Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow страш-сюр arrow СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВНИЙ
   

СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВНИЙ

суверенітет держави — визначальна і невід'ємна якість держави, що відображає її верховенство на своїй території та незалежність (самостійність) у міжнар. відносинах. Нерідко поняття суверенітету кореспондують не д-ві, а узагальнено державній владі. У міжнар. праві термін «суверенітет» уживається у зв'язку з правосуб'єктністю д-ви, в національному — пов'язується насамперед з процесом і результатами владарювання, здійснюваного держ. органами і посад, особами.

Ідею С. д. окреслено у Франції ще за феодалізму. Вперше термін для заг. оцінки владарювання використав Ж. Боден, який у праці «Шість книг про республіку» (1576) позначив ним абс. і неподільну владу, що належала монарху. Він виключав наявність будь-якої ін. влади в д-ві або поза нею, яка б могла бути вищою від влади монарха. За Ж. Боденом, держ. (монарша) влада визнавалася суверенною як у внутрішньому, так і в зовн. вимірах. Суверенітет розглядався як якість такої влади, а питання про її носія певний час залишалося поза увагою.

Ідею народного суверенітету сформульовано у 17—18 ст. Найвідомішим її адептом був Ж. Ж. Руссо. Тепер ідея нар. суверенітету відображена в конституціях більшості держав, у т. ч. України.

Генеза ідей держ. і нар. суверенітету пов'язувалася з еволюцією держ. владарювання, зі змінами у сусп.-політ, житті, що зумовлювали цю еволюцію. Ідея суверенітету д-ви відобразила становлення і зміцнення абсолютизму. Поява ж ідеї нар. суверенітету засвідчила зрушення у феодальному сусп-ві в напрямі його істор. трансформації. Якщо ідея суверенітету д-ви слугує характеристиці держ. влади загалом, то про нар. суверенітет ідеться у зв'язку з визначенням її носія. Отже, держ. суверенітет і нар. суверенітет — це поняття, пов'язані з явищем держ. владарювання. Вони об'єктивно взаємодоповнюються, але різняться між собою.

Істор. розвиток ідеї держ. суверенітету грунтується на визнанні неприпустимості обмеження держ. влади поза волею її носія. Однак суверенітет, по суті, ніколи не вважався абсолютним; навіть за часів феодалізму визнавалося обмеження влади монарха, яке мало ре-ліг., етичний характер тощо. Влада монарха нерідко розглядалася як правова. Необмеж. суверенітет об'єктивно не може існувати юридично, адже держ. влада функціонує у певних прав, межах, зумовлених внутр. і зовн. чинниками. «Абсолютність» суверенітету полягає лише в тому, що ніхто не може юридично (легально) перешкодити д-ві у встановленні внутр. правопорядку відповідно до інтересів носія держ. влади — народу. Неабсолютність суверенітету виявилася у процесі розвитку міжнар. права, імперат. норми якого сформульовано практикою міжнар. спільноти і нерідко поза конкр. держ. волевиявленням. Більше того, іноді держ. суверенітет розглядають у міжнар. праві як функц. поняття. Тому деякі питання внутр. життя д-ви (права людини, охорона навкол. природ, середовища тощо) не відносять виключно до її відання, а вважають об'єктом інтересу всієї міжнар. спільноти. Суверенітет існує лише за умов верховенства і незалежності д-ви, які є його взаємопов'язаними сторонами. Відсутність хоча б однієї зі сторін засвідчує несуверенність тер. утворення, тобто відсутність держ. якості відповід. території. Прикладом можуть бути суб'єкти федерації, які практично не здійснюють зовнішньополіт. функції, а в питаннях внутр. характеру обмежені конституцією федерації. До того ж, суб'єкти звичайно не наділені правом виходу (сецесії) зі складу федерації. Несуверенними є т. з. залежні території — протекторати, колонії тощо. Тому юридично некоректним є їх визначення як напівсуверенних або таких, чий суверенітет обмежений. Обмеження суверенітету може бути реальним у практиці конкр. держав, але передбачає їх згоду на це. Однак навіть за наявності відповід. згоди відсутність однієї зі сторін суверенітету, зокрема незалежності в міжнар. відносинах, засвідчує відсутність суверенітету в цілому. Юрид. зміст обох сторін держ. суверенітету визначений сучасною теорією. Верховенство д-ви насамперед полягає у прав, підлеглості їй усіх суб'єктів у межах держ. території. Будь-які застереження щодо такої підлеглості (напр., дипломатичні привілеї та імунітети) можливі за умов згоди на це д-ви. За принципом верховенства держ. владарювання здійснюється у межах території, відповідно організованої самою д-вою. При цьому держ. влада встановлює повноваження всіх органів і посад, осіб, що виконують її функції. Головне — виключається можливість існування у межах д-ви іншої, аніж її власна, публіч. (держ.) влади. Незалежність д-ви як сторона її суверенітету виражається у тому, що вона здійснює внутр. і зовн. функції поза владою ін. держав. Незалежність у внутр. справах насамперед означає самостійність д-ви у вирішенні ключових питань сусп.-політ, та екон. розвитку. У Декларації про принципи міжнар. права, прийнятій ГА ООН 24.Х 1970, зазначається, що кожна д-ва має невід'ємне право обирати політ., екон., соціальну і культурну систему без втручання з боку ін. держав. Вирішення осн. питань організації суспільства належить виключно самій д-ві. Д-ва не обмежена нац. правом, оскільки діє на основі фактично нею ж створеного правопорядку. Юрид. визначення компетенції органів держ. влади є не обмеженням влади, а способом здійснення суверенітету. Тому будь-які прав, обмеження «внутрішньої» незалежності д-ви, по суті, неможливі. З ін. боку, ця незалежність також не може бути абсолютною. Кожна д-ва зобов'язана поважати суверенітет ін. держав і діяти у вирішенні внутр. справ не на шкоду їхньої незалежності.

Незалежність д-ви у зовн. справах означає свободу зовнішньополіт. діяльності за межами її кордонів з дотриманням норм міжнар. права. Наявність міжнар.-прав, зобов'язань д-ви не свідчить про обмеженість її «зовнішньої» незалежності. Навпаки, активна участь у міжнар. відносинах засвідчує незалежність д-ви, її самодостатність як суб'єкта міжнар. права. Саме сучасне міжнар. право є проявом між-держ. відносин, здійснюваних на основі суверенітету.

Див. також Державний суверенітет України.

Літ.: Палиенко Н. И. Суверенитет. Ярославль, 1903; Ел-линек Г. Право совр. гос-ва, т. 1. Общее учение о гос-ве. СПб., 1908; Шаповал В. Поняття д-ви і суверенітету в конст. праві. «Вісник Конст. Суду України», 2003, № 1.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази