Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛАЩЕНКО
   

ЛАЩЕНКО

Ростислав Митрофанович [1(13).1Х 1878, м. Єлисаветград, тепер Кіровоград — 30.Х 1929, Прага] — укр. правознавець і громад, діяч. Закін. 1905 юрид. ф-т Київ, ун-ту. Працював у суд. установах Киева. За часів Центр. Ради — голова 1-го департаменту Київ, апеляц. суду, викладач історії укр. права в Київ. нар. ун-ті. 3 приходом Директорії УНР — член верховної слідчої комісії. З 1920 — в еміграції (Польща). Деякий час жив у Львові, виконував обов'язки голови Наддніпрянської допомогової секції при Укр. громад, к-ті. 1921 переїхав до Праги, де викладав історію укр. права в Укр. вільному ун-ті: доцент, над-

звичайний професор (з 1923), звичайний професор (з 1925). Викладав також в Укр. госп. академії в Подебрадах. Був активним членом багатьох емігрантських наук.-культурницьких осередків, зокрема співзасновником і головою Укр. правничого т-ва в Празі, членом Істор.-філол. т-ва.

Істор.-правов і погляди Л. сформувалися значною мірою під впливом М. Ф. Владимирського-Буданова, лекції якого він слухав в університ. роки. Від свого вчителя Л. перейняв інтерес до держ.-правових інститутів лит.-руської доби, однак, на відміну від старших учнів М. Ф. Владимирського-Буданова, Л. не пристав до т. з. школи західноруського права, оскільки спершу обрав шлях юриста-практика, а ґрунтовну наук.

Лащенко Р.М. - leksika.com.ua

роботу почав лише в еміграції, коли ідеї цієї школи вже оцінювались у світлі істор. праць В. Б. Антоновича, М. С. Грушевського та ін. істориків народницького напряму і новітніх історико-юридичних досліджень М. П. Василенка, М. Слабченка та їх однодумців. Правові погляди Л. відзначались послідовним демократизмом, оцінкою правових явиш крізь призму «української ідеї». Опоненти Л., особливо з юрид. установ ВУАН, неодноразово докоряли вченому, що захоплення нац. ідеєю «призводить до втрати об'єктивності, ідеалізації певних правових інститутів старої України». З цього приводу відбулася наук, дискусія між Л. та його опонентами на сторінках 2-го і 3-го випусків академ. збірника «Праці Комісії дія виучування історії західноруського та українського права». До кінця свого життя Л. не втрачав зв'язку з ВУАН, і всі його праці досить ретельно (і здебільшого критично) вивчалися в Україні. До творчого доробку вченого належать фундам. монограф, розвідки: «Литовський статут як пам'ятник українського права», «Переяславський договір 1654 р. між Україною і царем московським» (обидві — 1923), «Ідея права власності на землю на Україні», «Цивільне право» (обидві — 1925), «Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій» (1926—27), «Український копний процес (по карній справі) на одному прикладі» (1927), «Вінець дівочий як інститут литовсько-українського права» (1929). Окремо слід відзначити один з перших в укр. правознавстві навч. курсів «Лекції по історії українського права» (т. 1—2; 1923—24), а також видання академ. списку «Руської Правди», що вийшла за редакцією Л. у Празі 1927. Наук, визнання Л. здобув передусім як умілий систематизатор і синтезатор поперед, досліджень у галузі історії д-ви і права України. Водночас йому належить певний пріоритет у спробах визначити засади держ.-правового життя, традиційно найбільш притаманні укр. етносу. До таких він відносив ідеї народоправства, децентралізації влади, домінування приватноправових принципів у сфері держ. управління, рівноправності та відсутності станів. Досліджуючи «Руську Правду», Литовські статути, Березневі статті 1654, звичаєве право та практику укр. копних судів, Л. шукав аргументи й істор.-правові підстави для формування власної державності укр. народу. При цьому він, продовжуючи традиції М. І. Костомарова та М. П. Драгоманова, які справили значний вплив на його погляди і творчість, послідовно обстоював федералістсько-автономістську концепцію. Якийсь час Л. навіть входив до Укр. партії соціалістів-федералістів, але згодом вирішив, що вчений має стояти на позапарт. позиціях. В основу майбутнього федерат, або конфедерат, зв'язку України з Росією, на думку Л., мали бути покладені три основоположні принципи: добровільність, політ, самостійність і державність. Витоки такого підходу Л. вбачав у договорі України з Росією 1654, який він розцінював як персон, унію, що не перекреслила політ, і держ. Самостійність України.

І. Б. Усенко, Ю. І. Римаренко.