Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow комер-коно arrow КОНВЕНЦІЇ ЮНЕСКО ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
   

КОНВЕНЦІЇ ЮНЕСКО ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

- міжнар.-правові документи про охорону культурних цінностей, прийняті під егідою ЮНЕСКО. До них належать: Конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954 (набула чинності 7.У1ІІ 1956, 97 держав-учасниць) і Протоколи до неї 1954 (набув чинності 7.УІІІ 1956, 81 держава-учасниця) та 1999; Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, 1970 (набула чинності 24.У 1972, 91 держава-учасниця); Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 (набула чинності 17.ХІ1 1975, 158 держав-учасниць).

Міжнар.-правова охорона культур, цінностей грунтується на загальновизнаних міжнар. принципах і нормах. Через конвенції, зокрема, здійснюється реалізація прав людини у сфері культури, що стосуються якнайповнішого збереження культурної спадщини людства для нинішнього та майбутніх поколінь, забезпечення можливості користуватися нею. Норми конвенцій спрямовані також н а реалізацію мети і завдань ЮНЕСКО, закріплених в її Статуті, зокрема щодо завдань охорони спільної спадщини людства — творів мист-ва та ін. пам'яток істор. і наук, значення. Конвенція 1954 стала першим міжнар. договором універсального характеру, в якому об'єднано найважливіші норми, які доти були розпорошені по різних міжнар. угодах, існували у вигляді звичаїв і прецедентів та передбачали захист пам'яток під час війни. Успадкувала деякі принципи Гаазьких конвенцій про закони та звичаї війни 1899 і 1907 (див. Закони та звичаї війни) і Пакту Реріха, а також закріпила нові підходи й правила. Процедура застосування правил Конвенції 1954 визначається її Викон. регламентом (який є складовою документа); ряд питань, пов'язаних з поверненням культур, цінностей закон, власникам, урегульовано Протоколом до неї 1954. У ст. 1 Конвенції 1954 подано заг. дефініцію культур, цінностей і визначено предмет міжнар. охорони. Норми Конвенції 1954 застосовуються у випадку оголош. війни або будь-якого ін. збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи кількома договірними сторонами, навіть коли стан війни не був визнаний однією чи кількома з них (п. 1 ст. 18). Разом з тим Конвенція покладає на сторони комплекс обов'язків, що мають виконуватись у мир. час. У кін. 20 ст. необхідність удосконалення існуючих механізмів застосування міжнар.-правових норм охорони культур, цінностей зумовила прийняття нового документа — Протоколу до неї 1999. Норми Конвенції 1970 спрямовано на запобігання незакон, транскордонним переміщенням культур, цінностей, а також незакон, передачі права власності на них. Кожна держава-учасниця сама встановлює внутр. норми щодо охорони культур, цінностей, але ці норми не повинні суперечити положенням Конвенції 1970. Заходи внутр. характеру на виконання норм Конвенції 1970 не регламентовані щодо способу, яким д-ва безпосередньо їх реалізуватиме; це є внутр. справою кожної держави-учасниці й залежить від її умов та традицій. Водночас Конвенція 1970 покладає на держави-учасниці низку зобов'язань, що їх слід реалізовувати у міжнародній діяльності: обов'язок визнавати невід'ємне право кожної держави-учасниці класифікувати та оголошувати деякі культурні цінності невідчужуваними, що ipso facto (лат. — внаслідок самого факту) не можуть бути вивезені, та сприяти поверненню заінтересованим д-вам таких цінностей у разі, якщо вони були раніше вивезені (п. «d» ст. 13). Сьогодні завдяки Конвенції 1970 можна ставити питання про формування міжнародно-правового звичаю стосовно визнання права країн на культурні цінності, які походять з їхніх територій.

Культурна спадщина перебуває у постійній небезпеці навіть у мирний час, навіть за відсутності злочинних посягань. Серед головних складових небезпеки — фактор часу, природні чинники (ерозія, стих, лихо), антропогенні чинники — зростання міського і пром. буд-ва, активізація землекористування, експлуатація родовищ корисних копалин, погіршення екологічних умов.

Конвенція 1972 закріпила зв'язок між охороною культур, та природ, спадщини; це мало вирішальний вплив на утвердження концепції всесв. спадщини, значення якої виходить далеко за межі політ, і геогр. понять. Поширилося визнання всесв. значення охорони культур, і природ, спадщини, необхідності відповідних злагоджених зусиль держав. У преамбулі Конвенції 1972 наголошується, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурних надбань або природ, середовища є згубним збідненням спадщини всіх народів світу. Констатується, що охорона цієї спадщини на нац. рівні часто буває недостатнюю у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і за браком екон., наук, і тех. ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захистові. Водночас обов'язок забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію і передачу майб. поколінням культур, спадщини, що перебуває на тер. певної д-ви, покладається насамперед на цю д-ву. На підставі положень Конвенції 1972 утворено Комітет всесвітньої спадщини, який за зверненнями держав складає, поновлює й публікує «Список всесвітньої спадщини» та «Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою». Внесення пам'ятки до одного із цих списків є підставою для надання їй скоординованої міжнар. допомоги. У нормах Конвенції вдало збалансовані поважання суверенітету держав та їхні права на свою культур, спадщину і принцип спільної відповідальності людства за збереження всесв. спадщини. Водночас у документі недостатньо окреслено відповідальність держав за шкоду, завдану культур, спадщині ін. народів, питання превентивної протидії руйнівним чинникам тощо. Конвенції закріпили систему взаємопов'язаних принципів і норм щодо охорони культур, спадщини, що дає змогу ставити питання про існування міжнар. права охорони культур, цінностей — нової галузі міжнар. права, яка перебуває у стадії формування та інтенсивно розвивається. Конвенц. норми ЮНЕСКО сприяють подоланню незгод між д-вами при здійсненні ними політики у сфері культури. Вплив конвенцій полягає насамперед у формуванні принципів недоторканності культур, спадщини, заборони незакон. вивезення культур, цінностей, у широких межах двостор. співробітництва, яке ними заохочується. Наповнення внутр. аспекту реалізації норм конвенцій ЮНЕСКО в Україні виявляється, по-перше, у створенні відповідної до міжнар. вимог системи зак-ва, по-друге, у побудові системи спеціалізованих держ. органів, компет. служб, які б опікувалися пам'яткоохор. справою. Україна як правонаступниця Укр. РСР є учасницею усіх трьох названих конвенцій, а також Протоколу 1954. Виконання Україною зобов'язань сприятиме не тільки збереженню нац. культурної спадщини через забезпечення її відповідним правовим режимом, а й більш глибокому входженню до світ, процесу культур, співробітництва. Останнє є необхід. елементом визначення позиції у дво- і багатосторонніх переговорних процесах щодо повернення культурних цінностей та ін. аспектів участі в міжнар. культур, співробітництві, в т. ч. у міжнар. кампаніях ЮНЕСКО. Україна як сторона конвенцій зобов'язана також брати участь у міжнар. культур, співробітництві з метою охорони всесв. культур, спадщини, надання міжнар. допомоги, обміну інформацією про виконання норм конвенцій тощо. Заг. координація участі України в діяльності ЮНЕСКО, її структурах та заходах здійснюється Національною комісією у справах ЮНЕСКО, утвореною згідно з указом Президента України від 9.XI 1995.

В. В. Максимов.

 

Схожі за змістом слова та фрази