Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow генес-герма arrow ГЕОГРАФІЯ
   

ГЕОГРАФІЯ

(від гео... та грец. - пишу) - система наук про географічну оболонку, господарство і населення земної кулі, окремих її районів та країн. Відповідно до об'єктів вивчення в сучасній Г. виділяють природничо-геогр. і суспільно-геогр. науки, які тісно між собою пов'язані спільними завданнями всебічного вивчення природно-територіальних комплексів і виробничо-територіальних комплексів та їхніх компонентів. Природничо-геогр. науки вивчають закономірності будови й розвитку геогр. оболонки та її окремих складових частин (рельєф, клімат, води, грунти, рослинний і тваринний світ). До них належать загальна фізична географія (землезнавство), ландшафтознавство, палеогеографія та галузеві фіз.-геогр. дисципліни - геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, геокріологія, географія грунтів, біогеографія. До суспільно-географічних належать науки, що вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах - економічна географія, географія населення, політична Г. та Г. галузей нар. господарства (Г. промисловості, Г. сільського господарства, Г. транспорту тощо). Система геогр. наук включає також картографію. Крім того, до Г. належать країнознавство, історія Г., історична Г. та дисципліни перевалено прикладного характеру - військова географія, медична географія. Методологічною основою для всієї системи радянських географічних наук є вчення марксизму-ленінізму. Важливе значення для розвитку Г. мають експедиційні та стаціонарні методи дослідження територій та об'єктів. Одним з важливих способів виявлення закономірностей і взаємозв'язків є районування (див. фізико-географічне районування, Економічне районування). Г. широко користується матем. методами. Вона тісно пов'язана з багатьма природничими та сусп. науками. Г.- одна з найдавніших наук. Зародилась вона в епоху рабовласницького ладу в країнах Сходу. На перших етапах мала переважно описовий характер і не диференціювалась на окремі науки. Геогр. знання нагромаджувались у зв'язку з торгівлею, воєнними походами, мореплавством тощо. Відомості з Г. того часу вперше узагальнені в працях Геродота (5 ст. до н. е.), Арістотеля (384-322 до н. е.), Ератосфена (276-194 до н. е.), Страбона (63 до н. е.- 20-і рр. І ст. н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.) та ін. В їхніх творах містяться спроби перших наук. пояснень природи геогр. явищ, висловлено припущення про кулястість Землі, вказується на взаємозв'язок між земними оболонками тощо, дано опис відомих на той час країн. Географічні уявлення і поняття за часів феодалізму часто виходили з біблійних догм. Проте діяльність учених, мандрівників, зокрема арабських (див. Арабська культура), венеціанських і генуезьких купців сприяла одержанню нових геогр. відомостей. Цінний вклад у розвиток Г. внесли вчені Закавказзя (вірм. учений А. Ширакаці, 7 ст., та ін.). Важливі геогр. відомості про Сх. Європу зосереджувались у Київській Русі, зокрема в літописах ("Повість временних літ" та ін.). В епоху формування капіталізму потреба в розширенні ринків, пошуки нових джерел сировини, нових шляхів створювали передумови для дальшого розвитку Г. В серед. 15-17 ст. в результаті Великих географічних відкриттів, здійснених європ. мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержано багато відомостей про природу й г-во раніше невідомих країн.

Найбільшою географічною працею цього періоду була "Загальна географія" Б. Вареніуса (1650). У 16-17 ст. значних успіхів досягла картографія, зокрема були розроблені картографічні проекції (Г. Меркатор). У Московській д-ві з середини 16 ст. складались "писцеві", "межові" книги та карти - "чертежі" (див. "Большому чертежу книга").

Важливі дані про природу та населення Сибіру і Далекого Сходу одержано внаслідок походів рос. землепроходців. Розвиткові геогр. науки в Росії у 18 ст. сприяли роботи І. К. Кирилова та В. М. Татищева. Велике значення мали праці М. В. Ломоносова, який стояв на позиціях стихійного матеріалізму; він дійшов висновку про взаємозумовленість усіх елементів природи, запровадив у науку термін "економічна географія", обгрунтував ідею про Північний морський шлях, керував геогр. департаментом Рос. АН.

Наприкінці 18 та протягом 19 ст. провадились інтенсивні геогр. дослідження внутр. районів Африки (Д. Лівінгстон, Г. Варт, Дж. Спік, Г.-М. Стенлі, Р. Кайє та ін.), Пд. Америки (Ф. Асара, Р. Фіцрой, А. Орбіньї, Ф. Кастельно та ін.), Австралії (О. Грегорі, Т. Мітчелл, Е. Джейлс, Дж. Стюарт). Поряд з наук, подорожами споряджалось чимало експедицій в зх.-європ. країнах, які мали здебільшого колонізаторські цілі. В наук. дослідженнях Центр. Азії в 19-20 ст. найбільша роль належить рос. мандрівникам та ученим (П. П. Семенов-Тян-Шанський, М. М. Пржевальський, П. К. Козлов та ін.). У 1845 створено Російське геогр. т-во, з 1871 проводяться Міжнародні геогр. конгреси. В 2-й пол. 19 ст. Г. починає розвиватись в ун-тах ряду країн. В Росії кафедри Г. було створено в Московському (Д. М. Анучин), Петерб. (О. І. Воєйков, В. В. Докучаєв), Київ. (П. І. Броунов), Харків. (А. М. Краснов) та Одеському (Г. І. Танфільєв) ун-тах. У 19-20 ст. відбувається процес поступової диференціації Г.

Велике значення для систематизації та аналізу фактичного матеріалу з Г. мали праці А. Гумбольдта ("Космос", 1845-62, та ін.), які грунтуються на ідеях комплексного і порівняльного вивчення явищ природи. Порівняльний метод розвивав також нім. географ К. Ріттер, але він дотримувався ідеалістичних поглядів на роль природних умов у житті суспільства. Відомим представником антропогеогр. напряму (див. Географічна школа в соціології) був нім. географ Ф. Ратцель. Працям їхніх послідовників властивий геогр. детермінізм, за яким географічному середовищу надається вирішальна роль у розвитку суспільства. Для франц. геогр. школи, заснованої П. Відаль де ла Блашем, характерне намагання обмежити сферу географічних досліджень вивченням регіональних особливостей у межах окремих країн. В Росії наприкінці 19 ст. В. В. Докучаєв поклав початок комплексним фіз.-геогр. дослідженням, в основу яких покладено його вчення про зони географічні. Вагомий вклад у пізнання геогр. взаємозв'язків внесли праці О. І. Воєй-кова, Д. М. Анучина та ін. вітчизняних вчених.

Визначних успіхів досягла геогр. наука в СРСР. З перших років Рад. влади з ініціативи В. І. Леніна здійснюються комплексні експедиції по вивченню території СРСР, особливо віддалених районів; грунтовно досліджено високогірні області. Проведено великі роботи по дослідженню Арктики й освоєнню Північного морського шляху. Радянські вчені ведуть планомірне вивчення Антарктиди. Створено численні карти, атласи, монографії. Важливе значення для розвитку географії мали праці А. О. Григор'єва, який ввів поняття про геогр. оболонку, вчення Л. С. Берга про ландшафти географічні, яке далі розвивали С. В. Калесник. В. Б. Сочава та ін.

Дослідження рельєфу узагальнено в працях І. П. Герасимова, К. К. Маркова та ін. Велике наук. й практичне значення мають дослі дження радіаційного і теплового балансів Землі (М. І. Будико), циркуляції повітр. мас (Б. П. Алісов), планетарного круговороту вологи тощо. Значна увага приділяється вивченню океанів та морів (праці Ю. М. Шокальсько го, М. М. Зубова), біол. продуктивності суходолу й Світового океану та ін. Разом з розробкою теор. проблем розміщення виробн., питань госп. оцінки природних умов й природних ресурсів (див. Економічна оцінка природних ресурсів), формування екон. районів тощо (праці М. М. Баранського, М. М. Колосовського та ін.) ведуться й конкретні дослідження окремих республік, областей і районів та зарубіжних країн, зокрема соціалістичних. Теор. результати, що їх одержано внаслідок розвитку галузевих геогр. дисциплін, покладено в основу комплексного, синтетичного вивчення як природних, так і виробничих територіальних комплексів і взаємозв'язків між ними. На сучасному етапі географія дедалі більше набуває експериментально-перетворювального, конструктивного характеру (див. Конструктивна географія). Гол. її завдання полягає у розробці проблем планомірного перетворення природного середовища для ефективного використання природних ресурсів. У зв'язку з науково-технічною революцією дедалі актуальнішими стають проблеми розробки теоретичних і методичних основ наук. прогнозування результатів зростаючого впливу багатогранної діяльності суспільства на навколишнє середовище, охорони природи, розвитку виробничо-тер. комплексів і екон. оцінки перетворювальних заходів та ін., а таколс регіональні проблеми (регулювання рівня Каспійського м., перекидання вод пн. рік у бас. Волги, освоєння Західно-Сибірської рівнини тощо).

Центром наукових досліджень в СРСР є Інститут географії АН СРСР.

Географічні дослідження провадять також Ін-т географії Сибіру й Далекого Сходу, геогр. ф-ти Московського, Ленінградського та ін. ун-тів, інститути, відділи та сектори Г. респ. академій наук та ін. Широко розгорнуто геогр. дослідження на Україні. Вони зосереджені у відповідних установах АН УРСР (В. Г. Бондарчук, Г. M. Висоцький, К. Г. Воблий, M. M. Паламарчук, П. M. Перший, П. С. Погребняк та ін.), зокрема в створеному 1964 Секторі географії АН УРСР (M. Ф. Веклич, А. П. Золовський), а також на кафедрах географії Київського, Харківського, Одеського, Львівського, Сімферопольського, Чернівецького ун-тів (К. І. Геренчук, О. Т. Діброва, M. І. Дмитрієв, П К. Заморій, О. М. Маринич, В. П. Попов, І. Л. Соколовський, П. М. Цись, M. І. Щербань та ін.), ряду пед. ін-тів і в наук установах гідрометеорологічної служби тощо. Проведено дослідження природно-територіальних комплексів та виробничо-територіальних систем, фізико- та економіко-геогр. районування території УРСР, вивчення окремих компонентів природи республіки. Створено геогр. карти і атласи республіки. Укр. географи присвятили свої праці проблемам раціонального використання природних ресурсів та охорони природи території республіки, її окремих частин.

З 1947 діє Географічне товариство УРСР. Систематично видаються міжвідомчі наук. збірники: "Фізична географія і геоморфологія", "Метеорологія і кліматологія", "Економічна географія".

Літ.: Маркс К. Капітал, кн. 1-3. К., 1954; Ленін В. І. Розвиток капіталізму в Росії. Повне зібрання творів, т. 3; Брежнєв Л. І. Ленінським курсом, т. 1-5. К., 1971-76; Берг Л. С. Географические зоны Советского Союза, т. 1-2. M., 1947-52; Берг Л. С. Очерки по истории русских географических открытий. М. - Л., 1949; Докучаєв В. В. Сочинения, т. 1-9. М.-Л., 1949-61; Исаченко А. Г. Основы ландшафтоведения и физико-географическое районирование. М., 1965; Физико-географическое районирование Украинской ССР. К., 1968; Ланько А. I., Маринич О. М., Щербань M. І. Фізична географія Української PCP. К., 1969; Григорьев А. А. Типы географической среды. M., 1970; Калесник С. В. Общие географические закономерности Земли. М., 1970; Исаченко А. Г. Развитие географических идей. М., 1971; Саушкин Ю. Г. Экономическая география: история, теория, методы, практика. М., 1973; Герасимов И. П. Советская конструктивная география. М., 1976; Очерки истории географической науки в СССР. М., 1976; Проблеми географічної науки в Українській PCP в період науково-технічного прогресу. К., 1976; Паламарчук M. M. Экономическая география Украинской ССР. К., 1977.

О. М. Маринич.

ГеографіяГеографія

 

Схожі за змістом слова та фрази