Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow С-сим arrow СЕЛЯНСТВО
   

СЕЛЯНСТВО

— соціальна верства сусп-ва, екон. змістом труд, діяльності якої є в-во сільськогосп. продукції, а спосіб життя і побут пов'язані з селом, сільськогосп. працею. С. належить важлива роль у створенні валового вироб. продукту д-ви.

С. як соціальна верства формувалося з прадавніх часів. У період родової общини (громади) селяни вели своє г-во у складі общини з властивим їй колективізмом. З розвитком продук-тив. сил, застосуванням металевих знарядь і зростанням сусп. поділу праці родові общини розпадалися, виникали майн. нерівність, приватна власність, дрібне індивід, землеволодіння і сільськогосп. в-во. Це прискорювало соціальне розмежування членів громади, частина з яких збагачувалась і виокремлювалась у панівний стан. Диференціація С. посилюється, зокрема в антич. сусп-вах (Давня Греція, Давній Рим та ін.), у його середовищі зростає кількість залежних і кабальних людей. У ті часи поширювався колонат, який безпосередньо передував середньовіч. формам залежності С. У період феодалізму С. перебувало в особистій і позем. залежності від феодалів або ж від феод, д-ви. Ступінь і форми феод, залежності С. були різними. Вона проявлялася переважно у двох формах докап. земельної ренти — відробітковій і продуктовій. Перехід від цих форм зем. ренти до грошової відбувався у період поступового розвитку товарно-грош. відносин і супроводжувався послабленням феод, залежності. В деяких країнах Сх. Європи в цей період посилювалися панщина і кріпосництво. На тер. Київської Русі С. обкладалося податями. В 9—11 ст. розвивалося княже, бояр, і монастир, землеволодіння, що супроводжувалося закріпаченням вільних селян-общинників. Закріпачення С. відбувалося також шляхом захоплення общин, земель феодалами. В процесі закріпачення вільні селяни-общинники втрачали свої землі, ставали ізгоями, перетворювалися на селян, залежних від землевласників і д-ви. У період становлення Рос. д-ви, особливо після прийняття Соборного уложення 1649, відбувалося держ. оформлення кріпосного права. Розрізнялися групи С: приватновласницьке, монастирське, двірцеве, чорносошне. При Петрі І був сформований особливий розряд С. — державні селяни. Указ 1721 дозволяв купувати селян до фабрик і заводів. Розвиток С. в Україні мав свої особливості. Селяни в Лівобережній і Слобід. Україні були закріпачені за правилами Рос. імперії. Селяни, що проживали в Правобереж. Україні, у 18 ст. були закріпачені польс. шляхтою. Селяни, що проживали на тер. Запоріз. Січі, вважалися вільними, за винятком тих, що належали гетьманам і козац. старшині. Катерина II 1783 офіційно запровадила кріпос. право і на запоріз. землях. Маніфестом Олександра II 1861 кріпацтво в Росії було скасоване, кріпаки проголошені вільними селянами і одержали право на викуп зем. ділянок у поміщиків. Викуп здійснювався сільс. общинами протягом 40 років. Однак селяни залишалися залежними від поміщиків і общини. Столипінська аграрна реформа 1906—14 була спрямована на забезпечення безперешкод. виходу селян з общини, одержання зем. ділянок у приватну власність і права самост. господарювання. Реформа сприяла процесам розвитку С, на селі виникали сільськогосп. кооперативи, зросла кількість замож. селян. Докорінно змінився статус С. після Жовт. революції 1917. Декретом про землю 1917 всі поміщицькі, монастир., цар. землі були конфісковані, а ті, що належали селянам, — націоналізовані. В Україні бл. 15 млн. десятин конфіск. землі було передано селянам у пост, користування. Націоналіз. землі залишилися у селян на праві пост, користування. Досягнуте в період непу (1922—27) деяке підвищення життєвого рівня селян було зведено нанівець т. з. суцільною колективізацією с. г. (1930—35) і спустошливим голодомором 1932—33. У процесі колективізації сел. землекористування було знеособлено, фактично витіснено одноосіб. сел. г-во і сільськогосп. вироб. кооперацію. Став офіційно вживатися термін «колгоспне селянство». Селяни, які працювали в радгоспах, набули статусу робітників і перестали належати до С. Індустріалізація в СРСР, яка проводилась у цей самий період і в наст, п'ятирічки, супроводжувалася зменшенням кількості селян у сусп-ві. 1940 в Україні налічувалося 41,3 млн. чол., у т. ч.: міського населення 14 млн. (34 %), а сільського — 27,3 млн. (66 %). У 1980 із 50,7 млн. — відповідно 32,8 млн. чол. (65 %) і 17,9 млн. чол. (35 %). Згідно зі ст. 19 Конституції УРСР 1978 соціальну основу УРСР становив «непорушний союз робітників, селян та народної інтелігенції».

До 60-х рр. 20 ст. С. в СРСР, у т. ч. в УРСР, було фактично безправним соціальним станом. Становище С. почало змінюватись, починаючи із 70-х рр. Зростала матеріальна база колгоспів, поступово поліпшувалося матеріальне становище колгоспників. Було введено грош. оплату праці, а з 1964 — держ. соціальне забезпечення. У 2-й пол. 70-х рр. стали широко розвиватися міжгосп. кооперація, учасника ми якої були колгоспи і радгоспи, а також агропром. інтеграція, спрямовані на об'єднання матер. ресурсів сільськогосп. підприємств для спільного в-ва рослинницької і тваринний, продукції, дальшого зміцнення матеріально-тех. бази с. г. і підвищення його ефективності. Проте більшість заходів щодо кооперування, укрупнення колгоспів, розвитку дем. засад здійснювалися всупереч кооп. принципам, без урахування інтересів С. Конституцією УРСР 1978 (ст. 17) допускалась індивід, труд, діяльність у с. г., яка грунтувалася на особистій праці гр-н і членів їх сімей. Названою статтею Конституції (мала декларат. характер, оскільки спец, закону з цього приводу не було) передбачалося право гр-н займатися с. г. лише в межах особистих підсоб. господарств, колект. та індивід, садівництва. Після проголошення незалежності України (1991) з ухваленням Закону «Про селянське (фермерське) господарство» (1991, зі змінами 1993), ЗК України (1992) селяни набули право займатися сел. (фермерським) г-вом для в-ва товар, продукції та одержувати з цією метою земельні ділянки у приватну власність заг. розміром до 100 га, в т. ч. ріллі — до 50 га. Вони могли брати зем. ділянки також в оренду. Конституцією України 1996 встановлено право гр-н на одержання землі у власність. Цим забезпечується право гр-н займатися сільськогосп. в-вом на власній землі. ЗК України 2001 підтвердив право гр-н України набувати у власність зем. ділянки для ведення селянського особистого господарства і фермерського господарства. Прав, статус гр-н, які займаються особистим сел. г-вом, визначений Законом України «Про особисте селянське господарство» (2003), а тих, хто займаються ферм, господарством, — Законом України «Про фермерське господарство» (2003). Особисті сел. г-ва та ферм, г-ва мають право самостійно господарювати і займатися в-вом сільськогосп. продукції на зем. ділянках, що належать їм на праві приват, власності або ж на праві оренди. Відмінність полягає у тому, що особисте сел. г-во займається госп. діяльністю без створення юрид. особи, тоді як ферм, г-во здійснює таку саму діяльність на засадах підприємництва у разі, якщо вони є юрид. особами. Для ведення особистого сел. г-ва гр-ни використовують ділянки розміром не більше 2 гектарів, переданих фіз. особам у власність або в оренду в порядку, встановленому законом. Розмір їхньої ділянки може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) зем. частки (паю) та її спадкування членами особистого сел. г-ва відповідно до закону. Землі ферм, г-ва можуть складатися із: зем. ділянки, що належить на праві власності г-ву як юрид. особі; зем. ділянок, що належать гр-нам — членам ферм, г-ва на праві приват, власності; зем. ділянки, що використовується на умовах оренди. Розмір зем. ділянки, яку може набути фермер, г-во, законом не обмежений. Члени фермер, г-ва мають право на одержання безоплатно у власність із земель держ. і комунал. власності зем. ділянок у розмірі зем. частки (паю), а також набутих за договором купівлі-продажу, дарування чи у спадщину.

В процесі агр. реформи майже всі колгоспи і колект. сільськогосп. підприємства припинили свою діяльність. Протягом 1992—2002 вони були ліквідовані або реорганізовані в ін. форми приват, господарювання. Значна частина селян має право на зем. частку (пай), що посвідчено сертифікатом. Відповідно до ЗК вони можуть набути у власність зем. ділянки в розмірі належної їм зем. частки (паю). Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997) особисті сел. г-ва та їх члени, а також фермер, г-ва та їх члени мають право об'єднуватись у сільськогосп. виробничі чи обслуговуючі кооперативи для колект. зайняття сільськогосп. в-вом. За даними Всеукр. перепису населення (5.ХІІ 2001) в Україні з 48 млн. 457 тис. чол. сільс. жителі становлять майже 16 млн. чол. (32, 8%), переважна більшість з них належить до С.

Літ.: Леонтьев А. А. Крестьянское право. СПб., 1909; Греков Б. Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до XVII в., кн. 1-2. М., 1952-54; Ковальченко И. Д. Рус. крепостное крестьянство в первой пол. XIX в. М., 1967; Історія селянства Укр. РСР, т. 1-2. К., 1967; Соціально-екон. розвиток села. К., 1989; Семчик В. И. Кооперация и право. К., 1991; Нові форми сільськогосп. в-ва (орг.-прав. питання). К., 1994; Апанович О. М. Укр.-рос. договір 1654 р. Міфи і реальність. К, 1994; Титова Н. I. Фермер і закон. Л., 1996; Сільськогосподарська кооперація в Україні. К.-Л., 1998.

В. I. Семчик.

 

Схожі за змістом слова та фрази