Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПОНТИФІКИ
   

ПОНТИФІКИ

[лат. pontifices (одн. pontifex), від pons (pontis) — міст, поміст і ...fices, від facere — робити] — колегія жерців у Давньому Римі, якій доручалися нагляд і керівництво всім реліг. культом, громад, та приватним богослужінням. Вважалося, що П. нібито побудували міст на палях, аби мати можливість приносити жертви на обох берегах Тибру, а на самому мосту творити священнодійства. В цар. період Давнього Риму, коли склалася держ. релігія, створено загальнодерж. календар реліг. свят. Римський цар Нума Помпілій (715— 672 до н. е.) вперше обрав чотирьох П. з родів Рамнів (Ramnes) і Титіїв (Tities), до яких приєднався п'ятий, великий П. (pontifex maximus). У 300 до н. е. до них додалися ще чотири плебейських П. Римській диктатор Луцій Корнелій Сулла (138—78 до н. е.) збільшив цю колегію до 15 членів. У часи імператорів їх кількість не була постійною, оскільки монарх як великий П. визначав склад колегії на власний розсуд.

П. дбали про те, щоб реліг. обряди не припинялися і відбувалися за єдиним встановленим зразком та у визначений час. Вони наглядали за жерцями та їхніми служителями, мали право призначати грош. штраф і навіть засуджувати на смерть, але в такому разі обвинувачений мав право звертатися з апеляцією до суверен, народу та одержати звільнення від покарання. П. опікувалися календарем і стежили, щоб священнодійства відбувалися у призначені дні й щоб свята не порушувалися виконанням мирських робіт. їм належала першість при вирішенні всіх справ, що стосувалися сакрального права, напр., освячення храмів, шлюбних справ, спадщини тощо. Присутність П. була необхідною на зборах з обрання царів або жерців, під час освячення храмів, жертовників та ін., обітниць, молитов і добровільного приречення на смерть кого-небудь з гр-н, причому П. проголошував відповідний текст. Нагляд за П. почасти належав сенату, але в основному здійснювався суверен, народом, що міг, напр., скасувати накладене на П. покарання. У муніципіях та колоніях існували місцеві П.

Гол. роль серед П. належала великому П. В 60 до н. е. ним було обрано імп. Юлія Цезаря, у 12 до н. е. — імп. Августа; відтоді титул «великий понтифік» входив до титулатури всіх рим. імператорів, аж до Граціана (367—383 н. е.). З часом термін почав використовуватися у католицькій церкві. Верховним П. називають папу римського, вкладаючи у цей титул значення «первосвященик» або «мостобудівничий» (між Землею і Небом). Владу і час правління кожного папи римського називають понтифікатом.

Літ.: Покровский И. А. История рим. права. СПб., 1999; Джероза Л. Церк. право. Л., 2001.

О. А. Гавриленко.