Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛЕГІЗМ
   

ЛЕГІЗМ

[від лат. lex (legis) — закон] — вчення, яке ототожнює право і закон (позитивне право). Виникло у Давньому Китаї (5—3 ст. до н. е.) у формі «фацзя». Найпомітнішою постаттю серед ідеологів («законників») Л. був Гунсунь Ян (він же Шан Ян, 390—338 до н. е.) — один з авторів трактату «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»), в якому викладено фундам. засади Л. До відомих «законників» належали також Цзи Чань — упорядник кодексу законів, Хань Фей — автор трактату «Хань Фейцзи» та ін.

Стрижнева ідея «фацзя» — беззастережне панування «сильної держави» над «слабким народом». Гол. інструмент д-ви, джерело її сили — закон, суворий і жорсткий («фа»). Д-ва має бути централізованою за структурою і, використовуючи сучасну термінологію, тоталітарною за методами діяльності. Правитель, на думку Шан Яна, «встановлює закон і за допомогою закону наводить порядок», спираючись на адміністративний апарат.

Ідеологи Л. розглядали «фа» як інструмент покарання та залякування, вимагали запровадження жорстоких санкцій та їх застосування незалежно від наявності чи відсутності індивідуальної вини. Суцільного п оширення набули принципи колект. відповідальності, кругової поруки тощо. Після падіння імперії Цинь у 207 до н. е. Л. у Китаї втратив роль провідної доктрини, хоча деякі його елементи зберігалися упродовж тривалого часу. В Європі Л. з'явився у Середні віки. Сучасний Л. грунтується на ототожненні права і закону, запереченні об'єктивних, незалежних від закону та законодавця властивостей і характеристик права. Для прихильників Л. існуюче право виводиться з правил, яким влада підпорядковує не лише поведінку людей, а й усі сфери життя сусп-ва. В основі легістського право-розуміння лежить принцип визнання правом лише того, що є наказом, примус.-обов'язковим установленням офіц. влади. Л. існує в різних варіантах — від старого класичного Л. (Д. Остін, П. Лабанд, Г. Шершеневич та ін.) до сучасних аналітичних і нормативістських концепцій юридичного позитивізму (Г. Кельзен, X. Харт). Але всі вони зводять право до закону як позитивного права, акцентуючи увагу на примус, характері останнього.

Літ.: Нерсесянц В. С. Философия права. М.. 1997; Четверний В. Н. Понятие права и гос-ва. М., 1997; Петрова Л. В. Фундаментальні проблеми методології права. Філос-правовий дискурс. X., 1998; Папарин А. С. О мире политики на Востоке и на Западе. М.. 1999.

В. Д. Бабкін, К. Е. Жолковський.