Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow запоріз-зая arrow ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
   

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ

— суспільно-політ. та військ.-адм. організація укр. козацтва, що склалася в 1-й пол. 16 ст. за Дніпровими порогами. Виникнення 3. С. було зумовлене посиленням феод.-кріпосницького і нац.-релігійного гніту на У країні.

Під тиском польс.-лит. і укр. феодалів частина козацтва відступила з Серед. Придніпров'я на Пд. Схід, у пониззя Дніпра. Перші козац. поселення за Дніпровими порогами з'явилися, ймовірно, вже на поч. 16 ст. Відомості про це подано польс. хроністом 16 ст. Марціном Бельським (див. Бельські). Госп. освоєння пд. степів України відбувалося в умовах боротьби козаків проти польс.-лит. та укр. феодалів і тат. орд. Для захисту від ворогів вони будували укріплення — січі. В 30-х рр. 16 ст. розрізнені січі об'єдналися в 3. С. з центр. органом управління (див. Кіш Запорізької Січі). Гол. укріплення 3. С. і Кіш до кін. 16 ст. були на о. Томаківка (поблизу сучас. м. Марганця Дніпропетровської обл.), на Пд. від о. Хортиця. В 1593, після зруйнування цього укріплення крим. татарами, запорожці заснували Січ на о. Базавлук, або Чортомлик,— поблизу тепер, с. Капулівки Дніпроп. обл. (див. Чортомлицька Січ). Утворення 3. С. було видатною подією в історії укр. народу. Аналогічний процес спостерігався в Росії. Підкреслюючи роль 3. С, К. Маркс писав, що коли "заснувалося славне Запоріжжя і дух козацтва розлився по всій Україні, відбувався такий же наплив народу з півночі на Дон" (Маркс К. Стенька Разин. "Молодая гвардия", 1926, № 1, с. 107). Запорізькі козаки становили "товариство" — громаду, яка поділялась на курені, що спочатку об'єднували вихідців з певних місцевостей. Вони мали й відповідні назви — Полтавський, Канівський, Уманський та ін. У 18 ст. налічувалося 38 куренів. "Товариство" 3. С. з самого початку своєї організації являло собою строкату в соціальному відношенні масу.

Осн. заняттям козаків 3. С. були промисли, передусім рибальство і скотарство. Характер економіки і відсутність кріпацтва (панував не феод. примус, а принцип найму) зумовили особливості соціальної організації 3. С. Пануючою верствою на 3. С. були великі рибопромисловці й багаті скотарі. Заможному прошарку протистояла голота (сірома, "чернь") — неімущі козаки, експлуатовані багатіями. Найвищим органом влади на 3. С. була військ. козацька рада, в якій формально мали право брати участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана й іншу козацьку старшину. Вибори відбувалися в обстановці гострої класової боротьби між голотою і заможними козаками. Останні, користуючись своїм екон. становищем і застосовуючи підкуп і насильство, проводили на старшинські посади своїх кандидатів. На 3. С. діяв козацький військ. суд, який в інтересах заможних верств суворо захищав приватну власність (див. Козацькі суди, Козацьке звичаєве право). Відзначаючи специфічні риси політ. організації запорізького козацтва, К. Маркс називав Січ "козацькою республікою" (Архив К. Маркса и Ф. Энгельса, т. 8, с. 154). Створення 3. С. викликало занепокоєння серед польс.-лит. та укр. феодалів. У 1533 на Пьотркувському сеймі черкаський староста Є. Дашкевич подав проект спорудження укріплень на Дніпрових островах. У 1556 магнат Д. І. Вишневецький на о. Мала Хортиця звів фортецю для наступу на запорізьких козаків. Посилення феод.-кріпосницького і нац. гніту на Україні після Люблінської унії 1569 викликало масові втечі укр. селян на Запоріжжя. Запорізьке козацтво зростало також за рахунок селян, які тікали від феод. гноблення з Росії, Білорусії, Молдавії. В 1590 польс. сейм прийняв постанову "Про порядок щодо низовців і України", якою передбачалося силою зброї знищити Січ. Проте ці наміри шляхет. Польщі успіху не мали. Участь запорожців у сел.-козац. повстаннях 1625 і 1630—32 спонукала правлячу верхівку шляхет. Польщі вжити нових запобіжних заходів; 1635 було збудовано під керівництвом франц. Інженера Г.-Л. Боплана фортецю Кодак з метою розірвати зв'язки України з 3. С. Але в серпні того самого року загін козаків 3. С. на чолі з І. Сулимою тимчасово захопив Кодак. У 1648 фортецю знову здобули запорожці. Козаки 3. С. володіли досконалим на той час воєнним мистецтвом, зокрема в галузі фортифікації, тактики наступального і оборонного бою, мали кінноту і артилерію, власну флотилію з легких човнів-чайок (див. Байдак), пристосованих для мор. переходів, виготовляли зброю, порох та ін. Запорізьке козацтво відіграло видатну роль у боротьбі нар. мас України проти феод.-кріпосницького гніту. За часів піднесення ан-тифеод. і визвольного руху на Україні 3. С. не раз ставала опорою і плацдармом для повстанських військ. Так було, зокрема, під час сел.-козац. повстань під проводом К. Косинського (1591—93), С. Наливайка (1594—96), Павлюка і К. Скидана (1637), Я. Острянина і Д. Гуні (1638). Одночасно запорізьке козацтво вело тривалу боротьбу проти тур.-тат. агресії, разом з донськими козаками брало участь у героїчних мер. і суходільних походах проти Османської імперії і Кримського ханства, підтримуючи визвольну боротьбу підкорених цими д-вами народів і визволяючи бранців різних національностей. У 1589 запорожці напали на м. Гезлев (Євпаторію), яке було одним з найбільших міст Криму, 1604 — на Варну. В 1608 вони захопили й зруйнували Перекоп, 1609 напали на придунайські фортеці Білгород, Кілію, Ізмаїл. У 1614 запорожці з'явилися під Трапезундом. Того самого року вони здобули Сіноп, спаливши арсенал і тур. кораблі. Навесні 1615 запорізькі козаки на 80 чайках з'явилися під Стамбулом і знищили портові споруди. Під Очаковом їх наздогнали тур. галери, але запорожці вступили з ними в бій і розгромили турків. У 1616 запорожці напали на Кафу (Феодосію) — кримський центр торгівлі невільниками. Руйнівних ударів по Стамбулу було завдано запорожцями 1621, 1624, 1630. У Хотинській війні 1620—21 своїми діями на морі вони сприяли перемозі укр. козац. полків, очолюваних П. Сагайдачним, і польс. військ над тур. армією.

Важливого значення набули походи запорожців проти Польщі і Криму під проводом кошового отамана І. Сірка в 60—70-х рр. 17 ст. Високі бойові якості і воєнне мистецтво запорізьких козаків відзначали сучасники: італієць д'Асколі, тур. літописець 17 ст. Наїма, Г. Л. Боплан. 3. с. відіграла значну роль у боротьбі проти Брестської унії 1596, зокрема подавала матеріальну допомогу Київській братській школі та Львівській братській школі. 3. С. героїчно відстоювала свою незалежність. Лит. уряд, а пізніше уряд шляхет. Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовлялися визнати її існування. Проте спроби шляхет. Польщі ізолювати чи знищити Січ силою зброї успіху не мали. Розуміючи роль 3. С. у боротьбі проти шляхет. Польщі, Криму й Туреччини, уряди ряду зх. європ. країн почали шукати контактів із 3. С. Зокрема, 1594 за дорученням австр. імператора Рудольфа II на Січ прибув посол Е. Лясота, щоб укласти союз проти Туреччини. Тісні дипломатичні відносини з Січчю підтримував і рос. уряд. Частими були дипломатичні стосунки з Січчю крим., тур. та ін. урядів. Повстанням у січні 1648 запорізькі козаки поклали початок визвольній війні українського народу 1648—54 під керівництвом Б. Хмельницького, яка завершилася возз'єднанням України з Росією 1654. Цей історичний акт був підтриманий 3. С. Посилення кріпосницького гніту в кін. 17 — на поч. 18 ст. привело до загострення класової боротьби як в Росії, так і на Україні. На Дону вибухнуло Булавінське повстання 1707—09, в якому спільно з трудовими масами донських козаків проти царських військ боролася й запорізька голота. Після придушення повстання чимало донців знайшли притулок на Запоріжжі. Царизм розглядав 3. С. як один з осередків антифеод. руху. Після зради гетьмана І. Мазепи і переходу його на бік шведського короля Карла XII з частиною запорізької старшини та невеликою кількістю козаків уряд Петра І надіслав війська, які в травні 1709 зруйнували Стару (Чортомлицьку) Січ. Частина запорожців перейшла на пониззя Дніпра і поблизу тепер. Херсона заснувала Олешківську Січ. Почавши підготовку до війни з Туреччиною, в 30-х рр. царський уряд дозволив запорожцям оселитися на старих місцях. Запорізькому війську поверталися старі права і призначалося жалування, за шо воно зобов'язувалося охороняти пд. кордони. Нова Січ існувала 1734—75.

У 18 ст. відбулися важливі екон. (розвиток землеробства, тваринництва) та соціально-правові зміни на 3. С. Поряд з козаками з'явилася категорія посполитих, обмежених у праві на користування угіддями і на участь у самоврядуванні, передусім у військ раді. Населення запорізьких слобід поділялося на дві громади — козачу й посполиту, кожна з яких обирала свого отамана. Прагнучи усунути сірому від вирішення будь-яких питань, заможні верстви фактично звели військ. раду до органу, на якому лише оголошували постанови неофіц. старшинської ради, куди входили також кол. старшини і "значні" козаки. Запоріжжя ("Запорізькі вольності") й надалі залишалося краєм, де не було кріпацтва. Однак з'явилася також нова категорія населення — підсусідки, які не мали власних г-в (володіли, й то не завжди, лише невеликою кількістю худоби) і жили переважно в дворах заможних козаків і посполитих. Вони, як і посполиті-господарі, не мали права брати участь у військ. раді. Таким чин. соціально-екон. еволюція привела не тільки до глибокої майнової диференціації, а й до появи верств, неоднакових за своїм правовим становищем,— станових груп. Соціально-майнове розшарування, посилення експлуатації козац. голоти викликали загострення класової боротьби. Найвищою її формою на 3. С. став гайдамацький рух, спрямований як проти старшини, так і проти укр., польс. та ін. феодалів. Кульмінаційної точки гайдамацький рух на 3. С. досяг після Коліївщини (1768), в якій визначну роль відіграла запорізька сірома на чолі з М. Залізняком. У грудні 1768 на самій Січі спалахнуло повстання, яке жорстоко придушила старшина (див. Сіроми повстання на Запорізькій Січі 1768). Під час селянської війни під проводом О. І. Пугачова 1773—75 пліч-о-пліч з рос. селянами і козаками у військах повстанців боролися укр. селяни й козаки, серед них—запорожці. Боротьба йшла й на самому Запоріжжі. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774, укладеного між Росією і Туреччиною, царський уряд дістав можливість посилити боротьбу проти антикріпосницького руху нар. мас. Після поразки сел. війни, чинячи розправу над її учасниками, він вжив репресивних заходів і щодо 3. С. В червні 1775 урядове військо зруйнувало січові укріплення, запорізьке військо було оголошене розпущеним, його землі почали роздавати поміщикам. Частина козацтва перейшла в гирло Дунаю, на територію, підвладну в ті часи Туреччині, де заснувала т. з. Задунайську Січ. 3. С. з антинаук. позицій висвітлювалася в дворянській і бурж. історіографії. Так, напр., старшинський літописець Г. І. Грабянка, намагаючись обгрунтувати претензії укр. феодалів на зрівняння в правах з рос. дворянством, зображав козацтво в минулому (розуміючи при цьому козац. старшину) як привілейований феод. стан. Подібних позицій у цілому додержувалися й пізніші укр. дворянські автори. Окреме, до деякої міри, місце в дворянській історіографії зайняв А. О. Скальковський, вбачаючи в 3. С. військ.-чернечий орден, подібний до тих, що існували в Зх. Європі за середніх віків. Осн. місія 3. С, за Скальковським полягала в боротьбі проти "невірних" за утвердження православ'я на Сході. Неспроможною методологічно виявила себе й укр. бурж. історіографія 3. С. Концепція М. С. Грушевського являє собою еклективне поєднання поглядів різних дворянських і бурж. авторів. Грушевський вважав, зокрема, магната Д. І. Вишневенького засновником 3. С. і керівником козацтва. Додержуючись думки М. І. Костомарова про козацтво як носія демократичних принципів "давньої вічової Русі", він одночасно приймав декларації П. О. Куліша про "руйнівну силу козацької стихії". Певний вклад в історіографію 3. С. вніс Д. І. Нворницький публікаціями цінних матеріалів з історії, етнографії та географії Запоріжжя й окремими розвідками. Новий період в історіографії 3. С. настав за рад. часу, з утвердженням марксистсько-ленінської методології в істор. науці. Рад. історики не тільки піддали принциповій критиці дворянську і бурж. історіографію 3. О, а й по-новому поставили й розв'язали ряд кардинальних проблем, пов'язаних з походженням запорізького козацтва, особливостями його соціальна екон. і політ. організації та роллю 3. С. в боротьбі укр. народу проти феод.-кріпосницького й нац. гніту, за возз'єднання України з Росією. Історію 3. С. відображено в укр. історичних піснях і думах, у творчості Т. Г. Шевченка. М В. Гоголя, 1. Ю. Рєпіна, істор. романах укр. рад. письменників П. Панча "гомоніла Україна", 3. Тулуб "Людолови" та ін. Значну колекцію старожитностей запорізьких козаків зібрано в Дніпропетровському історичному музеї. Іл. див. на окремому аркуші, с. 224—225.

Літ.: Історія Української PCP, т. 1. К., 1967; Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. К., 1957; Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734—1775. К., 1961; Зварницкий Д. И. Источники для истории запорожских козаков, т. 1 — 2. Владимир, 1903.

В. О. Голобуцький.

Запорізька січ - leksika.com.uaЗапорізька січ - leksika.com.uaЗапорізька січ - leksika.com.ua

Запорізька січ - leksika.com.uaЗапорізька січ - leksika.com.uaЗапорізька січ - leksika.com.ua

Запорізька січ - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази