Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow орг-ощ arrow ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
   

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ

Оттоманська Порта — д-ва поч. 14 ст. — 1923; офіційна назва Туреччини до 1923. Назва походить від імені засновника династії тур. султанів — Османа І Газі (1258—1324; за ін. даними — 1326). Займала тер. Близького і Середнього Сходу (Азія), Пд.-Сх. та (частково) Центр, і Сх. Європу, Пн. Африку, Кавказ. Столиці: м. Бурса (1326—1402), м. Едірне (Адріанополь, 1402—53), м. Стамбул (Константинополь, 1454—1923). Найвищу законод., викон., судову та духовну владу в О. і. уособлював султан. Найвищим колег, консультат. органом та найвищим органом викон. влади був великий диван. До 1475 диваном керував султан, потім — великий візир. Питаннями внутр. і зовнішньої безпеки відав великий візир, юридичними — кадіаскер, фінансовими — дефтердар, канцелярією — нішанджи, військом — яничарський ага, флотом — адмірал. їхні відомчі ради виконували функції міністерств. Вел. візир координував роботу викон. влади та здійснював нагляд за всіма відомствами. У 18 ст. роль найвищого викон. органу влади перебрала на себе рада великого візира. В кін. 18 ст. утворено пост, закорд. представництва та запроваджено податкову адміністрацію. На поч. 19 ст. скасовано особисту адміністрацію вел. візира, утв. м-ва закорд. справ, внутр. справ, юстиції, фінансів, освіти, торгівлі, с. г. і пром-сті. Спочатку О. і. поділялася на санджаки, а останні — на субашилики. З 2-ї пол. 14 ст. санджаки об'єднано у бейлербеїлики (з 90-х рр. 16 ст. — ейялети). У прикордонних районах подекуди було збережено васальні д-ви або утворено бейлербеїлики зі статусом, наближеним до васального. Правитель васальної д-ви сплачував щорічну данину, виділяв допоміж. військові сили для султ. кампаній, погоджував зовн. політику з урядом О. і. До складу О. і. та її васалів у різний час протягом 2-ї пол. 15 — 1-ї пол. 19 ст. входила значна частина тер. сучасної України. Пд. узбережжя Криму та округа м. Керчі були завойовані турками 1475, з 1568 на їх основі утв. бейлербеїлик Кефе з центром у м. Кафа (сучасне м. Феодосія). Від 1475 васалом О. і. стало Кримське ханство. Пн. Причорномор'я та Приазов'я увійшли до О. і. в кін. 15 ст., а з кін. 16 ст. вони становили бейлербеїлик з центром у м. Очаків. У 2-й пол. 16 ст. узбережжя Азовського моря перейшло до нового бейлербеїлика — Азова. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором 1774 пд. узбережжя Кримського п-ва відійшло до проголошеного незалежним Кримського ханства, а м. Керч з прилеглою територією — до Рос. імперії.

До О. і. певний час входили частина Буковини і Закарпаття, а також Правобережної України. 1709 О. і. дозволила перебування на своїй території та підтримала діяльність укр. політичної еміграції на чолі з і. Мазепою та П. Орликом. Правова система О. і. складалася з ісламського права (шаріат), світських законів загально-держ. і провінційної дії — канун (тур. — закон) та звичаєвого права — урф (тур. — звичай).

Головне місце в О. і. належало шаріатові, що охоплював насамперед крим. та шлюбно-сімейне право. Канун регламентував відносини, не врегульовані шаріатом. Право на видання загальнодержавного кануну мав лише султан. Кануни видавалися у формі султ. фірманів (від перс. — наказ, веління). Більшість фірманів готували окр. відомства, а великий візир та нішанджи (тур.— канцлер) їх перевіряли й подавали на затвердження султану. Кануни діяли лише до смерті монарха, а потім вважалися недійсними до їх підтвердження новим султаном. Існувало три різновиди кануну: 1) фірмани, видані з конкр. питань; 2) фірмани, дія яких поширювалася на окр. території чи групи населення; 3) заг. кануннаме (тур. — звід законів), що мав чинність в усій імперії. У 19 ст. поряд з шаріатом та кануном було введено адалет (тур. — правосуддя) — новий цив. кодекс. При цьому питання шлюбу, майн. прав, статусу жінки залишилися у сфері шаріату.

1839 від імені султана Абдул Меджида проголошено т. з. Гюльганейський хатті-шеріф. У ньому гарантувалися громадян, та ін. права особи, зокрема на захист життя, свободу, честь, гідність, власність, а також рівність підданих незалежно від реліг. приналежності. Проголошувалося право на чесний суд і заборону позасудових покарань. 1850 запроваджено новий торговий, а 1851 — крим. кодекс. 1856 декретом султана проголошено рівність усіх підданих О. і. в оподаткуванні, правосудді, майн. правах, правах на зайняття посад тощо. Однак механізми забезпечення цих прав не передбачалися.

У грудні 1876 султан Абдул Хамід II проголосив конституцію О. і., дію якої невдовзі було фактично зупинено, а 1908 — відновлено. 1877 утворено перший в історії країни парламент. У квітні 1909, після детронізації султана, законод. орган вніс зміни до к онституції, зробивши суверенність султ. влади умовною. Парламент почав контролювати призначення на посади в органах викон. влади, крім великого візира і шейх-уль-іслама. Міжнар. договори підлягали обов'язковій ратифікації парламентом.

Після поразки О. і. у Першій світовій війні 1914—18 (воювала на боці Німеччини) та окупації державами-переможницями рух нац. опору під кер. Мустафи Кемаля виборов незалежність частини території країни, зокрема Малої Азії, що було визнано Лозаннською конференцією (1922—23). 1.ХІ 1922 скасовано султанат як форму правління, а 29.X 1923 проголошено утворення Турецької Республіки.

Літ.: Shaw S. History of the Ottoman Empire and modern Turkey, v. 1-2. N. Y.-London, 1976; Фадеева И. Л. Офиц. доктрины в идеологии и политике Осман, империи. М., 1985; Петросян И., Петросян Ю. Осман, империя. Реформы и реформаторы (кон. XVIII — нач. XX в.). М., 1993; Kafadar С. Between two worlds: the construction of the Ottoman state. N.Y., 1995; Кримський А. Історія Туреччини. К.-Л., 1996; Іналджик Г. Осман, імперія. Класична доба. 1300-1600. К., 1998; Лорд Кинросс. Расцвет и упадок Осман, империи. М., 1999; Кресін О. Кримське ханство: прав, вимір державності. В кн.: Правова д-ва, в. 11. К., 2000.

О. В. Кресін.

 

Схожі за змістом слова та фрази