

Ю. М. Кочубей.

Архітектура. Розвиток архітектури С. пов'язаний з розквітом міст-держав Марі, Угаріта, Ямхада (сучас. Халеб). В цей період (1-а пол. 2-го тис. до н. е.) було створено палаци, храми та кам. статуї, на яких позначився вплив давньо-єгип. та егейської культур. На поч. 1-го тис. до в. е. склався властивий зодчеству старод. С. тип палацу-храму з портиком, оформленим фігурами, подібними до каріатид, і рельєфами. В 9 ст. до н. е. переважав вплив ассірійського мист.; в кін. 4 ст. до н. е.— 4 ст. н. е.— античного (грандіозні колонади і храми в Пальмірі). В 5—6 ст. в архітектурі склалася місц. ранньовізантійська худож. школа; споруди набули дещо строгого характеру. Будували християнські церкви типу базиліки (Калат-Семаїї, 5 ст.) та хрестово купольні (церква в Русафі, 569—586) і монастирі. В 7—8 ст., коли С. була одним з центрів арабської культури, споруджували замки і палаци фортечного тішу (замок у Каср аль-Хейр аль-Гарбі поблизу Пальміри, 8 ст.), мечеті з дворами і відкритими галереями (Велика мечеть, або мечеть Омейядів у Дамаску, 705—715). З 10 ст. формувалися середньовічні арабські міста з поділом на відокремлені укріплені квартали, будувалися мечеті, медресе, криті ринки, караван-сараї. В 11—13 ст. поширилися купольні споруди, що складалися з масивної кубічної нижньої частини, двоярусного барабана і купола (мавзолей Нурадіна в Дамаску, 1167). На тер. С. зберігалися руїни романських замків хрестоносців. У період, коли С. перебувала у складі Османської імперії (1516—1918), в архітектурі переважали прийоми, характерні для тур. зодчества, пишним стає декор. Для архітектури С. 60 — 80-х рр. 20 ст. характерне органічне поєднання сучас. тех. конструкцій з нац. формами.

Образотворче мистецтво. Худож. культура старод. С. (9—7-е тис. до н. е.— 6 ст. н. е.) розвивалася як частина культурно-істор. комплексу, що виник на тер. сучас. Лівану, Йорданії, Пн. і Пд. Туреччини на основі найдавніших первісних культур цього району. Пам'ятки мист. сягають неоліту: наскельні зображення (Демір-Капу), антропоморфні статуетки (9—4-е тис. до н. е.), ліпна розписна кераміка. Мист. 3-го тис. до н. е. позначене великим впливом культури старод. Месопотамії (Марі). Високий розвиток мист. С. в 1-й пол. 2-го тис. до н. е. пов'язаний з розквітом міст-держав Марі, Угаріта, Ямхада (сучас. Халеб). Кін.

2 — поч. 1-го тис. до н. е. характеризувався взаємозбагаченням худож. культур С. і хеттів; з 9 ст. до н. е. переважав вплив мист. Ассірії (розписи з палацу Тіль-Барсібе). Мистецтву С. 2 — 1-го тис. до н. е. властиве складне переплетення давиьоєгип., егей-ських і місц. елементів. У кін. 4 ст. до н. е.— 4 ст. н. е. в С. розвивалися своєрідні галузі елліністичного мист., культур Старод. Риму, Парфії(Дура-Європос, Пальміра); місц. школи пластики виникли в Пд. С. (у складі Набатейського царства) і Пальмірі; про живопис дають уявлення фрески Дура-Європос, мозаїки Сувейди, Шахби, Антіохії, Хами. В 4—6 ст. в С. склалася ранньовізант. худож. школа (мозаїки Антіохії, Апамеї, Шахби). В 7—8 ст. С. відігравала важливу роль у становленні й розвитку середньовічної араб. культури. В цей період зародилася нова система орнаменту — арабеск, продовжували розвиватися в домусульм. традиціях скульптура й живопис. 3 поч. 10 до поч. 16 ст. мист. С. розвивалося в заг. руслі араб. середньовічної культури з невеликими локальними особливостями; виникла школа мініатюри (розквіт — у 12—13 ст., ілюстрування рукописів); було поширене мист. кераміки, худож. обробки металу, скла (розпис емалями), текстилю, різьблення на дереві. Розвиток мист. С. з 1516 до 1918 (у складі Османської імперії) багато в чому визначався смаками тур. метрополії. В 30—40-х рр. 20 ст. в часи нац.-визвольного руху зароджується сучас. образотворче мист. (художники Т. Тарік, М. Кірша, М. Джалаль). У 50—70-х рр. на живописі С. позначився модернізм, однак багато митців продовжують реалістичні традиції. Серед них— А. Бахнассі, Н. Ісмаїл, Л. Каялі, М. Хаммад, X. Замрік,

І. Хіммат, Ж. Варде, Фатхі Мухаммед. Поширені різні види декоративно-ужиткового мистецтва: вишивка, плетіння, художня обробка металу.

Т. X. Стародуб.

Музика. Нар. музика характеризується розвинутою ладовою системою (лади — маками). Осн. муз. жанр — спів у супроводі нар. оркестру. Інструменти: струнні — уд, рабаб, гіджак, канун. У сучас. нар. оркестри входять і європ. муз. інструменти — скрипка, віолончель, контрабас. У 1870 за ініціативою композитора Мустафи аль-Башнака (автора пісень) відкрито муз. школу в Халебі, де навчали співу та гри на араб. муз. інструментах. У сучас. С. розвивається нац. композиторська школа (композитори — Сольхі Уадді, Дік Суккарі). Серед виконавців нар. пісень — Шакір Брехан, Мутіа Мафі, Сабах Фахрі. Працюють консерваторії в Дамаску (з 1962, з камерним оркестром, ансамблями скрипалів і віолончелістів) та в Халебі (з 1963); 2 нар. оркестри при Дамаському радіо (керівники — Ясін Ааше та Емін Хаят).

Театр. Професійний драматичний театр виник у серед. 19 ст., коли Абу Халіль аль-Каббані організував у Дамаску театр. трупу. Значний вплив на формування профес. театру С. мали єгип. трупи. В 40-х рр. 20 ст. у Дамаску виник колектив (керівник Абд аль-Латіфа Фатхі), який показав 1945—46 вистави на сірійському діалекті (вперше в історії театру О). В 1952—57 діяла профес. трупа, з 1956 — Вільний театр, обидва — в Дамаску. З 1956 в Халебі працює Нар. театр, 1957 тут створено нар. трупу пантоміми. Значною подією в культур. житті С. стало відкриття Араб. нац. драм. театру, яким з 1971 керує реж. Александр Кінні — випускник Держ. ін-ту театр. мист. ім. А. В. Луначарського в Москві. В репертуарі театру—п'єси араб. авторів, європ., класична, рос. і рад. драматургія (зокрема, "Поле і дощ" Хусейна Хамзі та "Оптимістична трагедія" В. Вишневського). В Дамаску діють також Військовий театр, Театр сатири і комедії ім. Дуреда Ляхама, театр "Аш-Шавк" ("Колючка"), Театр ляльок.

Кіно. Перший худож. фільм "Невинно засуджений" (реж. А. Бадрі) поставлено 1928. Фільми 30-х рр.— "Під небом Дамаска" (1932, реж. І. Анзур), "За велінням обов'язку" (1938, реж. Бадрі). Після 2-ї світової війни поставлено картини "Світло і тінь" (1948, реж. Н. Шалбандар), "Прохожий" (1950, реж. А. Арафан) та ін. В 1964 в Дамаску створено Генеральну орг-цію по виробн. фільмів, яка здійснює також кінопрокат. Твори 60—70-х pp. мають переважно соціально-політ. спрямування — "Водій грузовика" (1967, реж. Б. Вучинич, почесний диплом на 1-му Міжнар. кінофестивалі країн Азії і Африки в Ташкенті, 1968), "Обмануті" (1972, реж. Т. Салех), "Леопард" (1972, реж. Н. Малех), "Кафр Касем" (1975, реж. Б. Ельві), "Фортеця" (1979, реж. Б. Сабуні), "Особлива обставина" (1981, реж. Д. Саміра). Серед документальних стрічок 70-х pp.— "Діти свідчать", "Сірія — 6000 років цивілізації".

Літ.: Пир-Будагова Э. П. Сирия в борьбе за упрочение национальной независимости (1945—1966). М.. 1978: Дружинина А. А. Сирия старая и новая. М., 1979: Трошин Н. И. Сирия. М., 1979: Вавилов В. В., Сазонов А. А. Сирийская Арабская Республика. M, 1981: Майбаум X. Сирия — перекрёсток путей народов. М., 1982: Филоник А. О. Аграрные проблемы современной Сирии. М., 1981; Современная Сирия. Справочник. М., 1974; Кочубей Ю. Сучасна література Сірії. "Всесвіт". 1981, № 4; Богданов А. А. Художники Сирии. М., 1981; Ройтенбурд А. С. Писатели Сирии и Ливана (1946 —1975 гг.). Биобиблиографический справочник. М. 1979.

Сірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.ua

Сірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.ua

Сірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.uaСірія - leksika.com.ua